Жінки, зайнятість та конфлікти: які трансформації відбуваються на українському ринку праці

У 2025 році розрив у зарплатах між чоловіками й жінками сягнув 41% - чому саме і чому це важливо зараз

З одного боку, у 2025 році світ досяг найкращих показників гендерної рівності з початку пандемії COVID-19: глобальний індекс нерівності скоротився до 68,8%. Більше того, Україна у цьому індексі піднялася на одну сходинку і посідає 62-е місце у рейтингу, маючи 73% "закритого" розриву ("закритий" гендерний розрив - це розрив, який країні вже вдалось подолати, - ред.) Дані Всесвітнього економічного форуму, на які посилається Euronews, демонструють водночас покращення загального індексу та тенденції до застою чи навіть невеликий відкат.

На перший погляд, це може виглядати як підстава для поміркованого оптимізму. Проте за цими позитивними цифрами прихована тривожна реальність: вже третій рік поспіль у світі спостерігається зниження кількості жінок на керівних посадах, а економічна нерівність між жінками і чоловіками залишається без змін. Відповідно до останніх звітів ООН, у 2025 році жінки матимуть лише 64% прав у порівнянні з чоловіками.

Статистичні дані щодо війни в Україні вказують на інші важливі тенденції, зокрема, на зростання нерівності в оплаті праці, яка досягла 41% з початку повномасштабного вторгнення. Згідно з попередніми даними Державної служби статистики України, у 2021 році гендерний розрив у зарплатах становив 17,8%. На 2023 рік цей показник зріс до 18,6%. Крім того, інформація від інтернет-рекрутингової компанії свідчить, що в 2025 році жінки в Україні очікують отримувати зарплату на 25% меншу, ніж їхні чоловічі колеги.

Зменшення представництва жінок у керівних позиціях, тривала нерівність в оплаті праці, а також вплив війни на розподіл обов'язків і навантажень – все це, хоча й не завжди очевидно, формує щоденну реальність нерівності. Для того, щоб зрозуміти складні та часом суперечливі статистичні дані, а також те, як ці тенденції впливають на життя українських жінок і суспільства загалом в умовах війни, до дискусії долучається докторка соціологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту соціології НАН України Олена Стрельник.

ЧИСЛА І ДІЙСНІСТЬ: ЯК ІНТЕРПРЕТУВАТИ ГЕНДЕРНІ ДАНІ

Коли ми аналізуємо гендерну нерівність і переглядаємо статистичні дані, які вони мають наслідки у реальному житті? Чи можливо їх зобразити через конкретні життєві ситуації? Олена Стрельник зазначає, що деякі з цих розривів є явно помітними, але це лише частина загальної картини. "Наприклад, лише приблизно 3% чоловіків обирають декретну відпустку, тобто перебувають у відпустці по догляду за дитиною, і це можна легко помітити. Також важко не зауважити, що жінок у владі, зокрема у парламенті, значно менше", - додає вона. Незважаючи на те, що жінки складають половину населення (54% від загальної кількості), важливими є також непрямі, тривалі ланцюги рішень, які приймають чоловіки та жінки в суспільстві. У культурі, де сім'я вважається пріоритетом для жінок, а кар'єра — для чоловіків, ці ланцюги призводять до сумних наслідків.

"Гендерна нерівність - це передусім нерівність не прав, а можливостей. Зараз практично немає прямої дискримінації жінок, як це було 100-200 років тому, але саме цифри нам і показують, що на рівні суспільних тенденцій ця нерівність існує". Олена Стрельник доводить це на рівні статистики. Приміром, в Україні літні жінки живуть бідніше, зокрема через те, що в гендерний розрив у пенсіях в нашій країні - 32%. Чому так виникає? "Тому що життєвий шлях дівчинки був часто запрограмований під установку, що сім'я важливіша: її з дитинства орієнтували на "жіночі" професії. Потім ця дівчина пішла працювати вихователькою чи медсестрою - часто за мінімальну зарплату. Кар'єрного зростання не було, бо народилися діти, і вони стали її відповідальністю. І зрештою вона має меншу пенсію і живе бідніше. Отак тонко працює зараз гендерна нерівність". І саме такі процеси можна побачити через індекси, які публікують у звітах.

Щодо представництва жінок на керівних посадах і в органах влади - це важливо, тому що тема прав жінок і представництва у політиці - це питання демократії. "Ми не можемо будувати справедливе суспільство, ігноруючи голоси половини населення", - каже Олена. В Україні є гендерна квота 40% у виборних органах, і партії зобов'язані включати жінок у списки. "Це запобіжник, який стримує відтік жінок із влади. А от щодо призначених органів влади - ситуація інша. Під час війни відчутний ухил у бік чоловіків, бо маємо військово-цивільні адміністрації, і вважається, що чоловіки краще розбираються у військових питаннях. Наприклад, серед очільників ВЦА, здається, лише одна жінка", - зазначає соціологиня.

Частина жінок не йде в політику, бо вважає її "брудною" і "корумпованою". Втім, є підстави говорити про те, що такі стереотипи в Україні під час війни змінюються. Скажімо, опитування соціологічної групи "Рейтинг" на замовлення Українського ветеранського фонду 2023 року засвідчило, що за два роки частка українців, які вважають що "чоловіки кращі лідери, аніж жінки", зменшилася вдвічі (з 43% до 24%).

За даними Info Sapiens 2022 року, порівняно з 2018 р., частка тих, хто погодилися з тим, що "чоловік у будь-якому разі має бути главою сім'ї", зменшилася з 56% до 19%. "Це маркер того, що ми на правильному шляху", - каже Стрельник.

УКРАЇНА І ВІЙНА: ТРАНСФОРМАЦІЯ ГЕНДЕРНОГО РОЗРИВУ І БРАК СОЦІОЛОГІЧНИХ ДАНИХ

Як війна змінює становище жінки та гендерний розрив, особливо у тилу? Тут дані коливаються від оптимістичних показників у 18% до тривожних 41%. Скажімо, Світовий економічний форум показує, що Україна піднялась на сходинку вище у рейтингу. Олена Стрельник радить обережно ставитись до такої статистики: "Ті, хто укладають подібні рейтинги, очевидно, не дуже розуміють контекст збору статистики в суспільстві, охопленому війною. Офіційно зареєстрований гендерний розрив в оплаті праці - 18,6% - зафіксований станом на кінець 2021 року, а потім дані просто повторно вносились. Під час війни подання статистичної звітності компаніями стало добровільним, тому офіційних даних після повномасштабного вторгнення немає".

Проте існують альтернативні наукові оцінки. І саме в цьому контексті доктор наук радить звернути увагу на статистичні дані, які відображають реальний стан справ. "У 2023 році Інститут демографії та якості життя НАН України оцінив фактичний гендерний розрив в оплаті праці на рівні 41%". Це є одним із тривожних сигналів. Як виникла така цифра? Пояснюється це тим, що в офіційні статистичні розрахунки зазвичай не враховують сектор безпеки і оборони, оскільки там виплачують "грошове забезпечення", а не зарплату. "Проте інститут врахував і цей сектор, який наразі є чисельним і переважно чоловічим, що і призвело до зростання статистичних показників", - зазначає експерт.

Тож виникає риторичне запитання, яке турбує експертку, - Міністерство економіки, яке є розробником, в тому числі національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці, - тож "як вони будуть моніторити скорочення цього показника". Втім, попри суттєве падіння показника гендерної нерівності, у країні, яка воює, вважає Олена Стрельник, незважаючи на песимістичні очікування, в суспільному ставленні є відчутний прогрес. Війна, як це не звучить парадоксально, підштовує суспільство до змін гендерних ролей.

Війна як рушій змін?

В умовах війни на жіночі плечі лягає безліч викликів, змін у способі життя, відповідальності та опіки. "Дослідження свідчать, що саме тут відбуваються найзначніші трансформації, адже ролі, які раніше виконувалися спільно з партнерами, тепер майже повністю переходять до жінок. Крім того, виникає новий виклик — підтримка чоловіка, який перебуває на фронті. Багато жінок активно беруть участь у різних формах волонтерської діяльності", — зазначає експертка.

Часто це соціальний і маловидимий аспект, який у воєнний час досить складно зробити пріоритетом, - вся увага країни зосереджена на війні та воєнній сфері. І все ж попри війну, держава прийняла кілька важливих стратегічних документів щодо гендерної рівності. Це стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці, стратегія гендерної рівності в освіті. "Ці кроки, - пояснює Стрельник, - готувались дуже давно і отримували величезний опір, але нині ухвалені і демонструють політичний поступ, інспірований зобов'язаннями країни в межах євроінтеграції".

Олена Стрельник радить дивитись на проблему гендерного розриву ретроспективно. Прогрес є, але він не лінійний: "Десь ми говоримо про погіршення (як-от у зарплатах), а десь - про поступ. Загалом я вважаю, що українське суспільство просувається у напрямку гендерної рівності, нехай і не дуже лінійно. У нас сильне законодавство, це не завжди очевидно, але це так. І цей прогрес здобутий не згори, а завдяки жіночому руху".

Особливий прогрес помітний в армії. Якщо порівняти ситуацію 2014 року і тепер жінки отримали більше можливостей і прав у секторі безпеки та оборони. На сьогодні в лавах ЗСУ служить 70 000 жінок, понад 5 500 перебуває на передовій, повідомляє Укрінформ. Ми швидше змінюємось у питанні політики та бізнесу, зазначає Стрельник.

Проблеми виникають через уявлення людей про гендерні ролі, які, хоча й змінюються, роблять це повільно. Особливо це стосується уявлення про жінку як матір. Я хотіла б розповісти історію, яка ілюструє, як війна підкреслює вразливість таких стереотипів. Уявімо жінку, яка щасливо виховує трьох дітей, але раптом опиняється за кордоном без чоловіка та партнера. Без досвіду на ринку праці, навіть створення якісного резюме стає для неї справжнім викликом. А тепер подумаймо про чоловіка, який залишився в Україні. Він не лише піклується про своїх літніх батьків, а й про батьків своєї партнерки, яка поїхала. І він ніколи не мав досвіду в догляді за іншими людьми. Війна показує, що традиційні гендерні ролі можуть обмежувати людей, роблячи їх менш здатними адаптуватися до таких драматичних змін.

Олена Стрельник підкреслює, що трансформації в суспільстві особливо очевидні серед різних поколінь. Молодь в Україні має абсолютно інший світогляд у порівнянні зі своїми попередниками. Незважаючи на умови воєнного стану та традиційні уявлення про роль чоловіка як захисника, українське суспільство все ж продовжує рухатися вперед, навіть у цей складний час.

Гендерна рівність в Україні - це не лише питання декларацій, квот чи формальних прав. Це про те, як жінки живуть в умовах війни, їхні можливості захищати свою країну, отримувати гідний дохід, піклуватися про сім’ю та зберігати професійну ідентичність. Як свідчить досвід 2022-2025 років, в умовах великих викликів змінюється не тільки сама країна, а й сприйняття норм та "традиційних цінностей". Однак, чи стануть ці зміни стійкими, залежить від політичної волі, активності суспільства та нашої здатності бачити жінок не лише як статистику, а як особистостей з реальними історіями і потребами.

Ярина Скуратівська, місто Київ.