Як цифрова каса перетворюється на API

Андрій Сухов є одним із співзасновників Асоціації постачальників програмних РРО в Україні, а також займає позицію CEO компанії Checkbox.

ПРРО тепер являє собою не лише електронний касовий апарат.

Верховна Рада прийняла законопроєкт №15111-д, що встановлює нові норми щодо доходів, здобутих через цифрові платформи. Цей документ вже передано на підпис Президенту.

Для ринку програмних реєстраторів розрахунків (ПРРО) його значимість полягає не лише в прямому регулюванні програмних кас. Його важливість визначається тим, що він ілюструє один із найбільш явних сигналів про те, що цифрова платформа перетворюється на самостійний компонент податкової інфраструктури.

Проект закону встановлює, що платформи зобов'язані збирати дані, ідентифікувати продавців, надавати інформацію податковим органам, а в певних випадках виконувати роль податкового агента. Таким чином, законодавець все більше визначає платформу як важливу інфраструктуру, через яку здійснюються продажі, рух грошей та обробка податково значущих даних.

Це природно викликає нове питання: яким чином слід регулювати взаємодію цифрових платформ з ПРРО в ситуаціях, коли замовлення, оплата та інформація про продаж здійснюються в межах однієї цифрової екосистеми?

Ми часто вживаємо термін "касова програма на смартфоні", коли говоримо про програмний реєстратор розрахункових операцій. Раніше це було зручне пояснення для підприємців: програмне забезпечення могло замінити традиційний касовий апарат. Але нині така формулювання не відображає повного спектру можливостей ПРРО.

У цифровій економіці значна частина функцій ПРРО реалізується саме через програмні інтерфейси обміну даними. Тому ПРРО дедалі більше нагадує фіскальний API-інтерфейс між бізнесом і державою, а його роль виходить за межі звичної "каси".

API – це метод, за допомогою якого одна система автоматично обмінюється даними з іншою та отримує відповідь. У контексті ПРРО, система збирає інформацію про продаж, надсилає її на фіскальний сервер, отримує статус операції та формує чек для клієнта.

Класична схема виглядала досить просто: магазин, касир, касовий апарат і покупець. Після здійснення платежу касир видавав чек. Законодавство про реєстрацію розрахункових операцій чітко відображає цю реальність: підприємство, торговельна одиниця, касир та місце, де відбувається розрахунок.

Цифрова торгівля працює інакше. Покупець замовляє товар у застосунку чи на сайті. Платформа збирає дані про замовлення. Оплата проходить через платіжний сервіс. Частину суми може покривати промокод, частину - бонуси, частину - картка. В одному кошику на маркетплейсі можуть бути товари кількох продавців.

У цій моделі чек формуються в процесі передачі інформації: замовлення, оплата, продавець, ПРРО, фіскальний сервер, покупець. Отже, питання виходить за межі простої теми "чи повинен продавець мати касу". Важливо зрозуміти, хто несе відповідальність за передачу фіскальних даних і хто відповідальний у разі виникнення проблем.

У цій ситуації виникають неоднозначності. Платформа здатна обробити як замовлення, так і платіж, проте законодавство не вказує чітко на її відповідальність щодо фіскалізації. Продавець може сподіватися, що платформа надасть йому чек, тоді як сама платформа може вважати, що це відповідальність продавця. У покупця може бути лише підтвердження замовлення, а не офіційний фіскальний чек. Процес повернення може бути реалізований через платформу, проте це не завжди відображається у фіскальних звітах.

Це справжні виклики платформної економіки, коли законодавство функціонує за усталеними правилами традиційної торгівлі, в той час як угоди вже відбуваються у цифровому середовищі.

Які зміни необхідно внести?

По-перше, в законодавстві слід чітко окреслити роль цифрової платформи у створенні, обробці та передачі інформації, необхідної для фіскалізації розрахункових операцій через ПРРО. Платформа не повинна автоматично виступати в ролі продавця і не має права самостійно проводити фіскалізацію замість контролюючих органів. Проте, вона може надавати технічну підтримку для збору даних про замовлення, взаємодії з ПРРО, отримання підтверджень статусу операцій, передачі фіскальних чеків покупцям, зберігання логів дій, а також обробки повернень, скасувань і технічних помилок.

Друге - розвести відповідальність. Продавець відповідає за зміст операції: товар, ціну, податкові наслідки. ПРРО-провайдер - за працездатність рішення та коректну обробку фіскальних статусів. Платформа - за технічні функції, які вона реально виконує. Держава - за стабільний фіскальний сервер і зрозумілі правила інтеграції.

Третій етап полягає в затвердженні стандарту API для інтеграції ПРРО з цифровими платформами. Це означає встановлення чітких принципів взаємодії між платформами, ПРРО та фіскальним сервером. Стандарт повинен детально описувати структуру даних, статуси транзакцій, процедури повернення, післяплату, комбіновані платежі, використання промокодів, комісійні збори, обробку помилок, повторні запити та відповідальність всіх учасників процесу.

Законопроєкт №15111-д продемонстрував, що держава починає усвідомлювати важливість платформної економіки. Наступним етапом є необхідність адаптації існуючої моделі фіскалізації до продажів, що здійснюються через цифрові платформи. Це передбачає визначення правил інтеграції з програмами реєстрації розрахункових операцій (ПРРО), передачі даних, обробки повернень, а також встановлення відповідальності учасників угод.

ПРРО вже не є просто "касовим апаратом на телефоні". Це фіскальна платформа для сучасної цифрової економіки.