Тонка межа конфлікту: що відбувається між Тайванем і Китаєм

Причини напруженості: чому взаємини між Китаєм та Тайванем залишаються напруженими.

Протистояння між Китаєм і Тайванем має свої корені в середині XX століття. Громадянська війна в Китаї, що тривала з 1927 по 1949 роки, завершилася перемогою комуністів під проводом Мао Цзедуна, які встановили контроль над континентальною частиною країни та проголосили створення Китайської Народної Республіки. У той же час націоналістичний уряд під керівництвом Чан Кайші втік на Тайвань — острів, що знаходиться приблизно за 160 кілометрів від китайського узбережжя. Разом з ним вирушили кілька сотень тисяч військовослужбовців Республіки Китай та близько двох мільйонів біженців, які в основному представляли той же уряд та бізнес-середовище. На Тайвані Чан Кайші проголосив Тайбей тимчасовою столицею Республіки Китай.

З того часу материковий Китай відмовився визнавати незалежність Тайваню. У зв'язку з цим Китайська Народна Республіка дотримується принципу "одного Китаю", відповідно до якого Тайвань вважається невід'ємною частиною КНР, незважаючи на фактичну автономію острова. Тим часом Тайвань протягом років розвивав свою власну ідентичність, перетворившись на демократичну державу з відкритою економікою, активною громадською спільнотою та вільною політичною системою.

Хоча між сторонами не відбувалося активних бойових дій, напруга виникала періодично. Зокрема, це спостерігалося під час криз у Тайванській протоці в період з 1950 по 1990 роки, коли Китайська Народна Республіка іноді здійснювала обстріли менших островів, а повітряні сили обох сторін стикалися у різних конфронтаціях. Додатково, дипломатичні зміни на міжнародній арені також сприяли загостренню ситуації, коли дедалі більше країн почали визнавати КНР. Однак, не лише зовнішні фактори впливали на відносини: на фоні внутрішніх змін на Тайвані, острів поступово відходив від концепції "іншого Китаю", все більше підкреслюючи свою окремішність і суб'єктність.

Сьогодні суперечка між Пекіном і Тайбеєм виявляється не лише питанням територіальних меж, а й як суттєве протистояння різних уявлень про майбутнє, політичну структуру та саму можливість існування.

Протягом тривалого часу політика Тайваню була спрямована на суттєве зменшення економічної залежності від Китаю. Цю мету активно реалізовувала попередня президентка, представниця Демократичної прогресивної партії Цай Інвень, яка виступала за офіційне визнання незалежності острова від материкового Китаю. Вона займала свою посаду з 2016 до 2024 року. Основними цілями її діяльності були розвиток співпраці з іншими демократичними державами, ініціювання внутрішніх економічних реформ, а також збільшення витрат на оборонні потреби.

Не є дивним, що під час президентства Цай Інвень відносини з КНР значно ускладнилися, враховуючи, що Китай продовжує дотримуватись концепції "один Китай". Важливо також зазначити, що новий виток напруженості у стосунках між Тайванем і Китаєм розпочався в 2022 році і має свою специфічну хронологію ескалації.

Однією з ключових моментів, що спричинили ескалацію, став візит Ненсі Пелосі, спікерки Палати представників США, на Тайвань. Протягом своєї політичної діяльності вона завжди виступала проти політики Китаю. Її візит став каталізатором дипломатичного напруження, водночас чітко продемонструвавши підтримку Сполучених Штатів демократичному Тайваню.

"Щоб підтвердити непохитну відданість Америки нашим союзникам і друзям у регіоні", - окреслювала вона тоді свою поїздку в країни Азії.

Тайванські медіа та політики сприйняли візит як сильний прояв міжнародної підтримки, хоча частина населення побоювалась ескалації.

У відповідь на цей візит, Пекін проявив рішучу реакцію, вважаючи його значним посяганням на суверенітет і територіальну цілісність Китаю. Китай висловив своє обурення та вжив ряд заходів у відповідь, включаючи проведення військових навчань поблизу Тайваню, введення економічних санкцій та здійснення дипломатичного тиску.

Китайська влада обіцяла лідерці Тайваню "швидке руйнування" та "значну катастрофу". Хоча Пекін не зважився на відкритий військовий конфлікт, він ініціював економічну блокаду острова та провів військові навчання в його околицях, стверджуючи, що ці маневри були спрямовані на відпрацювання далеких повітряних і наземних атак. Більше того, прозвучала заява про те, що "історичне завдання" з "возз'єднання" Китаю може бути досягнуто.

З тих пір напруга навколо острова залишається високою. Рік 2023 відзначився численними китайськими військовими навчаннями в Тайванській протоці, які включали симуляції атак на цілі на острові та блокади. Це змусило Тайбей підтримувати постійну бойову готовність та проводити власні військові тренування, одночасно готуючись до виборів.

Китай не упустив шанс спробувати вплинути на результати виборів у Тайвані. Як зазначали експерти з Інституту вивчення війни, Пекін намагався перешкодити перемозі кандидата від Демократичної прогресивної партії. Проте жодні зусилля, включаючи фінансовий тиск, маніпуляції або військові демонстрації, не увінчалися успіхом. Новим президентом Тайваню став представник правлячої партії, колишній прем'єр-міністр і екс-віцепрезидент під керівництвом попередньої лідерки, Лай Чінте. Він фактично продовжив політику своєї попередниці, підкресливши після виборів, що тільки тайваньці мають право вирішувати свою долю. У своїй інавгураційній промові новий президент наголосив на необхідності забезпечення стабільності, прагнучи зберегти статус-кво у відносинах з Китаєм.

Тож, поки Китай продовжує спроби посіяти страх серед населення Тайваню за допомогою військового тиску, зокрема постійних військових навчань та порушень повітряного простору острова своїми винищувачами, а також використовуючи інформаційну війну, сам Тайбей шукає способи посилити зв'язки із союзниками, посилює оборону та вчиться протидіяти китайській дезінформації. А також переймає досвід боротьби України у війні проти Росії.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало для світу гучним сигналом того, що навіть після десятиліть затвердження та підписання дипломатичних норм великі держави здатні порушити міжнародне право і вдатися до грубої сили. Тайвань уважно стежив за розвитком подій, і почав дедалі частіше бачити в українському досвіді потенційний сценарій для себе, адже, як і Україна, він існує під постійною загрозою вторгнення значно більшого за розміром і військовим потенціалом сусіда.

Для жителів Тайваню Україна стала символом стійкості та натхнення. В aftermath 2022 року в місцевих медіа значно зросла увага до війни в Європі, а також до питань власної обороноздатності, стратегічних помилок і переосмислення ролі міжнародних партнерів. Уряди України та Тайваню встановили нові шляхи співпраці, зокрема в сферах гуманітарної допомоги, освіти та технологій. Тайвань неодноразово надавав Україні фінансову та гуманітарну підтримку, що вимірюється десятками мільйонів доларів, а також взяв участь у фінансуванні відновлення міст, які постраждали від російської агресії, і підтримав освітні ініціативи.

Тайбей усвідомлює, наскільки важливою є перемога України для його власних інтересів, оскільки поразка Києва може надати імпульс для агресивних дій з боку інших авторитарних режимів, зокрема Китаю. Адже одна безкарна агресія може стати каталізатором нових, ще більш масштабних атак.

"Якщо Трамп дозволить Путіну захопити Україну, тобто мати контроль над Україною, це означатиме, що в недалекому майбутньому нам слід чекати на наступ Китаю на Тайвань. Це буде катастрофа для США", - таку думку в етері Еспресо висловив навесні Американський дипломат, 5-й надзвичайний і повноважний посол США в Україні (2003-2006), директор Центру Євразії Атлантичної Ради Джон Гербст.

У кінці 2024 року колишня президентка Тайваню Цай Інвень звернулася з проханням до США розглядати їхню підтримку Україні як важливий засіб стримування китайської агресії. Вона наголосила, що "перемога України стане найдієвішою перешкодою для можливих нападів у майбутньому".

Китай, чітко виражаючи свої амбіції щодо "повернення Тайваню" і постійно акцентуючи на цьому, ретельно вивчає реакцію світової спільноти на вторгнення Росії. Війна в Україні стала для Пекіна своєрідним випробуванням: наскільки Захід здатен об'єднатись і тривало протистояти агресії. Це, в свою чергу, суттєво впливає на стратегічні рішення Китаю в регіоні. Чим більший успіх демонструє Україна в своїй боротьбі, тим впевненіше Тайвань відчуває можливу міжнародну підтримку у разі ескалації конфлікту.

Підтримка Тайваню з боку союзників має два ключові аспекти впливу. По-перше, завдяки цій підтримці Пекін не здатен змінити статус-кво на острові без серйозних наслідків. По-друге, сам Тайбей відіграє важливу роль у захисті демократичних цінностей в Азійському регіоні.

Саме через це, на фоні зростаючої напруги навколо Тайваню, міжнародна підтримка острова стає все більш очевидною. Демократичні країни світу чітко демонструють свою готовність підтримати тайванців у відповідь на китайську загрозу.

Безсумнівно, Сполучені Штати Америки залишаються одним із найважливіших союзників в цьому контексті. Вашингтон не раз підкреслював, що забезпечення безпеки Тайваню є важливим не лише для регіону, але й для глобального порядку. США активізували військову та економічну співпрацю з островом, що включає військові контракти, постачання зброї, обмін розвідувальними даними та спільні військові навчання. Згідно з інформацією Reuters, під час першої каденції Трампа Сполучені Штати схвалили постачання озброєння Тайваню на приблизно $18,3 мільярда, що вдвічі більше, ніж за час президентства Джо Байдена ($8,4 мільярда). Трамп планує перевищити ці показники у своїй нинішній каденції, тому США готуються до значного розширення військової допомоги Тайваню.

Водночас Японія все більш явно розглядає безпеку Тайваню як невід'ємну частину своїх власних інтересів. Прем'єр-міністр Кішіда не раз підкреслював, що загроза для Тайваню означає загрозу і для Японії. У відповідь на ці виклики Токіо вирішило підвищити оборонні витрати та зміцнити партнерство зі США.

Австралія, хоча й не готова заздалегідь направляти свої збройні сили для участі у будь-яких конфліктах, висловила свою підтримку статусу-кво в Тайвані, підкресливши необхідність збереження балансу та справедливості в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Європейський Союз демонструє зростаючу політичну єдність, хоча через економічні відносини з Китаєм не всі країни готові вжити рішучих заходів. Тим не менш, нова Стратегія ЄС щодо Індо-Тихоокеанського регіону акцентує увагу на безпеці в Тайванській протоці як на одному з головних напрямків. Члени G7 також не раз підкреслювали свою зацікавленість у підтримці миру та стабільності в цьому важливому регіоні.

Незважаючи на різні нюанси та занепокоєння, міжнародна спільнота ясно дає зрозуміти, що зміна статусу-кво Тайваню залишиться без наслідків. Підтримка демократії на цьому острові є не лише регіональним питанням, а й перевіркою глобальної здатності захищати свободу у відповідь на авторитарні загрози.

Тайвань вважається однією з провідних демократій в Азії. Отже, його захист є не лише справою територіальної цілісності, а й символом свободи в регіоні, де авторитарні режими займають значне місце.

Крім того, Тайвань відіграє ключову роль у світовій економіці, особливо у галузі електроніки та напівпровідникових технологій. Значна частина глобального ланцюга постачання напівпровідників залежить від цієї острівної держави. Тут виготовляється понад 60% всіх напівпровідників і близько 90% високотехнологічних мікрочипів, які є необхідними для сучасних електронних пристроїв. Особливо варто зазначити виробництво, що здійснюється компанією TSMC. Будь-які збурення на Тайвані можуть суттєво вплинути на глобальні ланцюги постачання.

Саме тому тайванці дуже активно займаються своєю оборонною стратегією, кардинально змінивши її упродовж останніх кількох років: з традиційної армії до мобільної, високотехнологічної та асиметричної моделі.

Слід зазначити, що з 2024 року Тайбей подовжив термін обов'язкової військової служби з чотирьох місяців до одного року. Це ще один крок, спрямований на посилення оборонних можливостей держави.

Події останніх місяців, а особливо тижнів, мають велике значення та демонструють актуальну ситуацію. Тайвань організував масштабні військові навчання під назвою Han Kuang 41. У цих навчаннях брали участь не лише регулярні військові, але й резервісти та цивільні особи. Громадяни навчалися швидко реагувати на тривоги, спускатися в укриття та діяти в умовах екстремальних ситуацій. У той же час більше 22 тисяч резервістів проходили підготовку на випадок можливого нападу з боку Китаю: вони освоювали стрілецьку вправність, тактику ведення бою та навчалися діяти в різних умовах, зокрема в міських районах.

На острові, поряд із навчальним процесом, також розповсюджують методики виживання, способи зв'язку в умовах ізоляції та надання медичної допомоги.

Окрім того, напередодні навчань країна уклала партнерську угоду з американсько-німецькою компанією Auterion щодо постачання програмного забезпечення для дронів, яке випробували на фронті в Україні.

"Те, що ми представляємо, вже довело свою ефективність на полі бою в Україні, допомагаючи стримувати агресію та знищувати танки, військово-морські сили та інше дороге обладнання. Саме тому, створюючи потужний автономний флот, Тайвань здатен утримувати Китай у межах", - поділився думками виконавчий директор Auterion Лоренц Мейєр щодо програмного забезпечення.

Тайванські збройні сили також укріпили свою оборонну здатність, утворивши нову роту, яка отримала американську високомобільну артилерійсько-ракетну систему HIMARS. Цей підрозділ став першим на острові, оснащеним HIMARS, і в його складі зібрали досвідчених військовослужбовців, які пройшли підготовку в Америці.

Ця багатошарова оборонна модель поєднує модернізовану армію, резерв, технології та психологічну підготовку суспільства. Острів поступово перетворюється на фортецю, де кожен квадратний кілометр і кожна людина мають роль у стримуванні ворога. У цьому Тайвань багато в чому наслідує досвід України, яка показала, як рішучість і гнучка оборона можуть змінити хід великої війни.