Динаміка та можливий підсумок сучасних конфліктів на Близькому і Середньому Сході будуть залежати від подій, що відбудуться в найближчі тижні. На даний момент ситуація розвивається не так, як сподівався Дональд Трамп, який уявляв військову операцію в Ірані як "незначну акцію", подібну до операцій у Венесуелі. Перетворення цього конфлікту на масштабну війну, особливо на війну "на виснаження", може мати серйозні негативні наслідки для Трампа, як у міжнародному контексті, так і всередині Сполучених Штатів, що є особливо тривожним для президента та його оточення.
З самого початку ракетних і бомбових атак на об'єкти в Ірані, потужна і ефективна військова машина США, у тісній співпраці з ізраїльськими союзниками, досягла вражаючих результатів: більшість іранських військових можливостей, включаючи майданчики для запуску ракет і дронів, а також їх виробничі потужності, були знищені; практично нейтралізовані повітряні та морські сили Ірану. Це мало б призвести до усунення можливостей іранського режиму дестабілізувати ситуацію в регіоні. Проте, цього не відбулося.
На відміну від США, де, судячи з наявної інформації, головною підставою для визначення часу початку війни та її формату стали "відчуття" Трампа, іранська верхівка ретельно підготувалася до нової американо-ізраїльської атаки. На озброєння взято асиметричну стратегію "горизонтальної ескалації", яка має на меті модифікувати "геометрію" й тривалість збройного конфлікту завдяки розширенню його географічних меж, збільшенню кількості втягнутих у нього країн та розтягуванню конфлікту в часі. Складник цієї стратегії -- підвищення політичної й економічної ціни ведення бойових дій для противника з розрахунком, що людські втрати та підвищення споживчих цін, хаос на світових енергетичних і фондових ринках змусять США припинити війну на умовах, прийнятних для іранського режиму.
Наразі невралгічним вузлом війни стала Ормузька протока, яку Іран заблокував за допомогою дронів та інших відносно дешевих військових засобів. Як наслідок, було заблоковано 20% світової торгівлі нафтою (на азійському напрямку), значну частину світового постачання скрапленого газу й добрив, різко стрибнули ціни на нафту й пальне, а також на морський та інші види транспорту. Все це було очікувано для військових і цивільних експертів, але стало несподіванкою для Трампа, котрий, як і в абсолютній більшості інших питань, надав перевагу своїй інтуїції, а не компетентним порадам, розраховуючи на швидкий колапс теократичного режиму.
Діючий президент Сполучених Штатів часто говорить про "карти", які мають або не мають різні політичні діячі. Як зазначає Politico, одна з осіб, близьких до адміністрації, заявила: "Ми, безумовно, завдали [Ірану] серйозних ударів на полі бою, але в даний момент саме вони [іранці] контролюють ситуацію. Вони приймають рішення щодо тривалості нашої участі – і від їхніх виборів залежить, чи введемо ми наземні сили".
Незважаючи на політичну напругу, пов'язану з останньою опцією, ані Трамп, ані його міністр оборони не відкидають її повністю. Військові аналітики підкреслюють, що без залучення навіть обмеженого контингенту спеціальних сил неможливо вирішити ключове завдання для успіху американської військової кампанії — захоплення іранського високозбагаченого урану. Якщо чинний іранський режим залишиться при владі, ризик використання збагаченого урану для розробки ядерної зброї значно зросте в порівнянні з періодом до початку конфлікту.
У Трампа існують два основні варіанти "успішного" завершення конфлікту: або оголосити перемогу, підкреслюючи значні втрати, завдані Ірану та його військовим силам, і припинити бойові дії, або ж значно загострити ситуацію з метою досягнення таких цілей, як зміна іранського режиму і остаточна ліквідація його ядерних можливостей. Реалізація кожного з цих варіантів, врешті-решт, залежатиме від рішень однієї особи - Трампа, разом із його "інтуїцією" та "відчуттями" (як він сам стверджує). Варто зазначити, що його рішення не зводитимуться лише до особистої репутації та політичної спадщини. Важливим фактором також стане вплив війни на цьогорічні проміжні вибори: якщо республіканці втратять контроль хоча б над однією палатою Конгресу, це може серйозно ускладнити його амбіції щодо формування "імперського президентства".
У даному контексті ключовими факторами стануть не лише успішні звіти з фронту чи зниження безпекових ризиків з боку Ірану, а й те, як війна вплине на купівельну спроможність звичайних американців та їхнє зростаюче невдоволення економічною політикою Трампа. Тут президент стикається з серйозними викликами. Це пов'язано з різким підвищенням цін на нафту, яке перевищило 40% через закриття Ормузької протоки та атаки іранських ракет і безпілотників на енергетичні об'єкти країн Перської затоки. Хоча США є найбільшим виробником нафти, світові енергетичні ринки призвели до загального подорожчання нафти, що, в свою чергу, викликало зростання цін на всі види пального. Це призвело до збільшення витрат на транспорт і упаковку, а також до подорожчання добрив, що в сукупності відображається на цінах споживчих товарів. Можливість порушення традиційних ланцюгів постачання товарів і сировини викликала активні обговорення щодо уповільнення темпів зростання як світової, так і американської економіки, а також загрози нової економічної кризи.
Економічні ризики, що виникають внаслідок "цінової війни", стануть одним із ключових факторів, які вплинуть на ставлення американців до потенційного конфлікту з Іраном. Більшість громадян США висловлює стурбованість через можливе зростання цін на нафту та паливо внаслідок цього конфлікту. Загалом, ставлення американців до війни є досить неоднозначним: результати опитувань варіюються від 50% до 29% підтримки. Проте всі дослідження вказують на характерний для американського суспільства розподіл думок, що залежить від політичних поглядів респондентів: підтримка війни значно вища серед республіканців.
Найбільшу підтримку війні надає електорат Трампа, незважаючи на його порушення передвиборчих обіцянок щодо припинення використання збройних сил США за межами країни. Водночас, багато республіканських впливових осіб, таких як Такер Карлсон, висловлюють критичне ставлення до інтервенціоністської політики Трампа, попереджаючи про можливий розкол в коаліції, яка привела його до влади під гаслом "Америка понад усе!". Аналітики зазначають, що навіть у вищих колах трампівського оточення з'являються "дисидентські" настрої щодо цієї стратегії. Існує ймовірність, що громадська опозиція до війни зросте, якщо вона загрожуватиме перетворитися на "довгу війну", що супроводжується розгортанням американських військ та збільшенням числа загиблих серед американських солдатів. У такій ситуації проміжні вибори можуть стати для республіканців справжнім Ватерлоо. Очевидно, що президент усвідомлює цю загрозу. Проте питання в тому, наскільки це усвідомлення вплине на його рішення та схильність створювати власну альтернативну реальність.
Водночас не можна виключити, що протягом найближчого часу відбудуться сприятливі для Трампа зміни в театрі військових дій і в самому Ірані, що дадуть йому змогу певною мірою компенсувати політичні втрати початкового етапу війни. Зокрема зміцнити свої позиції у відносинах із Китаєм, який зробив стратегічну ставку на розбудову всебічного партнерства з іранською теократією (показово, що для Китаю роблять виняток у блокаді Ормузу) й отримує політичні дивіденди від ослаблення американської безпекової присутності у "своєму" регіоні внаслідок іранської кампанії.
Узагальнюючи, напрямок подальшого розвитку ситуації в конфлікті на Близькому Сході матиме значний вплив на глобальну політичну арену. Вже сьогодні можна виділити щонайменше дві проблеми, які збільшують загрози для України.
По-перше, трансатлантичні відносини входять у чергову кризову фазу, яка може бути порівняна з гренландською кризою. Навіть не просто прохання, а вимога Трампа щодо участі європейських союзників у розблокуванні Ормузької протоки зустріла їхню досить чітку, хоч і дипломатично оформлену, опозицію. Ця реакція зумовлена глибокою непопулярністю війни серед європейських громадян та відсутністю попередніх консультацій із партнерами перед початком іранської кампанії. У результаті, президент змушений був відмовитися від задуму створення коаліції для деблокування, заявивши, що США "не потребують нічиєї допомоги". У цій типовій для Трампа ситуації варто зазначити, що він перетворив свою вимогу на тест на лояльність до своєї країни та на показник значущості НАТО для її безпеки.
На думку Трампа, традиційні союзники США цього тесту не склали. За його словами, "НАТО робить дуже дурну помилку". Невідомо, якою буде його помста європейцям, але тривожить, що в цьому контексті він неодноразово згадував надання підтримки Україні, що, на його переконання, насамперед відповідає інтересам європейців. Будемо сподіватися, що настрої Трампа не завадять функціонуванню механізму закупівель американської зброї для України.
По-друге, в умовах нинішньої ситуації Росія виступає єдиним, практично безперечним вигодонабувачем конфлікту на Близькому Сході. Найзначнішим "подарунком" для Путіна стало зростання цін на нафту, яке дозволить Росії покращити своє фінансове становище та активізувати військову машину, що напередодні війни почала стикатися з проблемами. До цього також додалося тимчасове скасування американських санкцій на нафту, спрямоване на стабілізацію світового ринку. Енергетичні експерти висловлюють скептицизм щодо здатності цього кроку суттєво зменшити підвищення цін на нафту. Проте, безсумнівно, що зменшиться знижка, з якою Росія змушена реалізовувати свою нафту, зростуть обсяги продажу, а також виникає реальна загроза ослаблення санкційного режиму. Сам Трамп вже натякав на можливість неповернення до введення "призупинених" санкцій. Заклики до "нормалізації" енергетичних відносин із Росією почали звучати в ряді європейських столиць — і не лише в Будапешті та Братиславі.
За цих обставин російський диктатор почувається, за оцінкою деяких західних журналістів, ледь не "тріумфатором", до якого мають вишикуватися в чергу всі, хто потребує російських енергетичних ресурсів. Упевненості Кремлю додало також уперте намагання Трампа та його оточення мінімізувати значення надання Росією розвідданих та інших видів військової допомоги іранському режиму та публічне заперечення президентом США доцільності співробітництва з Україною у боротьбі з дронами. На жаль, очікувано -- в "дусі Анкориджа".
#НАТО #Дональд Трамп #уран #Нафта #Європа #Росія #Україна #Китай (регіон) #Республіканська партія (США) #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Московський Кремль #Володимир Путін #Стратегія #Політика #Близький Схід #Ізраїль #Озброєння #Ворожий комбатант #Іран #Збройний конфлікт #Братислава #Бойові дії #Будапешт #Військово-повітряні сили #Венесуела #Дрон #Військова кампанія #Америка #Добриво #Ракета #Президент (державна посада) #Гормузька протока #Автомобільне паливо #Теократія #Народи Ірану #Спецпідрозділи
