Американський дипломат Волкер зазначив, що Росія не є такою потужною, як вона прагне це демонструвати.

Чому навіть вороги можуть мати спільні інтереси - і як це впливає на глобальну безпеку, якою є прихована логіка дій Китаю та Росії навколо Ірану - своїми думками зокрема щодо цього поділився колишній постійний представник Сполучених Штатів у НАТО і представник Державного департаменту з питань України у 2017-2019 роках, американський дипломат Курт Волкер в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антіну Борковському на Еспресо

Ми не знаємо, чи можна встановити на Близькому Сході мир або бодай повернутися до ситуації перед масштабною американо-іранською війною, але в будь-якому разі ми бачимо величезні зсуви. І йдеться не лише про політику, йдеться про ресурси.

Це не лише питання нафтових та газових запасів, а також зміни у військових можливостях. Сполучені Штати витратили значну частину своїх найкращих військових ресурсів. Це викликало занепокоєння щодо тривалості дестабілізації на Близькому Сході та її можливих наслідків. Ці події матимуть вплив не тільки на глобальну економіку, але й безпосередньо на Європейський Союз та Україну.

Визначити, як довго триватиме ця ситуація, досить складно. Іранський режим намагається захистити свої інтереси, в той час як Сполучені Штати прагнуть забезпечити відкритість протоки, безперебійність торгівлі, стабільність постачання енергоресурсів і недопущення створення ядерної зброї в Ірані. Таким чином, незважаючи на різницю у своїх цілях, між США та Іраном існують певні спільні інтереси.

Ми прагнемо уникнути конфліктів. Також важливо для нас, щоб енергетичні ресурси стабільно надходили до Перської затоки і безперешкодно транспортувалися звідти. Наразі ми стикаємося з серйозними труднощами через наміри Ірану зберегти свою ядерну програму, а також розвивати балістичні ракети і подібні можливості. Тому цей процес може затягнутися. Він не завершиться миттєво, але я вірю, що зрештою ми знайдемо вихід.

Я впевнений, що ми досягнемо нової стабільності: судноплавство відновиться, запанує спокій, атаки припиняться, а іранський режим залишиться в своїй нинішній формі.

Яким чином діють представники Китайської Народної Республіки та Росії в контексті ірано-американського конфлікту? З одного боку, варто зазначити, що в усіх військових навчаннях питання, пов'язане з Ормузькою протокою, розглядалося давно. Однак ми все ще не можемо точно передбачити, як саме може бути вирішене питання Ормузу, адже загроза мінування водних шляхів є досить серйозною проблемою.

Питання безпілотних літальних апаратів (БПЛА) є надзвичайно актуальним, оскільки їх можна використовувати для запуску атак, але неможливо забезпечити кожен нафтовий танкер відповідним есмінцем. Ще одна важлива тема, яку ви підняли, стосується ядерної програми Ірану. Ірану пропонують: "Аятола, здайте уран на зберігання". Однак вони відповідають, що готові продовжувати конфлікт і не бажають розпрощатися зі своїми запасами урану.

Отже, хоча я можу спростити, ці два випадки є дійсно важливими і можуть свідчити про те, що існує ймовірність досягнення консенсусу з іншими державами НАТО для підготовки нового етапу стримування Ірану.

По-перше, я вважаю, що Китай і Росія мають у цьому питанні принципово різні інтереси. Інтерес Китаю полягає в забезпеченні доступу до енергоресурсів -- нафти та газу, що транспортуються через Перську затоку.

Китай активно шукає різноманітні джерела постачання. Іран — це один з варіантів, але не єдиний. Для Китаю критично важливо забезпечити безперебійну роботу судноплавства, і країна готова інвестувати в цю сферу. Вона має необхідні ресурси і готова придбати нафту та газ, навіть якщо ціни на них будуть вищими.

Загалом війна як така для Китаю не є визначальним фактором. Їм байдуже, чи залишиться іранський режим при владі, чи ні, так само як і до позиції США. Водночас для них принципово, щоб енергоносії безперервно надходили.

Росія має інтерес у підтриманні існуючого режиму в Ірані.

Вона також зацікавлена у високих цінах на нафту і газ. Тому для неї не є перешкодою ані блокування протоки Іраном, ані потенційні обмеження з боку США, оскільки це сприяє підвищенню цін і забезпечує додаткові прибутки від експорту російської нафти.

Фактично Росія виграє від такої ситуації. Більше того, вона зацікавлена в тому, щоб США були втягнуті та виснажені цим конфліктом. Вона прагне, щоб війна тривала, а Іран атакував американські сили та сусідні держави. Це змусить США спрямовувати засоби протиповітряної оборони та інші військові ресурси до Перської затоки, відволікаючи їх від України.

Отже, інтереси Росії в цьому питанні є принципово іншими.

Цікаво знову звернути увагу на теми, які ми обговорювали раніше: Іран і США насправді мають певні спільні інтереси. Жодна зі сторін не має наміру втягуватися у повномасштабний конфлікт, і обидві країни зацікавлені в відновленні стабільного судноплавства в Перській затоці. На цій підставі, гадаю, переговори будуть поступово просуватися, а основне питання врешті-решт зосередиться на ядерній програмі.

Сполучені Штати мають намір призупинити іранську ядерну програму на два десятиліття, в той час як Іран пропонує термін у п'ять років. Це відкриває можливості для досягнення компромісу. Я впевнений, що в результаті сторони зможуть знайти спільне рішення.

У будь-якому разі ми бачимо, що росіяни зараз потерпають від відпрацювань по їхніх нафтових об'єктах. За квітень місяць видобуток нафти у Росії впав на 300, орієнтовно на 400 000 барелів. Це серйозно.

І це може означати, що взагалі відбудуться серйозні зміни на нафтовому ринку. Я не знаю, що це буде означати для економіки, але для російської економіки - це серйозний удар. І водночас ми знов чуємо про ризик російської агресії проти країн Балтії, можливо, проти Естонії, проти Литви чи Латвії і, можливо, проти Польщі. Коли ми говоримо про Сувалки.

Ну, от президент України озвучив цю інформацію і ця інформація паралельно існувала в різних розвідувальних і аналітичних спільнотах. Що росіяни можуть готувати військову операцію проти однієї з вищеперелічених країн, не зважаючи на ситуацію на фронті російсько-української війни.

У Кремлі вважають, що тепер настав вдалий момент, оскільки американські ресурси зосереджені на Близькому Сході, а також існує значна плутанина між Вашингтоном, Берліном, Парижем і Лондоном. Яким чином ви оцінюєте подібні ризики?

Ви абсолютно слушно зазначаєте, по-перше, що Україна дуже ефективно вдарила по нафтовій експортній інфраструктурі Росії, зменшивши обсяги її експорту і, відповідно, обмеживши вигоди від високих цін на нафту. Тож ціни вже не приносять тих надприбутків, які могли б бути за відсутності таких ударів. Це має суттєве значення.

Ви абсолютно праві, що Росія має як причини, так і можливості для можливого нападу на одну з країн Балтії — наприклад, на Естонію в районі Нарви або на Сувальський коридор, що з'єднує Білорусь і Калінінград. Ці варіанти можуть бути цілком в порядку денному для Росії.

Ви маєте рацію, що розбіжності між Вашингтоном і Європою нині є більшими, ніж за тривалий час. Водночас, на мою думку, для Путіна було б вкрай ризиковано нападати на одну з країн Балтії на цьому етапі. Європейські держави як члени НАТО, ймовірно, відреагували б негайно і безпосередньо.

Це майже напевно спричинило б швидку ескалацію за участю європейських країн і держав Балтії та змусило б США також втрутитися відповідно до зобов'язань за договором НАТО. Саме тому, як мені видається, Путін наразі розглядає такий крок як надто високий ризик.

Цілком ймовірно, що він продовжить створювати подібні сценарії, а на більш пізньому етапі — коли ситуація з війною в Україні певною мірою нормалізується, можливо, після укладення мирної угоди — він може прагнути знайти можливості для їх втілення в життя.

А ви розумієте, чи відчуваєте, як змінюються путінські війни? Ну, перший етап був один і зараз, напевно, відбувається певна трансформація. Ну, в будь-якому разі з'явилася інформація від розвідувальної спільноти, щодо того, що Білорусь жвавіше готується до розміщення російських військ, йдеться про побудову додаткових доріг і відповідної супровідної військової інфраструктури.

Таким чином, в Україні ми не відкидаємо можливості, що незабаром може настати час, коли Білорусь, за підтримки Росії та Китаю, може бути залучена до агресивних дій проти нашої країни. Яке у вас бачення ситуації з Білоруссю, і наскільки серйозними ви вважаєте загрози, які вона може створити для нас?

Так, але й ні. З одного боку, Росія прагне покращити інфраструктуру та зміцнювати своє військове становище в Білорусі.

Ймовірно, вона прагне зберегти можливість повторного наступу на Україну з півночі -- це безперечно входить до її планів. Водночас Росія перебуває у дедалі слабшому становищі -- як економічно, так і фінансово та військово, з огляду на стан особового складу та техніки. Вона не настільки сильна, як намагається виглядати.

По-друге, Білорусь і Лукашенко не зацікавлені в тому, щоб їх використовували як плацдарм для нового етапу війни. Вони прагнуть послаблення санкцій і зацікавлені в нормалізації відносин із Європою та США. Саме цим, зокрема, можна пояснити звільнення окремих політичних в'язнів.

Таким чином, я вважаю, що дії Путіна спрямовані на те, щоб забезпечити собі більше можливостей, хоча це не обов'язково означає, що він планує новий наступ з білоруської території.