Тінь Шеньчжена: чи слід турбуватися через зустріч Сі, Трампа та Путіна?

Москва прагне домовленостей про Україну за її спиною, але інтереси Вашингтона й Пекіна - інші

Наприкінці жовтня світова спільнота була вражена новиною про потенційно унікальну зустріч керівників Китаю, США та Росії. Ідею організувати цю зустріч висунув Володимир Путін, який запрошував Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна зібратися за спільним столом. Місцем проведення цього геополітичного дійства може стати саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), запланований на 18-19 листопада в китайському місті Шеньчжень.

Основною темою зустрічі, що відбулася, господар Кремля висунув ідею завершення війни в Україні — звичайно, на умовах Росії. Ця ініціатива миттєво привернула увагу Києва та європейських союзників, оскільки існував ризик ухвалення рішень щодо майбутнього країни без її представників.

Проте мрії російського диктатора про відновлення імперії через змову навряд чи здійсняться. Інші учасники потенційного саміту мають власне бачення його мети й завдань, далеке від ідеї поділу світу на сфери впливу.

ГЕОПОЛІТИЧНЕ "СОЛО НА ТРЬОХ"

Ідея можливої першої в історії зустрічі лідерів США, Китаю та Росії, що ніколи не відбувалася в такому форматі за часів СРСР чи сучасної РФ, стала активно обговорюватися з моменту, коли в листопаді минулого року Китай взяв на себе головування в АТЕС. Ці припущення почали отримувати конкретні форми після травневого візиту президента Дональда Трампа до Китаю. Під час свого візиту в Пекін він, коментуючи ситуацію в ЗМІ та висловлюючи компліменти Китаю та його лідеру, повідомив про намір особисто взяти участь у форумі, що відбудеться в Шеньчжені.

Стосовно того, що Путін також буде в залі засідань АТЕС, жодних сумнівів не було: він використовує кожну нагоду, щоб показати особливу близькість відносин між Китаєм та РФ і зробити фото зі своїм "великим" другом Сі. Великим - у лапках, бо лідер Китаю в прямому сенсі вищий за свого російського колегу, а його країна за економічними, військовими та політичними показниками є справжнім гігантом, що височіє над сусідньою федерацією. Найкраще це ілюструють економічні дані: у довоєнному 2021 році ВВП РФ становив приблизно 1,8 трильйона доларів США, а китайський перевищував 18 трильйонів доларів.

Уся економіка Росії порівнянна з економікою однієї південної провінції КНР. Наприклад, провінції Гуандун, чий ВВП у 2021 році сягнув 12,4 трильйона юанів, що на той час було більше ніж 1,9 трильйона доларів. Тож для Путіна участь в уявному "клубі господарів світу" нарівні з президентом США та головою КНР є великою мрією.

З травня, коли президент Трамп вперше висловив намір відвідати саміт АТЕС, він неодноразово заявляв про свою готовність зустрітися з лідерами для обговорення завершення війни в Україні. Глава Білого дому має симпатії до Сі та Путіна і, безумовно, прагне скористатися можливістю провести зустріч з ними. Варто згадати про ті зустрічі, які Трамп організував для Путіна в Анкориджі в серпні минулого року та для Сі у Вашингтоні в вересні, коли він особисто зустрічав гостей біля трапів їхніх літаків.

У Пекіні тристоронній саміт викликає помірні реакції. Жоден з керівників Китаю, урядовці або політичні аналітики не висловлюються про це публічно. Безперечно, доцільність і потенційні наслідки такої зустрічі обговорюються в закритому режимі - як в аналітичних центрах, так і серед дипломатичного корпусу та відповідальних представників партії.

Китайські засоби масової інформації та Міністерство закордонних справ залишаються без активних коментарів. Прес-секретарі зовнішньополітичного відомства, до яких журналісти зверталися на брифінгах протягом минулого тижня в надії отримати якусь інформацію, стверджують, що їм нічого не відомо, чим можна було б поділитися з пресою.

Об'єктивно кажучи, китайський лідер зацікавлений у спільному саміті з американським і російським колегами, і має вагомі доводи для цього. Проте його наміри не повністю співпадають з їхніми. Таким чином, можна відзначити, що всі три потенційні учасники прагнуть зустрітися, але кожен з них має своє власне уявлення про порядок денний і цілі переговорів.

Чого хоче Росія?

Попри відсутність офіційних домовленостей, дипломатичні машини трьох держав залучилися до роботи. На цьому етапі головне завдання полягає в узгодженні питань для обговорення на тристоронньому саміті.

А з цим є проблема. Кожна країна має власні інтереси й хотіла б бачити в центрі дискусії теми, пріоритетні саме для неї. Через це мотиви та бачення тристороннього формату у Вашингтона, Пекіна й Москви суттєво відрізняються одні від одних.

Мета Путіна ясна і зрозуміла: він прагне змусити Україну капітулювати, створити "нову Ялту", розділити сфери впливу та зняти болючі західні санкції. У Кремлі усвідомлюють, що військовими методами не вдається знищити неприязну сусідню країну та її народ, а їхня економіка вже страждає від важких витрат на ведення війни.

Москва визначила за пріоритет своє бажання зафіксувати завершення конфлікту на своїх умовах, ігноруючи думки України та Європейського Союзу. Для цього Кремль сподівається переконати Трампа в укладенні угоди, яка змусить Київ відмовитися від контрольованих територій і вивести війська з надійно укріплених позицій на Донбасі, які армія Путіна не змогла захопити вже протягом понад чотирьох з половиною років.

Якщо Трамп і Сі досягнуть згоди щодо поділу світу на сфери впливу, це може призвести до виникнення "нової Ялти" та відновлення принципів Ялтинської конференції 1945 року, на якій великі держави одноосібно вирішували питання суверенних країн, не враховуючи їхньої думки. Кремль прагне встановити новий тристоронній світовий порядок, в якому Росія, Китай і США будуть dictувати свої правила меншим сусіднім державам, які не матимуть іншого вибору, окрім як підкорятися вимогам гегемонів.

Найбільш актуальним викликом для Москви залишається питання зняття або пом'якшення західних санкцій та економічного тиску, які ускладнюють фінансування агресивної війни путінського режиму. На даний момент досягнення Кремля в цьому аспекті є незначними: єдиною перевагою стала угода з Вашингтоном про закупівлю російського дизельного пального. Проте це навряд чи суттєво вплине на економічну ситуацію в Росії.

Вочевидь, у Москві покладають надію на те, що Путіну разом із Сі вдасться переконати Трампа в тому, що антиросійські санкції порушують стабільність міжнародної торгівлі (позиція Китаю) та завдають економічних втрат США й іншим країнам, які їх запровадили (наратив Росії). Однак, по-перше, відновлення торговельної взаємодії країни-агресорки із Заходом залежить не лише від американців. А по-друге, у Шеньчжені Трамп уже буде "не той" після прогнозовано програшних для республіканців довиборів до Конгресу 3 листопада й матиме менше простору для кроків назустріч Росії чи Китаю.

Плани Володимира Путіна щодо завершення конфлікту через угоди в рамках "великої трійки" також свідчать про намір зменшити вплив Європейського Союзу на мирний процес. Усвідомлюючи, що більшість держав ЄС підтримують позицію Києва про умови закінчення протистояння з Росією — повернення територій, покарання агресора та військових злочинців, а також виплату репарацій — Москва прагне усунути європейських партнерів України від переговорів і, як зазначають у Кремлі, "поставити ЄС на своє місце".

Отже, Путін прагне трансформувати саміт у Шеньчжені в геополітичний інструмент, щоб перетворити військові й дипломатичні маневри на легітимність своїх досягнень через пряму змову з керівниками США та Китаю.

ПРІОРИТЕТИ США

Цілі та завдання Сполучених Штатів під керівництвом президента Трампа помітно контрастують із намірами Кремля. У той час як Путін прагне використовувати цей формат для нав'язування своїх умов стосовно України, адміністрація Білого дому має набагато більш широкий порядок денний, як на міжнародній арені, так і в рамках внутрішньої політики.

Основною темою, яку американський лідер обговорюватиме з Сі та Путіним, буде глобальне роззброєння та денуклеаризація. Трамп ясно висловив свою зацікавленість у пошуку рішень для зменшення ядерних арсеналів трьох провідних ядерних держав на планеті.

Вашингтон має намір розробити новий тристоронній механізм для контролю над озброєннями, який обов'язково включатиме Китай, враховуючи швидкий ріст його ядерного арсеналу. Трамп не раз підкреслював, що Сполучені Штати, Росія та Китай мають стільки озброєння, що можуть знищити планету, тому витрачати трильйони доларів на нову гонку озброєнь є недоцільним.

Другим у переліку важливих для глави Білого дому завдань є зниження цін на енергоносії на внутрішньому ринку США та зміна негативної тенденції падіння рейтингів президента і його Республіканської партії. Дипломатичні контакти Трампа з Путіним принесли перший результат у вигляді угоди про постачання російського дизелю на американський ринок і тимчасового призупинення деяких санкцій. Однак на ціни на автозаправках у США це істотно не вплинуло й навряд чи вплине.

Водночас, негативні наслідки угоди з Путіним, які піддаються сумніву з точки зору економічної вигоди, вже стали помітними: рівень підтримки американцями особисто Трампа, його команди та республіканців в цілому знизився. Справжнім рішенням для покращення ситуації з енергопостачанням у США стало б відновлення постачань з Перської затоки, які наразі заблоковані Іраном.

Велика частина виживання іранського режиму в умовах сильного міжнародного тиску за останні роки обумовлена підтримкою з боку Китаю та Росії. Тому президент США, безсумнівно, намагатиметься переконати лідерів цих країн підтримати американські вимоги щодо вирішення конфлікту з Іраном. Однак, швидше за все, він зіткнеться з категоричною відмовою з їхнього боку.

Питання України, безумовно, не залишиться поза увагою президента Сполучених Штатів. Хоча Трамп висловився, що саміт буде "не стільки про Україну, скільки про ядерну зброю", він має намір використати цю можливість для підкреслення своєї ролі миротворця. Крім того, Путін також прагне обговорити можливості для закінчення конфлікту.

Білий дім виявляє незадоволення поточним розвитком подій і активно прагне змусити учасників конфлікту сісти за стіл переговорів, щоб зменшити фінансові та військові витрати, які несе Вашингтон через тривалу війну. Проте для Трампа прийняти російську версію миру, яка передбачає капітуляцію України, буде надто складно, оскільки це означатиме не лише поразку для Америки, а й його особисту невдачу.

Президент США може сприймати участь у саміті "великої трійки" як можливість продемонструвати своїм виборцям вміння справлятися з найскладнішими глобальними кризами через особисті зустрічі з лідерами провідних держав, обходячи традиційні бюрократичні шляхи міжнародних організацій. Проте ймовірність досягнення успіху в дипломатичній боротьбі з керівниками Китаю та Росії, особливо враховуючи їхню скоординовану опозицію, виглядає досить низькою.

БАЧЕННЯ КИТАЮ

Роль Китаю як країни, що приймає та організовує зустріч АТЕС і супутніми заходами, є важливою в рамках тристороннього саміту. Це може слугувати своєрідним бар'єром для негативного розвитку ситуації в Україні. У своїй співпраці з іншими державами Китай зазвичай дотримується прагматичного підходу і рідко відхиляється від вже встановленої зовнішньої політики.

Цей досвід українців став відображенням реалій під час російської агресії. Незважаючи на численні явні порушення міжнародних зобов'язань, взятих Росією, а також на жахливі злочини, які скоюються в Україні, офіційна позиція Китаю щодо війни залишилася "нейтральною" і не призвела до осуду країни-агресора.

Проте Китай рішуче виступає проти зміни кордонів держав силою й офіційно не визнає окупованих Росією та вписаних до її конституції українських територій. Із 2014 року китайська сторона заявляє про підтримку територіальної цілісності України, разом із Кримом та всіма східними й південними областями.

Це не заважає зближенню з Росією, але переступати через власні принципи, щоб задовольнити імперські апетити Путіна, у Пекіні точно не будуть. Війна РФ проти України залишається далекою й неприємною темою для китайських керівників, адже західні партнери продовжують звинувачувати їхню країну в підтримці російської агресії, що кидає тінь на репутацію Китаю у світі.

Принцип невтручання у внутрішні справи інших держав є одним із ключових аспектів зовнішньої політики Китаю. Пекін активно відкидає критику з боку іноземних урядів щодо ситуації з правами людини в країні, тиску на Тайвань та інших питань, вважаючи це спробами втручання у свої внутрішні справи. При цьому китайська влада не звертає уваги на серйозні репресії, що мають місце в країнах, з якими вона підтримує відносини, таких як Північна Корея, Іран, Куба та ряд африканських держав.

Третій ключовий принцип зовнішньої політики Китаю, згідно з українською точкою зору, полягає в утриманні від формування військових блоків або союзів, спрямованих проти інших держав чи об'єднань. Наприклад, у Пекіні вважають, що НАТО є рудиментом часів холодної війни, і в сучасному світі така організація не має місця.

Отже, прагнення Кремля поділити світ на сфери впливу між трьома великими державами та нав'язати меншим країнам свої правила суперечать китайському підходу. На відміну від Путіна та його оточення, які, на думку автора, не цураються відвертої брехні і змінюють свої позиції в залежності від обставин, Сі Цзіньпін та його команда дотримуються своїх слів і не звикли підлаштовуватися під ситуацію.

У контексті війни Росії це свідчить про те, що Китай зберігатиме свою "нейтральність" і не стане підтримувати ініціативу Москви щодо вирішення українського питання без участі Києва. Крім того, така угода викликала б серйозну кризу у відносинах з Європейським Союзом, де нещодавно вдалося досягти певного прогресу після тривалих суперечок.

Щодо планів президента США залучити Китай до обговорення ядерного роззброєння, ситуація виглядає досить просто. Протягом останніх кількох років Вашингтон неодноразово закликав Пекін долучитися до американо-китайських переговорів на цю тему, але безрезультатно.

Китайські представники постійно підкреслюють, що їхня військова доктрина має виключно оборонний характер. Вони наголошують на принципі ненападання з використанням зброї масового ураження, а також вказують на значно менші запаси ядерної зброї, ніж у Сполучених Штатів і Росії. За останніми оцінками експертів, Китай володіє приблизно 600 ядерними боєголовками, тоді як у США та Росії їх кількість перевищує п’ять тисяч у кожній країні. У Пекіні пропонують Вашингтону та Москві скоротити свої арсенали до рівня Китаю, після чого готові до переговорів.

Саме з цієї причини китайська сторона не виявляє бажання коментувати теми, які можуть бути підняті російськими та американськими делегатами на тристоронніх переговорах у Шеньчжені. Натомість, лідер КНР прагне зосередитися на обговоренні важливих глобальних питань, які можуть бути конструктивними та вигідними для всіх сторін. Серед цих тем - ризики, пов'язані з відносинами між провідними державами, відновлення світової економіки, забезпечення продовольчої та енергетичної безпеки, а також зміни клімату.

Звісно, Сі Цзіньпін хотів би зустрітися з Трампом та Путіним, щоб легітимізувати статус КНР як глобальної супердержави й світового лідера. Тристоронній формат Китай - США - Росія добре вписується в китайську концепцію багатополярного світу, у якому Пекін є не просто великим регіональним гравцем, а центральним дипломатичним полюсом, що має право нарівні зі США визначати долю планети.

Глобальна конфронтація між країнами з демократичними режимами та авторитарними режимами переходить у нову фазу. Саміт, на якому зустрінуться лідери Китаю, США та Росії в рамках зустрічі АТЕС, може стати платформою для спроби перерозподілу впливу у світі. Однак говорити про зраду українського народу — це значне перебільшення. Хоча Путін прагне повернутися до логіки холодної війни, двоє інших учасників зустрічі в Шеньчжені не мають наміру слідувати цій стратегії.

Зустріч лідерів трьох провідних ядерних держав планується на наступний місяць, і ймовірність її проведення є дуже високою. Проте питання завершення російської агресії проти України не стане основним акцентом обговорення, і навряд чи слід очікувати якихось конкретних рішень стосовно української ситуації. Як, зрештою, і будь-яких інших рішень.