Сьогодні Ірпінь знову радує своїми затишними парками та активними вулицями, але під цим спокійним фасадом криється дуже висока ціна. Чотири роки тому саме тут вирішувалася доля столиці, а мирні житлові райони Ірпеня стали епіцентром бойових дій.
Як місто-герой зуміло відродитися буквально з попелу? Та що спонукало стати до оборони тих, хто в найважчі часи розпочав боротьбу на передовій і в тилу? Репортаж про пам'ять, яка не згасає, та незламну віру в життя - від Ігоря Левенка.
Березень 2022-го. Єдиний шлях до порятунку - піший перехід під зруйнованим Романівським мостом. Сьогодні на цьому місці меморіальний комплекс, а поруч зведений новий сучасний міст. Але пам'ять про тодішні обстріли й черги на евакуацію досі живе у кожному, хто пройшов те пекло.
Ось як я вперше побачив Ірпінь на третій день після звільнення. Торговий центр "Жираф", що раніше слугував опорним пунктом оборони, тепер лежав у руїнах. Парк "Мама", де зазвичай весело проводили час діти, став місцем пам'яті – саме там виявили неофіційне поховання матері та її 12-річного сина.
Ось, мама з дитиною... Ой, який жах, просто жах... Це наш район...
Здавалося, що на цьому місці, де панували руїни та зруйновані споруди, життя вже не зможе повернутися до своїх попередніх форм. Проте Ірпінь, незважаючи на серйозні травми, почав поволі оживати.
Ігор Левенок, журналіст:
Мій житловий район. Чотири роки тому я стояв на цьому місці, спостерігаючи за стінами, враженими снарядами. Тоді здавалося, що відновлення цієї території – неможливе завдання. Проте ми з сусідами вирішили діяти: вивозили тонни бетону, розбирали завали під час спільних толок. Сьогодні все тут відновлено і ретельно доглянуто. Місто поступово заліковує свої рани, але ця тиша тепер сприймається зовсім по-іншому.
Ірпінь, Буча, Гостомель. Містам, які стали нездоланним щитом на підступах до столиці, присвоїли почесне звання героїв. До вторгнення в Ірпені мешкало 100 тисяч людей. Сьогодні місто не лише повернуло 90% своїх жителів, а й стало прихистком для понад 30 тисяч переселенців зі сходу та півдня.
Настання великої війни стало ключовим моментом для багатьох жителів Ірпеня. Тисячі місцевих мешканців приєдналися до лав Збройних сил, і їхня рішучість не потребувала додаткових слів.
Сергій Кобзар, мешканець Ірпеня та військовослужбовець Збройних Сил України:
З’явилося бажання відплатити за наше місто, за моє рідне місто, лише б отримати помсту.
Це Сергій Кобзар. У звичайному житті він очолює мережу продуктових магазинів. Проте в березні 2022 року його шлях кардинально змінився, коли він став офіцером. Сергій взяв участь у визволенні рідної Київщини, а згодом, служачи в 72-й бригаді, опинився під Вугледаром. Ми мали можливість поспілкуватися з ним восени 2023 року. Під час одного з боїв, коли лунали постріли, він зумів врятувати тяжко пораненого товариша з поля бою.
Сергій Кобзар, мешканець Ірпеня та військовослужбовець Збройних Сил України:
Я протягнув його приблизно на 600 метрів, і це було надзвичайно важко, але в результаті він залишився в живих.
Відтоді Сергій повоював у найгарячіших точках фронту. Зазнав поранень. Утім, жодного дня не шкодував про свій вибір.
Чотири роки тому я зробив свій вибір, і якби довелося знову пройти через цей процес, я б діяв так само. Сьогодні я повернувся до звичайного життя, займаюся підприємництвом, працюю, підтримую своїх товаришів, розвиваю логістичні рішення, сприяю економічному зростанню та створюю нові робочі місця. Я усвідомлюю, що відновлення нашої країни – це також наша спільна відповідальність.
Незламність Ірпеня - це не тільки про зброю в руках. Це про неймовірну згуртованість тих, хто залишився в тилу. Місто сьогодні - ще й потужний волонтерський центр.
Як можна стояти осторонь, коли чоловік пішов, друзі пішли й не було нічого. Хлопцям привозили зимовий одяг прям, я в спортивних напрямках працювала, взуття.
Анастасія Федорчук - кримчанка. Після окупації півострова Ірпінь для неї став другим домом, який вона захищає своєю працею. Її невеличкий заклад давно перестав бути просто місцем, де можна випити кави. На стінах шеврони та подяки від бійців, скрізь пакунки з допомогою та маскувальні сітки.
Анастасія Федорчук, активістка-волонтер.
Це місце одразу стало справжнім "пунктом незламності". Ми проводили тут час, ночували, є навіть фотографії, на яких моя дитина спить тут. Тут було розстелено місце для сну, оскільки всі мешканці живуть на верхніх поверхах, а коли почалися обстріли, звуки були просто нестерпні.
Потреби захисників Настя намагається закрити негайно. Завдяки донатам небайдужих та прибутку кав'ярні, робота вирує щодня. Від зборів на дрони до пакування спорядження.
Щиро вдячна, Анастасіє, за цю чудову РПСку! Я обіцяю виконати всі свої обов'язки. Велике спасибі тобі!
Анастасія Федорчук, активістка-волонтер.
Коли усвідомлюєш, що є ймовірність не здійснити задумане... У мене спрацював потужний імпульс дійти до мети і зробити все можливе.
Тож звання "місто-герой" - це не лише про міцність стін, а й про обов'язок кожного бути гідним цього статусу. Ірпінь довів: зруйнувати можна камінь, але не волю людей.
#Гостомель #Логістика #Збройні сили України #Щит #Журналіст #Ірпінь #Волонтерство #Київщина #Взуття #Кав'ярня #Кава #Бетон #Мікрорайон #Романівський район #Евакуація в надзвичайних ситуаціях #Передній край #Задній (військовий) #Снаряд #козацький поет #Буча, Київська область #Кладовище #Мама #72-га механізована бригада (Україна) #Екіпірування #Шеврон (емблема)
