Нова концепція зовнішньої політики: закрити розрив між ідеалами та реальністю.

Підготовка і публікація стратегічних документів вже давно стала невід'ємною складовою державного управління. Зазвичай це досить формальні бюрократичні "циркуляри", які не відзначаються конкретикою, переповнені канцелярськими штампами та ідеологічними кліше. Тому вони навряд чи можуть запропонувати щось нове як досвідченому фахівцеві, так і звичайному читачеві. Проте, ці документи створюються не лише для формулювання позицій та цілей органів виконавчої влади; кожен з них є свого роду свідченням політичної зрілості та здатності системно аналізувати існуючі проблеми.

В Україні головним стратегічним документом в сфері зовнішньої політики є Стратегія зовнішньополітичної діяльності (СЗПД). Це розлогий документ на сотні пунктів, який найбільш повно охоплює бачення світу з позиції Української держави. Чинна СЗПД була затверджена в 2021 році. Проте, станом на сьогодні це застарілий документ. Світ, який він описує, більше не існує.

Рекламное предложение

Причини, чому оновлення не відбулося, зрозумілі. Повномасштабна агресія, швидкі зміни на фронті, ініціатива то переходила до України, то до ворога. Взаємини з союзниками та противниками змінюються стрімко. Як тільки ситуація трохи стабілізувалася, на виборах у США здобув перемогу Дональд Трамп, чий "імперський" стиль президентства за півтора року суттєво змінив глобальний ландшафт. У таких умовах не було часу для рефлексії. Проте в липні 2025 року Андрій Сибіга все ж оголосив про намір переглянути СЗПД.

Фото: МЗС України

Володимир Зеленський і Андрій Сибіга на нараді українських дипломатів у Києві, 21 липня 2025 року.

В часи екзистенційної війни, основний напрям зовнішньої політики знаходиться в руках українських воїнів, а не дипломатів. Відповідно, вся оновлена зовнішньополітична стратегія має починатися і закінчуватися інтересами оборони України, збереження її основних цінностей, здобуття переваги над ворогом, примусу його до справедливого миру і притягнення агресора до відповідальності.

Криза Євроатлантики

Якщо фронт тримається зусиллями українських військових, то тил - завдяки фінансовій та технічній підтримці партнерів України. Це кілька десятків мільярдів доларів США щороку, які тримають на плаву державний бюджет, це інвестиції у оборонно-промисловий комплекс і відбудову, а ще (донедавна) скасовані мита та квоти в торгівлі. Також це зброя: від артилерійських пострілів і автотранспорту до винищувачів, крилатих ракет та систем протиракетної оборони. Ці ресурси необхідні для відбиття наступу РФ в умовах глибокого економічного та демографічного диспаритету з російським агресором.

Така підтримка є наслідком послідовної політичної інтеграції в євроатлантичний простір, яка й надалі лишається головним вектором зовнішньої політики.

Сьогодні Євроатлантичний простір переживає кризовий період. Поглиблення цієї кризи становить один з найбільших викликів для України в міжнародній політиці. В основі цих проблем лежить зростання несистемних політичних рухів, чия ідеологія часто описується терміном "нелібералізм". Цей феномен поєднує комерційні інтереси з вираженим євроскептицизмом, ставлячи під сумнів наднаціональні інституції Європейського Союзу та пропонуючи альтернативу у вигляді "Європи національних держав".

Фото: gemini.google.com

Актори "неліберального" руху часто виступають проти надання допомоги Україні, закликаючи до примусового замороження ситуації в Києві на умовах Москви, а також виявляють нейтральність щодо Росії або навіть підтримують русофільські погляди. Одночасно з ростом популярності неліберальних настроїв спостерігається зниження підтримки представників центристських, ліволіберальних і християнсько-демократичних партій, які традиційно займають важливе місце в європейській політиці.

Рекламное предложение

На протилежному березі Атлантики спостерігається швидка поляризація американського суспільства, а також занепад Республіканської партії, яка перетворюється на організацію вождистського типу. Водночас, зростає вплив лівих популістів у Демократичній партії, що створює невизначеність стосовно майбутньої політики США (в тому числі щодо України), враховуючи історично неоднозначне ставлення представників цього руху до ролі Америки на світовій арені.

Російська Федерація, безумовно, систематично підтримувала і заохочувала окремих неліберальних діячів та рухи. Однак вважати, що їхній зріст є наслідком виключно впливу російських спецслужб, було б помилково. Основними причинами втрати популярності традиційних політичних сил є структурні зміни в західних суспільствах: старіння населення, яке сприяє зростанню фіскальних проблем і поглибленню соціальної нерівності; поява нових медіа, поширення постправди, а також криза експертних думок; недоліки в політиці масової імміграції та залежність від російських енергоресурсів. Таким чином, неліберальні політичні сили стали новим структурним елементом у конфігурації євроатлантичної політики.

Що це значить для геополітичної єдності блоку вже продемонструвало друге президентство Дональда Трампа. Його волюнтаристська та непослідовна манера ведення політики унеможливлює координацію спільної політики, тоді як особисті контакти замінили інституційну комунікацію. Представники його адміністрації виголошують перед високопосадовцями Старого світу неліберальні наративи, стверджуючи, що сучасна Європа відхилилась від автентичних західних цінностей. Сам американський президент, тим часом, наполягає на передачу Гренландії Сполученим Штатам.

Фото: EPA/UPG

Президент Соединенных Штатов Дональд Трамп.

Ця ерозія євроатлантичного простору ризикує нівелювати суб'єктність НАТО. Європейські лідери втрачають впевненість у готовності США вступити у війну у випадку агресії проти європейських членів Альянсу та вимушені розмірковувати, як протидіяти донедавна немислимому силовому сценарію анексії найбільшого світі острова близьким союзником. Москва не оминає увагою цю деструктивну невизначеність, що збільшує вірогідність поширення російської агресії на інші держави субконтиненту, передусім регіону Балтії.

Криза в Євроатлантиці стала серйозним випробуванням для стійкості України в 2025 році. У випадку приходу до влади неліберальних сил в окремих країнах, це не обов'язково призведе до зупинки допомоги, проте форма її надання може змінитися з нинішньої, що базується на ідеології, на більш транзакційну, подібну до тієї, що існує у відносинах зі Сполученими Штатами. Київ може опинитися під тиском, щоб піти на компроміси у важливих секторах економіки, таких як агропромисловість, металургія, а також у передачі технологій у сфері ракетобудування і дронів. Це стане особливо актуальним, якщо країна-агресор почне використовувати вето на рішення Європейського Союзу.

У цих умовах Україні слід продовжувати активні дії в євроатлантичному політичному контексті, інтегруючись у його економічні та безпекові структури. Важливо формувати стабільні двосторонні зв’язки з ключовими гравцями, ґрунтуючись на спільних інтересах, при цьому уникаючи втручання у внутрішні політичні процеси. Проте, враховуючи поступову фрагментацію цього простору, необхідно відповідно адаптувати стратегії взаємодії з Північноамериканським та Європейським макрорегіонами.

Фото: EPA/UPG

Президенти України та Франції, Володимир Зеленський і Емманюель Макрон, провели зустріч у Парижі.

Незважаючи на те, як змінюється американська політика з кожним новим виборчим циклом, перенаправлення акцентів з Європи на Східну Азію залишатиметься важливим трендом у найближчому майбутньому. У світлі цього, а також враховуючи ідеологічну невизначеність, Україні варто продовжувати зміцнювати свої зв’язки зі Сполученими Штатами, зосереджуючись на конкретних проектах, які не призведуть до критичної та тривалої залежності, але водночас відповідатимуть інтересам обох країн.

Рекламное предложение

Слід розглянути поглиблення взаємодії з окремими акторами ВПК Сполучених Штатів, зокрема у сфері безпілотних систем та морських дронів, технологічними компаніями, як-от Palantir, акторами сфери ядерної енергетики, зокрема Westinghouse, видобутку рідкоземельних елементів; оживити платформи, які були створені за роки відносин для розширення співпраці: Комісію стратегічного партнерства, Раду з торгівлі та інвестицій, Робочу групу з науки та технологій. Так українсько-американське партнерство має вистояти в турбулентні часи.

В контексті цього, розвиток співпраці як із Європейським Союзом, так і з окремими країнами субконтиненту, повинен ґрунтуватися на спільних ідеологічних цінностях України та європейського проекту, а також враховувати практичні інтереси обох сторін.

Європейська спільна історія

Незмінним стратегічним курсом України є набуття повного членства в Європейському Союзі. Із такої перспективи, загрози єдності та політичній спроможності Спільноти є загрозами для українського національного інтересу. Найбільш структурно важлива з них - зупинка горизонтальної та розворот вертикальної інтеграції ЄС через можливий прихід до влади, зокрема через втручання у виборчий процес з боку Росії, неліберальних євроскептичних сил у ключових державах Об'єднання: ФРН, Франції, Іспанії, Італії, Нідерландах, Бельгії.

Водночас, загрозою незовнішньополітичного характеру є зупинка євроінтеграційного поступу через уповільнення темпу реформ (особливо тих, що стосуються верховенства права) всередині України і, як наслідок, недостатню відповідність критеріям вступу до Європейського Союзу. Противники України в Європі використовують сформований проросійськими медіа та діячами образ України як корупційної за всією своєю суттю держави, таким чином намагаючись делегітимізувати не тільки її європейські амбіції, але й право на існування, фальсифікуючи нездатність держави репрезентувати народ України та його волю. Тому реальні прояви корупції є особливо небезпечними.

Фото: facebook/Oleksandr Korniyenko

Основним стратегічним завданням України є забезпечення стійкої підтримки з боку Європи в довгостроковій перспективі. На тактичному рівні необхідно продовжувати співпрацю з європейськими союзниками для посилення санкцій проти Російської Федерації, зокрема в контексті боротьби з "тіньовим флотом" і контролю за імпортом товарів подвійного призначення через треті країни.

Слід звернути особливу увагу на адвокацію санкцій, спрямованих проти таких секторів, як атомна промисловість Росії, алмазна галузь, а також на боротьбу з механізмами обходу санкцій, що використовують криптотехнології. Важливо домагатися передачі Україні заморожених російських активів або коштів, отриманих від них, а також вимагати компенсацій у вигляді доходів, отриманих від продажу нафти, конфіскованої з суден тіньового флоту Росії.

Відносини України з європейськими партнерами повинні еволюціонувати від моделі "донор-реципієнт" до партнерства, заснованого на рівноправності та взаємодоповненні. Унікальні знання України у сфері сучасної війни роблять її ключовим гравцем у забезпеченні безпеки Європи як зараз, так і в найближчому майбутньому. Європейська оборонна промисловість має зацікавленість у співпраці з Україною, що може призвести до спільних проектів, якщо будуть дотримані умови захисту критично важливих технологій та збереження значної частини виробництва на українській території. Київ має потенціал стати гарантом продовольчої безпеки Європи, а в перспективі реалізувати проект створення європейського протиповітряного щита на основі ініціативи Freya.

Отримання українськими виробниками БПЛА доступу до європейських технологій відкриває нові можливості для спільної комерціалізації та переходу до широкого впровадження БПЛА у вигляді зброї роєвого типу.

Фото: DevDroid

У рамках конференції з відновлення України 2026 року було укладено меморандум про співпрацю між DevDroid та Kongsberg. Норвезький оборонний гігант Kongsberg Defence & Aerospace розпочинає партнерство з українською компанією DevDroid, яка спеціалізується на військових технологіях і роботизованих системах, з метою подальшого розширення їхніх можливостей.

Рекламное предложение

Ключовим аспектом зовнішньої політики України повинно стати співробітництво з українськими громадами за межами країни, особливо в європейських країнах, де їх найбільше. Тут можна визначити два стратегічні завдання: підтримка повернення українських біженців і мігрантів в Україну в майбутньому, а також створення умов для збереження української культури та ідентичності під час еміграції, як добровільної, так і вимушеної. Для реалізації цих цілей необхідно взаємодіяти з урядами європейських країн, місцевими адміністраціями та українськими діаспорами. Україні слід зосередитися на заохочувальних методах, уникаючи при цьому репресивних заходів, таких як кримінальне переслідування тих, хто виїхав з країни незаконно або залишився за кордоном.

Іншою важливою сферою співпраці можуть стати українці, які підпадають під мобілізацію і наразі знаходяться в європейських країнах. Примусове повернення цих громадян до України, в рамках співпраці з урядами європейських держав, може негативно позначитися на перспективах повернення біженців та мігрантів в цілому. Однак, у світлі проблеми з комплектацією військових сил, Україні слід спільно з партнерами розробити механізм повернення чоловіків з-за кордону та активізувати його, якщо ситуація на фронті цього вимагатиме.

Товариші та супротивники

Країни Західної Європи, такі як Німеччина, Велика Британія, Франція, Нідерланди, Бельгія, Італія та Іспанія, а також "по суті європейська" Канада, залишаються важливими союзниками для України в сферах військової та фінансової підтримки. Місцеві оборонні підприємства активно шукають можливості для співпраці з українськими компаніями, а також існує великий потенціал для інвестицій з цих країн в українську цивільну промисловість, що сприятиме розширенню двосторонньої торгівлі. Рим ініціює створення "континентального" оборонного альянсу, до якого також має увійти Україна, враховуючи зменшення участі США в європейській системі безпеки.

Можливість приходу радикальних політичних сил до влади в Україні в період електорального циклу 2027-2029 років викликає занепокоєння щодо подальшої фінансової підтримки з боку міжнародних партнерів. У зв'язку з цим, Україні слід зосередитися на економічному розвитку партнерств, зокрема, шляхом підтримки національного бізнесу, орієнтованого на експорт, а також створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій. Що стосується військово-технічної співпраці, то наша країна вже перейшла від отримання прямих пакетів допомоги до розвитку власного оборонно-промислового комплексу за рахунок зовнішньої підтримки та створення спільних підприємств.

Зображення: Укрінформ

Виставка зразків українського озброєння та військової техніки відбудеться у Міністерстві закордонних справ у Києві в квітні 2026 року.

На північно-західному фронті Польща залишається нашим стратегічно важливим союзником. Постійна напруга в аграрних, логістичних та історичних аспектах вимагає створення стабільної інституційної основи - необхідно сформувати постійно діючі галузеві комісії, які б займалися вирішенням цих питань до того, як вони стануть предметом медійного обговорення. У сфері оборонно-промислового комплексу варто зосередитися на збільшенні кількості спільних проектів та підприємств.

Протягом років великої війни Північна Європа та Балтійський регіон стали важливими стратегічними напрямами для зовнішньої політики України. Країни Скандинавії проявили себе як значні донори фінансової та військової підтримки, а місцеві оборонні підприємства активно розвивають співпрацю з українськими. Існує великий потенціал для інвестицій в українську цивільну промисловість, а також для збільшення обсягів двосторонньої торгівлі. Досвід України в сфері протиповітряної оборони, електронної боротьби та використанні морських безпілотників є цінним ресурсом для забезпечення безпеки балтійських вод НАТО.

Литва, Естонія та Латвія є найбільш послідовними адвокатами України в ЄС. Були такими ще до повномасштабного вторгнення, а під час нього не лише стали лідерами за допомогою Україні пропорційно до ВВП, а й безліч разів були рушіями масштабування міжнародної допомоги. Основою партнерства на майбутнє є сталі механізми військово-технічного співробітництва, зокрема ВПК, та логістичні проекти між Балтійським та Чорноморським регіонами.

Румунія стала ключовим транспортно-енергетичним коридором для України на південному сході. Нашим пріоритетом є розширення логістичних мереж на кордоні та інтеграція енергетичних зв'язків, а також створення єдиного оборонного щита в регіоні Нижнього Дунаю. Співпраця з Бухарестом, Софією та Анкарою є важливою для реалізації спільної ініціативи з протимінування в Чорному морі, до якої має долучитися наш національний флот.

Фото: Суспільне Чернівці

На контрольно-пропускному пункті 'Порубне-Сірет'.

Щодо Будапешта, Україні необхідно продовжити процес оновлення двосторонніх відносин. Це передбачає активний фаховий діалог щодо врегулювання прав національних меншин відповідно до стандартів ЄС, зосередившись на приватності обговорень, але при цьому зберігаючи тверду позицію щодо євроатлантичного курсу України та непорушності національного суверенітету.

Рекламное предложение

Перезавантаження відносин слід домагатися і з Чехією, Словаччиною та Болгарією на основі дедалі ширшої співпраці в сфері ОПК та промислової співпраці в цивільних секторах економіки - автомобільному, машинобудівному, енергетичному.

Співпраця з Туреччиною, яка є важливим стратегічним партнером, повинна ґрунтуватися на раціональному підході. Анкара має низку стратегічних зовнішньополітичних цілей, що включають проекцію сили на Близькому Сході, в Африці та Центральній Азії. Ці амбіції часто суперечать та конфліктують зі стратегією Москви в цих регіонах. Тому важливо розвивати співпрацю в тих сферах, які сприятимуть досягненню спільних цілей: військово-технічна співпраця та економічні зв'язки, зокрема, остання угода про зону вільної торгівлі, яка підписана нещодавно.

Сусідами України є не лише союзники та партнери; її географічне оточення включає також чимало недружніх країн та утворень, які в багатьох випадках виступають як російські сателіти. У контексті Придністров'я Україні слід прагнути до перегляду формату "5+2" і виключення Росії з числа посередників.

В інтересах Києва пріоритетом має лишатися відновлення суверенітету Молдови - соратника України і нашого супутника на шляху євроінтеграції - саме мирним шляхом. Проте саме військова присутність ЗСУ на кордоні має надалі виступати як фактор стримування, що унеможливлює спроби РФ розморозити та ескалувати ситуацію.

Фото: EPA/UPG

Президент України Володимир Зеленський і президентка Молдови Мая Санду під час зустрічі в Києві, 26 квітня 2026 року.

Щодо Абхазії та Південної Осетії, Україна неухильно й надалі має продовжувати підтримку територіальної цілісності Грузії, адже ці сепаратистські республіки є не лише маріонетками РФ, а й безпосередньо постачають найманців для ведення війни проти України.

Продовження перебування проросійської "Грузинської мрії" при владі в Грузії ускладнює ситуацію в Кавказькому регіоні. Для України важливим аспектом є питання безпеки: необхідно блокувати (за участю західних партнерів) сірий імпорт військових компонентів і технологій подвійного призначення через територію Грузії, а також здійснювати тиск на компанії з Азербайджану, які виступають ключовими постачальниками логістичних послуг для російського тіньового флоту.

Водночас, для забезпечення національної безпеки України важливим аспектом є усунення російських впливів у Карабаху. Це гармонізує з нашими інтересами, оскільки продовження цих процесів в регіоні, зокрема ліквідація російської військової бази в Вірменії, підтримка євроінтеграційного курсу Єревану та розрив зв'язків з ОДКБ, є бажаними.

Геостратегічним результатом цієї зміни альянсів має стати залучення України в якості європейського кінця "Середнього коридору" в обхід РФ та Ірану, що зробить з українських портів та залізниці ключовий хаб для товарних потоків між Азією та Європою.

Можливість зміни політики Республіки Білорусь, яка є північним сусідом України, в бік ослаблення союзництва з Росією та ворожості до України виглядає малоймовірною. Дії режиму під керівництвом Олександра Лукашенка становлять серйозну загрозу для національної безпеки, оскільки він активно підтримує російську агресію і формує постійну небезпеку з північного напрямку.

Демонтаж цього режиму в середньостроковій перспективі відповідає інтересам Української Держави, як і встановлення на його місці нейтрального, якщо не проукраїнського. Зокрема, для цього Києву варто підтримувати і надалі співпрацю з білоруською опозицією.

При згадці про ворожі країни неможливо не звернути увагу на Іран. Ті величезні збитки, які Україна зазнала через співпрацю Ірану з Росією, викликають необхідність в адекватній реакції. У відповідь на це, Україна має намір посилити співпрацю з державами Перської затоки в галузі безпеки, що допоможе зміцнити їхню спроможність стримувати Тегеран.

Рекламное предложение

Фото: Зоряна Стельмах

LITAVR — український дрон-перехоплювач, що працює без пілота.

З Саудівською Аравією, ОАЕ та Катаром укладено угоди в сфері безпілотників, а з Кувейтом — партнерство у військовій та суміжних галузях. Однак ці країни також виступають фінансовими центрами регіону та експортерами капіталу, маючи суверенні фонди, загальний обсяг яких становить 4,7 трильйона доларів. Це являє собою практично невичерпне джерело інвестицій, за умови створення сприятливих умов для їх залучення.

Азійський дрифт можна переписати як "Дрифт в Азії".

Безпека Європи і Азії є нерозривно пов’язаними аспектами. Росія виготовляє свої ракети, використовуючи деталі, що постачаються з азійських країн, а також отримує боєприпаси з Північної Кореї, де військові сили КНДР беруть участь у конфлікті в Україні.

У той же час країни регіону аналізують уроки цієї війни, усвідомлюючи, що нездатність стримати силове змінювання кордонів у Європі неодмінно підштовхне до агресії в Азії.

Індо-Тихоокеанський регіон не може бути лише другорядним аспектом зовнішньої політики України. В цьому регіоні в значній мірі формуються можливості Росії для продовження збройного конфлікту, стабільність міжнародної архітектури, а також майбутнє співвідношення сил у світовій спільноті.

Північна Корея є ворожою країною та активним учасником російської агресії. Україні варто зосередитися на знищенні фінансових і логістичних шляхів, які забезпечують Росію боєприпасами, ракетами та військовим контингентом.

Не менш ризикованим є надання Пхеньяну російських технологій у сфері ракетобудування, космічної діяльності, ядерної енергетики та підводних систем. Дані про стратегії, озброєння та фактичну боєздатність збройних сил КНДР повинні стати основою для посиленої розвідувальної та безпекової співпраці з Південною Кореєю.

Image source: defence-ua.com

Ким Чен Ин особисто проінспектував розширене виробництво балістичних ракет KN-23 за до того, як РФ вперше за рік вдарила ними по Україні

Україна не прагне до загострення напруженості з Пекіном. Проте декларативний нейтралітет Китаю стає все менше відповідати обсягам постачань, які він здійснює для російського військово-промислового комплексу. Це включає в себе верстати, електронні компоненти, оптику, елементи безпілотних літальних апаратів та іншу продукцію подвійного призначення. Київ повинен активно використовувати дипломатичні канали для висловлення своєї позиції щодо необхідності ефективного контролю за діяльністю китайських компаній, які свідомо підтримують російське виробництво зброї.

Водночас Україна повинна знижувати свою залежність від критичних матеріалів та технологій з Китаю, розширювати різноманітність джерел постачання та координувати свої зусилля у сфері економічної безпеки з Європейським Союзом, Японією, Південною Кореєю, США, Канадою та Австралією. Не змінюючи свою дипломатичну позицію щодо Тайваню, Україні слід активно виступати проти насильницької зміни кордонів, відстоювати свободу мореплавства та міжнародне морське право. Практичний підхід у відносинах з КНР передбачає готовність до торгівлі та діалогу, проте не означає байдужого ставлення до посилення російської військової агресії.

Україна не має достатніх ресурсів для того, щоб конкурувати з великими державами у всебічній присутності в Індо-Тихоокеанському регіоні. Проте її унікальна перевага полягає в наявності значного досвіду виживання, адаптації до технологічних змін і протистояння набагато сильнішим противникам. Цей досвід потрібно трансформувати в дипломатичний, економічний та військово-технологічний потенціал, створивши мережу партнерських відносин від Японії та Південної Кореї до Індії, Філіппін і країн АСЕАН.

Японія вже стала головним стратегічним партнером України в Азії. Посилення її оборонних спроможностей відповідає українським інтересам - це стримує Китай, КНДР і Росію, зберігає регіональний баланс сил. Україна може запропонувати Токіо те, чого неможливо отримати лише збільшенням оборонного бюджету: досвід високоінтенсивної війни, масового застосування безпілотників, протидії ракетним атакам, РЕБ, захисту критичної інфраструктури, бойової логістики та швидкого оновлення озброєнь. Наступним етапом мають стати спільні дослідження й виробництво безпілотних систем, засобів зв'язку, роботизованих платформ, обладнання для розмінування та захисту енергетики.

Фото: facebook/Окремий батальйон Вовки Да Вінчі '

Перевірка українського НРК

Південна Корея має всі шанси стати стратегічним союзником України. Включення військ КНДР у конфлікт підтверджує, що підтримка України є для Сеула інвестицією в його власну безпеку. Бойовий досвід України дозволить краще оцінити реальні можливості армії Північної Кореї, тоді як потужна промислова база Південної Кореї може значно зміцнити довгострокову стабільність України.

В Південно-Східній Азії Україні варто розвивати практичне партнерство, що включає в себе берегову оборону, використання морських дронів, кібербезпеку, розмінування, охорону інфраструктури та територіальну оборону. Співпраця з Філіппінами має особливе значення, оскільки ця країна зацікавлена в асиметричному стримуванні сильніших супротивників і захисті своїх морських територій. Одночасно важливо укріплювати зв’язки з Індонезією, В'єтнамом, Сінгапуром, Малайзією та Таїландом, а також формалізувати співпрацю з АСЕАН.

Комплексна азійська стратегія не може бути здійснена без участі Індії. Україна не зможе переконати Нью-Делі відмовитися від стратегічної автономії, однак може поступово зменшити енергетичну залежність Індії від Росії, запропонувавши партнерство в таких сферах, як сільське господарство, цифрові технології, фармацевтика, енергетика та оборонні розробки.

Україна увійшла в Індо-Тихоокеанський регіон через китайські елементи, що використовуються в російських ракетах, а також завдяки північнокорейським боєприпасам і військовим, а також глобальним схемам обходу санкцій. Однак залишитися в цьому просторі вона повинна вже з власної ініціативи. Майбутнє України формуватиметься не лише через співпрацю з Брюсселем та Вашингтоном, але й через взаємодію з Токіо, Сеулом, Пекіном, Нью-Делі, Манілою та столицями країн ASEAN.

Африканські прагнення

В Балто-Чорноморський субрегіон Україна залучена бо він є її найближчим географічним оточенням. В Євроатлантичний простір - бо він є її цивілізаційним вибором. Східноазійські держави та їх інтереси відчутно дотичні до України та її союзників. У порівнянні з цим всім, політика в Субсахарській Африці - це справа вибору, а не необхідності. Процеси, які там відбуваються, якщо і зачіпають Україну, то опосередковано.

На Африканському континенті Україна виявляє свої амбіції як країна середнього масштабу. Розширення впливу за межами власного регіону є одним з основних характеристик для держав такого рівня. В Африці Україна має найбільший потенціал для реалізації цих прагнень.

В момент кризи євроатлантики, асоціація із Західним блоком, яка з історичних причин була дещо токсичним фактором для континенту, втрачає своє проблематичне навантаження. Дійсно, Україна з точки зору економічного розвитку є ще однією країною, що розвивається, а тому встановлення відносин залежності не є можливим. Африканським країна Україна може запропонувати симетричні відносини, в яких обидва учасники є рівними у співвідношенні сил.

Подібно до співпраці з Європейським Союзом, Україна має потенціал стати постачальником безпеки, допомагаючи країнам регіону впоратися з їх унікальними викликами в сфері безпеки.

У регіонах, де люди страждають від голоду або нестачі продовольства, Україна може надати гуманітарну підтримку; у тих випадках, коли ця проблема не актуальна, українські аграрії мають можливість запропонувати продукцію, що відповідає міжнародним стандартам. У будь-якій ситуації Україна має потенціал внести свій внесок у забезпечення продовольчої та соціальної безпеки.

Україна має можливість зміцнити безпеку своїх партнерів на континенті, постачаючи продукцію вітчизняного оборонного комплексу та ділячись досвідом сучасної війни з використанням дронів. Основною загрозою для африканських країн є недержавні сили, такі як етнічні бойовики, терористи-ісламісти та парамілітарні групи. Надання зброї урядовим силам з боку України може сприяти стабілізації держави та відновленню громадського порядку. Проте, це також створює ризик, що українська зброя та технології можуть потрапити до рук третіх осіб, що вимагатиме додаткових заходів контролю.

Фото: facebook.com/UkrEmbinGhana

Посольство України в Гані

За останні роки з кількома країнами були налагоджені партнерські відносини. Серед них – Гана, Кенія та Ботсвана. Ці три держави об'єднує те, що вони є стабільними, інституційно спроможними демократіями, які виразили непохитну підтримку Україні та готовність до розширення економічного співробітництва.

Такі держави, готові розвивати відносини на основі спільних цінностей, найбільш потенційні до втілення моделі представницького партнерства, виступаючи опорою України в Африці та адвокатами її інтересів.

Крім них є цілий ряд регіонально значимих держав, які становлять для України певний інтерес. Мова про дуже різні країни: ПАР, Нігерію, Танзанію, Ефіопію, Руанду, Анголу, тощо. Щодо війни Росії проти України вони займають амбівалентні позиції, іноді навіть давно і послідовно працюють з РФ. Ці держави діють з різних мотивів та інтересів, але до зовнішньої політики переважно підходять по-реалістськи, а тому відкриті до конструктивного співробітництва.

Серед основних завдань необхідно виділити протидію системній дезінформації, що її поширюють російські агенти з метою посилення впливу Москви на місцеві політичні процеси. Важливим також є виявлення російських мереж, що займаються вербуванням африканців, оскільки їхня діяльність слід розглядати як ворожі та злочинні дії, які загрожують суверенітету цих країн та посягають на гідність їхніх громадян.

Ерозія глибоко вкоріненої російської присутності в Африці - окремий напрям української політики. Жертвою хижого, напівколоніального поступу Російської Федерації стали Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, Судан, ЦАР. Їх об'єднує те, що неспроможні авторитарні держави, які знаходяться в стані громадянської війни, у зв'язку їх правлячі режими змовились з російськими найманцями аби ті допомогли подолати нестачу емпіричного суверенітету в обмін на доступ до природних копалин і дипломатичну прихильність.

Деякі країни, такі як Зімбабве та Еритрея, управляються жорсткими автократичними режимами, які підтримують Росію через спільні ідеологічні погляди.

Фото: змі РФ

Російський контрактник з "ПВК Вагнер" проводить тренування військових у Центральноафриканській Республіці.

Першочергово Україні слід зосередитися на зниженні російського впливу шляхом дипломатії, пропонуючи привабливіші умови співпраці та реальні механізми надання безпекових переваг для країн Європи. Досвід останніх десяти років продемонстрував, що співпраця з Росією рідко виправдовувала очікування, не кажучи вже про досягнення якихось позитивних результатів. Навпаки, у багатьох випадках країни-партнери ставали менш незалежними, менш захищеними та більш ізольованими.

Проте Україна повинна зберегти за собою можливість стримувати Росію, використовуючи всі доцільні засоби тиску, особливо коли йдеться про діяльність російських найманців. Адже їхня активність у "контрольованих" країнах фінансує військові зусилля Росії.

Нова стратегія

Обговорюючи оновлення Системи захисту інформації, слід зазначити, що це лише одна з численних стратегій, що спираються на більш давню Стратегію національної безпеки, затверджену в 2020 році. Хоча ця "базова" стратегія зазнавала певних змін, її комплексний перегляд навіть не був оголошений.

Проте потреба в нових стратегічних документах походить не тільки з бюрократично-технічного педантизму: з кожним новим поворотом історії концептуальний вакуум ширится, відбираючи в нас все більше категорій та парадигм, якими ми осмислюємо реальність.

Команда Київського інституту національного інтересу пропонує спробувати цей вакуум дещо заповнити, відрефлексувати досвід ряду різних напрямів української зовнішньої політики в останні роки, зробити висновки та окреслити нові рамки. Ця стаття є однією з кількох, присвячених цій темі, які будуть опубліковані в наступні тижні.

Перша з них, присвячена кризі Євроатлантичного простору, уже була опублікована.