Трамп вчинив серйозну помилку, виправити яку тепер буде непросто, і саме це використав Путін. Інтерв'ю з Веселовським.

Президент США Дональд Трампа та представники його адміністрації продовжують робити заяви щодо процесу мирного врегулювання в Україні. Напередодні одразу кілька гравці його команди відзначилися щодо цього питання. Так, спецпредставник Трампа Кіт Келлог вважає, що "єдиною перешкодою до припинення вогню є російський диктатор Володимир Путін", а міністр фінансів США Скотт Бессент взагалі назвав його військовим злочинцем, чого раніше представники нової адміністрації собі не дозволяли. Правда, зазначивши, що "із Путіними все рівно необхідно вести переговори". Віцепрезидент США Венс звинуватив росіян в тому, що "вони вимагають забагато", а також те, що "США відходять від ідеї 30-денного перемир'я, тому що вона не подобається Росії, і мають намір сконцентруватись на питаннях довгострокового врегулювання українського "конфлікту". Зі свого боку Трамп підтримав ці слова Венса, зазначивши, що "настав час ухвалювати рішення щодо Росії для врегулювання війни в Україні".

Унікальними роздумами про ці та інші важливі аспекти світової політики поділився Андрій Веселовський, дипломат і колишній надзвичайний і повноважний посол України, який також представляв країну в ЄС у 2008-2010 роках, в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA.

Недавні висловлювання представників адміністрації президента США свідчать про певну еволюцію в їхній риториці. Спеціальний представник Трампа Келлог зазначив: "Єдина перешкода на шляху до припинення вогню – це Путін", а міністр фінансів США Скотт Бессент прямо назвав президента Росії військовим злочинцем. Віцепрезидент Венс підкреслив, що "США вважають, що російська сторона ставить занадто високі вимоги", а також вказав, що Штати відмовляються від концепції 30-денного перемир'я на користь зосередження на довгостроковому врегулюванні українського "конфлікту". Важко уявити, що ці зауваження, особливо з боку Венса, не були узгоджені з Трампом, який також зауважив, що настав час приймати рішення стосовно Росії для завершення війни. Все це свідчить про те, що терпіння вичерпалося, і Трамп готовий вжити більш рішучі дії щодо Росії, чи це знову лише декларації, за якими не стоїть реальний намір?

- Нинішня адміністрація президента США - складне питання. Я до сьогодні погано розумію, хто там чим керує, хто чим займається. Поки що це джерело хаосу, безладу, безвідповідальності в надзвичайних масштабах. Це повна катастрофа. Тому ми бачимо кожного разу відмінні відповіді президента Трампа або його близького оточення на однакові питання. То Путін хороший, то Путін поганий, то Путін не вчасно бомбардував Київ та інші міста України, то він прагне миру і так далі. Тому всі ці нові заяви сьогодні не поле для відгадування чи аналізу, це поле для спостереження. Тобто, далі слідкуємо за діями. Наприклад, Бессент казав чудову річь - Путін військовий злочинець. Він фактично повторив висловлювання президента Байдена. Далі слідкуємо за діями Трампа - чи це коштуватиме міністру фінансів США крісла. Адже у найближчі 2-3 дні безперечно ці слова люди типу Віткоффа донесуть до президента, мовляв, дивись, що у тебе говорять. Після реакція американського лідера на цю ситуацію і можна буде зробити якісь попередні висновки.

Ще один приклад негативних наслідків від дій Дональда Трампа та його команди. Скотт Бессент їде зустрічатися у Швейцарії з представниками Китаю, що має стати першим кроком на шляху до припинення торговельної війни та підписання угоди. Отже, всі голосні вигуки, оголошення, які робив президент Трамп, що ми зараз піднімемо тарифи для Китаю і вони будуть змушені погодитися на всі американські умови і так далі, завершуються тим, з чого треба було починати - рівноправними переговорами. Я вважаю, що якби Трамп не налякав цими тарифами Китай, то Сі Цзіньпін може і не полетів би до Москви на 9 травня, та не вмощувався на Мавзолеї з Путіним. Тобто, ми бачимо жахливі наслідки того, що робиться сьогодні в адміністрації президента Сполучених Штатів, і боюся, що це ще далеко не найгірше, що сталося.

- Дещо змінилася і риторика з боку США до Європи. Джей Ді Венс несподівано заявив, що "вони все ще є однією командою через свої культурні та цивілізаційні зв'язки", хоча кілька місяців тому з трибуни Мюнхенської конференції з безпеки він зверхньо вичитав європейських лідерів за неправильний розвиток демократії у їхніх країнах та з інших питань. Американці починають розуміти, що така політика, яку вони проводять по відношенню до своїх основних союзників та партнерів, приведе до того, що вони просто залишаться наодинці?

- На мою думку, віцепрезидент Венс не є самостійною особою, не є виробником смислів - це прерогатива Трампа. Зараз Венс озвучує більш-менш примирливі слова. У Мюнхені його роль було показати, яка Америка могутня, як вона на всіх плює, як сама все вирішує. Важливо те, що під впливом об'єднаної спільної позиції в Європі та хоча не завжди професійного, але завжди впевненого підходу до війни, поступово в США гальмуються ті небезпечні імпульси, які були з перших днів президентства Трампа. Коли панувала думка, що зараз ми клацнемо пальцями отак, і все зразу зміниться. Росія забере те, що вона хоче, українці хоч і заплачуть, але погодяться на все, а Європа буде спокійно на усе це спостерігати. Як показав час, цей підхід вже більше не працює, і у Трампа нарешті це зрозуміли.

- Дональд Трамп заявив, що має намір спільно з турецьким президентом Реджепом Тайіпом Ердоганом домагатися якнайшвидшого завершення війни в Україні. Президент США наголосив на здатності турецького лідера вести діалог як з Володимиром Путіним, так і з Володимиром Зеленським.

- Президент Туреччини збирається з візитом до Вашингтона. Якихось суттєвих "цукерок" та інструментів впливу у Сполучених Штатів немає на сьогодні щодо Туреччини. Торгівля там не дуже значна, а безпеку Туреччина з кожним дням все більше і більше забезпечує сама собі. Вона вже робить літаки, оголосила, що буде робити ядерні підводні човни, для чого вони їй не відомі, але оголосила. Турки роблять танки, артилерію і так далі. Армія найбільша в Європі. Таким чином Туреччина все менше залежить від Сполучених Штатів, а Штати все більше залежать від Туреччини, адже це та країна, яка може при бажанні зробити дуже боляче Ізраїлю. Але навпаки, Ізраїль Туреччині нічого зробити не може. Ізраїль це розуміє, Трамп це розуміє, Туреччина також. Таким чином, щось треба Трампу вкинути позитивне від нього в свідомість Ердогана, якусь "цукерку" перед цим візитом, щоб щось від Туреччини отримати у зворотному напрямку. Чи поведеться на цю гру американського президента турецький лідер, дуже велике питання.

- Фрідріх Мерц не без проблем став канцлером Німеччини. Політик вже пообіцяв взяти на себе більшу лідерську роль у Європі. Щодо підтримки України, то Мерц зразу ж після обрання заявив, що "президент Зеленський знає, що він може покладатися на мене та на ФРН". Власне, яким саме дій чекати від Мерца щодо Європи і України?

Занадто рано робити висновки про те, чого слід очікувати від цього канцлера Німеччини, оскільки він ще не проявив себе на цій посаді. Його політична кар'єра не є лінійною — він часто змінює свої погляди та позиції. Мерц не виглядає як стабільна фігура, яка прагне досягти політичних цілей, скоріше він здається людиною, яка прагне досягти вершин у політиці. Можливо, це звучить жорстко, але саме так характеризують його німецькі аналітики, спостерігаючи за його діями протягом останніх шести місяців. Його неодноразові заяви про підтримку України свідчать про те, що він діє відповідно до політики своєї партії, яка вже займає таку позицію, а також у відповідності до своїх ключових політичних союзників на європейській арені, таких як президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. Таким чином, він формує свою політичну стратегію, орієнтуючись на своїх головних прихильників у цей момент.

Щодо його зв'язків з важливим союзником України, котрим є президент Франції Еммануель Макрон, варто зазначити, що Франція та Німеччина виступають одночасно партнерами і конкурентами в багатьох аспектах. Обидві країни мають суттєво різні економічні інтереси у відносинах як з європейськими державами, так і з іншими країнами світу. Під час їхньої першої офіційної зустрічі в Парижі, що відбулася нещодавно, обидва політики акцентували увагу на наявності цих розбіжностей. Вони висловили намір спробувати знайти компроміс, але визнали, що це не буде легким завданням. Таким чином, існує безліч питань, і ми будемо спостерігати за тим, як Мерц проявить себе в зовнішній політиці, де він відкрито висловлює підтримку Україні. Однак, після того як став канцлером, він вже заявив, що, на його думку, німецькі війська не будуть присутні на українській території.

Франція і Польща готуються до підписання нового Договору про дружбу, який має на меті посилити співпрацю між двома країнами, зокрема в області оборони. Церемонія підписання планується за участю президента Франції Емманюеля Макрона та прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска. Однією з основних цілей цього нового франко-польського угоди є надіслати чіткий сигнал Росії в умовах війни в Україні. Друга мета полягає в демонстрації новій адміністрації США, що європейські держави здатні самостійно забезпечувати свою безпеку, не покладаючись лише на американські гарантії. Мерц нещодавно відвідав Варшаву та Париж з наміром відновити так званий Веймарський трикутник між Польщею, Німеччиною та Францією — неформальний альянс, який, на його думку, є ключовим для реалізації більш активної європейської оборонної політики. Чи шукає Європа нові підходи до забезпечення безпеки?

- На мій погляд, єдиний дієвий безпековий формат у Європі називається НАТО. Іншого дієвого безпекового формату в найближчому майбутньому не передбачається. Хіба що Трамп розкаже, що я виходжу з НАТО, але тут треба дивитися не на слова, а на дії. Поки що жодна структура НАТО не змінилася, як і плани не помінялися. В тому числі і по відношенню до України. Як співробітництво з НАТО в Україні йшло по кількох лініях, як були заплановані якісь зустрічі, нові документи, так воно і триває. Отже, риторика риторикою, а справи йдуть. Але про такий оборонний формат, який пропонують Франція, Польща та Німеччина, також може йти мова. Усі домовленості між цими трьома державами у рамках Веймарського трикутника, вони важливі лише як каталізатори. Але це не є основа. Основа стане тільки тоді, коли до цього приєднається Велика Британія, Італія, Нідерланди і можливо Іспанія. І тоді ми побачимо, який буде розподіл обов'язків, як цей оборонний комплекс європейський зможе вийти на світовий ринок значно потужніше, ніж це він робить зараз окремими країнами. Адже, наприклад, Франція продає бойові літаки Rafale одиницями, в кращому випадку десятками. А американці продають свої бойові літаки сотні. Тому що Франція маленька держава в цьому сенсі. Коли це буде європейський консорціум з кількох країн, то це буде значно більше, це буде серйозніше.

Візит Сі Цзіньпіня, лідера Китаю, до Москви проходить з 7 по 10 травня. Як ви вважаєте, яка основна мета його поїздки до Путіна?

На мою думку, візит Сі до Москви сьогодні є рішучим сигналом для Трампа у відповідь на його антикитайські кроки, які почалися з перших днів його президентства. Не стільки тарифи викликають занепокоєння, скільки зухвалість, безапеляційність та самовпевненість, з якими США запроваджували ці обмеження проти Китаю. Китай не готовий терпіти таке ставлення і не має наміру прощати. Це вже не той Китай, що був десять років тому, коли Трамп починав свою економічну кампанію проти нього, і тоді йому вдалося суттєво його підкорити. Нині Китай став набагато сильнішим, тоді як США виявилися значно слабшими, оскільки дозволили Росії зайняти домінуючу позицію, розділяючи Європу замість того, щоб об'єднувати, і ображаючи інші країни, які могли б стати її потенційними союзниками. Наприклад, В'єтнам та Індонезія, під тиском високих тарифів, все більше схиляються до співпраці з Китаєм.

Сьогодні позиція Сі Цзіньпіна стає зрозумілою: він не бажає, щоб дві найбільші світові держави, такі як Китай і США, продовжували змагатися в економічній сфері. Натомість він прагне до співпраці в інтересах стабільного та мирного розвитку людства. Якщо це не так, то слід очікувати відповідних реакцій. Візит до Москви – це не остаточний вибір Китаю на користь Росії як головного союзника, адже китайці часто ставляться до росіян із певною зверхністю. Обговорювати союз у класичному розумінні, мабуть, не варто, але важливо звернути увагу на демонстрацію сили та відповідь на дії Вашингтона. І зауважу, що якби політика Трампа з самого початку була іншою, сьогодні Сі не відвідував би Путіна на Червоній площі.

Тож Трампу слід було б спробувати віддалити Китай від Росії, а не чинити навпаки?

- Саме так. І не тільки Китай, а ще Іран. Трампу ж підказували, що не слід Росію було просити допомогти в досягненні порозуміння щодо ядерної програми Ірану. Китай треба було просити допомогти в цьому питанні.

Іран насправді не заперечував проти ведення переговорів зі Сполученими Штатами та Європою в рамках діалогу, без участі Росії...

Безумовно, адже Іран не збирається постачати свою нафту Росії. Він скоріше направить її на Захід або до Китаю.

Чому Трамп обирає таку стратегію і яке значення надає співпраці з Путіним в контексті вирішення різних питань?

Причиною цього є те, що він оточений радниками на кшталт Беннона і Віткоффа, яких сам обрав. Саме вони вплинули на формування його поглядів та зовнішньої політики, що виявилося великою помилкою для президента США, виправлення якої тепер є надзвичайно складним завданням.