5 февраля 2026 года официально истек срок действия Договора о стратегических наступательных вооружениях (СНВ-3). Что может знаменовать переход от эпохи "стратегической стабильности" к состоянию "ядерной анархии".
Далее текст на языке оригинала
На даний момент ми спостерігаємо фактично руйнування системи ядерного контролю. Вперше з 1972 року між двома провідними ядерними державами відсутній будь-який юридично зобов'язуючий договір, що регулює їхні арсенали. Це призводить до відсутності обмежень на кількість розгорнутого ядерного озброєння (раніше максимальна кількість становила 1550 боєголовок) та засобів доставки (700 одиниць).
Разом із цим договором остаточно припиняють діяти механізми взаємних інспекцій та обміну даними. В умовах "туману війни" та високої політичної напруги це підвищує ризик помилкової інтерпретації дій опонента, що може призвести до ненавмисної ескалації.
Однією з причин сьогоднішнього фіналу є бажання Вашингтона залучити до переговорного процесу Китай, чий ядерний арсенал швидко збільшується. У свою чергу, Росія наполягала на необхідності врахування потенціалу Великої Британії та Франції. Таким чином, виникла ситуація, коли двосторонній формат контролю став недостатнім у сучасному багатополярному світі.
Чітко видно, що існують серйозні загрози нової гонки озброєнь. Якщо не буде встановлено жодних обмежень, країни можуть почати активніше збільшувати кількість ядерних боєголовок на своїх ракетах. Хоча економічні санкції проти Росії можуть дещо уповільнити цей процес, політичні вимоги всередині обох держав змушуватимуть їх шукати "адекватні відповіді".
Це не обов'язково свідчить про миттєвий старт масового виробництва ракет, але вказує на остаточне знищення системи безпеки, яка протягом більше ніж півстоліття запобігала глобальним катастрофам.
Ситуація стала чіткою: світ вступив у період "ядерної невизначеності". Відсутність нової угоди свідчить про те, що вперше з початку 70-х років минулого століття дві найпотужніші ядерні держави в світі не мають взаємних зобов'язань щодо обмеження кількості активних ядерних боєголовок і засобів їх доставки. Це, по суті, відкриває двері до нової глобальної гонки озброєнь.
Хоча угоду було подовжено в 2021 році, у лютому 2023 року Росія оголосила про "призупинення" своєї участі, посилаючись на підтримку України з боку Сполучених Штатів.
Відсутність угод між Вашингтоном і Москвою призвела до того, що з закінченням терміну дії договору зникають механізми перевірки та інспекцій, що ускладнює прозорість військових програм обох держав.
А беручи до уваги, що Російська Федерація та Сполучені Штати сукупно володіють близько 90 відсотками всієї ядерної зброї у світі, закономірно виникає питання - що може бути далі, коли відсутні запобіжники ядерного стримування. Позаяк обидві держави вже перебувають у стані інтенсивної модернізації своїх ядерних тріад.
Хоча не слід поспішати з висновками, варто зазначити, що Російська Федерація наразі активно працює над створенням та тестуванням систем, які президент Путін охрестив "непереможними". Серед них – гіперзвукова ракета "Орєшнік" з дальністю до 5000 км та підводний дрон "Посейдон", про успішні випробування якого Москва заявила у жовтні 2025 року. Незважаючи на те, що російський лідер часто вдається до блефу, Росія, за підтримки Китаю, все ще здатна розробляти небезпечну зброю, і це не слід ігнорувати.
Своєю чергою, Сполучені Штати почали реалізувати масштабну програму оновлення, яка включає будівництво нових підводних човнів, бомбардувальників та міжконтинентальних балістичних ракет. Очікувана вартість модернізації та експлуатації ядерних сил США у період 2025-2034 років оцінюється у 1 трильйон доларів. Якщо Америка готова виділяти на свою безпеку таку велетенську суму, то чи зможе Московія тягатися з США, вступивши у ядерну гонку?
Однією з ключових причин відсутності нової угоди є прагнення США залучити до переговорів Китай. Пекін послідовно відмовляється від участі, нарощуючи свій арсенал швидше за інші ядерні держави. Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп вже раніше вказував, що будь-який майбутній договір має враховувати китайський потенціал. Однак західні експерти застерігають: якщо США почнуть різко збільшувати кількість боєголовок у відповідь на загрози з боку РФ та Китаю одночасно, це лише спонукає Пекін до ще активнішого озброєння.
Ключовим фактором гонки озброєнь у 2026 році є те, що вперше за понад півстоліття розміщення ядерних боєголовок не підлягає жодним обмеженням. Ситуація значно змінилася порівняно з періодом Холодної війни завдяки впровадженню штучного інтелекту та гіперзвукових технологій, які суттєво скорочують час для ухвалення рішень щодо відповіді на можливий удар.
У 2024 році Російська Федерація оновила свою ядерну доктрину, офіційно знизивши поріг для можливого використання ядерної зброї. У цей же час класична біполярна модель (США - РФ) остаточно відійшла на другий план, поступившись місцем складній триполярній конкуренції, до якої активно залучено Китай.
Не говорячи вже про фактор ризику необдуманого прийняття рішень кремлівським фюрером, який тепер явно ще більше лякатиме західний світ свою ядерною зброєю.
У 2026 році світ вступив у "третю ядерну еру", яка характеризується фрагментацією, меншою передбачуваністю та домінуванням транзакційного підходу ("право сильного") над правилами міжнародного права.
Отже, можна з упевненістю сказати, що ми перебуваємо на порозі важливих змін у сучасній геополітиці. Сьогодні ми стали свідками розпаду системи безпеки, що формувалася протягом багатьох десятиліть. Третя ядерна ера — це не лише повернення до страхів, властивих часам Холодної війни, а й суттєва трансформація основ самих принципів ядерного стримування.
Якщо Перша ера визначалася суперечкою між США та СРСР, а Друга була часом нерозповсюдження ядерної зброї та регіональних конфліктів, то Третя ера відзначається багатополярним стримуванням. У цьому контексті виникає триполярна динаміка, коли Сполучені Штати вперше в історії змушені одночасно стримувати двох рівних ядерних опонентів — Росію та Китай. Це створює "проблему трьох тіл", де дії однієї з держав можуть автоматично порушити стратегічний баланс в інших двох.
Існує ризик залучення до цього процесу регіональних учасників. Бар'єр для входу в "ядерний клуб" стає все нижчим. Прагнення Ірану, а також реакції Саудівської Аравії чи Південної Кореї формують мережу локальних ядерних напружень, які не підпорядковуються світовим нормам.
В умовах сучасних геополітичних реалій виникає серйозна проблема ядерного шантажу як засобу впливу. Ядерна зброя вже не є лише інструментом, що стримує агресію; вона перетворилася на "щит", який дозволяє вести звичайні загарбницькі війни. На жаль, це стало реальністю, яку вдалося втілити Росії під час конфлікту в Україні.
Ще більш серйозним є те, що відбувається крах гарантій. І після цього Будапештський меморандум та інші подібні акти "гарантованих гарантій" остаточно сприймаються як "папірці". Це підштовхує багато які держави до висновку: "тільки власна бомба гарантує суверенітет".
Цілком очевидно, що союзи та альянси стають не стільки ціннісними, скільки прагматичними. Питання підтримки або відмови в наданні "ядерної парасольки" перетворюється на інструмент торгу, а не на стійку норму колективної безпеки. Україні варто вже сьогодні визначитися з подальшими кроками в умовах, які складаються. Без "ядерної парасольки" від НАТО та Сполучених Штатів, ми стаємо ще більш вразливими перед агресивними діями Росії.
Чи знову Росія зазнає невдачі в ядерній гонці озброєнь з США? Відповідь на це питання залежить від багатьох чинників, з яких ключовим є роль Китаю. Без допомоги Пекіна Москва неминуче поступиться Америці. Але якщо Китай вступить у цю гонку озброєнь, ситуація стане набагато складнішою і менш передбачуваною.
Як ми бачимо, Російська Федерація уже витрачає величезну частку свого ВВП на війну проти України. Участь у повномасштабній гонці озброєнь з США, чия економіка в рази більша, загрожує повторенням сценарію СРСР 1980-х -економічним колапсом через неможливість підтримувати технологічне суперництво на рівних.
У будь-якому разі, для Кремля ядерна зброя стала ключовим засобом дипломатичного впливу. Проте, якщо Сполучені Штати вирішать скасувати обмеження на кількість, вони можуть значно швидше збільшити кількість активних боєголовок завдяки більшій потужності завантаження на своїх носіях, таких як ракети Trident II, розміщені на підводних човнах.
З технічної точки зору Росія готова до змагання "тут і зараз". Проте, в стратегічному плані її позиції є набагато менш стабільними. Якщо Сполучені Штати активізують свій промисловий і фінансовий потенціал, Росія знову може опинитися в ситуації, коли не зможе економічно конкурувати з США.
Можна стверджувати, що світ опинився в обставинах, де єдиним бар'єром для ядерної війни виступають "відповідальність і розсудливість" керівників, а не міжнародні норми. Росія використовує завершення СНО-3 як засіб ядерного тиску, в той час як США змушені шукати баланс між стратегічним стримуванням Росії та зростаючим впливом Китаю.
Нова етап гонки озброєнь вже не лише теоретична можливість, а насправді відбувається в технологічному секторі, і тепер переходить до етапу масштабування арсеналів без жодних зовнішніх обмежень. Інституційні механізми, такі як міжнародне право, поступилися місцем силовій рівновазі.
Слід визнати, що ми вступили в етап стратегічної невизначеності, відмовившись від часів прозорості та стабільності. У цьому новому контексті зростання військових арсеналів визначається не стільки паритетом сил, скільки спроможністю економіки забезпечити технологічний прогрес в умовах реального часу. Тепер ключовим питанням для України є те, як знайти своє місце в цій новій глобальній реальності?
#НАТО #Дональд Трамп #Китай #Росія #Економіка #Москва #Китай (регіон) #Радянський Союз #Володимир Путін #Ядерна зброя #Вашингтон, округ Колумбія #Холодна війна #Західний світ #Політика #Південна Корея #Пекін #Озброєння #Документ #Іран #Франція #Міжнародне право #Боєголовка #Підводний човен #Саудівська Аравія #Міжконтинентальна балістична ракета #Арсенал #Будапештський меморандум #Архітектура #Перегони озброєнь #Московія (регіон) #Зуб #Велика Британія #Америка #Сполучені Штати Америки #Президент (урядова посада) #Диктатор #Ракета #Бомби
