Понад 40 років Іран показує світу, що може жити в умовах санкцій, проводити політику "обложеної фортеці" і при цьому активно протиставляти себе США та їх партнерам. Йому в цьому допомагають геополітичні вороги Штатів - Китай та РФ. Пекін купує нафту, а Москва ділиться ядерними технологіями в обмін на зброю.
Найбільше занепокоєння на Заході викликають саме ядерні прагнення Тегерана. Під час свого першого терміну президент США Дональд Трамп вирішив вийти з угоди, що регулювала ядерну програму Ірану. Тепер він намагається укласти нову угоду, яка б змусила Тегеран повністю зупинити процес збагачення урану, погрожуючи санкціями та авіаційними ударами.
Переживаючи санкції, Іран освоїв способи обходу накладених обмежень. Проте, рівень життя населення значно знизився: близько 60% жителів країни існують за межами бідності. Крім того, порушення прав жінок часто стає причиною протестних акцій.
Яким чином працює економіка Ірану? Чому Трамп наразі не дає зелене світло Ізраїлю для атак на ядерні об'єкти в Тегерані? Чи зможуть Сполучені Штати досягти нової угоди щодо ядерної програми? Чи спроможна економіка Ірану витримати великомасштабний конфлікт на Близькому Сході?
У 1941 році в Іран увійшли британські та радянські війська. Тодішній монарх Реза Шах Пахлаві був змушений зректися престолу на користь свого сина Мохаммеда Реза Пехлеві, який, як показала історія, став останнім іранським шахом.
Необмежене майже 40-річне правління Мохаммеда Пахлаві переривалося лише в 1953-му, коли він ненадовго покидав Іран через суперечності з коаліцією на чолі з прем'єром Мохаммедом Мосаддиком.
Останній вирішив націоналізувати нафтові компанії, які перебували в приватному (в основному британському) володінні. У відповідь на це США та Британія запровадили ембарго на іранську нафту. 19 серпня 1953 року, в результаті перевороту, організованого ЦРУ, прем'єр-міністра було арештовано. До влади прийшла коаліція прозахідних сил, і шах повернувся до Ірану. Він сприяв відновленню контролю над нафтовою промисловістю колишніх власників і розпочав реформи, спрямовані на інтеграцію з Заходом.
У 1963 році в країні відбувся референдум, присвячений економічним та соціальним змінам. Приблизно 5,6 мільйона громадян висловили підтримку цим реформам, тоді як лише 4 тисячі проголосували проти. Ініційована шахом "біла революція" стала каталізатором стрімкого економічного розвитку та швидкої урбанізації, а також призвела до зникнення феодальних традицій і підвищення життєвого рівня міських робітників. Жінки отримали рівні з чоловіками права, включаючи можливість голосувати, бути обраними на посади, а також працювати в юридичній сфері як адвокати та судді.
Уряд реалізував аграрну реформу, викуповуючи землі за встановленою ціною і надаючи селянам можливість придбати їх зі знижкою 30% та розстрочкою до 25 років з мінімальними відсотковими ставками. Завдяки цій ініціативі 40% населення отримали статус землевласників. Однак реформа мала свої недоліки: багато наділів були занадто малими для забезпечення родин. Це призвело до перекупівлі ділянок, в результаті чого з'явилася нова еліта в аграрному секторі.
Частина селян вирушила на пошуки кращого життя в індустріалізовані міста, але навіть там не вистачало робочих місць для всіх охочих. Згодом серед цих мігрантів почали зростати настрої невдоволення.
Внаслідок "білої революції" та надходження "нафтодоларів" в Ірані спостерігався активний розвиток промислового сектора. У період з 1963 по 1978 роки валовий внутрішній продукт на душу населення зріс з 100 доларів до 1500 доларів, а понад мільйон родин стали власниками малого бізнесу. Однак будь-які прояви опозиції до монархії жорстко придушувалися силовими структурами.
Шиїтське духовенство стало єдиною силою, що протистояла шаху та західному впливу в країні, покладаючись на підтримку найменш забезпечених верств населення з релігійних ісламських спільнот.
Реформи в шахській системі зменшили політико-ідеологічний вплив духовенства та його економічну вагу. Пізніше, під натиском Сполучених Штатів, Мохаммед Пахлаві прийняв рішення про звільнення політичних в'язнів, що ще більше підсилювало опозиційні настрої.
Головним ідеологом антизахідного та антиреформістського опору став аятола Рухолла Хомейні. Він різко засуджував прозахідну зовнішню і внутрішню політику шаха. Після його першого арешту в червні 1963 року Іраном пройшла серія демонстрацій та акцій протесту, а популярність Хомейні зросла ще сильніше.
Згодом його вислали з країни, але в еміграції він не припинив свою антишахську діяльність. У своїй головній праці "Ісламська держава" Хомейні виклав основні принципи державного устрою, який потім назвуть "ісламською республікою".
Зростання опозиційних настроїв та рішучий опір реформам призвели до того, що режим знову активізував політичні переслідування. Однак час його правління вже наближався до завершення.
У 1978 році протести паралізували країну, а 16 січня 1979 року ісламська революція перемога - шах утік з Ірану. До Тегерана після 15-річного вигнання повернувся Хомейні. Після референдуму та ухвалення нової конституції він очолив Ісламську республіку Іран з плановою економікою, яка досі панує в країні.
Після революції стосунки Ірану з сусідніми країнами та Західним світом значно ускладнилися. Вважається, що критичним моментом стало 4 листопада 1979 року, коли група "Мусульманські студенти - послідовники Імама" захопила американське посольство в Тегерані, утримуючи заручників протягом 444 днів.
Це призвело до введення американських санкцій, багато з яких залишаються в силі й досі. Проти Тегерана було встановлено повне торговельне ембарго, заборонено імпорт нафти, а також заморожено іранські активи на суму 12 мільярдів доларів у фінансових установах США.
Після початку ірано-іракської війни у 1980 році обмеження посилили. Вашингтон заборонив міжнародним фінансовим інститутам видавати Ірану кредити, проти країни ввели ембарго на продаж зброї. Через чотири роки Держдеп США оголосив Іран спонсором тероризму. Причиною назвали причетність Тегерана до теракту в Лівані: підриву миротворців у казармах Бейрута в жовтні 1983 року. Це стало підставою для введення нової санкції: заборони на надання допомоги Ірану.
Попри санкційний тиск, за даними Світового банку, ВВП Ірану у 1979-1990 роках зріс з 90 млрд дол. до майже 125 млрд дол. Хоча відтоді рівень ВВП на душу населення відчутно впав: з 10,6 тис. дол. у 1990 році до 4 тис. дол. у 2022-му.
Найбільші джерела доходу Ірану - продаж нафти та зброї. Головним покупцем "чорного золота" є Китай, який купує сировину у великих обсягах попри санкції.
Згідно з інформацією, наданою китайським урядом, країна нібито не імпортує іранську нафту зовсім – жодного бареля. Натомість, Китай активно закуповує великі обсяги нафти з Малайзії. Фактично, за даними китайської митниці, Пекін імпортує вдвічі більше нафти з Малайзії, ніж країна дійсно видобуває, – таку схему імпорту нафти з Ірану пояснив експерт у сфері сировинних товарів Хав'єр Блас.
Він зазначив, що маневр з перевантаженням нафти на малайзійських суднах у водах Південнокитайського моря фактично перетворює іранську нафту на малайзійську. Торговці охрестили цю схему "найзручнішим і найдоступнішим методом уникнення санкцій з боку США".
Протягом тривалого часу Тегеран використовує Об'єднані Арабські Емірати як важливу базу для уникнення західних санкцій. Наприклад, іранська нафта постачається споживачам саме через цю державу. Додатково, продукція, що підпадає під санкції США та ЄС, часто імпортується до Ірану через Дубай.
Згідно з заявою заступника міністра оборони Ірану Мехді Фарахі, обсяги експорту зброї зросли тричі з березня по грудень 2022 року. Це змінило ситуацію для українців, оскільки у дронів "Шахед" були виявлені контрабандні деталі від більше ніж 30 західних виробників.
На початку 1980-х років Іран започаткував концепцію "економіки опору" — набір заходів, що мав на меті забезпечити виживання держави в умовах санкційного тиску. Тоді була запропонована ідея створення економічної системи, яка могла б базуватися на внутрішніх ресурсах та ісламських традиціях. У своїй зовнішній політиці Тегеран акцентував увагу на підтримці зв’язків із ключовими торговими партнерами, такими як Китай і Росія.
В економіці Ірану, що підпадає під санкції, ключову роль виконують так звані "чорні лицарі" – країни, такі як Венесуела, Ірак та деякі держави пострадянської Центральної Азії. Вони готові надавати підтримку Тегерану у зовнішньоторговельній сфері в обмін на додаткові вигоди. Наприклад, це може включати угоди з продажу нафти або здійснення банківських транзакцій.
За словами доцента Центру досліджень країн Перської затоки Катарського університету Миколи Кожанова, заяви про те, що Іран "добре живе" під санкціями 40 років, перебільшені. За цей час були періоди послаблення економічного тиску. Востаннє це сталося у 2015-2017 роках, коли Іран та міжнародні перемовники (Велика Британія, Китай, РФ, США, Франція, Німеччина) підписали "ядерну угоду".
Країна пережила два роки значного економічного зростання, які завершилися виходом Сполучених Штатів з угоди у 2018 році та відновленням попередніх санкцій.
Відновлення комплексних санкцій з боку Заходу в 2018 році стало суттєвим випробуванням для іранської економіки: інфляція досягла 40-50%, а національна валюта, ріал, зазнала значної девальвації. Зниження купівельної спроможності призвело до соціальної нестабільності в країні. У цьому контексті регулярні демонстрації та протести стали звичайним явищем в Ірані.
У країні існує суттєве соціальне розшарування між бідними та заможними. До 2022 року 18,4% населення перебувало в умовах абсолютної бідності, виживаючи на менш ніж 1,9 долара на день. При цьому 60% людей опинилися за межею бідності. Не дивно, що в 2022 році жінки стали обличчям протестів: рівень безробіття серед них досяг 13%, тоді як серед чоловіків цей показник становив 7,2%. Для молоді у віці 18-35 років ці цифри є ще більш тривожними, адже вони вдвічі вищі.
Система субсидій сприяла зміцненню режиму Хомейні, проте з часом витрати на підтримку лояльності населення почали важко давити на бюджет. Станом на 2021 рік, витрати на паливні субсидії становили близько 75-80 мільярдів доларів, що є одним із найвищих показників у країнах Перської затоки.
Крім того, Іран страждає від високого рівня корупції, а Корпус вартових ісламської революції (КВІР) контролює ключові сектори економіки країни. Вони не сплачують податків, не зобов'язані складати балансові звіти і підпорядковуються лише політичному та релігійному лідеру Ісламської республіки аятолі Алі Хаменеї.
За словами професора економіки університету Virginia Tech (США) Джавада Салехі-Ісфахані, іранська економіка не готова до тривалого воєнного конфлікту. "Саме тому влада в Тегерані виявила велику обережність і не сильно втручалася у війну в Газі. Ракетно-дронова атака на Ізраїль у квітні 2024-го була, скоріше, символічною акцією, ніж наміром завдати шкоди", - резюмував він.
Іран має технології для створення ядерних боєголовок, науково-технічний потенціал і налагоджену систему координації зусиль з їх розробки. Крім того, Тегеран накопичив достатні запаси високозбагаченого урану для забезпечення паливом кількох видів озброєнь за умови мінімального подальшого збагачення.
Ядерні дослідження в Ірані розпочались у 1950-х роках, коли країна отримала підтримку від Сполучених Штатів у рамках програми "Атом для миру". Протягом 1970-х років іранська влада активно вкладала кошти в розвиток атомної енергетики, і до кінця цього десятиліття було затверджено амбітний план з будівництва 20 атомних електростанцій до 2000 року.
"Нафта - це благородний ресурс, занадто цінний, щоб його бездумно спалювати. Ми плануємо якомога швидше виробляти 23 тисячі мегаватів електроенергії на АЕС", - говорив шах у 1973 році. Він попереджав, що запаси нафти не нескінченні.
На фоні цих намірів енергетичні компанії з Америки та Європи почали розгортати свою діяльність в Ірані. У 1975 році німецька фірма Kraftwerk Union уклала угоду на суму від 4 до 6 мільярдів доларів для зведення Бушерської атомної електростанції. Завершення робіт над двома реакторами планувалося на 1981 рік.
Революція принесла кардинальні зміни. Захід втратив віру в нову урядову структуру, а міжнародна співпраця в ядерній сфері почала знижуватися. У січні 1979 року Kraftwerk Union зупинила свою діяльність у Бушері: один з реакторів був готовий на половину, а інший - на 85%.
Через шість місяців після початку співпраці компанія вирішила вийти з проєкту. Kraftwerk Union оголосила, що основною причиною стало невиконання Тегераном зобов'язань щодо сплати боргу в розмірі 450 мільйонів доларів. Однак, ймовірніше, це рішення було зумовлено тиском з боку Вашингтона.
Спочатку Хомейні зупинив секретну програму ядерних досліджень, оскільки мав глибокі релігійні переконання, які змушували його вважати ядерну зброю великим злом відповідно до мусульманських принципів. Проте, в контексті ірансько-іракської війни, що тривала з 1980 по 1988 рік, іранські чиновники прийняли рішення відновити ядерні програми.
Розвивати ядерні технології Ірану допомагали Пакистан, КНДР, Китай та Росія. Таємна ядерна програма почала набирати обертів.
Тегеран отримав від Пакистану технічні креслення для центрифуг, зразки обладнання та інструкції, які дозволяють збагачувати уран до рівнів, що можуть бути використані для виробництва ядерної зброї. У 1991 році Китай надав Тегерану хімічні сполуки, необхідні для процесу збагачення. Ця поставка разом із угодами про технологічну співпрацю стали значним поштовхом для розвитку інфраструктури, пов'язаної зі збагаченням урану.
У 1992 році між Москвою та Тегераном було підписано угоду, що передбачала співпрацю у завершенні будівництва Бушерської атомної електростанції. Завершення робіт відбулося у 2010 році, а вже наступного року станція почала свою роботу. Окрім того, Росія розпочала передачу Ірану обладнання, що може мати як цивільне, так і військове застосування.
Україна, яка брала участь у проєкті Буша, зупинила постачання турбін. Важливу роль у цьому процесі відіграли Сполучені Штати. У 2002 році прем'єр-міністр Анатолій Кінах визнала, що США не дотрималися своїх зобов'язань перед Києвом.
Подібно до КНДР, іранське керівництво вважає, що ядерна програма здатна забезпечити захист від зовнішніх загроз. У 2015 році колишній президент Ірану Алі Акбар Хашемі Рафсанджані визнав, що країна розглядала варіант розробки зброї масового знищення у відповідь на використання подібних засобів Іраком.
"На початку нашої діяльності ми опинилися в умовах війни. Ми сподівалися мати можливість бути готовими на випадок, якщо супротивник вирішить використати ядерну зброю. Так ми вважали, але насправді це не сталося," - відзначив Рафсанджані в одному з останніх інтерв'ю перед смертю.
Іран отримував підтримку від Росії та Китаю. Кремль заснував спільну дослідницьку установу "Персеполіс" разом з Іраном, яка забезпечувала Тегеран російськими експертами в галузі ядерної енергетики, а також надавала технічні дані та сприяння у вдосконаленні ракетних технологій. Обмін технічними знаннями з Іраном був санкціонований російською Службою зовнішньої розвідки.
У 1996 році Сполучені Штати змогли переконати Китай відмовитися від угоди щодо будівництва заводу з переробки урану в Ірані, проте Пекін все ж надав іранській стороні проекти цього підприємства.
У 2006 році Іран оголосив про запуск установки для збагачення урану до рівня 3,5%. Це було представлено як крок до створення мирної атомної електростанції. Проте Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ) виявила ознаки, які вказували на можливе військове призначення іранської ядерної програми. У зв'язку з цим, Організація Об'єднаних Націй запровадила заборону на постачання Ірану матеріалів та технологій, пов'язаних з ядерною сферою.
У 2011 році Іран оголосив про запуск підземного заводу, призначеного для збагачення урану до 20%. Отримати з цього матеріалу компоненти для ядерної зброї не становить великої складності. Тоді Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) висловило підозри щодо намірів Тегерана створити атомну бомбу. США, Франція, Велика Британія, Китай і Росія, за підтримки Німеччини, намагалися переконати Іран відмовитися від своєї програми збагачення. У відповідь Тегеран вимагав зняття санкцій з боку США.
Після довгих переговорів сторони у 2015 році підписали ядерну угоду. Відповідно до неї Іран зобов'язався відмовитися від збагачення урану більш ніж до 3,5%, закрити центрифуги, частину збагаченого урану зберігати на складах, а іншу - продати. За дотриманням угоди мали стежити інспектори МАГАТЕ.
На початку, держави висловлювали задоволення від дій Тегерана. Проте в 2018 році Дональд Трамп охарактеризував угоду як "помилку Барака Обами", звинувативши Іран у невиконанні зобов'язань, і відкликав підпис США з угоди. Вашингтон знову запровадив санкції, які стали ще більш жорсткими, ніж попередні.
У відповідь Іран на початку 2020 року оголосив, що більше не дотримуватиметься жодних обмежень, установлених угодою. Прогрес, здобутий відтоді, забезпечив Ірану досягнення порогового ядерного статусу, у якому він перебуває досі.
В останні роки ядерна програма Ірану розвинулася. У 2023 році МАГАТЕ заявила, що країна наростила темпи виробництва збагаченого до 60% урану (для виробництва ядерної зброї потрібний уран, збагачений вище 90%). Радник Байдена Джейк Салліван сказав, що шкода, завдана Ірану та угрупованням, які його підтримують, може підштовхнути його до створення ядерної зброї.
Згідно з інформацією, отриманою від Axios, весною 2024 року адміністрація президента Байдена направила Ірану приватне застереження, висловлюючи свою "глибоку тривогу" щодо ядерних програм. Команда Байдена навіть розглядала варіант нанесення удару по ядерних об'єктах Ірану наприкінці свого терміну, але цей план не був реалізований.
Після свого повернення до Білого дому Трамп запевняв, що не дозволить розвитку ядерної програми в Ірані. Як повідомляє WSJ, перед інавгурацією він розглядав можливість проведення превентивних авіаударів по іранських об'єктах. Команда 47-го президента на той час аналізувала два сценарії. Перший передбачав посилення військового тиску на Іран і підтримку Ізраїлю, який міг би здійснити удари. Другий варіант включав загрозу застосування військової сили у поєднанні з суворими фінансовими санкціями.
Хоча Пентагон почав перекидати бомбардувальники на Близький Схід, схоже, що Трамп спочатку вирішив спробувати домовитися. Вашингтон наразі не підтримує плани Ізраїлю щодо ударів по ядерній інфраструктурі Ірану.
В Ізраїлі вже розробили плани атак. Заявлена мета операції - відкинути розвиток ядерної програми на рік або більше. Майже всі плани вимагали участі США: для виконання атак і захисту Ізраїлю від дій Тегерана. Однак Трамп не хоче бути втягнутим у ще одну війну на Близькому Сході, тому почав переговори з Іраном.
Президент Сполучених Штатів повідомив, що направив листа аятолі Алі Хаменею з пропозицією укласти нову угоду. "Якщо цього не відбудеться, ми будемо змушені вжити заходів, адже не можемо допустити, щоб у них була ядерна зброя", - зазначив він. У відповідь Хаменеї наголосив, що Іран не піддасться на "погрози" з боку інших країн, проте переговори все ж розпочалися. Перший попередній раунд відбувся в Омані 12 квітня 2025 року.
Згідно з інформацією, опублікованою The Guardian, адміністрація Дональда Трампа вимагає, щоб Іран передав свої запаси високозбагаченого урану Росії або іншій третій стороні. Проте Тегеран наполягає на тому, що накопичені протягом останніх чотирьох років запаси повинні залишатися в країні під ретельним контролем Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Ісламська республіка розглядає уран як засіб захисту на випадок, якщо Сполучені Штати знову вирішать вийти з угоди, як це вже сталося за часів Трампа.
У грудні 2015 року Іран здійснив передачу Росії корабля з 11 тоннами низькозбагаченого урану. Цей крок став одним з вирішальних моментів у виконанні ядерної угоди під керівництвом адміністрації Обами. Тодішній державний секретар США, Джон Керрі, підкреслив, що експорт урану подовжив час, необхідний Ірану для створення ядерної зброї, до дев'яти місяців. Згідно з умовами угоди, Іран отримав природний уран і доступ до заморожених активів на суму 100 мільярдів доларів.
19 квітня в Римі відбулася друга сесія переговорів. Учасники домовилися продовжити обговорення 26 квітня. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі висловив стриманий оптимізм, зазначивши, що діалог просувається "в правильному напрямку", і угода може бути досягнута за умови, що Вашингтон не ставитиме "непомірних вимог".
"Наша мета – досягти збалансованої угоди, а не піддаватися капітуляції", - підкреслив радник Хаменеї Алі Шамхені. У контексті економічного спадання Тегеран намагається залучити іноземний капітал, наполягаючи на повному скасуванні американських санкцій, а також на припиненні загроз з боку Ізраїлю та США.
Однак до укладення угоди ще потрібно пройти чималий шлях. Як зазначив спеціальний представник Трампа Стівен Віткофф, який очолює американську делегацію, досягти домовленості можливо лише за умови, що Тегеран зупинить збагачення урану. Сам Дональд Трамп неодноразово підкреслював, що його основна мета полягає у припиненні ядерної програми Ірану.
Водночас Арагчі наголошує, що Тегеран не має наміру розробляти ядерну зброю. Він зазначає, що Іран готовий до компромісів щодо ступеня збагачення урану, однак повна відмова від ядерних технологій не є предметом обговорення. Серед інших суперечливих аспектів переговорів - ракетна програма Ірану та його діяльність на Близькому Сході, зокрема підтримка воєнізованих ісламістських груп, які виступають проти Ізраїлю.
#Дональд Трамп #референдум #уран #Бейрут #Нафта #Європейський Союз #Росія #Економіка #Імпорт #Президент (державна посада) #Москва #Китай (регіон) #Північна та Південна Америка #Сполучене Королівство #Німеччина #Ядерна зброя #Вашингтон, округ Колумбія #Організація Об'єднаних Націй #Валовий внутрішній продукт #Західна Європа #Близький Схід #Ізраїль #Пекін #Опозиція (політика) #Іран #Барак Обама #Тегеран #Ірак #Електростанція #Джон Керрі #Революція #Атомна електростанція #Республіка #Іслам #Економічні санкції #Центральна Азія #Міжнародне агентство з атомної енергії #Дубай (місто) #Алі Хаменеї #Ядерна програма Ірану #Збагачення урану #Реза Шах #Мохаммад Реза Пехлеві #Шах #Рухолла Хомейні #Мохаммад Мосаддег #Пехлевійські династії #Союз (Громадянська війна в США) #Духовенство #Акбар Рафсанджані #Мусульмани #Анатолій Кінах #Вірджинський технологічний
