Теорію економічних кластерів сформулював Майкл Портер, професор Гарвардської бізнес-школи, ще на початку 1990-х. Основним науковим пошуком Портера було питання, чому різні регіони однієї держави розвиваються по-різному. Відповідь полягала у тому, що певні території мають власну економічну специализацию, навколо якої будується промисловість та необхідна інфраструктура. Головною ознакою економічного кластеру є не локалізація виробництва в одному місці – що являється поширеною помилкою, а наявність конкурентного середовища у кластері. Тому, наприклад, Донбас не є прикладом металургійного кластеру.
При цьому наш головний політичний партнер, Європейський союз, ще з початку нульових активно розвиває кластерну економіку: на сьогодні у ЄС існує близько 2 тис. таких промислових вузлів. Однак це стосується ядра Союзу, а наші найближчі сусіди з Вишеградської четвірки значних успіхів на цій ниві не мають. Найближчим високоефективним та інноваційним прикладом кластеру є Калузька область РФ, де з 2006 року сформувався потужний автомобілебудівний кластер.
Що стосується лісового господарства, перш за все, варто навести приклади кластерів у Фінляндії, Швеції, Шотландії. Одним з головних принципів, на якому базуються лісові економічні кластери у цих країнах є сталий характер лісового розвитку та зелена економіка.
Найбільших успіхів у веденні лісового господарства досягла, звичайно, Фінляндія. Довгострокова національна програма Фінляндії, що акцентувала увагу на інтеграції лісової галузі з іншими етапами технологічних ланцюгів. Уряд держави визначив ключовими пріоритетними напрямками налагодження тісної співпраці між науково-дослідницькими центрами та підвищення конкурентоздатності малих та середніх машинобудівних підприємств. В результаті, згідно з висновками Інституту дослідження економіки Фінляндії, найбільш потужними кластерами були визнані телекомунікаційний та лісовий.
Для України найбільш релевантним буде досвід однієї з пострадянських країн – Латвії. Лісовий сектор цієї держави - єдина галузь економіки, що дає позитивний міжнародний торгівельний баланс.
Динаміка співвідношення зрублених та відновлених лісових масивів
Ліси займають 44% території Латвії, а їх площа складає трохи більше ніж 3 млн га. Структура власності на ліси поділяється приблизно порівну: одна половина належить приватним власникам, інша – державі. Близько 10% усіх земель належать іноземним інвесторам – перш за все скандинавським пенсійним фондам та страховим групам. Лісовий кластер Латвії являє собою 1500 компаній, 300 з яких забезпечують 85% усіх прибутків лісової галузі. Окрім власне промислових підприємств до нього входять державні та некомерційні організації.
Зокрема, Лісова консультаційна рада, що була заснована у 1997 Міністерством сільського господарства Латвії як комунікаційний майданчик для усіх контрагентів кластеру. Її членами є власники та менеджери лісових господарств, представники деревообробної промисловості, природоохоронні структури, торгівельні об’єднання та вищі навчальні заклади.
Державна лісова служба Латвії також є активним учасником галузевого кластеру. Однак її повноваження, на відміну від української Служби, полягають у контролі за виконанням лісового законодавства та правил ведення лісництва. Крім того, вона здійснює національну програму зі збільшення площ лісових насаджень та консультує приватних власників лісових господарств.
Динаміка співвідношення експорту та імпорту продуктів деревообробної промисловості у Латвії
Результатом взаємодії усіх гравців у лісовій галузі стало створення бізнес-парку з обробки деревини у Єкабпілсі, який був визнаний Європейською кластерною обсерваторією одним з найефективнішим та найприбутковіших в Європі з таких, що базуються на наукоємному виробництві. Шлях до таких досягнень почався на початку нульових, коли Міністерство економіки Латвії за підтримки ЄС ініціювало форсовану та агресивну кластерну політику. Був створений об’єднаний фонд лісового кластеру, який мав на меті розвиток центру технологічних компетенцій, що надавав учасникам ринку послуги з дослідження, розробок, тестування, ціноутворення та маркетингу. З початку 2000-х акценти діяльності цього об’єднання змістилися на такі ланцюги виробництва, що дають більшу додану вартість, шукають нові виробничі рішення та способи обробки деревини. Місцева деревообробна промисловість постійно диверсифікує виробничі портфелі, що сприяє зміцненню зав’язків між учасниками ринку.
Сучасний розвиток лісопромислового кластеру Латвії прогресував до тої міри, коли екстенсивні методи господарювання змінилися інтенсівніми.
Аналізуючи зарубіжний досвід кластеризації лісової промисловості, важливо відзначити, що цей процес не виникає у результаті діяльності невидимої руки ринку. Взаємодія відбувається між державою, громадянським суспільством та бізнесом. Інноваційного характеру процес набуває в результаті саме державницької діяльності, за допомогою пільг, субсидій та менторської ролі між наукою та бізнесом.
Ігор Симисенко
журналіст
