В начале 2026 года внешнеполитическая ситуация в США оказалась в критической точке. После ряда заметных инициатив, таких как саммит на Аляске в августе 2025 года и создание "Совета мира" в Давосе, администрация Дональда Трампа столкнулась с жестокой реальностью: Владимир Путин не заинтересован в компромиссе, он стремится к полной капитуляции Украины и Запада. Таким образом, можно с уверенностью сказать, что дальнейшее следование текущей стратегии умиротворения представляет собой серьезные угрозы для национальных интересов и самой стабильности Соединенных Штатов.
Вот оригинальный текст:
Станом на січень 2026 року мирна угода щодо України була готова на 90 відсотків. Проте Кремль почав відверто саботувати цей процес. Інсценування "атаки дронів" на резиденцію Путіна наприкінці 2025 року стало приводом для Москви зайняти більш жорстку позицію, що вже змусило Трампа публічно назвати Путіна "головною перешкодою для миру". Підтримка такого непередбачуваного партнера підриває репутацію Трампа як "майстра угод".
Росія наполягає на так званій "Anchorage formula", яка передбачає повну передачу Донбасу під контроль Російської Федерації та розморожування російських активів. Що є не тільки геополітичною, а й економічною пасткою для США.
І тут можна сказати, що для Дональда Трампа це небезпечно з двох причин. Перша причина, це те, що цим Америка фактично погоджується на фінансування російської агресії. Адже, якби дійсно таке рішення було прийнято, то розморожені кошти Московії підуть не на відновлення України, а на інтеграцію окупованих українських територій у систему Російської Федерації та посилення її терористичної армії.
Ще однією причиною є економічна слабкість Росії. Входячи в 2026 рік, Російська Федерація стикається з найнижчими економічними показниками з початку війни. Доходи від нафтогазового сектору зменшилися на 25%, а Міжнародний валютний фонд зменшив свій прогноз зростання до 0,8%.
Таким чином, Трамп, з огляду на свій досвід у бізнесі, повинен усвідомлювати, що підтримка занепадаючого режиму — це не лише інвестиція в безперспективний актив, але й загроза для його репутації як "успішного управлінця". У рамках бізнес-логіки Дональда Трампа вміння виявляти невигідні угоди на ранніх стадіях і своєчасно від них відмовлятися вважається ознакою сили, а не слабкості.
При цьому необхідно враховувати геополітичне перенапруження, яке ніяк не зможуть компенсувати ініціативи щодо Сектора Газа та "Ради миру".
Трамп прагне залучити Путіна до вирішення світових конфліктів, зокрема запросивши його до "Мирної ради" щодо ситуації в Газі. Проте участь Росії в таких ініціативах лише надає легітимність агресору, не приносячи реальних результатів для Близького Сходу. Крім того, це створює "вакуум безпеки" в Європі, де союзники США в НАТО вже висловлюють свої побоювання через зменшення американської військової присутності.
Відмова Сполучених Штатів від підтримки Москви може бути розцінена як стратегічний успіх. Таке рішення здатне відновити довіру європейських союзників до Вашингтона. Сувора позиція США щодо Кремля не лише заспокоїть Європу, а й спонукатиме її до активніших інвестицій у власну оборону, що є давнім закликом з боку Трампа.
При цьому з'являється важіль тиску на Китай. Бо послаблення зв'язку Трамп-Путін позбавить Сі Цзіньпіна впевненості у формуванні антизахідного блоку.
З'являється перспектива досягнення справжнього миру через силу. Як свідчить сучасна світова історія, Путін реагує лише на силу. Відсутність тиску з боку Білого дому на Україну, що прагне отримати від неї поступки в територіальних питаннях, змусить Кремль повернутися до конструктивних переговорів без висунення ультиматумів.
Адміністрації Трампа слід зрозуміти, що Путін використовує "миротворчі" ініціативи Вашингтона виключно для того, щоб зміцнити свої позиції. Відмова від підтримки Кремля у 2026 році є не лише моральним зобов'язанням для трампівської команди, а й вимогою для збереження світового лідерства Сполучених Штатів та уникнення ганебної поразки у питанні України.
Безсумнівно, що підхід Дональда Трампа до російського лідера Путіна, який він демонстрував протягом більше року, виявився безперспективним. Політика, що ґрунтується на "дипломатії особистих симпатій", часто покладається на сподівання, що особисті угоди з автократами можуть вирішити глибокі системні проблеми. Однак у випадку з Росією ця стратегія вже втратила свою актуальність.
Відбувся повний провал мирних планів. Сподівання на швидке припинення війни в Україні через прямі переговори з Путіним не виправдалися. Російський диктатор розглядає будь-які поступки не як крок до миру, а як ознаку слабкості Заходу, продовжуючи агресію заради повного контролю над Чорноморським регіоном та Україною.
Необхідно звернути увагу на геополітичну конкуренцію. Адже Путін та Трамп нині змагаються за звання "головного руйнівника" міжнародних стандартів. Якщо Дональд Трамп продовжить підтримувати або нехтувати діями Москви, він може ненароком сприяти зміцненню позицій Кремля в стратегічно важливих регіонах — від Арктики до Венесуели.
Крім того, для Вашингтона важливим є підтримання американського впливу в Арктичному регіоні. Статус Ґренландії та контроль над Північним морським шляхом формують територію напруженого стратегічного протистояння між Вашингтоном і Москвою. Зрозуміло, що будь-які поступки Путіну в цій сфері можуть ослабити оборонні позиції США на півночі країни.
Водночас необхідно зберегти обережність, щоб не потрапити в "Китайську пастку". Стратегія, що її пропонує Трамп через "Раду миру", може бути дійсно дієвою лише за умови, що Росія буде змушена маневрувати між Сполученими Штатами та Китаєм. Підтримка, яку надає Путін КНР, перетворює Москву на залежного партнера Пекіна, що лише зміцнює позиції головного стратегічного конкурента США.
Не можна ігнорувати економічний тиск як ефективний засіб для зменшення геополітичних прагнень Путіна. Адміністрація Трампа вже показала, що готова застосовувати жорсткі заходи, зокрема блокувати танкери російського "тіньового флоту". Замість того, щоб пропонувати "пряники" у вигляді зняття санкцій, посилення тиску є єдиним способом, щоб примусити Кремль до реальних компромісів.
Дональд Трамп також змушений враховувати свою репутацію в самих Сполучених Штатах. Якщо Україна зазнає поразки або він зробить поступки Путіну, це буде сприйнято американським істеблішментом як особистий провал Трампа, що абсолютно не відповідає його створеному образу "переможця".
Відмова від угод, які укладалися "через голову" європейців, знову ж таки, сприятиме відновленню довіри в НАТО та зміцненню трансатлантичної єдності. Це має вирішальне значення, оскільки європейські партнери вже розпочали пошуки альтернативних варіантів забезпечення безпеки, що може загрожувати цілісності західної системи колективної оборони.
Потрібно переходити до нової стратегії стримування. Грубо кажучи, концепція "великої дубини" у стосунках з Москвою — це спосіб примусити до деескалації через військову перевагу, що може змусити інші авторитарні режими переглянути свою агресивну поведінку щодо сусідніх народів і держав.
Отже, для Дональда Трампа Володимир Путін більше не є можливим партнером у перебудові світового порядку, а перетворився на перешкоду на шляху до "Великої Америки". Лише через рішуче дистанціювання від російського лідера і демонстрацію сили щодо Москви Вашингтон зможе встановити власні правила в новій глобальній системі, де інтереси США матимуть перевагу над прагненнями місцевих диктаторів.
#НАТО #Дональд Трамп #Китай #Арктика #Європа #Агресія #Росія #Економіка #Україна #Москва #Китай (регіон) #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Кремль (фортифікаційна споруда) #Володимир Путін #Міжнародний валютний фонд #Вашингтон, округ Колумбія #Західна Європа #Стратегія #Політика #Близький Схід #Пекін #Геополітика #Перебудова #Підприємництво #Сі Цзіньпін #Донецький вугільний басейн #Венесуела #Лідерство #Північне море #Сектор Газа #Гренландія #Тероризм #Анкоридж, Аляска #Америка #Сполучені Штати Америки #Президент (урядова посада) #Танкер (корабель) #Диктатор #Моральність
