Моє відео про те, що українські корисні копалини в принципі не можуть належати народу викликало хвилю хейту. На мій аргумент, що "народним" чи "державним" майном по факту розпоряджається чиновник, який в даний момент займає відповідну посаду відповіли, що, нібито, в Норвегії, ОАЕ, Катарі надра належать всьому народу.
Це неправда і маніпуляція.
Знову отримав підтримку від Михайла Чернишева, засновника Інституту вільної економіки та видавництва Wellbooks, у вирішенні своїх питань. Ось його слова:
У Норвегії, ОАЕ та Катарі доходи від видобутку природних ресурсів спрямовуються до спеціальних державних фондів. У Норвегії ці кошти управляються державними службовцями, тоді як в ОАЕ та Катарі — емірами та шейхами, а не простими громадянами. Всім відомо, що для того, щоб володіти чимось, необхідно мати можливість вільно ним розпоряджатися.
Громадяни Норвегії не мають прямого доступу до державного фонду. Високопосадовці, які фактично контролюють природні ресурси, забороняють населенню вільно добувати їх та користуватися отриманими від цього вигодами. Кошти, отримані від видобутку нафти, осідають у руках чиновників, які використовують їх на потреби державного бюджету та інших фондів. Саме вони вирішують, кому і в якій кількості виділити ці ресурси. Ситуація в Україні подібна: чиновники контролюють надра, ставлячи себе в позицію власників і приймаючи рішення про фінансування. Таким чином, громадяни ні Норвегії, ні України не мають реального впливу на цю ситуацію. Різниця в розмірах виплат з бюджету між цими країнами обумовлена тим, що поки в Україні тривала боротьба за ринкову економіку, у Норвегії вона вже успішно розвивалася, що сприяло вищому рівню життя там у порівнянні з Україною.
Якби народна власність на природні ресурси робила народ багатшим, радянські люди були б найбагатшими людьми світу. А радянський союз існував би й досі. Та й Північна Корея теж була б країною із найбагатшими громадянами. Однак, ми знаємо, що це не так.
Крім того, Норвегія створила свій нафтовий фонд з метою стримування різкого підвищення рівня життя населення, яке могло б статися, якби видобуток нафти залишився в приватних руках, а не був націоналізований. Отже, цей фонд не призначений для того, щоб зробити норвежців багатшими, а навпаки – щоб запобігти цьому. Але хто ж ухвалив таке рішення? Чи дійсно це було вирішенням самих громадян Норвегії, які є власниками нафти? Зовсім ні. Це рішення прийняли чиновники, які позбавили норвезький народ права на свої природні ресурси.
Отже, Україні необхідно мати вільну економіку, аби забезпечити фінансування потужної армії і уникнути фінансової залежності від будь-якого з партнерів.
Наприклад, приватні виробники зброї в Україні значно ефективніші, ніж державний Укроборонпром. Більше того, власники виробництв кажуть, що виробничі потужності завантажені менше ніж на половину. Просто немає достатньо замовлень від Міноборони. Міноборони скаржиться на нестачу грошей, але більшість грошей ідуть на фінансування величезного бюрократичного апарату (більше 1 млн чиновників, 20 міністерств, тощо).
Тому, здоровий глузд та вільна економіка допоможуть Україні перемогти в цій війні.
#бюджет #Катар #Нафта #Економіка #Міністерство оборони (Україна) #Радянський Союз #Міністерство (державний департамент) #Бюрократія #Північна Корея #Чиновник #Норвегія #Держава (політичний устрій) #Право власності #Об'єднані Арабські Емірати #Природний ресурс #Корисні копалини #Націоналізація #Українська оборонна промисловість #Надра #Ринкова економіка
