Виклик не лише для України: чому європейська політика розширення потребує реформ.

Реформа політики розширення має стати логічною складовою ширшої внутрішньої реформи ЄС

Протягом багатьох років політика розширення Європейського Союзу виступала як один із найуспішніших геополітичних механізмів впливу. Ця стратегія дозволила ЄС поступово укріплювати свої позиції на міжнародній арені, одночасно розширюючи свої економічні та політичні горизонти.

Проте з початку 2000-х років ця політика поступово увійшла у фазу стагнації. Від часу вступу Хорватії у 2013 році жодна країна, яка офіційно виявила бажання приєднатися до ЄС, не досягла успіху на цьому шляху.

З 2022 року, коли Україна офіційно звернулася з проханням про вступ до Європейського Союзу, питання розширення набуло для нас особливого значення і стало справжнім викликом.

Причин, чому політика розширення пробуксовує, є кілька. По-перше,

З технічної перспективи, процес вступу до ЄС значно ускладнився.

Наприклад, сусідні країни, які приєдналися до Європейського Союзу у період з 2004 по 2007 рік, не зобов'язувалися проводити реформи в таких важливих сферах, як верховенство права, протидія корупції та інші елементи функціонування правової системи.

На той час переговорних глав 23 і 24, на яких найбільше акцентує увагу теперішня методологія розширення, просто не існувало.

По-друге, збільшення кількості учасників разом із дотриманням принципу одностайності під час голосувань у ЄС суттєво ускладнило процес ухвалення рішень.

У процесі переговорів щодо вступу до Європейського Союзу всі країни-члени повинні одностайно голосувати на кожному етапі, що включає відкриття кластерів, закриття розділів, а також встановлення цільових індикаторів на різних етапах — вступних, проміжних і заключних. У зв'язку з цим, кількість голосувань може перевищувати 70, перш ніж країна отримає офіційний статус члена ЄС.

І під час кожного такого голосування необхідно заручитися підтримкою всіх 27 країн-членів. Небажання хоч однієї країни підтримати рішення ЄС може зупиняти процес перемовин про вступ на будь-якому етапі.

По-третє, країни-члени ЄС почали використовувати політику розширення для досягнення своїх політичних інтересів від сусіда-кандидата часто з питань, які зовсім не стосуються вступу в ЄС. Ця причина є особливо прикрою, зважаючи на те, що саме країни-сусіди найбільше економічно виграють від вступу сусідньої країни до Євросоюзу.

Поєднання дуже непростої технічної частини вступу з необхідністю досягнення постійного політичного консенсусу робить шлях до вступу практично нездоланним.

Україна відчуває це на різних рівнях. З технічного боку, країні потрібно здійснити величезну кількість реформ за обмежений період, кардинально змінюючи всі аспекти життя суспільства всього за декілька років. І все це відбувається на фоні війни!

З політичної точки зору ми регулярно стикаємося з протидією Угорщини. Приклад Північної Македонії, яка через блокування сусідів перебуває в статусі кандидата з 2005 року, на жаль, не вселяє надії на легкий шлях до ЄС.

ЄС наразі шукає варіанти, як обійти вето Угорщини.

Зокрема, внаслідок використання статті 7 Договору про Європейський Союз. Однак такий метод не забезпечує стабільність, оскільки інші сусіди України також можуть вжити заходів для блокування...

Новий президент Польщі Кароль Навроцький неодноразово підкреслював, що інтеграція України до Європейського Союзу можлива лише після того, як будуть вирішені питання, пов'язані з історичною пам'яттю. Крім того, політичний клімат у Словаччині також не викликає великого оптимізму.

Таким чином, перешкоди з боку сусідів у нашому вступі можуть, на жаль, стати черговою главою у вже звичній історії конфліктів між сусідами. Водночас неформальні альтернативні рішення не здатні забезпечити надійну підтримку для України.

Якщо Європейський Союз і надалі хоче використовувати політику розширення як ефективний геополітичний інструмент, він має реформувати підходи до її реалізації.

Перш за все, необхідно зменшити кількість етапів, що вимагають одностайної підтримки, зосередившись на таких критичних моментах, як остаточне рішення про прийняття нової країни.

Це не суперечить діючому законодавству ЄС: стаття 49 Договору не визначає чіткої кількості обов'язкових голосувань. Можливі зміни можуть бути реалізовані через рішення Європейської комісії, Ради ЄС або шляхом перегляду переговорних рамок. Також можливі різні варіанти комбінування цих підходів.

Питання внутрішньої реформи ЄС неодноразово піднімалося в експертних обговореннях, від моменту подання Україною заяви про вступ.

У червні 2024 року у своїй промові перед Європарламентом про це згадала і Урсула фон дер Ляєн, підкресливши, що ЄС не витримає нової хвилі розширення без реформи, яка включала б в себе зміну Договору про ЄС.

Оптимальною метою реформи Європейського Союзу є:

Інституційна реформа. Сучасна система, за якою кожна країна-учасниця призначає свого єврокомісара, виглядає вже надмірно бюрократичною. Якщо ж кількість членів зросте до 30 і більше, то така бюрократично-управлінська структура стане абсолютно непропорційною та неефективною.

Реформу системи прийняття рішень. Угорщина відповідає за 50% всіх вето, які накладаються на рішення ЄС. Очевидно, що надання одній державі -- а фактично одному політику -- можливості паралізувати ухвалення рішень у масштабах усього Союзу створює серйозну загрозу не лише політиці розширення, а й спільній політиці в сфері оборони, економіки та правової єдності.

Отже, важливо, щоб у Європейському Союзі все більше використовувався принцип кваліфікованої більшості для ухвалення рішень, в той час як принцип одностайності слід застосовувати лише до ключових питань.

Реформа бюджету Європейського Союзу. Приєднання нових держав вимагатиме істотних фінансових вкладів для досягнення рівноваги в соціально-економічному розвитку. Це вказує на потребу в переосмисленні джерел фінансування бюджету ЄС, а також принципів розподілу виділених коштів.

Крім того, виклики у сфері безпеки та екології, з якими стикається ЄС, вимагають підвищення фінансових можливостей.

Реформа Спільної аграрної політики. Ця реформа зазвичай є невід'ємною частиною кожного етапу розширення. Враховуючи занепокоєння, що виникають стосовно аграрного сектора України в рамках ЄС, без її впровадження Україні буде складно стати повноправним членом спільноти.

Реформа політики розширення повинна стати невід'ємною частиною більш масштабної внутрішньої трансформації Європейського Союзу.

Якщо ці зміни неминучі, то важливо вже зараз адвокувати включення нових підходів до розширення до пакета інституційних трансформацій Євросоюзу.

Зараз Україна стикається з надзвичайно складними технічними викликами, пов'язаними з реалізацією реформ та приведенням законодавства у відповідність до норм Європейського Союзу.

Проте в даний момент політична ініціатива належить Європейському Союзу. Україна терміново потребує підтримки у відстоюванні своїх інтересів в рамках ЄС, і ми звертаємося до представників громадськості, експертів та науковців із закликом активніше залучатися до цього процесу, використовуючи всі можливі ресурси.

Для вступу Україні дуже потрібно, щоб ЄС наважився реформувати себе та свою політику розширення. Натомість існуючі на цей момент правила фактично блокують прийняття до ЄС нових членів і ще нікого туди не привели.