Первинний світ, війна без завершення.

Зображення: EPA/UPG Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп проводить промову в Овальному кабінеті Білого дому у Вашингтоні 14 серпня 2025 року.

Місяць тому, 14 липня, Дональд Трамп висунув Росії ультиматум: вона повинна укласти мир з Україною впродовж 50 діб, у разі невиконання -- торговельні партнери РФ, які купують її енергоносії, зокрема Індія та КНР, стануть об'єктами вторинних американських санкцій у вигляді збільшення тарифів. Спершу інсайдери повідомляли 500% тарифи, згодом сам Трамп вказав на число у 100%. Проте уже через два тижні президент США скоротив цей термін, з огляду на відсутність будь-яких мирних ініціатив з боку РФ, до 10-12 днів, врешті крайньою датою 8 серпня. Тоді ж були запроваджені перші вторинні санкції -- додаткові 25% мита на індійські товари через те, що Нью-Делі продовжує закуповувати російську нафту.

Незважаючи на те, що Москва раніше не проявляла готовності йти на компроміси, запроваджені санкції проти її торговельних партнерів виявилися більш болючими, що підштовхнуло Кремль до ініціювання переговорів із США. Спеціальний представник Стівен Віткофф відвідав Росію, а невдовзі стало відомо про заплановану зустріч між Трампом і Путіним, яка відбудеться 15 серпня на Алясці, в Анкоріджі. Таке раптове зміщення в переговорах щодо війни Росії з Україною може виглядати як ознака наближення миру, але глибший аналіз позицій обох сторін спонукає нас відкинути подібний оптимізм.

Російська точка зору: Стамбул у сучасному вбранні.

Важливе значення у формуванні уявлення про можливий світ має ситуація на лінії фронту та в окупованих регіонах. Хоча питання звільнення чи контролю над територіями є одним із найкритичніших і, безумовно, найбільш емоційно насичених для обох сторін, війна насправді ведеться не лише за ці території, а за право визначати майбутнє України в цілому. Це, в свою чергу, має потенціал вплинути на майбутнє Європи.

Зображення: EPA/UPG Президент Росії Володимир Путін і спеціальний представник США з питань Близького Сходу Стів Віткофф під час їхньої зустрічі в Кремлі 6 серпня 2025 року.

Початкове враження від візиту Віткоффа до Росії справляло відчуття більш м'якої позиції з боку Кремля, але згодом стало очевидно, що вимоги Москви щодо завершення конфлікту залишилися без змін. Кремль вимагає, щоб Київ офіційно відмовився від курсу на вступ до НАТО, проголосивши нейтральний позаблоковий статус України. Також необхідно зменшити чисельність та накласти обмеження на Збройні сили України, зокрема щодо постачання з боку Заходу. Ці умови мають супроводжуватися федералізацією та визнанням російської мови другою державною. Хоча про це не було прямо сказано на саміті, існує ймовірність, що можуть відбутися значні зміни в політиці національної ідентичності та сприйнятті історії. У територіальному аспекті Путін насамперед прагне закріпити за Росією вже досягнуті територіальні здобутки. Умовою укладання угоди є часткове або повне скасування антиросійських санкцій.

Синтез вимог свідчить про те, що Росія намагається істотно обмежити український суверенітет, а також підірвати здатність України в довгостроковій перспективі забезпечувати свою оборону. Це значно підвищує шанси Москви на успіх у можливому конфлікті через кілька років. Натомість саміт не є засобом для вирішення конфлікту, а скоріше спробою Кремля затримати введення нових санкцій та сміливим маневром, спрямованим на досягнення перемоги у війні шляхом угоди з Дональдом Трампом.

Сполучені Штати: батіг без пряника

Політику адміністрації чинного Президента США щодо України доречно описати як хаотичні спроби завершити війну у найкоротші терміни, змусивши обидві сторони до миру. Після оголошення щодо саміту тривалий час не було ясності щодо пропозиції, яку готується зробити Вашингтон. І хоча Стівен Віткофф спершу описував угоду як зупинку бойових дій на лінії бойового зіткнення без територіальних обмінів чи політичних обмежуючих зобов'язань на Україну, доволі швидко стало зрозуміло, що сама Москва не давала попередньої згоди на подібну пропозицію. Відтак можемо стверджувати, що тактика Дональда Трампа полягає у прямій розмові з Путіним, під час якої він сподівається переконати того, що війна не вигідна Росії.

Зображення: cbsnews.com Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп і президент Російської Федерації Володимир Путін.

Змушені висловити сумнів у готовності Росії прийняти подібне бачення, оскільки американська пропозиція не є стратегічним рішенням, а простим припиненням бойових дій без закріплення жодних здобутків чи вимог РФ у міжнародно-правовому полі. Важливо зазначити, що спершу позиція Вашингтона була більш гнучкою, і сам президент Трамп заявляв, що обом сторонам доведеться піти на територіальні поступки, які їм не сподобаються.

Таке формулювання спричинило сильне обурення з боку України та викликало занепокоєння у європейських лідерів. Внаслідок цього, 13 серпня відбулася онлайн-зустріч між представниками України, США, ЄС та Великої Британії, під час якої Дональд Трамп запевнив партнерів, що не підпише угоду з Путіним на Алясці, оскільки це має бути зроблено між Москвою та Києвом. Він також зазначив, що у разі відмови Росії очікують "серйозні наслідки". Пізніше з'явилася інформація про готовність США надати Україні гарантії безпеки у разі встановлення миру, однак офіційного підтвердження цим заявам поки не було.

Якщо для Росії саміт є шляхом отримати бажане не військовим шляхом, то США радше бачать у ньому принциповий початок мирного процесу на найвищому рівні, зокрема сам Трамп обговорював можливість уже тристоронньої зустрічі із Зеленським та Путіним після саміту на Алясці. Вочевидь, санкційний тиск примушує Кремль слідувати вимогам Вашингтона, однак уже зараз очевидні суттєві розбіжності у позиціях сторін, що роблять досягнення консенсусу маловірогідним, особливо в контексті відмови української сторони виконати вимогу, яку РФ називала для початку перемовин -- вивести війська з Донецької області.

Зображення: Генеральний штаб Збройних Сил України, Європейська оптика України

Попри те, що Росія вперто не бажає відмовлятися від своїх вимог, Україна вважає виконання будь-яких з нинішніх умов Кремля абсолютно неприйнятним з політичного та стратегічного погляду. Слов'янсько-Краматорська агломерація є ключовим елементом оборони України на Донбасі, і її штурм вимагатиме від Збройних Сил РФ величезних витрат ресурсів. Виведення військ призведе не лише до втрати великих територій, а й суттєво спростить наступальні дії російської армії, яка може зосередитися на Дніпропетровській області. Це також стосується Херсонської та Запорізької областей — добровільна передача будь-яких площ дозволить ЗС РФ відновити наступ вглиб України з більш вигідних позицій.

Проблемні аспекти. Виклики в районі Добропілля.

Позиція столиці України не залишає простору для маневру — довгострокове виживання країни може бути забезпечене лише шляхом глибшої інтеграції в західні економічні та безпекові структури. Відхід від цього стратегічного напрямку стане ключовим сигналом про поразку в конфлікті.

У більш широкому контексті оборонна спроможність України суттєво впливає на безпеку Європейського Союзу, яка, в свою чергу, може залежати від подій на Алясці. Країни Європи вважають підтримку України важливим вкладом у свою власну безпеку, тому вони не підтримають жодні обмеження щодо обороноздатності України, адже це лише підвищить ймовірність нового конфлікту на континенті. Вірогідність того, що Російська Федерація припинить свою військову активність, залишається низькою, особливо враховуючи повільний темп та складність процесу переозброєння європейських армій, що створює для неї можливості для подальшої експансії.

Цифровий контроль: як Росія непомітно активізує мобілізаційний механізм.

Зображення: themoscowtimes.com Військові маневри у Калінінградському регіоні.

У першу чергу мова про держави Балтії та Фінляндію, які зазнають дедалі частіших випадків диверсій та саботажу з боку Росії, а також спостерігають пряме нарощування військових угруповань біля своїх кордонів, зокрема розміщення нового армійського корпусу біля кордонів Фінляндії та кількаразове нарощування чисельності Ленінградського військового округу. Фактична заморозка бойових дій ніяким чином не гарантує їх невідновлення у найближчі роки -- радше навпаки, вона дає Москві потрібний час для відновлення та нарощування сил.

Що нас чекає сьогодні?

Попри значний інтерес до саміту в Анкоріджі, наразі немає підстав сподіватися на укладення мирного договору. Російська Федерація демонструє готовність продовжувати військові дії, її армія отримує стабільне поповнення живою силою, а економіка, незважаючи на суттєві труднощі в багатьох секторах, здатна утримувати нинішні оборонні витрати. Це, перш за все, забезпечується за рахунок емісії федеральних облігацій, що дозволить уникнути краху ще щонайменше протягом року або двох. Геостратегічною метою Росії в її кампанії проти Заходу є відсунення кордонів НАТО від своїх територій та часткове відновлення впливу, втраченого з часів Холодної війни, у Східній Європі.

Головною метою Російської Федерації у конфлікті з Україною є встановлення політичного впливу, що може бути досягнуто через федералізацію та нейтралізацію. Позиції Москви є настільки віддаленими від тих компромісів, на які могли б погодитися Сполучені Штати чи Європейський Союз, що шанси на досягнення миру виглядають дуже примарними.

Фото: Jerzy Strzelecki Аеропорт Анкориджа, Аляска.

Водночас, Володимир Путін може погодитися на заморозку бойових дій або ж уже пропоноване раніше "повітряне перемир'я", при якому сторони зобов'яжуться не здійснювати ракетно-дронові удари вглиб території противника. Важливо розуміти, що жодна з цих дій не є провісником завершення війни, а лише тимчасовим або частковим перепочинком. До того ж, є ще одна сторона, що досі не згадувалася у статті, проте чиї зовнішньополітичні амбіції вимагають продовження бойових дій у Європі -- Китай.

Китайська Народна Республіка є найважливішим партнером Путіна у війні. Без китайської електроніки, дронів, торгівлі, а також згоди на поглиблення співпраці КНДР із РФ спроможності останньої вести бойові дії цілком вірогідно б уже вичерпалися. Пекін же є головним бенефіціаром війни -- ізоляція штовхає Москву до все тіснішої співпраці, яка, однак, не є рівноправною, на практиці представляючи радше сировинну експлуатацію, аніж союзницькі відносини, яких жадала Росія. Війна у Європі відволікає сили та увагу США від Тихоокеанського регіону, при цьому витрати на підтримку війни з боку КНР не становлять ніякого тягаря, дозволяючи натомість проводити випробування продукції власного ОПК. КНР готується до війни, ціль якої очевидна -- Тайвань, і сьогодні відсутня змога вказати на реалістичні поступки чи заходи тиску, що могли б примусити Китай відхилитися від прийнятого політичного курсу чи випустити РФ зі своєї орбіти.

Сполучені Штати можуть проявляти тиск під час переговорів, але спектр їхніх можливих пропозицій, які не зустрінуть осуду з боку Європи та не будуть відкинуті Україною, є вкрай обмеженим. Досягнення стабільного миру в умовах нинішньої міжнародної політичної ситуації виглядає малоймовірним, оскільки основний конфлікт ще не розпочався. Подібна заморозка конфлікту може призвести до загрози нападу Росії на країни НАТО — сценарій, який не є бажаним для США. Це може вимагати або жертвування єдністю альянсу, що стане геополітичною катастрофою, або перенаправлення додаткових ресурсів з Тихоокеанського регіону до Європи. Отже, сталий мир у Європі повністю відповідає державним інтересам Америки. Реалізація цього інтересу пов'язана також з іншою стратегічною метою США у контексті війни Росії проти України — розривом російсько-китайського альянсу, хоча цей варіант розвитку подій виглядає малоймовірним через обмежені ресурси та непоступливість Росії.

Фото: EPA/UPG Прапори рф та Китаю на вулицях Пекіна під час візиту Путіна в країну.

Розуміючи складність переговорного процесу, Вашингтон намагається знайти способи додаткового впливу на Москву, вдаючись до економічних засобів. Хоча про повне зняття санкцій наразі не йдеться, Дональд Трамп готовий уже запропонувати РФ спільний видобуток рідкоземельних ресурсів на Алясці і на окупованих землях України, паралельно знявши санкції з авіапромисловості РФ. Дану пропозицію складно сприймати нічим іншим, як підкупом Москви, однак навіть у такій ролі слід розуміти, що США не зуміють замінити для Росії Китай. Ба більше -- вони не прагнуть цього. Альтернативою, при чому кращою, до китайського ринку для Москви виступає європейський, однак ЄС зайняла жорстку позицію у питанні санкцій, і не готовий зменшувати тиск допоки імплементація сталого миру не відбуватиметься на практиці. Звісно, такі події є зараз лише маренням.

Завершення

Дуже мало свідчень вказують на те, що перемови в Анкориджі можуть бути продуктивними. Позиції Росії та США істотно відрізняються в кількох ключових аспектах, і готовність РФ зупинити бойові дії на умовах, які їй не вигідні, залишається надзвичайно низькою. Навіть якщо Дональд Трамп організує тристоронню зустріч лідерів США, Росії та України, малоймовірно, що така персоналізована дипломатія здатна подолати глибокі протиріччя між позиціями України та Росії. В результаті, Вашингтону та країнам Європи не залишиться нічого іншого, як продовжувати чинити тиск на Кремль.

Для Києва саміт у Анкоріджі, хоч і представляє інтерес додатковою можливістю вплинути на позицію Білого Дому, наголосивши на неспроможності РФ до компромісу та потребі збільшення санкційного тиску, не віщує структурних змін у міжнародно-політичній ситуації. Долю України досі вирішують, насамперед, її Сили оборони на полі бою.

Зображення: 45-та окрема артилерійська бригада Збройних сил України використовує самохідні артилерійські системи Archer.