Зустріч Сі з Трампом: чи слід Путіну побоюватися наслідків? Чому Тайвань може зазнати тієї ж долі, що й Україна. Інтерв'ю з Безсмертним.

30 жовтня у Південній Кореї відбулася перша після повернення Дональда Трампа до Білого дому зустріч із Сі Цзіньпіном - подія, що вже набуває значення геополітичного тесту для обох лідерів. Формально - переговори про торгівлю, штучний інтелект, рідкісноземельні метали та безпеку у Південнокитайському морі. Та зустріч Трампа і Сі не просто дипломатичний спектакль, а спроба переписати баланс сил у Азії, де кожне слово про "торгівлю" звучить як натяк на майбутню політичну угоду.

Попередньо сторони узгодили "рамкову угоду": Китай призупиняє експортні обмеження на рідкісноземельні елементи та дозволяє операцію з TikTok, а США тимчасово відкладають введення 100-відсоткових мит. Проте головна інтрига - політична. Пекін намагатиметься переконати Трампа послабити підтримку Тайваню, що стало б стратегічним подарунком Сі. Водночас Трамп прагне зберегти образ сильного лідера, який контролює одночасно Пекін, Пхеньян і Кремль.

Незважаючи на те, що основна увага зустрічі Трампа та Сі Цзіньпіна зосереджена на торгівлі та безпеці в Азії, непублічно у повітрі висітиме питання війни Росії проти України. Наскільки Китай готовий вплинути на Москву та чи може зустріч слугувати сигналом про можливу дипломатичну розв'язку війни? Чи є у Трампа аргументи переконати Сі зменшити "обійми дружби" з Москвою?

В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA свої погляди на ці та інші актуальні питання висловив український політик і дипломат Роман Безсмертний.

- Сьогодні маємо "зустріч року". Головні теми - економіка, тарифи, Тайвань, десь там на периферії з'явиться і Україна, а також безпекова ситуація в Південно-Китайському морі.

Безсумнівно, ключовим аспектом залишалася митно-тарифна політика, а також економічні стосунки між Пекіном та Вашингтоном. В першу чергу, це стосується двостороннього торгового балансу, адже тепер вже зрозуміло, що обидві країни володіють достатніми важелями для того, щоб ускладнювати життя одна одній.

Коли Дональд Трамп, під час своєї першої каденції, оголосив про введення мит у "день визволення", як він це називає, аргументація США здавалася досить переконливою. Проте з часом ця позиція стала менш вагомою під натиском китайських контраргументів. По-перше, Вашингтон має серйозну залежність від рідкоземельних елементів, без яких не можливий розвиток сучасних технологій. По-друге, Китай контролює основну частину світового видобутку цих ресурсів. Таким чином, аргументи США про "негативне торгове сальдо" з Китаєм втрачають свою силу, якщо врахувати, що вся американська технологічна індустрія — від Apple до NVIDIA і Microsoft — значною мірою залежить від китайських трудових ресурсів, заводів і матеріалів. Іншими словами, Китай вже давно став не лише виробником для світу, але й лабораторією, де випробовуються американські технології. І в цьому контексті Трамп частково правий: багато технологій у Китаї були просто скопійовані або адаптовані до місцевих реалій.

Безсумнівно, що суперечка між ними була напруженою. Однак, напередодні міністр фінансів США Скотт Бессент повідомив про досягнення попередніх угод з віце-прем'єром Китаю, які можуть сприяти "продуктивності" майбутньої зустрічі. Проте варто зазначити, що поняття "продуктивність" у цьому контексті має значний політичний підтекст. Трамп, безумовно, намагається продемонструвати, що контролює ситуацію, і не випадково вирушив у тривале азійське турне, фактично намагаючись виправити свої попередні рішення перед партнерами. Адже всі пам’ятають, як США за часів Трампа вийшли з Транстихоокеанського партнерства — ініціативи, спрямованої на стримування Китаю. В результаті, країни регіону, від Японії до Сінгапуру, сформували власні формати співпраці, часто без участі Вашингтона або в партнерстві з Пекіном. І тепер, коли Трамп відвідує цих лідерів, він намагається повторити шлях Сі Цзіньпіна, але з протилежною метою: не демонструвати силу, а відновлювати довіру.

Отже, виявляється, що "укріпити позиції" перед зустріччю з Сі Трампом, по суті, не вдалося?

Так, саме так. В Азії це добре усвідомлюють. Коли тобі була потрібна співпраця, ти нас ігнорував. А тепер, коли виникла потреба в підтримці, ти приходиш просити про примирення. І країни від Камбоджі до Сінгапуру бачать це саме так.

Зараз єдина країна, яка відкрито демонструє підтримку США, – це Філіппіни. Причина цього досить очевидна: вони фактично знаходяться в стані "неофіційної війни" з Китаєм через суперечки в Південно-Китайському морі. Інші держави ж намагаються залишатися нейтральними, балансуючи між інтересами Пекіна та Вашингтона.

Слід усвідомити, що для Сполучених Штатів ланцюг країн, до якого входять Тайвань, Японія, Південна Корея, Філіппіни та Сінгапур, є більше, ніж просто союзниками. Це, по суті, перша лінія оборони проти Китаю, свого роду азійська "фронтова позиція". Така стратегія формується Вашингтоном ще з 60-х років XX століття. Проте, Трамп, здається, не зовсім усвідомлює цю логіку. Більше того, коли ці країни запитують про можливість отримання американської підтримки — не лише військової, а й гуманітарної — відповіді часто виявляються неясними. Протягом багатьох років USAID фінансувала програми вакцинації, боротьби з малярією та розвитку регіонів. Наразі ж цю роль все більше бере на себе Китай. Ця зміна "донорів" є красномовною. В результаті Трамп може танцювати з лідерами, усміхатися перед камерами і говорити про "сто років партнерства", але коли йдеться про "сто років тарифів", у нього немає аргументів. Адже, парадоксально, американська економіка тепер частково залежить від китайських ресурсів.

І саме тому аналітики у США влучно порівнюють його позицію з боксером, який отримав кілька ударів і тепер лише чекає, коли закінчиться раунд. Та водночас і Китай не почувається переможцем, бо війна Росії проти України та західні санкції серйозно обмежили Пекін.

Основне запитання полягає в тому, чи усвідомлює Трамп, що партнерство з Україною та Європою є важливим елементом його стратегії в Індо-Тихоокеанському регіоні?

Відповідь, на жаль, є очевидною: ні. Більше того, Трамп, здається, має намір зменшити військову присутність США в Європі, вже розпочавши виведення військ з Румунії, а тепер й з Польщі, яку нещодавно обіцяв "ніколи не залишати". Отже, якщо підсумувати: у цій економічній дискусії між Трампом і Сі Цзіньпінем можна лише сподіватися на "нічийну" ситуацію. Однак, якщо бути чесними, навіть до варіанту "нічиєї" Сполученим Штатам, здається, ще далеко через надмірну залежність.

- Ви згадали, що залежність велика, особливо у сфері рідкоземельних металів. Але ж Скотт Бессент, про якого ви говорили, все ж домовився про рамкову угоду. Згідно з нею Китай, по-перше, відновлює закупівлю американської сої. По-друге, на 12 місяців Пекін призупиняє своє ембарго на постачання рідкоземельних металів. А США, своєю чергою, поки що не вводять 100% мита. Виглядає, скажімо так, досить непогано.

Щодо сої, то варто зазначити, що це не новий договір, а старий контракт, який китайська сторона призупинила ще на початку конфлікту навколо TikTok. Тоді найбільші збитки зазнали американські фермери: минулорічний врожай практично не був експортований, а частину продукції довелося просто утилізувати. Що стосується TikTok, то цей проєкт є приватним, і угода про спільну власність була укладена ще три місяці тому, до якої залучено кілька крупних медіа в США. А скасування обмежень на рідкоземельні елементи є лише тимчасовим рішенням, технічною паузою, а не чимось більше.

Коли ви згадали про ці "зрушення", я задумався: чим же США можуть за це розплатитися? Багато експертів висловлюють побоювання, що в якості предмета торгу може виступити Тайвань. Це виглядає як угода: "ти - союзник, я - мовчу". Проте я не поділяю цього переконання. Варто зазначити, що Трамп об'їхав увесь регіон, але навіть не згадав про Тайвань.

- Для Сі Цзіньпіна це червона лінія, буквально. Тому, або це робиться навмисно - щоб не дратувати Сі, або Тайваню й справді варто боятися.

Дозвольте мені розширити цю думку: Тайвань може опинитися в ситуації, подібній до України. І, на жаль, це може статися швидше, ніж ми можемо собі уявити. Однак існує важливий аспект: згідно з поточними прогнозами, Тайвань зможе протистояти агресії щонайменше пів року. Це не три дні чи навіть місяць. За цей період він, безумовно, отримає підтримку від Великобританії, Європи та інших союзників. Крім того, дві третини сучасного військового обладнання, яке вже показало свою ефективність у бойових діях в Україні, наразі зосереджені на Тайвані. Армія Китаю, подібно до російської, може бути численною, але страждає від корупційних проблем.

- Чистки в НВАК, які проводить Сі, мабуть, якраз свідчать, що він це усвідомлює.

Це вже четверта велика кампанія очищення під керівництвом Сі Цзіньпіна, але суть залишається незмінною. У тоталітарній системі неможливо створити справжню боєздатну армію. Вона базується на страху та відсутності ініціативи. Навіть із використанням передових технологій, така армія залишиться повільною, бюрократичною та неефективною. Без мислячих командирів армія перетворюється на просто скупчення "недоумків". Отже, блискавична війна проти Тайваню навряд чи буде успішною. Якщо блицкриг не вдасться, Китай опиниться в надзвичайно важкому становищі.

Отже, ви вважаєте, що Сі насправді планує військові дії? Адже виглядає так, що йому було б достатньо, аби Трамп просто припинив обговорення питання Тайваню та активні постачання зброї, що вже могло б ослабити політичні позиції острова.

Ось цікавий момент. Два тижні тому відбувся форум Гоміндану — партії, що веде своє коріння від Чан Кайші. Особисто Сі Цзіньпінь привітав переобрання її нового лідера. Це може бути сигналом: Пекін залишає можливість для "м'яких" сценаріїв, подібних до формули "одна країна — дві системи", як у випадку з Гонконгом. Отже, офіційно це виглядає як "мирне возз'єднання".

Сподіваюся, що все ж є межа, яку Трамп не переступить. Бо 90% найсучасніших мікрочипів у світі - це Тайвань. Компанія TSMC. Та сама, про яку Трамп колись сказав, що "вони вкрали наш бізнес". Це було, м'яко кажучи, перебільшення. Просто Тайвань ще в 70-х зрозумів, куди рухається технологічне майбутнє. І тепер Трамп вимагає, щоб TSMC "переїхала" у США, навіть не розуміючи масштабу цього виробництва.

Тепер перейдемо до України. Формально це не є ключовим питанням зустрічі, як зазначають усі. Проте, принаймні, якась дискусія відбулася. Напередодні Трамп висловив бажання, щоб Сі Цзіньпін став частиною процесу та "допоміг у вирішенні питання з Росією", як він зазначив.

Я, напевно, поставив би питання України на другий план, поступившись місцем глобальній безпеці. Варто звернути увагу, що Трамп останнім часом все частіше піднімає тему ядерних арсеналів Росії, Китаю та США. Це не випадковість: йому надають інформаційні матеріали, досьє, і, очевидно, він отримує поради, що спонукає його обговорювати ці питання публічно. Таким чином, друга частина розмови, найімовірніше, буде зосереджена на ядерному балансі та безпеці, і в цій дискусії неодмінно проявиться тема України.

Для нас, на жаль, ця тема не стане тривалою або глибокою. Китай уже сформулював свою позицію й повторюватиме її як мантру: "Китай наполягає на дотриманні принципів суверенітету, територіальної цілісності, відповідності Статуту ООН і якнайшвидшому дипломатичному врегулюванні конфлікту". Я майже цитую.

Отже, з урахуванням "своїх поглядів та інтересів усіх зацікавлених".

Абсолютно вірно. Нещодавно це ще раз підтвердилося: український журналіст поставив запитання представнику МЗС Китаю на звичайному брифінгу, і той відповів точно тією ж фразою — слово в слово, без жодної реакції на нюанси чи контекст. Це настільки відточена позиція, що Сі Цзіньпін навряд чи вирішить її змінити. І тиснути на нього Трампу, по суті, немає чим. Всі ці "новини" про те, що Китай нібито зменшив імпорт російської нафти, - просто інформаційний шум. Люди пишуть, їм це цікаво, ми читаємо - це нам до вподоби. Але Сі прекрасно усвідомлює, що якщо і буде якесь скорочення, то лише внаслідок дій США, ЄС та Британії проти "сірого" танкерного флоту - тієї тіньової схеми, яку використовують для транспортування нафти. Що ж до конкретних рішень самого Пекіна, то їх не варто очікувати.

А як реагує Путін на новини про переговори Сі та Трампа? Чи відчуває він напругу в такій ситуації? Або ж його це не турбує, адже Сі для нього – близький партнер, і він не очікує ніяких "ударів в спину"?

Щодо "нервової реакції" Путіна на переговори Сі з Трампом, то тут можна сказати, що її немає. Якщо між Пекіном і Вашингтоном існує певна взаємозалежність, що підштовхує їх до діалогу, то відносини між Пекіном і Москвою мають зовсім інший характер: це, вибачте, справжні сіамські близнюки. Щоб їх розділити, потрібно серйозне втручання. Сьогодні військово-промисловий комплекс Росії значною мірою залежить від фінансових вливань з Китаю. У свою чергу, Китай отримує практично субсидовану нафту та газ з Росії, що дозволяє підтримувати стабільність своєї економіки. Це явна взаємозалежність. Додатково слід врахувати й ресурсний аспект — Росія погашає свої кредити шляхом постачання сировини, яку Пекін використовує для розвитку власного військово-промислового комплексу.

Додамо до цього, що вони є засновниками Шанхайської організації співпраці та БРІКС. Це вже не просто співпраця Москви та Пекіна, а потужний геополітичний інструмент, який залучає Індію, Бразилію, а також країни, що підтримують "антизахідний" вектор, такі як Північна Корея, Білорусь і Венесуела. Отже, якщо Трамп зосередиться лише на тарифах, митах і економічних суперечках, залишаючи поза увагою політичні дії, наприклад, у контексті НАТО, то у нього не залишиться жодних аргументів для тиску на Сі.

Отже, у Трампа немає жодних переконливих доводів?

Сьогоднішня ситуація виглядає наступним чином: у США більше немає економічних аргументів, а політичні, в свою чергу, також відсутні. Яку міжнародну організацію міг би очолити Дональд Трамп? Де він може виступати не як спостерігач, а як справжній лідер? Це і є основна проблема. Коли політичні питання відходять на задній план, економіка починає відчувати труднощі. Так, Трамп намагається відновити американську економіку за допомогою методів, які вже втратили актуальність, але наслідком цього стає зростаюча невизначеність. Всі навколо лише розмірковують: що ж буде далі? Водночас інші країни поступово формують власні автономні структури, незалежні від США.

Якщо подивитися на цей регіон, то тут уже є власні блоки співпраці: з арабським світом, з індо-тихоокеанськими партнерами, із Китаєм, навіть із європейцями. Тому аргументів у Трампа, щоб змусити Китай тиснути на Росію, залишається все менше. І чим далі, тим більше вони танутимуть.

Отже, з усією відвертістю, я вельми скептично налаштований щодо ймовірності того, що Трамп взагалі висловиться з цього питання. Адже обставини явно не сприяють йому.

- Санкції проти Росії, "Лукойлу" та "Роснефті". Заявити - це одне, але через місяць вони мають реально запрацювати. Час ще є, і, як ми з вами вже не раз казали, для Трампа місяць - це десять можливих змін позиції. Тому всі зараз і питають: чи будуть ці санкції справді реалізовані? Бо заяви є, росіяни злякалися, але чи буде результат? І друге: візит Дмитрієва - провал росіян у Білому домі?

По-перше, у Financial Times опубліковано захоплюючий матеріал: представник Управління з контролю за іноземними активами США (OFAC) чітко зазначив, що "сигнальне застосування санкцій проти "Лукойлу" і "Роснефти" не матиме негативного впливу на світову економіку". Ця фраза є важливою. Вона свідчить про те, що у Вашингтоні наразі просто "спостерігають" - вивчають, що відбудеться після 21 листопада.

Індія, наприклад, вже почала поступово зменшувати імпорт російської нафти, але не з-за Трампа, а оскільки не має можливості повноцінно використовувати "сіру" танкерну логістику. Як говорять у Делі, на їхньому лобі написано: "Бути частиною демократичного світу". Китай також обережно розглядає можливість часткового зниження імпорту, проте лише з технічних причин, якщо танкерний флот дійсно зупиниться під тиском Великобританії, ЄС і США. Чи може Трамп змінити свою політику до 21 числа? Цілком ймовірно. Це ж Трамп, тут навіть не варто сумніватися.

Звичайно, "Лукойл" та "Роснефть" є великими гравцями на ринку, і санкції, які їх стосуються, вдарять по них. Однак думати, що вони просто сидять в очікуванні удару, було б наївно. Вони вже позбулися найбільш ризикованих активів, зокрема європейських автозаправних станцій, які легко піддаються контролю. Інші активи будуть реалізовані через нові посередницькі компанії, використовуючи фальшиві документи та зміну країни походження нафти. Так, їхні прибутки можуть зменшитися, але експорт вони не зупинять.

Отже, адміністрація Трампа наразі просто "слухає вітер" - вона уважно стежить за реакцією ринку. І не варто забувати, що через рік відбудуться вибори. Уявіть собі, як він буде балансувати між бажанням "покарати Москву" і необхідністю "не нашкодити бізнесу та цінам на паливо".

Щодо Дмитрієва, це більше схоже на спробу швидко загасити пожежу, ніж на серйозний візит. Санкції дійсно завдають відчутного удару, але вгамувати ситуацію не вдалося. Візит виглядав як коротка прогулянка по пустих коридорах, після чого він повернувся додому. Спілкувався з двома особами, які, чесно кажучи, не мають жодного впливу на ухвалення рішень.

- Ще одна країна, яку зараз часто ставлять у ряд із Китаєм та Індією - це Туреччина. Стармер та Мерц нещодавно їздили до Ердогана, говорили про обмеження купівлі нафти, банківські обмеження та інші санкційні механізми. Як ви вважаєте, чи можна Туреччину переманити на "світлу сторону історії"? Чи Ердоган, як і раніше, і вашим, і нашим - головне, щоб прибуток ішов?

Ця тема є абсолютно неприйнятною ні для Європи, ні для Трампа. Позиція Ердогана має глибоке коріння. Він постійно нагадує європейським країнам: "Я ж намагався стати вашим партнером у ЄС, але ви мене відхилили. Тож тепер не дивуйтеся, що я шукаю нові союзи". Додатково він зазначає, що Туреччина відіграє важливу роль у стабілізації ситуації на Кавказі, зокрема у конфлікті між Азербайджаном та Вірменією, а також активно залучена до подій на Близькому Сході. Усередині країни Ердоган також контролює питання, пов'язані з курдами, хоч і стикається з певними труднощами. Тому переконати його зменшити імпорт російської нафти або відмовитися від ролі "енергетичного хаба" видається практично неможливим. Це є основою його політичної стратегії, внутрішньої стабільності та особистого авторитету в Туреччині. Не кажучи вже про весь тюркомовний світ, де він прагне утвердити себе як лідера.

Треба визнати: він діє відкрито. Сідає за стіл і каже - ось, дивіться, отак виглядає вплив Росії на енергоринок, ось механізми, ось компенсатори. І все це з холодною логікою бухгалтера