Вартість невизначеності. Яким чином Європа повинна реагувати на Гегсета, Рубіо, Трампа та інші виклики - Едвард Лукас

Європа все більш відчуває наслідки своєї нерішучості на фоні непередбачуваної політики США, російської агресії та внутрішніх криз. Едвард Лукас вважає, що основна проблема континенту не в нестачі ресурсів, а в відсутності політичної волі швидко усунути прогалини в санкціях, зміцнити обороноздатність та надати Україні необхідну зброю й фінансову підтримку. Подальше зволікання з використанням заморожених російських активів і реагуванням на диверсії лише підвищує ризик того, що після України Росія може шукати нову мішень в Європі. Він закликає європейські столиці менше фокусуватися на критичних заявах Трампа та натомість виправляти власні тривалі помилки.

Коли я спостерігаю за подіями у Франції, мене завжди дивує, як журналісти охрестили Сувальський коридор "найнебезпечнішим місцем у Європі". Я, безумовно, маю свої уподобання щодо місця, де хотів би бути.

Смертельна загроза від зволікання: час не терпить втрат.

Поки Європа здригається від внутрішніх і зовнішніх потрясінь, ситуацію ще може врятувати політична воля.

Європейським союзникам нелегко визначити, що викликає більше занепокоєння: почути, як глава Пентагону Піт Гегсет іронізує над жертвами, які принесли їхні країни в рамках американської кампанії в Афганістані; бачити, як його колега з Держдепартаменту Марко Рубіо ухиляється від відповідей на питання про проблеми з роботою Starlink в Україні; чи спостерігати, як лідер вільного світу безтурботно знімає санкції з Росії.

Один із варіантів - перечекати й сподіватися, що проміжні вибори наступного місяця принесуть порятунок. Можливо, нищівна політична поразка Дональда Трампа й справді змінить зовнішню політику США, хоча тим, хто щиро ностальгує за часами Джо Байдена та Барака Обами, можливо, варто зняти рожеві окуляри. Імовірніше, через конституційні суперечки США ще більше зануряться у внутрішні справи й стануть ще менш передбачуваними. Хто насправді вірить, що нічний телефонний дзвінок президентові з повідомленням про раптове російське вторгнення на територію НАТО спонукає його діяти рішучіше, якщо Конгрес контролюватимуть демократи?

Є й спокуса просто купатися в обуренні. Як президент Трамп може не розуміти, що Україна - жертва російської агресії? Як Гегсет може не усвідомлювати, що саме союзи роблять США наддержавою? Як Рубіо може не розуміти, що ненадійність Starlink ставить під сумнів надійність усіх американських систем озброєнь і технологій: чи спрацюють вони тоді, коли будуть потрібні?

Президентові Зеленському та змученим людям України можна пробачити їхній гнів через образи й непорядність. Але решті Європи варто відкласти самовдоволене моралізаторство й спрямувати сили в інший бік - передусім на виправлення давніх і нещодавніх помилок, через які континент став таким вразливим до тиску й приниження з боку Вашингтона, москви та Пекіна.

Не Трамп і його соратники розробили численні лазівки у європейських санкціях, завдяки яким військова машина путіна продовжує функціонувати. Не американці змусили європейські країни десятиліттями обмежувати інновації та економити на обороні. Не американці стали причиною виникнення криміналізованих, нігілістично налаштованих маргіналів, які наразі влаштовують заворушення у Франції та Італії. Не американці підтримують прокремлівську і пропекінську "Альтернативу для Німеччини". Не американці спонукають Європу зволікати і сумніватися щодо використання 200 мільярдів євро заморожених активів російського центрального банку для допомоги Україні. Усе це — результат власних помилкових, короткозорих і наївних рішень, які Європа ухвалювала протягом багатьох років.

Європейські лідери вже мають у своїх руках усе необхідне, щоб у найближчі місяці убезпечити свої країни. Їм потрібно стримувати кремль від атак, які не сягають порогу відкритої війни, демонструючи готовність жорстко відповідати. Допомогло б і те, якби вони говорили суспільству правду про масштаб і характер цих диверсій та залякування. Встановлення винуватців формує політичну волю до дій у відповідь. Але в надто багатьох країнах такі епізоди замовчують або ігнорують.

Передусім європейці мають і надалі забезпечувати Україну надією, зброєю та грошима. Лідери ЄС, які представляють економіку з ВВП 18,8 трлн євро, щойно попросили Єврокомісію розглянути варіанти фінансування на наступний рік. План залучити кошти у вигляді позики, забезпеченої цими російськими активами, набирає підтримки - тепер його підтримала й Німеччина. Але часу дедалі менше: адміністрація Трампа теж поклала око на ці гроші. А ультраправий уряд, якщо він прийде до влади у Франції після травневих виборів, може заблокувати такий крок.

Якщо ці самозадоволені суперечки продовжаться, попереду можуть виникнути набагато серйозніші виклики. В даний час українці виступають своєрідним живим щитом для Європи. Якщо їхня оборона провалиться, підбадьорена перемогою та загартована в битвах Росія почне шукати нові цілі, тоді як США можуть обрати підтримати переможця, а не того, хто зазнав поразки. На сьогоднішній день проблема Європи полягає лише у відсутності політичної волі. І це, в кінцевому підсумку, ще досить прийнятна проблема.