Яким чином конфлікти на Близькому Сході можуть вплинути на майбутнє України?

7 березня минув тиждень з початку військової операції, яку проводять Ізраїль і США проти Ірану. Про ситуацію на Близькому Сході вже написано чимало, але деякі питання залишаються без відповідей. Зокрема, як цей конфлікт вплине на російсько-українську війну, на процес мирних переговорів, а також на позиції основних учасників, таких як Україна, Росія, США, Європа та Китай? Які політико-дипломатичні наслідки можуть виникнути в результаті цього конфлікту?

ГЕОПОЛІТИЧНЕ ДОМІНО: ВПЛИВ НА УКРАЇНУ, РОСІЮ ТА КОНТУРИ МИРНИХ ПЕРЕГОВОРІВ

Оцінюючи вплив другої іранської війни на ситуацію в Україні, експерти дійшли до спільного висновку, що важливим чинником є тривалість конфлікту. Політолог Володимир Фесенко підкреслює: "усе залежить від того, як довго триватиме напруження на Близькому Сході". Аналітик додає: "якщо військові дії США та Ізраїлю проти Ірану завершаться швидко, то можливі негативні наслідки для України будуть незначними".

Для України основною загрозою є те, що тривалість цього конфлікту може призвести до вичерпання запасів ракет-перехоплювачів для системи ППО "Patriot", які мають велике значення для країни. Що стосується інших типів озброєння та боєприпасів, то війна між США, Ізраїлем та Іраном не матиме значного впливу на військову спроможність України.

Політичний аналітик Юрій Богданов підкреслює активність Києва у дипломатичних питаннях. Він зазначає, що "Україна нарощує свою присутність у близькосхідному регіоні". "Київ почав більш активно взаємодіяти з монархічними державами Перської затоки, і це є вірним кроком". "Завдяки військово-технологічному співробітництву Україна може поступово виходити на більш широкі економічні ринки цього регіону, особливо в умовах, коли Росія переживає ослаблення, а її союз з Іраном створює додаткові виклики для багатьох країн Близького Сходу". Це "створює для України нові можливості для зміцнення своїх позицій".

Щодо позиції Росії, Михайло Самусь зауважує: "можна припустити, що Путіну представляють щонайменше два основних сценарії". "Перший сценарій передбачає, що Сполучені Штати опиняться у тривалій та виснажливій війні". У цьому випадку "конфлікт буде сприяти зростанню цін на нафту, а також відволікатиме ресурси США, включно з тими, що наразі використовуються для підтримки України". "Відповідно до цієї логіки, Кремль може зробити ставку на затягування переговорного процесу: чим довше триває невизначеність, тим більше можливостей для Росії отримувати додаткові доходи від високих цін на нафту".

Але, за словами Самуся, "США, швидше за все, намагатимуться максимально локалізувати конфлікт", і "якщо це вдасться, він перестане суттєво впливати на світові ціни на нафту". Якщо буде "швидко нейтралізовано здатність Тегерана впливати на морські перевезення нафти і припиняться ракетні удари по регіону, ринок може досить швидко стабілізуватися". "Якщо цей сценарій реалізується, наслідки для Росії можуть бути дуже неприємними". За словами Самуся, "у певний момент у Вашингтоні можуть нарешті дійти висновку, що безкінечні спроби домовлятися з Путіним не дають результату". Тоді "теоретично може початися інша розмова - вже не про персональні домовленості з Путіним, а про взаємодію з тими групами всередині російської еліти, які готові припинити війну і перейти до нормалізації відносин із Заходом".

Дипломат Володимир Огризко додає дещицю іронії до аналізу психологічного стану кремлівського лідера. Огризко підкреслює: "Для Путіна нинішні події - серйозний сигнал: у сучасному світі дотягнутися можуть практично будь-куди". "І з цим усвідомленням йому доводиться жити постійно".

Щодо процесу переговорів, що стосуються України, аналітики не прогнозують значних змін. Фесенко зазначає, що "конфлікт в Ірані не призведе до зупинки перемовин про завершення війни в Україні". Можливе "переміщення переговорів до Європи, поки на Близькому Сході триває війна", або "необхідність короткої паузи в переговорах". Політолог вважає, що "війна в Ірані не матиме суттєвого впливу на зміст переговорів про Україну, хоча з боку Росії можуть виникати випадки демонстративної поведінки та спроби тиску на американських союзників". Фесенко підсумовує, що "перспективи та подальший розвиток мирних переговорів більше залежать від безвихідної ситуації навколо територіальних питань, ніж від конфлікту в Ірані".

Богданов висловлює свою згоду, зазначаючи, що вплив на переговори "буде незначним". "Це, в першу чергу, зумовлено тим, що поточний процес переговорів між Україною та Росією в значній мірі носить технічний або навіть імітаційний характер".

СТРАТЕГІЧНІ ВИГОДИ: ХТО ОТРИМАЄ ПРИБУТОК ВІД КРИЗИ В ІРАНІ

Відповідаючи на запитання про те, хто у цій ситуації отримує більше стратегічних переваг, експерти теж вказують на пряму залежність від часу. Юрій Богданов констатує: "Всі - окрім Росії - зацікавлені у якнайшвидшому завершенні цього конфлікту". "Дорога нафта, а тим більше потенційний її дефіцит, б'є по економічних і політичних інтересах майже всіх ключових гравців світової економіки - і Європи, і Сполучених Штатів, і Китаю".

Росія продовжує бути головним вигодонабувачем тривалої війни.

Володимир Фесенко підтверджує: "Ще один вагомий фактор ризику - можливий стрибок цін на нафту (до $100 за барель, а то й вище)".

При цьому Фесенко зауважує, що "на пряму конфронтацію з Трампом Путін навряд чи піде", адже "будь-яка пряма підтримка Ірану в нинішніх умовах буде розглядатись Трампом як прояв ворожнечі по відношенню до США і особисто до нього". "Для Росії також невигідно псувати відносини і з арабськими партнерами - Саудівською Аравією і ОАЕ".

Для Сполучених Штатів цілі є гранично прагматичними. Богданов впевнений, що "Дональд Трамп робитиме все можливе, щоб визначеність настала якомога швидше, а економічні наслідки були мінімальними". "У США популярність влади значною мірою залежить від цін на бензин - чим вони вищі, тим нижчі рейтинги".

Політолог Фесенко висловив свою думку: "Якщо США зможуть швидко і беззастережно перемогти у цій війні, знищивши ісламський режим в Ірані та усунувши загрозу ядерної програми Ірану, це значно підсилить геополітичні позиції Америки, а також зміцнить як міжнародні, так і внутрішньополітичні позиції Трампа". Він також зазначив: "Однак, якщо війна затягнеться, ситуація може змінитися на гірше для Трампа; його партія ризикує втратити контроль над обома палатами Конгресу США".

Михайло Самусь розкриває військову концепцію Вашингтона, яка "не передбачає зміну державного ладу в Ірані чи насильницьке встановлення демократії". Натомість "швидше йдеться про іншу логіку: налагодження конструктивної комунікації з частиною нинішнього іранського режиму та пошук серед його представників тих, хто здатен забезпечити поступовий перехід до більш прогнозованих відносин між Іраном, США та міжнародною спільнотою". Стратегічна мета США потрійна: "По-перше, зробити Іран більш передбачуваним гравцем, зокрема на світовому нафтовому ринку". "По-друге - ліквідувати або максимально обмежити його ядерну програму. І, зрештою, поступово вивести країну з ізоляції до статусу держави, з якою можна вести бізнес, економічні відносини та політичний діалог". "Стратегія виглядає так: не допустити переростання війни у масштабний глобальний конфлікт і втримати її в межах контрольованої регіональної кризи".

Особливої уваги заслуговує ситуація, що склалася з Китаєм. Михайло Самусь підкреслює, що втрата Ірану може стати для Пекіна "досить серйозним ударом". Протягом тривалого часу Китай намагався займати роль спостерігача, умовно "сидячи на березі річки" і спостерігаючи, як його проксі-сили створюють хаос у різних регіонах: Іран - на Близькому Сході, Росія - у Європі, КНДР - в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Це дозволяло Китаю зміцнювати свої позиції. Однак тепер "один за іншим можуть падати елементи тієї умовної "осі", на яку КНР спиралася для розширення своїх глобальних впливів". Самусь пояснює: "Якщо в Тегерані прийде до влади режим, який не співпрацюватиме з Китаєм у питаннях обхід санкцій, дестабілізації регіонів чи підтримки Росії у війні проти України та Європи, це буде дуже істотним ударом для КНР". Богданов додає: "Економіка Китаю критично залежить від стабільних постачань енергії, тому КНР також зацікавлена в тому, щоб конфлікт не призвів до серйозних перебоїв або тривалої дестабілізації енергетичних ринків". Ідеальний сценарій для Китаю, за словами Самуся, "полягав би в тому, щоб США затягнулися у конфлікті та витрачали ресурси, але без різких коливань цін на нафту, що могли б негативно вплинути на китайську економіку". Фесенко ж зазначає, що "тривалий конфлікт в Ірані створить суттєві проблеми для китайської економіки".

Нарешті, Володимир Огризко підсумовує геополітичну партію: "якщо зараз Трампу вдасться привести до влади в Ірані лояльний до США режим, він отримає козир і, в принципі, зможе керувати нафтовим ринком світу". "У цьому випадку ні Трампу, ні Штатам Росія не буде цікава". Тоді "ситуація для РФ стане критично небезпечною: адже якщо світу не потрібна російська нафта, на якій ще якось тримається її ледь жива економіка, то велике питання - чого Росії чекати далі". Експерт прогнозує: "чекати потрібно тільки катастрофи".

ПРОБУДЖЕННЯ ЄВРОПИ: "УЛЬТИМАТИВНИЙ" ЗАКЛИК МЕРЦЯ І СУЧАСНІ ВИКЛИКИ БЕЗПЕКИ

Справжнім політичним землетрусом стала заява канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, яка, на думку деяких аналітиків, де-факто прозвучала як ультиматум Дональду Трампу про те, що "Європа не прийме угоду щодо України, укладену без її участі". Експертні оцінки цього кроку розділилися.

Політичний експерт Вадим Денисенко вбачає в цьому кардинальну зміну парадигми. За його словами, "на тлі спроб Вашингтона та Москви монополізувати переговорний процес щодо завершення війни, європейські лідери починають демонструвати неочікувану суб'єктність". "Посилення тиску з боку США змусило ЄС перейти від пасивності до формування власних ультиматумів". Денисенко переконаний, що "заява Мерца про неминучість участі ЄС в переговорах є лише першим дзвіночком в цілій низці майбутніх змін переговорного формату". "Заява, німецького канцлера про те, що "Європа не прийме угоду щодо України, укладену без її участі", по суті каже про те, що без європейців і двостороння угода Росія-США неможлива". Аргумент Денисенка спирається на економічну зброю: "Попри слабкість Європи, контрольний пакет санкцій належить саме ЄС. А без зняття санкцій мирна угода неможлива в принципі". Крім того, "рішення Верховного Суду США про мита Трампа, розвʼязало (як мінімум частково) руки Європі".

Згідно з думкою експерта, в даний момент "європейські країни наполягатимуть на тому, щоб США активно залучалися до консультацій", і "американці повинні будуть розглянути можливість зміни, принаймні, форматів консультацій". Денисенко також підкреслює важливу думку, висловлену керівником Мюнхенської конференції з безпеки Ішингером, який зазначив, що "Європі вигідно, щоб конфлікт тривав два роки". "Європейські країни вважають, що їм потрібен час для переозброєння та отримання нових стабільніших гарантій", тому "вони готові компенсувати Україні цей період". Таким чином, "схоже, що ЄС не очікує завершення війни до 2026 року".

Натомість Володимир Фесенко категорично не згоден з такою інтерпретацією. "Я не поділяю думку, що заява Мерца пролунала як ультиматум Трампу. Ті, хто так говорить, видають бажане за дійсне". На переконання Фесенка, "і Німеччина, і Європа зараз не в тому стані, щоб висувати ультиматуми Трампу". Більше того, "ультиматуми - це не європейський стиль. А от Трамп, той може висувати ультиматуми, і періодично це робить".

Політолог трактує слова канцлера інакше: "Заява Мерца - це прояв принципової позиції щодо участі Європи в переговорах щодо мирної угоди по Україні". "І таку наполегливість давно вже треба було продемонструвати американцям. Але щось я не почув зворотної реакції Трампа або його адміністрації". Фесенко вказує на внутрішню роздробленість Старого Світу: "До того ж, Європі треба визначатись, хто саме від неї і в якому статусі буде брати участь в переговорах про завершення війни між Росією і Україною". "А то ми бачимо, як Макрон і Мерц окремо претендують на роль головного переговорника по Україні від імені Європи". "А є ще і Єврокомісія. Тому спочатку європейці мають визначатись між собою, а далі вже жорстко наполягати на своїй участі в переговорах".

Щодо конфлікту на Близькому Сході, Фесенко констатує: "Уже очевидно, що вплив цих подій на роль Європи є суперечливим". "В Європі немає консенсусу щодо цього конфлікту". "Інтереси Європи тут не зовсім збігаються з інтересами США". Для Старого Світу "підтримка України є стратегічно важливішою ніж участь в операції США і Ізраїлю проти Ірану". "Європа в першу чергу зацікавлена в тому, щоб цей конфлікт достатньо швидко закінчився і не призвів до глобальної енергетичної, економічної і безпекової кризи".

Юрій Богданов висловився про роль Європи в контексті відносин з Іраном, зазначивши, що позиція європейських країн значною мірою залежить від поведінки самого іранського режиму. На його думку, нині Європа займає стриману позицію, схожу на китайську, прагнучи якнайшвидшого завершення конфлікту дипломатичними методами та уникнення його ескалації. Богданов підкреслює, що для Європи наразі немає істотної потреби втручатися в потенційний конфлікт між США та Іраном. Головним пріоритетом залишається забезпечення власної безпеки, в якій Україна відіграє ключову роль. Безпека України, за його словами, стала основою архітектури безпеки всього континенту, і це усвідомлюють у Німеччині, Франції, Великій Британії, а також у країнах Центральної та Північної Європи. У цих столицях дедалі чіткіше розуміють, що війна Росії проти України є найважливішим стратегічним питанням для Європи, оскільки її результати впливають на тривалу стабільність у регіоні. Таким чином, Богданов підсумовує, що іранський конфлікт, попри свою загрозливість, є зовнішнім чинником, який бажано локалізувати та швидко вирішити, аби не відволікати увагу та ресурси від головного питання європейської безпеки - ситуації в Україні.