Наука як "сфера витрат" -- модель, що себе вичерпала
Перед початком широкомасштабного вторгнення державні органи фактично сприймали науку як стабільний і малорухомий елемент витрат. Її фінансування забезпечувалося лише для того, щоб запобігти її зникненню, однак ніхто не ставив запитань (навіть у власних думках): з якою метою наука потрібна нашій країні? Така система функціонувала протягом більшої частини незалежності, і в умовах відносного спокою могла б продовжувати своє існування ще довго, але стала абсолютно неприйнятною в ситуації повномасштабної війни.
Війна різко змінила фокус. Країна, що воює з технологічно оснащеним противником, не може дозволити собі науку без зворотного зв'язку з реальністю -- без сучасних інженерних рішень, нових технологій і методів, активного залучення молоді та глибокої міжнародної інтеграції. У цей момент питання ефективності перестало бути філософським -- воно стало екзистенційним. Наука має стати повноцінною частиною нової економіки -- економіки знань і доданої вартості.
Чому держава розпочала з аналізу?
Реформи в українській науці часто зводять до одного -- збільшення фінансування. Вважається, що найкраща реформа -- це просто подвоїти, а краще потроїти обсяги коштів. Фінансування справді критично важливе. І надто важливе, щоб ухвалювати рішення про суттєве збільшення інвестицій без аналізу, аудиту, даних і оцінки наявного стану. Саме тому держава вирішила спочатку подивитися на науку такою, якою вона є сьогодні, а не такою, якою її звикли описувати, апелюючи до минулих здобутків, звань і регалій.
Масштабна державна атестація понад 500 наукових установ і університетів стала не технічною процедурою, а важливим політичним інструментом для нарощування фінансування і перебудови системи. Уперше за три десятиліття держава погодилася зафіксувати нерівність спроможностей усередині системи -- і визнати, що підтримка має бути диференційованою, і зосереджуватись на спроможних і результативних інституціях.
Це рішення було ризикованим. Будь-яка система, яка довго існувала без зовнішньої оцінки, чинить опір спробам вимірювання. Але без цієї "інвентаризації реальності" жодна подальша реформа не мала б сенсу.
Якою є сучасна освіта і наука в Україні та якою вони повинні стати в майбутньому?
Від концептуальної рівності до сприяння найкращим.
Результатом атестації стане абсолютно нова модель базового фінансування, перша фаза якої розпочнеться в січні 2026 року. Вперше в українській науковій історії майже 3 мільярди гривень будуть виділені не на "систему в цілому", площі, ставки чи історичні традиції, а безпосередньо на команди та установи, які підтвердили свою наукову компетентність. Фінансування, вперше за багато років, почало виконувати сигнальну роль: воно не лише забезпечує підтримку, а й формує орієнтацію на результат та стимулює відповідну поведінку.
У ширшому сенсі це означає відмову від радянського принципу формальної рівності на користь принципу конкурентності. Держава більше не маскує різницю між різними інституціями -- вона починає працювати з нею.
Це має особливе значення в контексті, коли загальний бюджет на наукові дослідження у 2026 році досягне 20,1 млрд грн, що на 41 % перевищує показники попереднього року. У країні, яка перебуває у стані війни, це є значною сумою та важливим кроком. Проблема розвитку науки перестає бути лише фінансовою. Вона перетворюється на політичну: як саме держава вкладає кошти в освіту та технологічний прогрес.
Технології як інноваційна мова наукового пізнання.
Другий крок року -- розбудова і масштабування державного замовлення на науково-технічні розробки як системного інструменту. Йдеться не про мілітаризацію науки, а про повернення їй функції вирішення складних проблем і викликів часу.
У 2025 році було реалізовано 35 інноваційних технологій, серед яких 20 стосуються оборонної сфери. Цей процес став випробуванням для науки в умовах конкретних запитів. Такий підхід наближає Україну до моделей, які вже давно успішно функціонують у США та Європейському Союзі: держава визначає проблеми, наука розробляє рішення, а бізнес займається їх масштабуванням.
У цьому контексті війна виступає як каталізатор: українські технології — від безпілотників до радіофармацевтичних препаратів — вийшли за межі внутрішніх справ і привернули увагу міжнародної спільноти. Завдання держави полягає в тому, щоб не упустити цю можливість.
Фото: Олександр Ратушняк
Фурія — це український безпілотний авіаційний комплекс, призначений для розвідки та коригування артилерійського вогню.
Євроінтеграція: шлях свідомого вибору
Європейська інтеграція в науковій сфері — це не лише можливість отримувати фінансування через великі програми, такі як Horizon Europe. Це також трансформація управлінських і дослідницьких підходів: акцент на зосередженні ресурсів, визначенні пріоритетів, підвищенні відповідальності, пошуку власної "ніші", яка забезпечує справжню унікальність та експертність.
Тому розроблений Урядом і прийнятий Парламентом у першому читанні законопроєкт про перехід від системи з понад 500 формальних напрямів до 10-15 чітких наукових та інноваційних пріоритетів, які напрацьовані через аналітику, дані і дослідження -- є прямим наслідком цієї логіки. У Європі наука завжди є пріоритетом. Україна у 2025 році вперше зробила крок у цьому ж напрямі, усвідомивши, що стратегія -- це не перелік бажань, а іноді й здатність сказати "ні", щоб бути справді конкурентною.
Інституції завтрашнього дня: Science.City та екосистема стартапів
Режим Science.City та Національна мережа стартап-шкіл, інкубаторів і акселераторів пропонують рішення для ще однієї ключової проблеми: відстань між знаннями та економічними реаліями. Успішні наукові системи XXI століття функціонують не завдяки окремим видатним інститутам, а через розвиток цілісних екосистем.
Для університетів це означає зміну ролі -- від освітніх фабрик до центрів створення інновацій. Для бізнесу -- доступ до результатів досліджень. Для держави -- інструмент економічного відновлення без сировинної залежності.
Інфраструктурні системи та людські ресурси
Одночасно держава акцентує увагу на розвитку довгострокової дослідницької інфраструктури. Інвестиція в розмірі майже 1 мільярда гривень у центри передового досвіду є важливим кроком до формування просторів, здатних залучати людей і сприяти технологічним інноваціям. Залучення приблизно 3 тисяч магістрів, аспірантів та дослідників на конкурентних умовах є відповіддю на одну з найактуальніших проблем: еміграцію спеціалістів.
В Україні активно співпрацюють з міжнародними партнерами, зокрема зі Світовим банком, який разом із урядом анонсував відкриття інноваційних університетських кампусів. Адже без вкладень у людський капітал та інфраструктуру жодні реформи не можуть бути ефективними.
Уряд ухвалив рішення про значне збільшення президентських грантів для молодих науковців, підвищивши їх майже в п'ять разів.
Чому це дійсно має значення.
2025 рік не дав відчуття завершеності. Але він дав інше -- відчуття чіткого вектору. Держава вперше вибудувала причинно-наслідковий ланцюг: оцінка -- фокус -- інструменти -- міжнародний досвід -- бізнес -- масштабування.
Ось так виглядають трансформації в науковій політиці. Їх зазвичай не помічають миттєво. Проте саме ці зміни визначають, чи перетвориться наука на фундамент майбутньої економіки, чи залишиться лише спогадом про минуле.
У державі, що веде війну, прагне інтегруватися в Європейський Союз, намагається зберегти свій людський потенціал і розробляє стратегії для швидкого відновлення, альтернативні варіанти, напевно, малоймовірні.
#бюджет #Європа #Економіка #Україна #Інвестиції #Бізнес #Наука #Радянський Союз #Філософія #Модель #Перебудова #Воєнна розвідка #Університет #Європейська інтеграція #Державна політика #Мілітаризація #Людський капітал #Артилерійський вогонь #Економіка знань #Аспірант
