дослідниця Лондонської школи економіки та політичних наук
Президент США Дональд Трамп прагне досягти вражаючих результатів, які б допомогли йому закріпити імідж "величного" лідера "величної" нації. Однак способи реалізації цієї амбіції змінюються: спочатку він сподівався здобути визнання завдяки дипломатії, намагаючись звести за стіл переговорів Росію та Україну, Ізраїль і ХАМАС. Але, не досягнувши успіху в цих спробах, його увага переключилася на інші підходи. Тепер він вважає за краще використовувати більш агресивні методи - від телефонних розмов до військових дій. Кроки, що приносять швидкий результат, виглядають привабливішими, ніж складні довгострокові стратегії.
Водночас слід усвідомлювати, що, незважаючи на союзницькі відносини (які передбачають узгодження дій та взаємодопомогу), погляди Ізраїлю та США на Іран у багатьох аспектах не збігаються.
На мою думку, можна стверджувати, що Нетаньяху майстерно використовує людське бажання до визнання, в чому також можна дорікнути Трампу.
Отже, інтереси Ізраїлю дедалі більше зосереджуються на внутрішніх трансформаціях в Ірані. Дестабілізація, зміна влади, хаос — будь-який із цих варіантів, але точно не лише ліквідація чи обмеження ядерних можливостей, як стверджувалося раніше.
США, зокрема Трамп, ймовірно, мають намір досягти більш скромних цілей – змусити Іран відновити переговори та укласти угоду про ядерну безпеку. Іншими словами, цілком ймовірно, що після низки ударів по Ірану, Трамп може вважати цілком реалістичним зупинити ці дії, підписати нову угоду і "закрити" це питання. Проте існує одне "але".
Існує дуже велика ймовірність, що Трамп не зможе зупинити ескалацію конфлікту в регіоні.
Дуже цікаво спостерігати за реакціями сусідніх арабських держав: усі стурбовані можливістю, що конфлікт розповсюдиться на інші території, особливо внаслідок атак Ірану на американські військові бази в регіоні. Хоча офіційні представники Ірану не висловлюються так агресивно, місцеві експерти з Ірану активно обговорюють це у ЗМІ в подібному контексті.
Ба більше, примітно, що Перська затока прямо зазначає (вустами місцевих експертів): головним бенефіціаром і головною зацікавленою особою у подальшій ескалації є Нетаньяху. Тобто, теж є розрізнення між Ізраїлем, як таким, і власними політичними інтересами її лідера.
Трамп, навіть після сьогоднішніх ударів, на даний момент не виглядає таким, що має явний інтерес до продовження великомасштабного конфлікту.
Для України новий акцент президента США та, відповідно, міжнародної спільноти є тривожним сигналом. Враховуючи, що Трамп не здобув перемоги на полі російсько-українського конфлікту, я б не покладала великої надії на його зусилля навіть у напрямку зменшення бойових дій. Нормалізація відносин між США та Росією, на жаль, не вимагатиме жодних передумов: Трамп систематично повертається до співпраці з РФ, ігноруючи своїх колишніх європейських партнерів.
Ці графіки можуть зазнати змін через можливе розширення конфлікту на Близькому Сході, оскільки Туреччина, яка відіграє ключову роль для України, ще не втрутилась у ситуацію. Також варто врахувати Азербайджан, який, хоч і менш помітний в нашій політичній площині, проте має вагоме значення.
#Дональд Трамп #Азербайджан #Росія #Економіка #Президент (державна посада) #Північна та Південна Америка #Туреччина #Близький Схід #Ізраїль #Іран #Бойові дії #Арабський світ #ХАМАС #Бомбардування #Біньямін Нетаньяху #Перська затока
