Вікно можливостей: як відновити довіру між аграрним сектором України та Польщі за допомогою сучасних технологій управління вантажопотоками.

Юрій Щуклін, експерт логістики, радник президії УКАБ із залізничної логістики, голова асоціації Цифрові шляхи свободи

З початку повномасштабної війни Україна здійснила суттєву переорієнтацію своїх логістичних маршрутів, переходячи з південних портів на західні прикордонні переходи, зокрема через Польщу, яка стала ключовою транзитною країною для українського експорту. Наприклад, вже в квітні 2022 року я сам транспортував до Польщі обладнання, що дозволяє перевантажувати зерно з широкої колії на вузьку. Це сприяло налагодженню поставок українського зерна до портів Щецина та Свіноуйсьця, звідки воно далі відправлялося кораблями до країн Балтії. Інші українські компанії також скористалися вигідним географічним положенням Польщі та її розвиненою інфраструктурою, знаходячи шляхи для доставки товарів до традиційних ринків через Балтійське море, а також відкриваючи нові напрямки на суходолі, такі як Німеччина, Іспанія та Португалія. Проте з часом у польському суспільстві почало зростати незадоволення через конкуренцію з українськими агровиробниками, що призвело до блокування кордонів, політичної напруженості та введення тимчасових заборон на транзит і експорт з України.

Незважаючи на всі події, що розгортаються з квітня 2023 року, можливість вирішення існуючих суперечностей все ще залишається. Більше того, польське головування в Раді ЄС створює нові перспективи для переосмислення ролі України в європейській логістичній мережі. Серед найбільш активних підтримувачів відновлення та розширення торговельних зв’язків з Україною є польські компанії, які або з'явилися, або отримали поштовх до розвитку завдяки значному зростанню логістичних і торгових відносин між нашими країнами у 2022 році.

На XIII Fracht Intermodal Transport Forum, організованому Польсько-Українською Господарчою палатою 26-27 березня в Сопоті, особливу увагу привернула тема негативного впливу скорочення обсягів українських вантажів на польський бізнес. Польські компанії, що володіють інфраструктурою та займаються обробкою вантажів, зазнали суттєвих фінансових втрат через зменшення українських вантажопотоків, і зрозуміли, що ці втрати не були компенсовані ні польськими, ні іншими вантажами. Внаслідок цього змінився підхід до оцінки економічного впливу українських вантажів на польську економіку. Голова Польсько-Української Господарчої палати Яцек Пєхота підкреслює необхідність відновлення довіри до Польщі як транзитної країни. У свою чергу, польські компанії, які обробляли українські вантажі і втратили прибутки через обмеження, починають звертатися до своїх урядовців з вимогою усунути перешкоди для транзиту українських вантажів, адже їх повернення могло б стимулювати розвиток та відкрити нові можливості.

Проте з порядку денного нікуди не зникла проблема польських фермерів, економічної конкуренції та соціально-політичних наслідків, які вона спричиняє. Польські фермери, чиє виробництво часто менш ефективне порівняно з українським через менші масштаби та вищі витрати, побоюються, що наплив дешевої української сільгосппродукції -- зокрема зерна -- витіснить їх із внутрішнього ринку та знизить ціни, підриваючи їхню конкурентоспроможність. Для польських урядовців проблема має ширший контекст: підтримка фермерів є не лише економічним, а й соціальним пріоритетом, адже аграрний сектор забезпечує зайнятість і стабільність сільських регіонів. Водночас Польща прагне зберегти роль транзитного хабу, отримуючи доходи від інфраструктури, як-от залізниці та порти. Це створює дилему: дозволити транзит і ризикувати невдоволенням фермерів чи обмежувати його й надалі, втрачаючи економічні вигоди.

Важливо розуміти, що внаслідок відсутності сучасних інструментів відстеження вантажопотоків, польські урядовці й фермери позбавлені можливості бачити масштабнішу картину. З українського боку кордону вже сформувався клас малих і середніх аграрних виробників, які не становлять конкуренції польським фермерам, оскільки їхня діяльність орієнтована на прямі постачання до європейських споживачів. Ці господарства, адаптуючись до умов війни, налагодили власні канали збуту в ЄС, знайшовши нішевих покупців -- переробників чи кінцевих клієнтів, -- які цінують їхню продукцію за якість. Завдяки невеликим масштабам виробництва вони не створюють надлишкової пропозиції на польському ринку, а їхній експорт через Польщу є транзитним, а не локальним, що усуває пряму загрозу для польських аграріїв.

Цей сегмент виробників виник у відповідь на необхідність адаптації після початку повномасштабної війни, коли традиційні канали збуту агропродукції через великих трейдерів і порти Чорного моря стали недоступними. Малі та середні господарства, переважно з західних областей України, почали інвестувати в розвиток власної логістики, зокрема у створення вузькоколійних терміналів поблизу кордону, й навчилися самостійно укладати угоди з європейськими партнерами. Їхня продукція, така як нішеві культури та органічні товари, відповідає специфічним вимогам ринку ЄС, а не масовому попиту, що його могли б задовольнити великі агрохолдинги. Це й робить їх особливими в порівнянні з конкурентами, які викликають занепокоєння в Польщі. Така експортна модель не лише не шкодить, а й приносить вигоду польським підприємствам: транзит цих вантажів через польську інфраструктуру, зокрема залізниці та порти, такі як Щецин та Свіноуйсьце, забезпечує стабільний дохід, не створюючи загроз для місцевих фермерів. Ці агрогосподарства не "засмічують" польський ринок дешевими товарами, а транспортують свою продукцію далі — до Іспанії, Німеччини або країн Балтії, що робить їх ідеальними партнерами для Польщі в транзитній сфері. Таким чином, вони не лише інтегруються в європейську економіку, а й демонструють вигідну модель співпраці для обох країн. Цю модель можна було б масштабувати, збільшивши обсяги вантажів, за умови наявності у українських фермерів зрозумілої системи виходу на зовнішні ринки без посередників.

Отже, створено сприятливе середовище: Польща вже зазнала економічних збитків через ембарго на українські вантажі і готова шукати компроміс. З іншого боку, Україні необхідний стабільний транзит для експорту та майбутньої інтеграції до Європи. Головною перешкодою залишається те, що Польща, як основна транзитна країна, не має можливостей передбачати обсяги та маршрути українського експорту.

Вихід із ситуації полягає у впровадженні прозорого технологічного планування. Відновлення взаємної довіри можна досягти через відповідальне раннє планування в сферах логістики та торгівлі, яке базується на сучасних цифрових рішеннях. Це передбачає:

Ця схема приносить вигоду обом сторонам: Польща отримує контрольовані й прогнозовані потоки вантажів, захищає своїх фермерів завдяки регулюванню походження товарів, а також отримує додатковий дохід від обробки українських вантажів. Водночас українські малі виробники мають можливість уникнути залежності від посередників, відкривати нові ринки, вирощувати спеціалізовані культури та реалізовувати свої врожаї за кордоном через форвардні контракти, стаючи повноцінними гравцями європейської економіки.

Інфраструктурні передумови для цього вже є. Частина українських виробників уже інтегрована до європейської економіки: вони транспортують вантажі польською залізницею до портів на Балтійському морі, мають досвід, ринки збуту й власну інфраструктуру біля вузької колії. Вони не повернуться до старої моделі, де домінують трейдери та посередники. Якщо можливість продавати продукцію через цифровий додаток, оминаючи трейдерів, отримають всі українські фермери, відбудуться суттєві зміни, які вплинуть на економічну незалежність, прибутковість і ринкові перспективи цього класу агровиробників.

Перш за все, фермери отримають можливість укладати угоди безпосередньо з європейськими покупцями або переробними підприємствами, що дозволить їм отримувати вищі ціни за свою продукцію завдяки виключенню посередницької надбавки, яка зазвичай знижує закупівельні ціни. Використання цифрового додатку значно спростить процедуру оформлення експортних вантажів і організації логістики – від планування посівів до резервування вагонів, що наразі вимагає залучення зовнішніх фахівців, змушуючи малих фермерів покладатися на великих учасників ринку. Це дозволить їм самостійно управляти всім процесом продажу, що позитивно вплине на їхній прибуток. По-друге, доступ до цифрових платформ відкриє нові ринки збуту: замість того, щоб обмежуватися кількома місцевими трейдерами, які зазвичай купують лише масові культури (як кукурудза чи пшениця), фермери зможуть з'єднатися з тисячами потенційних замовників у ЄС, які зацікавлені в нішевих або органічних продуктах. Вони зможуть оперативно реагувати на потреби ринку, вирощуючи те, що потрібно конкретним клієнтам, а не те, що нав'язують посередники, що дозволить розширити асортимент їхньої продукції та підвищити її цінність. Наприклад, замість традиційних злаків вони можуть перейти на виробництво бобових або спеціальних зернових культур, які користуються попитом у Європі. По-третє, цифровий додаток забезпечить прозорість і передбачуваність процесу: фермери знатимуть заздалегідь, скільки та кому вони продадуть, що дозволить їм планувати посіви і логістику на весь рік, уникнувши простоїв або втрат. Це знизить їхню вразливість до коливань цін, які трейдери часто використовують на свою користь, дозволить реалізовувати врожаї за форвардними контрактами, налагоджувати довгострокові відносини з покупцями, отримувати більше свободи у виборі стратегії та звільнятися від залежності від посередників, що суттєво змінить їхню роль в аграрному секторі України.

Час для дій - саме тепер. Польща має можливість головувати в Раді ЄС до 1 липня. Це унікальний шанс, щоб винести на обговорення питання інтеграції української логістики в європейську систему, використовуючи новітні цифрові технології.

Інтеграція України до європейської логістичної системи вже почалась. Вона повинна відбуватися через спільне планування, прозорість і технологічну відкритість, і Польща може стати нашим надійним союзником. Для цього слід почати з конкретних рішень - у форматі цифрового прориву в аграрній логістиці.