Рік тому зустріч між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним на Алясці виглядала як спроба знайти шляхи до мирного врегулювання конфлікту в Україні. Концепція була досить простою: Вашингтон налагоджує контакти з Москвою, після чого Київ має погодитися на важкі поступки, в результаті чого бойові дії можуть бути припинені або заморожені. Проте ця стратегія не спрацювала. Мирна угода так і не була досягнута. Вогонь не припинився. Україна відмовилася поступитися своїми територіями, а Росія не зняла своїх вимог. Крім того, те економічне зближення із Заходом, на яке сподівалася Москва, також не відбулося. Санкції залишилися в силі, і великих інвестицій з боку західного бізнесу не сталося.
Водночас, Путін отримав певні переваги. Росія знову змогла встановити безпосередній контакт для переговорів із президентом США. Кремль уникнув негайного посилення американського тиску і здобув час для продовження військових дій. Для Москви це стало важливим тактичним успіхом, хоча суттєвої політичної перемоги їй досягти не вдалося.
Для України наслідки виявилися особливо тяжкими. Після подій в Анкориджі акцент став зміщуватися з пошуку шляхів, як примусити Росію зупинити агресію, на те, які компроміси готовий зробити Київ для досягнення миру. Питання територіальної цілісності стало основною темою обговорень.
Саміт відбувся без участі України та європейських лідерів, що продемонструвало, що Вашингтон здатен вести окремі переговори з Москвою щодо війни і безпеки в Європі. Це спонукало європейські країни ще більше задуматися про необхідність збільшення своїх оборонних витрат та зменшення залежності від Сполучених Штатів.
Фактично, через рік "дух Анкориджа" втратив свою актуальність. Трамп не зміг оперативно завершити конфлікт, Путін не домігся бажаних угод, а Україна відкинула нав'язаний компроміс. Проте сама зустріч залишила по собі чимало негативних наслідків.
В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA своїм баченням цих питань поділився Андрій Веселовський, дипломат та надзвичайний і повноважний посол України.
- Зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці подавалася як потенційна змова щодо того, як за рахунок України вирішити питання війни. Через рік очевидно: Анкоридж не став відправною точкою мирного процесу. Війна триває, Росія не погодилася на безумовне припинення вогню, Україна не прийняла територіальних поступок. Власне, що це було, якщо дивитися з сьогоднішнього дня?
В історії взаємин між США та Радянським Союзом, а згодом і Росією, траплялося чимало моментів, коли ці країни опинялися на межі напруги або невигідних ситуацій. Напруга виникала, коли звучали погрози щодо військових дій, тоді як невигідність проявлялася, коли обидві сторони усвідомлювали, що спільні зусилля можуть допомогти вирішити важливі міжнародні питання, які впливають не лише на них, а й на глобальну арену. Такі ситуації мали місце неодноразово, і їх не варто перераховувати — це частина історії. Ми пам'ятаємо, як відбувалася зустріч між Хрущовим і Кеннеді, а також переговори Рейгана з Горбачовим у США, і згадуємо про "перезавантаження", яке насправді виявилося складнішим процесом. Можливо, російським дипломатам та спецслужбам вдалося організувати цю зустріч для досягнення прогресу у питанні, пов'язаному з Україною.
Останні роки перед цим були роками напруженості - і з Трампом, і з Байденом, і з загальним нерозумінням того, куди рухаються сторони. Були великі зміни у Сполучених Штатах, не завжди на краще, була явна деградація Російської Федерації, особливо на тлі Китаю. І тому було дуже складно умовити американців на таку зустріч, на такий відкидок. У Сполучених Штатах було достатньо людей, які говорили Трампу: "Чекайте, це не Радянський Союз, і це навіть не Росія до української війни, коли вона була впливова, потужна, багата і розвивалася. Зараз інша ситуація". Але Трамп вирішив ризикнути і погодився на таку специфічну зустріч.
- Чи могла ця зустріч бути більш успішною для Путіна?
Вона могла б. Проте важливо зазначити, що під час зустрічі з президентом Трампом поруч з ним знаходився державний секретар Рубіо. Від імені американської дипломатії, спираючись на їхній значний і глибокий досвід співпраці з Росією, вони змогли переконати Трампа, що з цієї історичної угоди насправді не виникне нічого суттєвого.
Перша причина полягає в тому, що Росія не представила американській стороні жодних конкретних пропозицій. Дуже багато було сказано про візити Дмитрієва та Віткоффів, а також про амбітні мегапроєкти, такі як Північний морський шлях і великомасштабні видобутки корисних копалин в різних регіонах Росії. Проте всі ці ініціативи виявилися відірваними від реального життя. Ніхто не надав конкретних угод або контрактів – це були лише мрії.
Отже, показники на документі справили враження на Трампа, але його команда не поділяла цього захоплення і донесла до нього, що це, найімовірніше, є малоймовірним?
- Можемо сказати і так. Тим більше на тлі України, яка в цей час уже уклала угоду про корисні копалини, підписала її, і туди вже були внесені перші гроші. Вони там лежать до 23-го століття, нічого не зміниться. Але сам факт, що тут є папір і є реальне місце, де ми будемо копати.
Іншою важливою причиною є явна геополітична нездатність Росії зайняти позицію другої країни у світі. Поруч знаходиться могутній Китай. Американські експерти усвідомлювали, що навіть якщо будуть досягнуті певні первинні угоди чи проєкти, як тільки Путін повернеться додому, Сі Цзіньпін неодмінно зателефонує йому з нагадуванням: "Ти ж мені це обіцяв". І в цей момент може початися те, що часто трапляється з російською стороною. Вони почнуть маневрувати, ухилятися, заперечувати, стверджуючи, що ще нічого не вирішено, і затягуватимуть процес. Водночас, в цей самий час, американці повинні будуть розглянути можливість призупинення надання розвідувальної інформації Україні, заборонити використання будь-якої американської зброї проти Росії, а можливо, навіть відключити Starlink.
І тому після всіх запевнень, повторюю, улесливо-запрошувальних запевнень Путіна, які тривали півтори години, Трамп, очевидно, порадившись або, очевидно, послухавши одним вухом тих, хто стояв поруч із ним, сказав: "Добре, ми вас почули, ми подумаємо". І на цьому ми розійшлися.
Далі російська сторона почала спекулювати цими словами: "дух Анкориджа", бо дійсно, вони ж не посварилися. Дійсно, вони не сперечалися, один одному не заперечували. І, власне, всі пропозиції російські, проєкти залишилися в кишені американській. "Ми будемо рахувати, думати", але реальності в цьому флаконі немає.
Після зустрічі американська сторона висунула Україні вимогу внести зміни щодо Донбасу в формулу, яка була предметом обговорення в Анкориджі.
Звичайно, американці завжди висуватимуть свої вимоги, однак часто без реальних дій для їх підтримки. А що, якщо ми спробуємо поговорити? Можливо, варто сказати: "Зрозуміло, люди гинуть, і нам все одно не вдасться утримати ці території". Крім того, ми не мали під рукою 90 мільярдів від Європейського Союзу. І в той час образ Зеленського значною мірою асоціювався з 28 лютого минулого року, коли його зневажили та вигнали з Білого дому. Отже, наша позиція тоді була значно слабшою, ніж сьогодні.
Москва рішуче і наполегливо просуває концепцію "духу Анкориджа", звертаючись безпосередньо до Трампа. Які причини її продовжувати маніпулювати цими темами?
- Якщо в тебе нічого немає, то продавай хоча б дух. І духу теж немає, але можна сказати, що він є. Путін нагадує ще й тому, що погано Трампу. Ми тобі кидаємо рятувальний круг. Ти ж досягнув фактично закінчення війни. Ну правда, дурні українці цього ще не зрозуміли, і ти сам ще не зупинив. Але може, ти зараз це зробиш? У тебе ж Іран на шиї. У тебе ж погана статистика перед виборами. Тобі зупинили зараз два твої законопроєкти, за якими ти хотів мені змінити вибори. У тебе Сенат точно провалиться. А ми тобі даємо мир. Так що ось такий пас дає Москва сьогодні Білому дому.
Чи вважають Україна та Європа, що "Дух Анкориджа" втратився, або ж існує можливість його відновлення в майбутньому?
Росіяни завжди мають певні резерви, які використовують у потрібний момент. На мою думку, найближчим часом війна між Росією та Україною не матиме для нас трагічного розвитку. Однак, якщо ситуація зміниться, вони можуть знову активізувати цей дух, і американці, можливо, зрадіють, адже це дозволить їм пояснити собі та своїм партнерам, чому вирішили зменшити підтримку України.
Дипломати ніколи не ігнорують як позитивні, так і негативні аспекти минулого. Вони завжди аналізують всі події, щоб використовувати їх у майбутньому. Тож сьогоднішній дух можна вважати відсутнім. Хоча він більше не має реального впливу, як інструмент, що може бути використаний Москвою, він залишиться. Крім того, це також стане ганьбою для американської дипломатії.
Європейці насправді виступають ключовим фактором у подоланні цього явища, адже після Анкориджа стало очевидно, що Трамп і Путін здатні обговорювати питання Європи без участі самих європейців.
Безумовно, європейці не лише підтримали, а зробили 90% всієї роботи. Ситуація виглядала так: після всіх принижень, які Путін демонстрував Європі, там панувала відчайдушність і суперечки. Коли лідери по черзі сиділи за величезним десятиметровим столом, здавалося, що Європа втратила свою сутність як суб'єкт. Ці особи не лише очолюють потужні європейські країни, а й втілюють саму ідею Європейського Союзу. Це стосувалося не лише політиків. І нарешті настала черга України зайняти своє місце за аналогічним столом, але не в Кремлі, а в Овальному кабінеті. 28 лютого стало ще одним проявом приниження, яке Путін заподіяв Макрону і Шольцу, і таке ж приниження американці вчинили щодо Зеленського.
Коли це сталося і він полетів звідти, з Вашингтона, то його запросили в Лондон, бо вони зрозуміли: об них витерли ноги, тепер об нього витерли ноги. Вони промовчали, а він не промовчав. Якщо вони зараз теж промовчать, то тоді зникають і вони, і Україна як суб'єкти для світу. Ось тут стався психологічний перелом. Хто з них сказав: "Хлопці, збираємося, підтримуємо Зеленського і будемо битися"? Не знаю. Історія колись скаже, хто сказав це перше. Може, Макрон, а може, Мелоні. Ми не знаємо, але хотілося б знати. І тоді й виникла ця спілка, яка врешті примусила Трампа відмовитися фактично від бажання продати Україну і укласти з Російською Федерацією якийсь пан'європейський договір про те, як вони будуть командувати цією територією.
Якби європейці цього не зробили, якби вони не згуртували фактично весь, будемо так говорити, весь демократичний світ, тому що британці до цього приєдналися, тому що це підштовхнуло Канаду до більш рішучих дій, це віддалило Австралію від США, Австралія дуже на них орієнтувалася, це значно більше і також тривожило японців. Недарма японці після цього обирають прем'єр-міністром різко праворадикальну особу.
Не можу стверджувати, що вчинок Зеленського був героїчним або кардинально змінив світ, але завжди є маленькі деталі. Один камінчик викликав рух, за ним пішли інші — і в результаті утворилася лавина. Можливо, не лише впертість Зеленського, а й непристойність президента та віцепрезидента США змусили європейців усвідомити, яке темне майбутнє їх чекає, якщо вони не встануть і не змінять курс. І вони дійсно це зробили. Спочатку встановили вільну торгівлю з Латинською Америкою, потім — з Індією, а також значно поглибили економічні та політичні зв’язки з Великою Британією, Канадою та Європейським Союзом. Це все було б немислимим раніше. Однак ця лавина врешті-решт поставила американців перед питанням: "З ким же ми залишимося?"
На практиці, Анкоридж став каталізатором для цього процесу - чи можлива Європа або демократичний світ без участі Америки?
Я б не стверджував, що "демократичний світ можливий без Америки". Швидше за все, можна сказати, що Сполучені Штати не можуть впоратися з усім самостійно. Якщо Америка прагне бути світовим лідером, їй необхідно співпрацювати з іншими країнами. Розділена Європа і Америка швидко опиняться під тиском. Цей факт став зрозумілим американській еліті, що врешті-решт переконало Трампа сказати: "Добре, побачимо, що буде далі".
Те, що Трамп не піддався на обіцянки Путіна і не уклав будь-які серйозні антиукраїнські угоди в цей період, вселило європейцям надію на те, що в Америці, окрім емоційностей Трампа, все ж існують здорові сили. Саме на ці сили варто покладатися. Цим силам необхідно пояснити ситуацію. Наприклад, деякі американські компанії, зокрема виробники озброєнь, адже 75% озброєння, яке постачається до Європи, надходить зі Сполучених Штатів. Іншого такого ринку немає. Це не просто великий ринок — він стабільний, перспективний і залишиться таким надовго. Обсяг торгівлі між цими двома сторонами наближається до трильйона доларів. Не існує іншого торговельного майданчика, що міг би з цим зрівнятися. І все це європейці послідовно і наполегливо донесли до всіх, хто у Вашингтоні міг слухати. І не тільки у Вашингтоні, а й на фінансових ринках. Це обов'язково спрацює.
- Так чи інакше, але плюсів, які отримав Путін після Анкориджа, було чимало. Він роками прагнув прямого контакту з американським президентом, який перервався через війну проти України, і зрештою отримав його, фактично вийшовши з міжнародної ізоляції. Крім того, Трамп пропонував припинення вогню, але після Анкориджа фактично відійшов від цієї формули. Рік тому також ішлося про жорсткі санкції, був визначений дедлайн, але після зустрічі ця тема надовго зникла з порядку денного.
- Так, Путіна нібито реабілітували, але тепер його знову загнали туди ж - на ті ж санкції.
- Але ж не Трамп змусив його повернутися...
Зусилля європейських країн, а також нашої сторони, проявилися у вигляді знайденої тактики та використання зброї, що доводить нашу неймовірну стійкість. Проте, хочу зазначити один важливий момент. З моменту свого вступу на пост президента, Трамп ніколи не мав наміру конфліктувати з Путіним. Його плани не передбачали тиску; обговорення можливих санкцій завжди мали на меті лише економічний виграш у певний момент для досягнення конкретних цілей. Наприклад, "Газпром" володіє мережею нафтопроводів у Сербії, зокрема компанією NIS. Було заявлено, що відповідно до політики США, "Газпром" має позбутися цього активу. Це вже відбулося, і зараз, в середині серпня, не виключаю, що ситуація може затягнутися до річниці. Але навіть якщо це не станеться, це демонструє, що Трамп не має наміру погіршувати економічні умови в Росії. Він може використовувати санкції для блокування певних проектів або продуктів, що є звичайною економічною конкуренцією між державами. Проте, чинна американська адміністрація не буде завдавати тиску на Росію в економічних, соціальних чи політичних аспектах.
Якщо говорити про повернення до України, то найбільшою проблемою є зміна умов для переговорів. Раніше Трамп був згоден з пропозиціями України щодо припинення вогню та ведення переговорів. Ситуація змінилася: тепер він заявляє, що мирні угоди можливі лише в умовах війни, без припинення бойових дій.
- Ось це і є та велика втрата, яка відбулася реально. Зміна, як ви сказали, переговорної рамки, я би сказав, зміна підходу до теоретичної можливості закінчення війни. Це те, що очевидно зуміли переконати Трампа ще до його польоту. Він із цим уже туди летів. Не та людина Трамп, щоби там приймати рішення. Очевидно, оці поїздки Віткоффа і Кушнера, неодноразові, і ось ці обіцянки Росії, вони саме і спрацювали в цьому напрямку. Тобто ми Україну не здаємо, але ми змінюємо підхід. На жаль, так сталося. Це дуже погано.
Попри наявність мирних угод чи перемир'я, з стратегічної та комплексної перспективи нічого не змінилося. Як угода, так і припинення вогню — це лише обман з російського боку. Не було б жодних змін, незалежно від обраного варіанту. Уявімо, що перемир'я все ж було укладено: воно б явно порушилося на 15-й день або ж на другому місяці його дії. Донбас залишався б ареною бойових дій, які тривають і досі. Нам слід бути обережними у своїй довірі до російської сторони, зважаючи на те, як вона себе проявила з 2014 року, коли були укладені Мінські угоди. Сам процес їхньої реалізації не підтверджує щирість: обіцянка віддати Дебальцеве не була виконана, а обіцянка пропустити українські війська під Іловайськом перетворилася на їхній розстріл.
- Умовний Анкоридж-2 можливий чи ні? Є все ще передумови для того, аби ці двоє знову зустрілися аби спробувати таки "вирішити" долю Європи? Адже те, що такі пропозиції будуть надходити з Кремля, це зрозуміло. Трамп зважиться знову?
Путінізм залишиться на політичній арені ще надовго, навіть після смерті Путіна. Тому можна з упевненістю стверджувати, що такі ініціативи з того боку не зникнуть. Щодо можливостей за Трампа, поки що важко робити прогнози. Розгляньмо майбутні вибори в США, які відбудуться через два місяці. Є два сценарії: перший — контроль над Сенатом і Палатою переходить до демократів, другий — президент зберігає свою владу. Від цього багато що залежить. Якщо ситуація залишиться незмінною, Трамп може вийти з себе. Протягом наступних двох років він може зламати всі існуючі норми і правила. І якщо Путін запропонує йому справжню "цукерку", то він може бути готовий не лише відновити старі зв'язки, а й піти на ще більш радикальні кроки.
Враховуючи розвиток подій останніх місяців, можна сказати, що Сполучені Штати та Європейський Союз поступово втрачають свою позицію на світовій арені. Їхній вплив на економічні, соціальні та політичні процеси зменшується в порівнянні з іншими країнами. Це стосується не лише Китаю, але й таких країн, як Мексика, Бразилія, Індія, а також регіонів Африки. Таке становище сприяє їхньому зближенню та взаємній підтримці. Відтак, можна припустити, що новий Анкоридж є менш імовірним, ніж той, що вже відбувся. Тоді, під впливом ментальної самозакоханості, американці переоцінювали свої можливості. Але після ряду подій стало зрозуміло, що їхні можливості вже не є такими, як раніше, і їм конче потрібні партнери. Це може позитивно позначитися на ситуації в Європі та Україні.
#
