"Економічна стратегія Трампа: чому жадібність стала ключовим елементом його політичного курсу" -- The Guardian

Антрополог вважає, що основна мета Трампа полягає в його особистому збагаченні.

Жадібність президента США Дональда Трампа -- це рушійна сила, що визначає його стиль лідерства, підхід до бізнесу та політики. Він перетворив укладання угод на головний інструмент досягнення влади й збагачення, і саме це стало наріжним каменем його так званої "егономіки" -- симбіозу нарцисизму та прагнення до накопичення грошей.

Цю інформацію наводить почесний професор антропології Нью-Йоркського університету Арджун Аппадурай у своїй статті для видання The Guardian.

На відміну від багатьох бізнесменів, які акцентують увагу на інвестуванні в інновації чи вдосконалення управлінських процесів, Трамп зосередився на укладанні угод як способу самовираження. Його кар'єра складається з ряду угод, часто контроверсійних, що не завжди закінчувалися успіхом, але постійно підтримували його репутацію "експерта в переговорах". Аналітики відзначають, що Трампу не потрібно, щоб кожна угода приносила прибуток — важливіше створити видимість успіху та перетворити її на прибуток через свій бренд.

У своєму матеріалі Аппадурай акцентує увагу на тому, що Трамп, який походить з нью-йоркського ринку нерухомості, звик до системи, де прибутки формуються через спекуляції та прогнози щодо майбутньої вартості активів. Такі угоди зазвичай не є прозорими й не підлягають звітності, що дає змогу уникати чітких критеріїв успіху чи невдачі. У середовищі, де контракти можуть залишитися невиконаними, навіть попередні угоди слугують як інструмент для піару.

Як стверджує автор, політика Трампа -- це продовження його ділової практики. Замість віри в ринок як механізм конкуренції й прозорості, він надає перевагу кулуарним домовленостям. Ринки йому незручні: вони безликі, а їхні результати -- вимірювані. А от угоди -- особисті, мінливі й вигідні для маніпуляцій.

Трамп активно використовує свій бренд для розширення бізнесу через проекти своїх синів, міжнародні контракти, парфумерні лінії, гольф-клуби, товари з символікою MAGA, нерухомість і навіть криптовалюти. Незалежно від того, чи є окремі угоди успішними чи провальними, їхня мета полягає в тому, щоб зміцнити імідж і забезпечити фінансову вигоду.

Автор статті порівнює поведінку Трампа з теологічною концепцією жадібності — безмежним бажанням до збагачення. На їхню думку, саме ця риса є основою його "егономіки" — економічної стратегії, яка зосереджена виключно на задоволенні особистих фінансових вигод. Ідеї про національне добробут, захист прав працівників чи політичну силу сприймаються лише як риторичні прийоми, що маскують справжню мету: накопичення капіталу.

Виникає логічне питання: чому Дональду Трампу потрібно стільки фінансів? Одна з найпоширеніших, але водночас обережних версій стверджує, що гроші для нього слугують інструментом для досягнення ще більшої влади. Можливо, навіть абсолютної. Концепція влади, знайома кожному з нас — від батьків та вчителів до представників правоохоронних органів і уряду — робить таке прагнення цілком зрозумілим. Якщо Трамп просто бажає мати більше впливу, ніж інші, він не виглядає ані тривіально, ані незвично. Він такий же, як і ми, лише його амбіції значно масштабніші.

Інша версія -- бажання залишити по собі слід в історії, здобути славу не лише у земному, а й, умовно кажучи, у вічному вимірі. Про це може свідчити його постійна потреба підкреслювати власну винятковість: найкращий, найбільший, єдиний, неперевершений -- ці суперлативи давно стали візитівкою його публічної риторики. Однак справжня слава зазвичай вимагає самопожертви, співчуття, здатності ставити інтереси інших вище за свої. Враховуючи очевидний дефіцит цих якостей у Трампа, прагнення до слави навряд чи можна вважати головною рушійною силою його дій.

Ще одна можливість для пояснення — це прагнення до престижу, соціального статусу та визнання в суспільстві. У цій сфері успіх має чіткі критерії, тоді як невдача є безумовною, а той, хто досягає перемоги, отримує все. Конкуренція за статус — це явище, яке супроводжує людство з давніх часів. Вона притаманна кожному суспільству, де існує ієрархія, боротьба за ресурси та лідерство. У сучасному світі це проявляється через показове споживання, елітні покупки, резонансні благодійні акції, а також у спробах отримати перевагу в корпоративних злиттях або політичних переговорах.

Багато соціологів і економістів впевнені, що статус функціонує як окрема економіка — обмежений ресурс, який розподіляється згідно з принципами попиту та пропозиції, які суттєво відрізняються від фінансового прибутку. На перший погляд, ця логіка може пролити світло на мотивацію Трампа.

Але, як підкреслюється у статті The Guardian, і ця версія, попри свою привабливість, може виявитися лише ще одним відволікаючим маневром. Справжні мотиви Трампа -- глибші й, можливо, значно простіші.

Серед численних інструментів, до яких вдається Дональд Трамп, одним із найхарактерніших стали мита. Його постійне просування тарифної політики як панацеї для відновлення американської промисловості, наповнення держбюджету та зниження цін на внутрішньому ринку викликало подив у багатьох провідних економістів. Для Трампа мита -- це не лише економічний важіль, а й засіб демонстрації сили, підвищення особистого статусу і реалізації власного підходу до укладання угод.

Попри примітивне й суперечливе розуміння глобалізації, Трамп переконаний, що ключем до будь-якої угоди є харизма, самовпевненість і необмежений фінансовий ресурс. Його образ "великого майстра угод" -- неодноразово дискредитований банкрутствами, провальними проєктами і спростуваннями -- фактично маскує глибоке несприйняття реальних ринкових механізмів, де балансують інтереси сторін, діє ціноутворення і панує прозора конкуренція. Усе це обмежує його улюблену тактику -- добиватися вигоди будь-якою ціною для власного престижу.

Цей підхід пояснює, чому мита для Трампа перетворилися на зброю у глобальній боротьбі за першість у "ринку престижу". Подібну логіку в несподіваному контексті ще у 1922 році описав британський антрополог Броніслав Маліновський у своєму дослідженні системи кула -- обміну цінностями серед вождів племен Тробріандських островів. Цей обмін мав ритуальний, а не економічний характер і слугував утвердженню престижу, демонстрації сили та встановленню союзів.

На відміну від традиційної ринкової торгівлі, система кула ґрунтувалася на строгих нормативах, ритуалах та довірі між учасниками. Проте навіть у цій системі обмін відбувався в атмосфері взаємної поваги та співпраці. Трамп, хоча й не має жодного зв'язку з цими островами чи некапіталістичними формами торгівлі, діє за схожим принципом — але з важливою відмінністю: його не цікавлять тривалі зв'язки чи баланс інтересів. Його основна мета полягає у досягненні перемоги в угоді, де всі інші учасники зазнають поразки.

Його тарифна політика, яку він впроваджував без огляду на дипломатичні наслідки, ринкову логіку чи інтереси споживачів, -- це спроба одноосібного домінування в глобальному просторі статусних змагань. Проте навіть ця стратегія, як підкреслює у своїй статті професор Аппадурай, слугує лише інструментом досягнення іншої, глибшої цілі -- збагачення.

У світі Дональда Трампа фінанси є не лише інструментом впливу і символом статусу, а й самоціллю, навколо якої розгортається безкінечна гонитва. Він шанує гроші і прагне їх накопичення будь-якою ціною — через дітей, адвокатів, ділових партнерів та величезну мережу прихильників. Його амбіції щодо престижу, митних зборів і угод виступають лише засобами для забезпечення нових фінансових надходжень. Все це зводиться до одного: невгамовна, нарцисична спрага до грошей, яка стала основною рушійною силою його політичного та економічного підходу.

Один із найяскравіших прикладів того, як Дональд Трамп поєднує різні економічні інструменти для досягнення особистого збагачення, -- це його залучення до індустрії криптовалют. Цей сектор, який виник на межі легального ринку й тіньової економіки, став середовищем для спекулянтів, сумнівних підприємців, лобістів та маловідомих гравців. Він функціонує на периферії регульованих ринків, користуючись правовою невизначеністю, і часто стає пасткою для непоінформованих інвесторів, пенсіонерів та дрібних вкладників.

Криптовалютний ринок, зі своєю значною волатильністю та обмеженим регулюванням, ідеально пасує до стилю Трампа. Він отримав шанс виступати одночасно в ролі учасника та власника свого роду економічного "казино", де йому вдається завжди залишатися на коні. ЗМІ не раз піднімали питання щодо збагачення сім'ї Трампа через криптовалютні ініціативи, які порушують етичні норми та принципи уникнення конфлікту інтересів.

Одним із найвідоміших випадків є так звана мем-монета $Trump, яка, за оцінками деяких джерел, принесла Трампу та його наближеним значні прибутки. Продаж "доступу" до президента через фактично нерегульований криптопродукт поєднує політичне кумівство, монетизацію впливу та маніпулятивні фінансові інструменти. Деякі аналітики припускають, що лише на криптоактивах Трамп міг заробити мільярди доларів.

Для Трампа криптовалюта перетворилася на новий інструмент для втілення його основної мотивації — бажання до збагачення. Цифрові активи дозволяють йому зв’язати свою фінансову амбіцію з глобальною ринковою системою, де символічні статки стають реальними прибутками, а потім — основою для нових угод.

Проте Трамп відрізняється від інших багатіїв тим, що його бізнес-стратегія зосереджена переважно на самому процесі укладання угод. Його підхід не обмежується лише отриманням прибутку; він також виявляє здатність постійно створювати нові можливості для угод, навіть якщо попередні виявилися невдалими. Бренд Трампа виступає як актив, який він регулярно переоцінює, щоб використати у майбутніх угодах.

Врешті-решт, Трамп зумів змусити ринок працювати на свої інтереси, незалежно від того, чи угоди дійсно приносять істинні результати. Його економічна концепція є циклом, що самопідживлюється: гроші формують бренд, який, в свою чергу, веде до угод, а ці угоди генерують нові фінансові ресурси. Як зазначає Арджун Аппадурай у своїй статті, Трамп, подібно до того, як він сам колись описував свої стосунки з жінками, "завойовує ринки через угоди".

У США пройшли масові акції протесту проти політики президента Трампа.

Та чи загрожують вони його владі? І чи можуть протестні акції бути вигідні йому самому?

Відповіді на ці запитання в статті "Без королів". Чи загрожує Трампу Майдан?" дає аналітик Петро Герасименко.