Тема організації виборів в умовах війни залишається однією з найобговорюваніших. Проте ініціативи щодо проведення голосування в цей час можуть суттєво підривати легітимність влади і, в результаті, спричинити політичний безлад.
Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі ОПОРА, у проєкті РБК-Україна "Не перебивайте!" з Володимиром Куренним розкрила, чому проведення виборів під час війни може загрожувати державності та яким чином країна готується до голосування після її завершення.
Щодо зацікавленості Путіна в українських виборах та загроз, пов'язаних з "електронним голосуванням".
- Пані Ольго, часто можна почути тезу, що наша демократія не може бути заручницею Путіна, і ми повинні самі визначати, коли проводити вибори. Але чи готові ми до цього зараз?
Володимир Путін насправді прагне до проведення виборів в Україні. Він добре розуміє, що це винятковий момент, який може суттєво підірвати легітимність державних інститутів. Це створює ситуацію, в якій українське суспільство опиниться в інтенсивних політичних суперечках, але не зможе досягти загально визнаного результату.
Я, як колишня учасниця мінського процесу, добре знаю: росіяни завжди розглядали вибори в Україні як ключовий інструмент впливу. До 2014 року вони ефективно вкладали колосальні ресурси у фінансування політичних партій та медіа. Чого вартувала лише партія ОПЗЖ з її трьома телеканалами, ймовірно, купленими за пов'язані з Кремлем кошти.
Тому ми маємо бути суб'єктними і самостійно визначати умови, за яких перші повоєнні вибори стануть по-справжньому захищеними. І йдеться не лише про організацію, а про те, чи прийме результати суспільство.
Можна провести процес, але якщо довіри до нього не буде - результат не матиме легітимності. Росіяни мають "тисячу і один рецепт", як цього досягти. Саме тому я, наприклад, категорично проти електронного голосування. Це найпростіший шлях для ворога - знизити репутацію процесу, хакнути систему або просто створити інформаційну кампанію про "масові фальсифікації".
В даний час голосування поштою не є дійсним, оскільки українська пошта може опинитися під загрозою атак у період виборів. Найбільш безпечним варіантом залишається традиційне особисте голосування.
Зображення: Ольга Айвазовська (колаж від РБК-Україна)
Щодо легітимності уряду, корупційних скандалів та кризових ситуацій у політиці.
Сьогодні ми стаємо свідками численних скандалів, що свідчать про занепад державного управління. Громадськість все більше усвідомлює існування корупційних проблем. Чи не настав час провести вибори, щоб оновити цю систему? Вона вже втрачає свою політичну легітимність.
Ми можемо переживати різні емоції, але факти говорять про інше. Довіра до президента залишається на значному рівні — понад 65%. Це вражаючий показник легітимності, особливо для політичного діяча, який фактично перебуває на другому терміні (якщо вибори відбудуться у 2024 році). Варто зауважити, що перед початком повномасштабного вторгнення рейтинг Володимира Зеленського був приблизно на 25% нижчим, ніж нині.
Легітимність визначається як визнання правомірності особи приймати рішення, що підтримується суспільством та державними структурами. У випадку органів влади, обраних у 2019-2020 роках, таких проблем не існує.
Якщо ми вирішимо провести вибори в умовах війни, ми можемо опинитися на межі втрати нашої держави. Уявіть, що участь у голосуванні складе лише 10%, або ж у день виборів відбудуться масовані ракетні атаки по всій території. В такому випадку, новообрані представники отримають підтримку від зовсім незначної кількості виборців, що призведе до повної недовіри до виборчого процесу. Це і є шлях до краху держави, яка втратила свою легітимність.
Щодо доброго врядування та верховенства права - так, тут у нас величезні проблеми. Але вони не виникли вчора. До 2022 року Україна мала високо розвинуту електоральну демократію (оцінка понад 8 з 10 у міжнародних рейтингах), але рівень верховенства права і боротьби з корупцією був на рівні 2 балів з 10. Тобто ми мали вільні, конкурентні вибори, але водночас діяло "телефонне право" і розкрадання державних коштів.
Вибори під час війни не вирішать цієї проблеми, бо вони апріорі не будуть конкурентними. Влада через правовий режим воєнного стану матиме всі інструменти впливу, а опозиція та нові політичні сили - ні.
Проте, якщо конфлікт затягнеться на 10-15 років, чи буде наша демократія залишатися "на паузі" весь цей період?
По-перше, я маю великі сумніви щодо того, що економіки обох країн зможуть витримати тривалість війни на ще десять років. Якщо жодна зі сторін не здобуде перемогу, конфлікт зазвичай завершується, коли обидві сторони вичерпують свої ресурси, після чого розпочинаються переговори.
По-друге, чи здатен процес процедурного голосування щось змінити в умовах, коли відсутні свобода слова, свобода пересування та політична конкуренція?
Я здатен створити сценарії, які покажуть, як росіяни можуть зірвати вибори ще до моменту голосування. Вибори - це лише одна зі складових демократії. Для того, щоб зберегти свою стабільність, країні необхідно зосередитися на реформах і євроінтеграції, адже всі необхідні плани вже розроблені.
Про телемарафон, загрозу Telegram та "свободу брехні"
Які чинники в Україні сьогодні обмежують свободу слова? Чи справді необхідно мати телемарафон "Єдині новини"?
На мою думку, телемарафон не є доцільним використанням державних ресурсів у період війни. Проте чи становить він реальну загрозу свободі слова? Ні. За різними оцінками, його переглядають лише 16-20% населення, і в основному це відбувається нерегулярно. Близько 80% українців отримують новини через Telegram та інші соціальні мережі.
Свобода висловлювань перетворилася на новий інформаційний контекст, де виникають зовсім інші, значно більш серйозні небезпеки.
Telegram - це колосальна небезпека. В українських реаліях це фактично інструмент Російської Федерації. Лише 2% користувачів використовують "секретні чати", де діє наскрізне шифрування. Решта 98% комунікації доступні ворогу. Росіяни можуть збирати алгоритми поведінки, аналізувати словниковий запас користувачів, їхні реакції на новини, складати психологічні портрети.
Так, влада також використовує Telegram, тому його досі й не закрили. Але постає питання: анонімні канали - це свобода слова чи свобода брехні? Telegram - це як ніж. Є хірургічний скальпель, який рятує життя, а є холодна зброя, якою можна вбити. І Telegram зараз належить саме до другої категорії.
Держава повинна вжити заходів: зобов'язати великі канали пройти реєстрацію, розкривати їхніх бенефіціарів (щоб громадськість могла дізнатися, чи не є за "патріотичним" пабліком громадянин РФ), а також, що найважливіше, співпрацювати з ЄС у створенні регуляцій для соціальних мереж.
Військові в політичному житті та формування партійних структур
Соціологічні дослідження вказують на зростання мілітаризації політичних процесів. Виникають віртуальні формування, такі як "партії Залужного" та "партії Азову". Але чи мають вони справжню ідеологію чи економічну програму за своїм фасадом?
У XXI столітті не існує анонімних політичних угруповань. MAGA асоціюється з Трампом. В Україні теж виборці обирають своїх лідерів. У 2019 році кожна виборча група знаходила у Володимирі Зеленському щось, що їм близьке, що є яскравим прикладом популістського підходу.
Що стосується військових, то приклад Шарля де Голля — воєнного, який після війни став лідером і допоміг стабілізувати країну — є типовою моделлю для наслідування. Проте не всі військові можуть відповідати цьому стереотипу.
Нормальний запит військового до політики - це коли він пройшов війну, розуміє проблеми безпеки зсередини і каже: "Я маю експертизу в оборонному секторі і хочу брати участь у прийнятті рішень, бо від цього залежить майбутнє країни на найближчі 50 років".
Ненормальний запит: "Я маю владу, зброю і авторитет, тому я візьму політичну владу". Це шлях до хунти. Нам потрібно пройти між Сциллою і Харибдою, не зневажаючи військових, але вимагаючи від них політичної компетентності.
Чому неможливо організувати місцеві вибори в умовному Закарпатті?
Якщо загальнонаціональні вибори виявляються неможливими, чому б не організувати місцеві голосування в безпечних районах, таких як Закарпаття?
Я також мала таку думку у 2023 році. Проте постає питання: якими критеріями ми будемо визначати "безпечність"? Як можна оцінити ситуацію в Тернопільській або Чернівецькій областях?
Основною перешкодою є юридичний аспект. Конституція повинна діяти однаково для всіх громадян. Законодавство, що регулює воєнний стан, не дозволяє проводити вибори. Якщо ми прагнемо призупинити повноваження місцевих рад (які наразі продовжені) лише в певних регіонах, необхідно отримати відповідні роз'яснення від Конституційного суду. В іншому випадку, це може виглядати як політично упереджене рішення: в одних місцях влада готова організувати вибори, а в інших — ні.
До речі, заборона на вибори та зміни до Конституції під час воєнного стану - це наші найкращі гарантії безпеки. Щоб жоден "перемовник" з Заходу чи Сходу не міг приїхати і вимагати змінити Конституцію в обмін на тимчасове припинення обстрілів.
Зображення: Ольга Айвазовська (колаж від РБК-Україна)
Коли відбудуться вибори після війни і які рішення ухвалила загадкова "робоча група"?
Коли насправді можливо організувати демократичні вибори після завершення військових дій або скасування воєнного стану?
Мінімальний термін становить шість місяців. Це положення було закріплено в меморандумі, який у 2023 році підписали лідери всіх парламентських фракцій під час "діалогів Жана Моне".
Підготовка вже активно ведеться, хоча і залишається поза публічним зором. Робоча група парламенту, до складу якої входить "ОПОРА", вже досягла 65% готовності у розробці спеціального закону щодо перших виборів після війни.
Ми обговорювали дуже складні процедури:
* Голосування військовослужбовців: які кроки потрібно вжити, щоб забезпечити можливість не лише голосувати, але й отримати відпустку для реєстрації в якості кандидата та проведення передвиборчої кампанії.
* Голосування за межами країни: необхідно запровадити багатоденне голосування та створити дільниці, які не будуть обмежені консульськими установами. Інакше ми не зможемо врахувати мільйони біженців.
* Обмеження для колаборантів: обговорюється ідея, щоб особи, які перебували в окупації і пішли на співпрацю (але ще не мають вироку суду), мали спеціальну відмітку в бюлетені. Виборець повинен бачити, що ця людина працювала на окупантів, і робити свідомий вибір.
Організувати вибори в умовах війни - це не просто питання терміновості. Це процес створення надійної основи. Коли настане момент "Ч", ми не повинні метушитися, намагаючись дістатися до запального потяга, а повинні мати готове та захищене законодавство.
Зображення: Ольга Айвазовська (колаж від РБК-Україна)
Про "персональний облік часу" для Центральної виборчої комісії та Конституційного Суду
Поки у політичних колах тривають дебати щодо можливих виборів, чи існують конкретні, хоча й технічні, але вкрай важливі юридичні терміни для державних установ, які наближаються до свого завершення в даний момент?
- Абсолютно. Поки всі обговорюють вибори в контексті "будуть чи не будуть", ми забуваємо про ключові органи, які взагалі мають забезпечувати законність та проводити ці процеси.
По-перше, 3 жовтня спливають повноваження поточного складу Центральної виборчої комісії. ЦВК -- це постійно діючий орган, який здійснює підготовку та адміністрування виборчого процесу.
Якщо законодавчий орган не встигне своєчасно вирішити це питання (через оновлення або розширення своїх функцій), ми можемо опинитися в ситуації інституційного вакууму в тій структурі, яка відповідає за проведення виборів після війни.
По-друге, ми поступово підійшли до критичної точки в роботі Конституційного Суду України. У листопаді цього року завершує свою діяльність один з суддів КСУ, а навесні наступного року -- ще один. Якщо процес відбору нових суддів не буде завершений вчасно, і в складі суду залишиться менше 12 осіб, він не зможе забезпечити кворум і фактично зупинить свою діяльність.
А саме КСУ є єдиним арбітром, який має право тлумачити Конституцію, давати оцінку рівності прав виборців та законності процедур. Дискутувати про вибори можна скільки завгодно, але без повноважного Конституційного Суду та дієздатної ЦВК будь-які політичні процеси перетворяться на юридичний хаос.
#
