Уся ця "значна угода" на постачання 1,8 мільйона тонн дизельного пального протягом трьох місяців складає всього три з половиною дні споживання дизеля в Сполучених Штатах.
Але Трампу не потрібні зміни в енергетиці. Йому важливіше створити заголовок: "Трамп уклав угоду на постачання мільйонів тонн дизельного пального для зниження цін на бензозаправках!"
Громадянин не буде підраховувати тонни нафти чи дні до важливої події. Він стане свідком чергового тріумфу геніального укладача угод, який одним дзвінком вирішує глобальні виклики. Лунають фанфари, звучать оплески, а перемога оформлюється в розкішну рамку.
Нафтові ринки теж грають на очікуваннях: навіть невеликі додаткові обсяги й перспектива зняття санкцій можуть підштовхнути котирування вниз ще до відвантаження першої цистерни.
А потім знову з'явиться Канада, собачі упряжки, дрони "Лютий" і чергові спроби пояснити, чому ціни на пальне зросли. Головне — створити привабливу картину, поки виборець не почне рахувати.
Але справжня проблема не в дизелі.
Коли доводилося розплачуватися за вчинене зло.
Незважаючи на свої гріхи та подвійні стандарти, Сполучені Штати протягом багатьох років намагалися стати моральним авторитетом для Заходу. Санкції використовувалися як засіб тиску і як сигнал: агресивні дії, масові вбивства та репресії не залишаться без наслідків.
У 1941 році уряд Вашингтона прийняв рішення заморозити японські фінансові активи та запровадити ембарго на нафту. Японія у значній мірі, близько 80%, покладалася на поставки американської нафти. Сигнал був чітким: залишайте Китай, або ваш флот незабаром перетвориться на дорогоцінні пам'ятники на воді.
Японські адмірали зробили вибір на користь війни — так світ став свідком атаки на Перл-Гарбор.
Під час холодної війни стратегічні підходи зазнали змін: Сполучені Штати разом із союзниками почали вводити обмеження на доступ СРСР до сучасних технологій через КоКОМ. Не потрібно було витрачати зусилля на те, щоб виснажити ворога, якщо можна було просто завадити йому сформувати армію та економіку, які б відповідали сучасним технологічним стандартам.
Планова економіка вміло підраховувала кількість стінових панелей, необхідних для мікрорайону в НДР, проте виявляла значні труднощі у визначенні напрямків інвестицій, які могли б призвести до технологічного прориву в майбутньому.
Безумовно, санкції не завжди здатні зупинити диктаторські режими. Вони формують нелегальні флоти, отримують чипи через посередників, перекладають фінансові тягарі на плечі громадян і виправдовують бідність інтригами супротивників.
Санкції можуть зробити режим біднішим, але не обов'язково менш агресивним. Жагу до влади не вимкнеш кнопкою в американському Мінфіні.
Однак це не означає, що канібалів слід підтримувати, обіймати або винагороджувати за їхні жорстокі вчинки.
Тепер відкриваються всі можливості.
Ізюм може стати місцем, де організовують тортури, завдаючи страждання людям, використовуючи металеві ошийники для придушення. Після цього можна повертатися на західні ринки через фінансових посередників та складні корпоративні мережі.
Можна підірвати Каховську ГЕС, спричинити масштабну гуманітарну катастрофу, залишити людей без домівок і допомоги, а потім сісти за стіл переговорів в Анкориджі -- наче йдеться про нерухомість із проблемним водогоном.
Можна морити українських полонених голодом, повертати їх виснаженими до стану скелетів, принижувати й змушувати співати російський гімн.
А потім -- рукостискання, фотографії, дипломатичні усмішки й розмови про взаємовигідну співпрацю.
Виявляється, що злочинець може перетворитися на "перспективного бізнес-партнера". Головне — грамотно підготувати необхідні документи і уникати обговорень про насильство, щоб не псувавати ділову атмосферу.
Ось що дійсно викликає огиду: розпадається сама концепція того, що за зло повинна бути відповідальність.
Протягом багатьох років Захід підкреслював важливість свободи, прав людини та гідності особистості. Хоча це іноді відбувалося з певною часткою лицемірства, адже справжні наміри не завжди збігалися з висловленими цінностями. Але навіть лицемірство свідчить про те, що людина усвідомлює грань між добром і злом і намагається замаскувати свої відступлення від принципів.
Тепер нам радять відмовитися навіть від цієї події.
Не "ми зрадили власні цінності", а "які цінності, шановні? Ви бачили ціни на нафту?".
Рудий комерсант сумління
Трампу необхідні угоди, які можна представити у заголовках. Диктатор перетворюється на можливого союзника, трагедія стає частиною порядку денного, а злочин — неприємним моментом, який можна ігнорувати заради отримання контракту.
Там, де раніше звучало питання: "Який вплив цей режим мав на людей?", тепер звучить інтерес: "Що він здатний нам запропонувати?"
А потім ті ж самі самозадоволені особи вдягнуть білі пальта, даватимуть промови про корупцію, зітхнуть над сльозами дитини й навчатимуть інших основам демократії та прав людини.
Америка -- це не лише Трамп. Але його політика б'є по довірі до принципів, на яких десятиліттями трималося західне моральне лідерство. Якщо агресію можна пробачити заради дешевої нафти, а тортури полонених не заважають вигідним контрактам, то що залишається від усіх цих розмов про цивілізаційні цінності?
Чарівний стяг? Урочиста заява? Знімок з черговим автократом?
Чи замінили наш моральний компас на біржовий термінал?
Три з половиною доби використання дизельного пального.
Ось обсяг резонансної угоди, яку подають як геополітичний успіх. Лише за кілька центів на автозаправці, за привабливий заголовок і шанс знову довести свою майстерність у переговорах.
Справжня вартість полягає в довірі до американських зобов'язань і переконанні в тому, що масові вбивства, агресія та тортури не стають просто незначними перешкодами у процесі переговорів.
Три з половиною дні дизеля. Ось скільки коштує моральний компас Америки Трампа.
І найгірше навіть не те, що вони його продали.
Найгірше -- що вони ще й називають це угодою століття.
#
