Відповідь Путіна на заяву Трампа залишиться в пам'яті політичної історії, - зазначив російський опозиційний діяч.

Російський опозиційний експерт, що перебуває в Празі, Олександр Морозов в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо" висловився про взаємодію політик Дональда Трампа та Володимира Путіна

Факт спілкування між Трампом і Путіним має місце: вони протягом більше двох годин щось невпинно обговорювали. Проте, враховуючи цілісність їхньої бесіди, можна було б уложитися в пів години. Їхнє бажання поспілкуватися призвело до того, що зміст розмови виявився значно ширшим, ніж те, що було викладено в пресрелізах та навіть у твіті Трампа.

Ми усвідомлюємо, що почалися певні зміни. Трамп дає зрозуміти, що готовий залишити Європу і передати всі свої повноваження Папі Римському. Які у вас враження: про що насправді вели бесіду Путін і Трамп?

Вважаю, що те, як ця бесіда висвітлюється в ЗМІ, а також інформація, яку ми отримали з твітів Трампа й заяв Путіна, відображає реальний стан справ. Трамп продовжував настійливо відстоювати свої позиції, не пропонуючи нових аргументів, закликаючи до 30-денного припинення вогню та початку переговорів. У той же час Путін демонстрував свою звичну маневреність, можливо, висловлюючи готовність до миру і завершення війни, але завжди з акцентом на різноманітні деталі, які ускладнюють ситуацію.

Без сумніву, коли Путін з'явився на публіці, він заявив журналістам, що Дональд Трамп висловив свою точку зору, а ми - свою. Саме так, на мою думку, виглядає ситуація. Основний підсумок полягає в тому, що Трампу необхідно зробити остаточні висновки, адже очевидно, що його план, з яким він виступав, зазнав невдачі і зайшов у глухий кут. Тим не менше, після бесіди з Путіним Трамп продовжує стверджувати, що переговорний процес йде цілком нормально.

Це, безумовно, викликало значний резонанс у Європі, справжню бурю емоцій, адже всім зрозуміло, що Дональд Трамп діє в умовах невизначеності. Переговорний процес застряг, новини відсутні, а Трамп лише імітує активність. Цей розвиток подій справив великий вплив на європейську громадськість. Водночас, важливо відзначити, що країни продовжать співпрацювати з адміністрацією Вашингтона, шукаючи способи впливати не лише на Трампа, а й на Конгрес, а також на таких політиків, як Марк Рубіо.

План існує лише тоді, коли є готовність до дій. Якщо нам не вдається досягти порозуміння через переговори, ми активуємо певні механізми стримування або намагаємось адаптувати позицію нашого партнера. У цьому випадку ми не спостерігаємо таких дій.

Нещодавно я мав можливість поспілкуватися з комісаром Європейського Союзу, відповідальним за оборону та космічні питання, Андрюсом Кубілюсом. Він висловив свою недовіру до можливості дипломатичного вирішення конфлікту та зробив аналіз позиції Путіна, зазначивши, що той затягує час і готується до нових дій. Важко повірити, що Трамп не усвідомлює складності ситуації, адже з таким наївним світоглядом він навряд чи зміг би стати президентом США. Мене турбує, що він може все розуміти, але, щоб відвернути увагу, говорить: "Не переживайте, все буде добре, розслабтеся".

Ця інтерпретація має право на існування. Проте, з іншого боку, ситуація на інших міжнародних аренах, де Трамп намагається діяти, виявляється досить схожою. Дональд Трамп формує певні позиції, але швидко втрачає до них інтерес, якщо не отримує негайних результатів та вигоди. Якщо ж він робить помилку, то не визнає її і продовжує діяти за старою схемою. Це стосується всіх аспектів його політики — від тарифних рішень до заяв про Європейський Союз та Близький Схід. За майже чотири місяці його каденції ми чули його коментарі про хуситів, плани щодо вирішення конфлікту в секторі Гази та питання, пов'язані з Іраном. Проте, реальні успіхи в економічній сфері обмежені лише кількома угодами, укладеними в Катарі та Саудівській Аравії. В інших питаннях ситуація виглядає так само, як і в відносинах з Москвою.

На мою думку, Трамп існує в паралельній реальності, і саме в цьому полягає проблема.

Донедавна в нас була одна альтернативна реальність - та, що пропонують Путін і Кремль у своєму описі ситуації. Там добре знають цю альтернативну реальність, що складається з якихось західних кураторів, які хочуть розчленувати Росію, про неонацистський режим у Києві, русофобію тощо. Тепер ми бачимо, що в Дональда Трампа теж наче альтернативна реальність, тому що коли ми його чуємо, ми чуємо речі, від яких чудно робиться - хвилиночку, начебто Путін ясно сказав, що наполягає на чотирьох пунктах свого ультиматуму, який він висував у червні 2024 року, і ось знову це підтвердив Мединський. То навіщо казати, як це робить Трамп, що в нього зберігаються чудові відносини з Путіним, що Путін хороший хлопець і джентльмен? Навіщо тоді казати, що проблема більш складна для Трампа з Києвом, тобто з Україною та її переговірною позицією, ніж із Кремлем, хоча всі чудово бачать, що Київ відгукнувся на всі пропозиції, які були у Вашингтона - і щодо угоди про метали, і про концепцію 30-денного припинення вогню без жодних умов. Та врешті на все Київ відгукнувся, і очевидно, що проблеми в Трампа з Путіним, а не з Зеленським.

Також не має сенсу безкінечно повторювати одне й те саме. Один раз можна було заявити, що ми, Сполучені Штати, пропонуємо Кремлю вигідні економічні умови в обмін на припинення війни. Однак продовжувати це повторювати сьогодні означає наполягати на нереалістичних уявленнях. Всі вже усвідомили: Кремль не має наміру укладати жодних економічних угод з Вашингтоном, натомість прагне використовувати переговори для власних маніпуляцій, намагаючись змінити ситуацію на свою користь.

Отже, так, тут існує велика проблема.

Проте я вважаю, що через свій темперамент і особистісні риси Трамп не може визнати власну поразку і вчасно адаптувати свою стратегію. Він залишився в цій ситуації без руху.

Трамп просто належить до іншого світу, в якому можна за гроші домовитися. Я бачу водночас еволюцію - чи трансформацію - кремлівського режиму: з ідеології КГБ при Кабінеті міністрів СРСР вона перетворюється на ідеологію ЧК, тобто "ми безкоштовно готові продовжувати перманентну революцію аж до Берліна". І якщо нема елементів стримування, це все буде розгортатися. Дух, що вселився в Дугіна, - він вселився і в кремлівське політбюро. Це вже не про гроші - це про готовність реалізовувати сценарії за допомогою сили. Наскільки вистачить цього потенціалу?

Я поділяю цю точку зору. Дійсно, протягом останнього року ми спостерігаємо швидкі зміни: кремлівський режим еволюціонує, безперечно, за 25 років, але тепер ми бачимо цю трансформацію більш чітко. На мою думку, дуже точно охарактеризовано: ми спостерігаємо перехід від стилю КГБ часів СРСР до моделі, що нагадує діяльність ОГПУ та НКВД, а не КГБ епохи застою, яка займалася профілактичною роботою з дисидентами. Це стає очевидним.

У внутрішній політиці приймаються радикальні рішення, а особливо – щодо термінів. Культурним діячам одночасно приписують екстремізм і тероризм, поширюючи ці звинувачення широко. Більш того, тепер до комісії, що займається іноземним втручанням, додається ще одна – для моніторингу шкоди, завданої іноземними державами. Кремль тут також діє в широкому масштабі. Протягом усього періоду повномасштабної агресії він погрожував європейським країнам і країнам Заходу в цілому. Ситуація загострюється, і в подальшому буде ставати ще складніше. Я згоден: дійсно, відбувається певна трансформація.

Те, що ми почули від Мединського, Путіна та інших, свідчить про певну історіософську психопатологію: це спотворене через власну призму і комплекси сприйняття тлумачення минулого. Які межі вони готові перейти? Чому саме Мединського було обрано для такої помітної місії? Адже є й інші фігури, такі як Лавров, Ушаков, Дмитрієв. Проте, в Кремлі вирішили, що вони готові відновити те, що не вдалося реалізувати кілька років тому — а саме, нав'язувати кремлівський ультиматум у Стамбулі.

По-перше, так і є. До речі, коли ми говорили про Дональда Трампа, то так само Вашингтон мав ясно прочитати: якщо переговірну делегацію очолює Мединський, то, цілком правильно, акцент Кремль робить аж ніяк не на дипломатії чи прагненні до діалогу. Він робить акцент, прямо показуючи: ось Володимир Мединський, який сам є пропагандистом, відвертим імперцем-істориком, послідовним, агресивним путіністом, - на чолі переговірної групи. Це приблизно як зараз перенести переговори до Ватикану, то тоді Кремль має призначити митрополита Тихона Шевкунова главою своєї делегації.

Чи бурятського ламу з тих, хто влаштовував обряди спалення верблюдів на честь Шойгу.

Саме так - або ламу від Сергія Шойгу. Цей жест дуже чітко читався. І дійсно, якщо подивитися, видно добре: сам Путін неодноразово вже в період миротворчої ініціативи Трампа говорив про це все геополітичне божевілля, з позиції якого оцінюється розвиток Європи, розвиток світу. І навіть за підсумками стамбульської зустрічі Путін теж сказав, що якісь західні куратори не бажають зупиняти війну, використовують неонацистський режим у Києві, аби продовжувати війну.

Уся ця схема, пряме її висловлювання просто показує, що Путін і вся його група, яку він показав, приблизно 15 людей - і військові, і цивільні, які входять до цього кола, в якому ухвалюють рішення, і які діють активно кожен на своїй ділянціі - всі ці люди мають такий самий стан свідомості. Вони вважають, що мають гарну перспективу у війні, що потрібно накопичувати силу й потім битися з Заходом. Ви цілком правильно кажете, що подальший поєдинок із Заходом є в порядку денному і є центральним елементом усього путінського планування майбутнього. Вони всі живуть із цією думкою - що зараз Україна, а далі, через 5 років чи через 7, - невідворотне зіткнення з НАТО й треба готуватися до перспективи цього конфлікту.

Таким чином, у те, що сьогодні робить Путін - звісно, не можна цього не бачити, - зашито майбутнє зіткнення з Європою.

Сьогодні європейські держави знову піднімають питання про функціонування 5-ї статті Статуту НАТО в умовах кризових ситуацій, і це абсолютно виправдано. Протягом тривалого часу існувала певна інерція: багато хто вважав, що ця стаття діятиме автоматично. Однак тепер країни, що розташовані на східному фланзі НАТО, вже не так впевнені в її автоматичному застосуванні. Тому питання про цю статтю та загальну європейську безпеку стало актуальним, особливо зважаючи на дії Путіна.

На мою думку, варто підкреслити, що Путін таким чином відреагував на миротворчу ініціативу Трампа (це стало зрозумілим усім у Європі): справді, потрібно бути готовими до зростаючих загроз.

Путін часто не пояснює термін "першопричини війни". Ви абсолютно вірно зауважили, що це питання метафізики, а не простого причинно-наслідкового зв'язку. Йдеться про сакральну ідеологію, притаманну деяким лідерам. Інший аспект - це позиція Мединського, який демонструє готовність вести війну без кінця, навіть протягом 20 років. Це, безумовно, психологічний тиск на європейців та частину українців. Однак, розглядаючи логіку Кремля і динаміку конфлікту, стає очевидно, що на останньому засіданні Радбезу Путін запитав: "Навіщо нам зупинятися?" - і не знайшлося жодної особи, як Наришкін, яка б осмілілася заперечити його думку.

Так, дійсно. Я не знаю, що думають Дональд Трамп, його апарат, але в Європі, в Україні всі розуміють, що, доки Путін перебуває в Кремлі, він, без жодного сумніву, діятиме тільки в логіці війни. Він у будь-якому разі вестиме війну, більш інтенсивну чи менш, але вже видно: він увесь на цю війну заточений. За три роки він розвернув економіку й суспільство в напрямі цієї війни в значній частині. Зараз багато хто правильно пише, що сама війна, яку чинить Кремль, стала структурним моментом, структурною основою всього путінізму й системи суспільства. Так воно і є.

Отже, всі розуміють, що лише з відходом Путіна з політичної арени або з життя може з'явитися хоч якась надія на те, що Росія перестане мілітаризуватися, зосереджуватися на війні з Україною та загрожувати Європі. Тому не варто бути наївними та сподіватися, що Кремль піде на компроміс — Росія вже конституційно анексувала чотири області і наполягатиме на своїх вимогах щодо них. Варіантів для зміщення Путіна немає, хіба що після його відходу з'явиться можливість для змін.

Необхідно дивитися на ситуацію реалістично, не намагаючись спроектувати власні уявлення, як це робив Трамп. Намір Путіна вести цю метафізичну війну формулюється в Кремлі так: якщо Росія програє, то її не залишиться. Один із улюблених аргументів Путіна стверджує, що весь світ прагне знищити Росію та розчленувати її. Це, звичайно, є проявом психопатології, адже протягом всього пострадянського періоду ніхто не планував розділити чи знищити Росію; навпаки, світ прагнув економічної співпраці. Більш того, наслідки цієї економічної політики досі викликають критику. Ніхто не хотів, щоб ситуація склалася таким чином, але Кремль і, зокрема, Путін, обрали інший шлях.

Я погоджуюсь, що Кремль не лише проводить мілітаризацію держави, а й насправді створив ідеологію, що підтримує цю "вічну війну", як зазначив Мединський. Але що таке "вічність"? Це слово в лапках, адже вона триватиме лише доти, поки ця група залишається при владі.

Або ж у випадку наявності ресурсів. У свій час Сталін був готовий до завоювання Індії або Китаю, але згодом отримав інформацію про нестачу людських ресурсів. Зараз Путін має певну кількість людей, але все ж довелося залучити Північну Корею. Окрім цього, існують економічні аспекти. Коли Сі Цзіньпін відвідав Москву, Путін подав деякі сигнали, можливо, під впливом китайського лідера. А можливо, між ними були досягнуті певні угоди. Перед зустріччю з Трампом Китай направив до Москви Лулу де Сілву, але Путін проігнорував його, залишивши на чотири години без уваги і відправивши назад. Це не лише образа для Бразилії, а й серйозний виклик для Китаю.

Слід усвідомлювати, що Кремль, безумовно, продовжить робити численні спроби створити міжнародні альянси на свою користь. Це стосується як БРІКС, який неодноразово згадуватиметься, так і конгресів в Африці, що організовуються ним, а також подій в Азії. Наразі ми спостерігаємо підготовку до російсько-аравійського конгресу, який ініціюють люди Путіна. Це, безумовно, є частиною їхньої стратегії, і немає жодних сумнівів, що Кремль продовжить шукати шляхи для обходу санкційного режиму.

Проте, я вважаю, що в другій половині 2025 року ми неодмінно станемо свідками а) набагато потужніших та більш узгоджених вторинних санкцій; б) розгорнеться активне обговорення шляхів зупинення діяльності російських морських портів, оскільки це є критично важливим питанням, яке стосується інтересів усіх країн Північної Європи, зокрема в Балтійському морі. Також ми зможемо спостерігати за більш чітким формулюванням питання про захист великих українських міст через постачання систем протиповітряної оборони. Крім того, безсумнівно, обговорюватиметься, яким чином можна використовувати заморожені активи Росії, і це питання, на мою думку, буде вирішено в другій половині року. Я в цьому впевнений. Чому?

Тому що Путін чітко продемонстрував свою позицію у відповідь на пропозицію Трампа — це залишиться в анналах політичної історії та дипломатії: "Ні, я не зупиню війну". Таким чином, у другій половині року, адже реакція завжди формується не миттєво, знадобиться певний час — зазвичай місяць-два.