Літнього сезону 2024 року, після нової серії інтенсивних атак на енергетичну інфраструктуру, президент Володимир Зеленський дав завдання звести та запустити в експлуатацію 1 гігават (ГВт) маневрової газової генерації до завершення року.
Нові агрегати повинні були частково відшкодувати втрати великих електростанцій, зменшити дефіцит енергії та підвищити стійкість енергетичної системи до атак з боку Росії. Цю ініціативу швидко назвали "гігаватами Зеленського".
Відтоді минуло більше двох років. Уряд та Міністерство енергетики звітують про те, що було встановлено і запущено в експлуатацію 1,8 ГВт газової генерації. Проте, за оцінками представників ринку та спеціалізованих асоціацій, насправді в енергетичній системі функціонує лише приблизно 700 МВт.
Парадокс полягає в тому, що близько 1,1 ГВт енергетичних потужностей залишаються незадіяними в той час, коли російські війська активізують атаки на енергетичну інфраструктуру, прагнучи занурити країну у темряву. Через обстріли та труднощі з постачанням електроенергії мешканці деяких регіонів вже зараз змушені залишатися без світла більше ніж добу.
Чому обіцяні "гігавати" досі не стали додатковим електричним ресурсом в мережі, а деяке обладнання, зокрема те, що безкоштовно надали партнери, все ще залишається незатребуваним на складах?
Що таке розподілена генерація і для чого вона Україні
Перед початком масштабного конфлікту українська енергетична система базувалася на потужних радянських електростанціях, серед яких переважали атомні, а також теплові й гідроелектростанції. Ці об'єкти генерували електричну енергію, яка надходила на значні відстані через мережі високої напруги до міст, промислових підприємств і житлових районів.
Вже перші російські атаки показали вразливість такої моделі. Удари по великих ТЕС або ключових підстанціях могли одночасно виводити з ладу значні обсяги генерації або ускладнювати доставку струму до споживачів.
Один з очевидних способів зменшити цю вразливість - розвивати розподілену генерацію.
Мова йде про електростанції, які працюють на газопоршневих та газотурбінних технологіях. Ці установки мають компактні розміри і можуть одночасно генерувати як електричну енергію, так і тепло, використовуючи при цьому обмежену кількість газу. Сучасні моделі демонструють принаймні дворазову ефективність у порівнянні зі своїми радянськими попередниками, адже вони споживають менше пального, водночас виробляючи більше енергії.
Інший ключовий плюс таких мініелектростанцій - здатність вмикатися за лічені хвилини і покривати піки споживання в дефіцитні ранкові та вечірні години. У ці періоди Україна змушена імпортувати дорогу електрику з Євросоюзу або залучати ще більш коштовну аварійну допомогу з ЄС, аби уникати відключень.
Ще один суттєвий плюс полягає в тому, що завдяки компактним габаритам та розташуванню в різних регіонах країни міністанції можна більш ефективно захистити від атак російських дронів і ракет.
Оскільки пріоритетними для росіян досі лишаються гігантські підстанції "Укренерго", теплові та гідроелектростанції, варіант розпорошених невеликих об'єктів міг бути виходом із ситуації.
Улітку 2024 року, після оголошення президентом Зеленським ініціативи щодо створення "президентського гігавата", країна зробила значні кроки до реалізації нової маневреної генерації. Спочатку програма активно розвивалася: компанії почали оголошувати нові проєкти та закуповувати необхідне обладнання. Проте згодом темпи запуску генерації значно сповільнилися.
Гігавати на папері
У липні 2026 року Міністерство енергетики та уряд представили оцінку загальної потужності діючої розподіленої газової генерації на рівні 1,8 ГВт. Водночас, офіційні дані значно перевищують оцінки, які надають учасники ринку та відповідні асоціації.
Голова Асоціації суб'єктів розподіленої та маневреної генерації Максим Марченко називає інший обсяг - близько 700 МВт фактично працюючих когенераційних установок. "Із заявлених урядом 1,8 ГВт на сьогодні фактично працює близько 700 МВт, які виробляють електричну й теплову енергію та синхронізовані з мережею", - наголошує він.
Ті самі 700 МВт неодноразово згадував і екс-голова "Укренерго" Володимир Кудрицький в різних інтерв'ю. "У нашій країні в холодні зимові вечори споживання електроенергії коливається в межах 15-18 тисяч мегаватів. Дефіцит, про який говорив Зеленський минулого року, становив 7 тисяч мегаватів, а збудовані потужності – лише 700 мегаватів. Як ви вважаєте, це багато чи мало?" - ставив питання Кудрицький.
При цьому енергосистема недорахувалась не лише установок, які планував запускати бізнес, а й обладнання, яке містам та громадам безкоштовно передали міжнародні партнери.
Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан зазначає, що громади отримали від партнерів велику кількість дорогого обладнання, але значна частина з нього досі не підключена. "Мене запитують донори: ми надали стільки техніки, чому ж вона не використовується?" - ділиться він своїми переживаннями.
Слобожан наводить приклади міст Олександрії в Кіровоградській області, Кривого Рогу, а також громади Київського регіону та інших населених пунктів. Деколи громади навіть відмовляються від отримання додаткового обладнання, оскільки не мають чіткої уяви про його подальше використання.
Чому підприємства та громади не впроваджують когенераційні системи?
Згідно з думками опитаних експертів ринку, ключовою перешкодою для розвитку нової генерації є не стільки фінансова складова чи придбання техніки, скільки нестабільність та незрозумілість регуляторних умов.
Інвестори скаржаться на постійну зміну правил, брак фахівців, невизначеність щодо вартості газу, воєнні ризики та затримки розрахунків за вироблену електрику. Нижче зупинимось на кожній з проблем окремо.
Перше - непередбачувані правила гри. У березні 2026 року уряд вніс зміни до умов постачання газу для когенераційних установок, в результаті чого частина газопоршневої та газотурбінної генерації була виключена з механізму покладення спеціальних обов'язків (ПСО). Раніше вартість газу становила 16 тисяч гривень за тисячу кубометрів, проте після цих змін виробники, які втратили доступ до ПСО, змушені були купувати його за ринковою ціною, яка значно перевищувала попередню і постійно змінювалася.
Для компаній це означало необхідність переоцінки економічної ефективності вже діючих проектів або тих, що перебували на етапі впровадження. Інвестори оцінювали рентабельність, базуючись на попередніх цінах на паливо, оформляли кредити та купували обладнання, а згодом зіткнулися з новими реаліями.
Додаткова невизначеність виникає через зміни верхніх меж цін на електроенергію, відомих як прайс-кепи. Саме від цих обмежень залежить, чи зможе електростанція реалізувати електрику за ціною, що покриє витрати на газ і витрати на обслуговування.
"Ми не просимо в уряду пільгову ціну, ми просимо фіксовану ціну на один-три роки, щоб можна було порахувати бізнес. Хоча б на рік", - пояснює Марченко. За його словами, через зміну умов частина проєктів заморожена, а нові інвестиції фактично зупинилися.
Інша проблема полягає у військових загрозах. Хоча когенераційні установки розташовані ближче до споживачів, це не гарантує їх безпеку від російських нападів. У результаті інвестор може зазнати великих втрат, оскільки на придбання та встановлення такого дорогого обладнання було витрачено сотні мільйонів гривень.
За словами Марченка, існуючі механізми відшкодування збитків не завжди надають належний рівень захисту для інвестицій. Представники галузі пропонують визнати ці об'єкти критично важливими, підвищити ліміти компенсації з 30 млн грн до 100 млн грн, а також запровадити традиційне страхування від воєнних ризиків замість системи відшкодування збитків.
Третя проблема - дефіцит кадрів. Отримати обладнання від міжнародних партнерів недостатньо: потрібно підготувати майданчик, організувати підключення до газових та електричних мереж, пройти необхідні процедури й знайти персонал для експлуатації.
Згідно з висловлюваннями Слобожана, в ряді громад існують системи, які досі не були підключені через елементарне нерозуміння на місцях, з ким слід узгоджувати проєкт та хто несе відповідальність за його реалізацію.
Існує також недостача технічних спеціалістів. Виконавча директорка АТ "Енергетична компанія України" Катерина Краснова зазначає, що країна не підготувала необхідну кількість фахівців, здатних ефективно керувати такими установками в режимі реального часу. Внаслідок цього навіть передане обладнання може залишатися без дії протягом кількох місяців.
Четверта проблема стосується заборгованості на ринку електричної енергії. Генераційні компанії зобов'язані купувати газ заздалегідь, покривати витрати на обслуговування та виплачувати зарплати, проте кошти за реалізовану електрику вони отримують з значними затримками. Це призводить до накопичення величезних боргів на балансуючому ринку, які постійно зростають. Економічна правда вже не раз торкалася цієї теми.
Заборгованість учасників балансуючого ринку перед компанією "Укренерго" на кінець дев'яти місяців 2026 року становила 47,34 мільярда гривень. Одночасно, заборгованість оператора системи передачі перед ринковими учасниками збільшилася до 36,69 мільярда гривень.
У результаті компанії змушені фактично підтримувати ринок власними коштами. Це обмежує їхні можливості фінансувати поточну роботу, обслуговувати кредити й запускати нові установки. На тлі дорогого газу та непередбачуваних цінових умов затримки платежів можуть зробити навіть технічно готові проєкти економічно недоцільними. Як розв'язати існуючі проблеми та з чого варто почати?
На думку Кудрицького, найближча зима не принесе суттєвих змін у ситуацію. "На даний момент ми можемо лише планувати з урахуванням перспектив на зиму 2027-2028 та 2028-2029 років. Це важливо усвідомити та почати діяти вже зараз", - зазначив Кудрицький.
"Передусім варто провести аудит усіх потужностей і вирішити питання щодо їх запуску. Тому що з кожним днем, місяцем, роком це обладнання стає непридатним для використання. Ще раз - "під парканом" прямо зараз валяється більше 1 гігавата", - підсумував Марченко.
#
