Україна повинна здійснити трансформацію, яку вже давно пройшли всі розвинуті країни – це приватизація. Необхідно провести її всебічно та в значних масштабах.
Навіть під час війни. Чекати "кращих часів" - не вихід, адже українська економіка має сьогодні стати максимально ефективною, як ніколи. А ще маємо мінімізувати можливості для неправомірного впливу на значний економічний сектор, що резонує на всю систему відносин в державі. До того ж статистика свідчить, що приватизація має значні фінансові показники й сьогодні: попит, довоєнний рівень конкуренції та ринкові ціни, що зростають в ході торгів.
На відміну від західних країн та більшості держав Східної Європи, в Україні досі зберігається значна частина активів у державній та комунальній власності. Це включає не лише великі заводи, які перебувають на межі банкрутства, але й державні монополії, фінансові установи, а також тисячі об'єктів нерухомості, санаторіїв, спортивних арен і незавершених будівель.
Чим більше ми будемо затягувати процес переходу до роздержавлення та справжньої ринкової економіки, тим довше залишатимемося в пастці накопичення боргів, ризиків і скандалів.
На початок 2024 року в Україні, за інформацією Політики державної власності, налічується 2995 державних підприємств. Серед них 30% (896 суб'єктів) активно займаються господарською діяльністю, 57% (1713) не ведуть жодної діяльності, а 13% (386) не надають дані про свою роботу.
Протягом 2023 року зобов'язання кредиторів підприємств державного сектора економіки зросли з 881,3 мільярда гривень до 1,013 трильйона гривень.
Слід здійснити тріаж державних підприємств та класифікувати їх на різні категорії, а саме:
По суті, давно потрібно наважитись на свою "шокову терапію", як це у свій час зробила Польща у вигляді Плану Бальцеровича.
Україна, що прагне до швидкого відновлення та економічного підйому, може звернути увагу на польський досвід "шокової терапії", відомої як План Бальцеровича, запроваджений у 1990 році. Ця програма стала радикальним кроком у швидкому переході від планової до ринкової економіки. Ключовим аспектом її успіху була оперативність і безапеляційність вжитих заходів.
На перший погляд, українським політикам, економістам та фінансистам попереду стоїть значний обсяг завдань, пов'язаних із розробкою та впровадженням української версії Плану Бальцеровича. Проте вже є чимало досягнень, а саме:
Величезна кількість обмежень на приватизацію в різних сферах залишається серйозною перепоною для економічного відновлення. Більшою проблемою, ніж брак інвесторів, є інституційний список заборон, що блокує приватизаційні процеси. Це питання має системний характер і торкається кількох важливих секторів.
Під юридичним щитом заборон на приватизацію знаходяться не лише практично всі великі державні компанії та монополії, але й тисячі об'єктів, що роками не використовуються - зокрема, йдеться про будівлі на балансах освітніх, медичних та наукових установ.
Деякі з цих об'єктів можуть протягом десятиліть залишатися у занедбаному стані, не виконуючи своїх призначень, або ж використовуватися в тіньовій економіці. Проте їх продаж та навіть оренда на законних підставах суворо заборонені.
Немає належного юридичного механізму для часткової приватизації, що ускладнює реалізацію різноманітних схем продажу. Фактично, діюче законодавство не встановлює ясного порядку часткової приватизації стратегічних підприємств. Це перешкоджає залученню міноритарних стратегічних інвесторів, здатних придбати частку та здійснити необхідну модернізацію компанії, зберігаючи при цьому державний контроль.
Крім того, приватизація великих проблемних об'єктів обмежена через заблоковану варіативність аукціонів - немає можливості використовувати аукціони зі зниженням ціни чи голландські аукціони, необхідні для продажу непопулярних активів.
Зупинка стягнення активів державних підприємств. Найбільш згубним чинником є численні мораторії, що впливають на державні компанії, зокрема заборона на вилучення майна цих підприємств.
Коли держкомпанія не виконує зобов'язань перед приватним бізнесом, не сплачує за виконаними контрактами, судове рішення залишається порожнім звуком, оскільки стягнення на її майно заборонене законом. Це створює величезне викривлення конкуренції, суперечить європейським нормам і, за оцінками експертів, лише погіршує фінансове становище самих держкомпаній.
Проблеми підготовки об'єктів до приватизації викликають занепокоєння. Практично кожна міжнародна організація, що займається економічними питаннями, а також потенційні інвестори та експерти, відзначають труднощі, пов'язані з підготовкою великих проблемних активів до приватизації, а також з проведенням всебічного due diligence (ретельна незалежна перевірка компанії перед укладенням угоди).
На жаль, держава не володіє ані фінансовими, ані операційними ресурсами для реалізації такого плану дій. Проте, необхідно шукати можливості для вирішення цієї проблеми, якщо ми прагнемо залучити міжнародних інвесторів з розвинутих країн у ролі потенційних покупців.
У цьому контексті вже розроблені законопроєкти, які здатні значно поліпшити становище та вирішити принаймні частину існуючих проблем. Ось перелік законодавчих ініціатив, що були зареєстровані під такими номерами:
Прийняття цих законопроєктів парламентом в сукупності зі злагодженою та проактивною роботою Кабміну та Фонду державного майна, можуть вже суттєво наблизити нас до окресленої мети.
#Економіст #Економіка #Україна #Уряд України #Економічне зростання #Інвестор #Польща #Конкуренція (економіка) #Ризик #Нідерланди #Борг. #Суб'єкт господарювання #Господарська діяльність #Приватизація #Східна Європа #Аукціон #Банкрутство #Актив #Державна власність #Державне підприємство #Фонд державного майна України #Ринкова економіка #Спільна власність #План Бальцеровича
