Що приховано за "зливом" України в ООН та недавніми ініціативами Росії стосовно Трампа, і яким чином "справа Міндіча" може призвести до серйозних проблем для України? Інтерв'ю з Безсмертним.

Корупційний скандал, пов'язаний із справою Тимура Міндіча, набуває значно більшого значення, ніж просто локальна проблема – він може стати ключовим фактором у зміні відносин України з західними партнерами. У ситуації, коли Європа вкрай важко знаходить фінансову підтримку для України, репараційний кредит зазнає затримок, а формулювання аргументів для суспільства стає дедалі складнішим, цей випадок може бути використаний як важливий "контраргумент" проти нових фінансових траншів.

Москва не проморгала цей потенціал. Паралельно з потужною інформаційною кампанією навколо української справи - одночасно з відновленням переговорного формату на вищому рівні - міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявляє про готовність до зустрічі між Дональд Трамп і Володимир Путін, намагаючись подати війну проти України як "раунд переговорів" і "співпрацю з Кремлем". Москва, таким чином, отримує подвійний козир: з одного боку - дискредитація західної допомоги Україні, а з іншого - зрушення на глобальному політичному фронті, що створює додатковий тиск на Київ. Виникає головне питання: чи зможе Україна швидко та головне, адекватно ситуації відреагувати, щоб заспокоїти партнерів-донорів?

Паралельно з усім цим, ЗМІ повідомляють нібито про чергову зраду України з боку США в ООН. Мовляв, адміністрація Трампа прагне вилучити з резолюції ООН згадки про територіальну цілісність України та засудження окупації Криму. США пропонують подати документ у ширшому форматі "Війна в Україні", без згадок про агресію.

Український дипломат і політик Роман Безсмертний поділився своїми поглядами на ці та інші важливі питання в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA.

Справа Міндіча. Наразі наші європейські партнери активно шукають шляхи для продовження фінансування України. Однак з репараційним кредитом поки що не складається: російські активи заблоковані, а Бельгія, Словаччина та кілька інших країн висловлюють свої заперечення. Можливо, вдасться знайти рішення, але чи не може виникнути ситуація, коли європейські країни скажуть: "Слухайте, у вас триває війна, а ви крадете з найважливішого - енергетики, зброї та всього іншого. Вам, здається, не потрібна власна країна, то чому ми маємо допомагати?"

Ситуація, безумовно, складна. Перша реакція, що з'явилася в медіа, є лише фіксацією фактів. Так, проблема існує. Проте важливо усвідомити, що європейці добре розуміють: корупція — це явище, яке проникає всюди. Вона не оминає навіть європейські країни. Європа продовжує активну боротьбу з корупційними проявами як на рівні національних урядів і парламентів, так і в самому Європейському парламенті.

- Але вони не борються на межі прірви, як ми, погодьтеся.

Зачекайте, будь ласка. Я завжди підкреслюю: незалежно від того, йде війна чи ні, ми повинні дотримуватися Конституції та закону. Тому давайте орієнтуватися на офіційні документи Євросоюзу, зокрема на звіти, які однозначно вказують на наявність регресу, одним із проявів якого є корупція.

Що є важливим для європейців? Вони прагнуть бачити, що держава не лише ухвалює закони, але й активно займається вирішенням проблем. Важливо, щоб вона створювала стабільні інституції, які не можуть бути ліквідовані політичними рішеннями, а, навпаки, розвивалися. Європейці добре усвідомлюють ситуацію та розуміють, хто стоїть за певними подіями. Ми вже обговорювали це. Пам'ятаєте, я згадував, що спроба відновити контроль Генеральної прокуратури над НАБУ і САП – це частина певної стратегії. Це аналогічно до справи зі "слідством" щодо підриву "Північних потоків". Згодом, через півроку, це обов'язково призведе до російських слідів.

Ситуація тут аналогічна. Як Міндіч, так і Басов — все це в кінцевому підсумку веде до одного прізвища: Деркач. І де ж зараз перебуває Деркач? У Раді Федерації Росії. Це свідчить про те, що за всіма цими подіями стоїть Росія. У Європі та США це прекрасно усвідомлюють. Проте наразі не всі деталі стали відомі. Запевняю вас: в найближчі дні, у відповідь на сплеск публікацій у західній пресі про Міндіча, з'являться нові подробиці про те, наскільки добре Захід обізнаний щодо цих осіб і їхніх зв'язків.

У мене немає жодного сумніву, що за всім цим стоїть Москва. Бо всі ці прізвища, ланцюжок, який веде туди. І якщо згадати ті плівки, то там чітко видно, куди возили гроші. Вся ця група не лише відмивала гроші, а й шкодила безпеці. Зривала закупівлі, зупиняла розробки, гальмувала виробництво крилатих ракет, тих самих "Фламінго" тощо. І все це при бажанні слідства буде доведено. Тому важливо, що справу розкрили, що її переслідують. Ще важливіше, щоб винні були покарані. Якщо вина буде доведена, а покарання невідворотним, Європа буде аплодувати. Бо це означатиме, що слова і дії ЄС дали результат.

Проте існує кілька аспектів, які вже відбилися на іміджі України. Зникнення Міндіча — це яскравий приклад. Воно свідчить про те, що система має свої вразливості. В ній існують прогалини. А ті, хто його попередив, все ще залишаються у владних структурах. Чи є це новиною? Ні. Протягом багатьох років Росія впроваджувала своїх агентів у державні та місцеві органи управління.

Я розумію, пане Романе, ви ставите не правове, а політичне питання. Бо всі ці люди так чи інакше ходили поруч із президентом. Був колись кандидат, прізвище Безсмертний. Він попереджав: "Думайте, за кого голосуєте". Я мовчав усі ці місяці лише тому, що країна у стані війни. Та все це нас зобов'язує формувати позицію. Це не означає, що не можна критикувати - треба, і навіть потрібно. Але критикувати в межах закону. Той вибір, який зроблено, треба прийняти, але закон має діяти для всіх - і для Міндіча, і для Басова, і для Галущенка, і для всіх, хто причетний до цієї системи.

Ви коли-небудь помічали, як призначення відбуваються під контролем "брата керівника канцелярії"? Всі знають про це, але ніхто не говорить, і призначення відбувається безперешкодно. А коли керівник апарату президента займається питаннями зовнішньої політики, це сприймається як звична справа. Проте, це є чітким порушенням Конституції. Ми ж попереджали, висловлювали свої занепокоєння. Але коли все йшло добре, ніхто не реагував, а тепер всі здивовані. Що тут незрозумілого? Якщо, незважаючи на всі обставини, закон врешті-решт запрацює і справи доведуть до логічного завершення, Захід це оцінить. Але якщо один втікає, другого звільнять, а третього пропустять за кордон – це призведе до серйозних наслідків.

- Наразі ми якраз маємо саме такий розвиток подій. Один, кажуть, у Ізраїлі, хтось інший теж виїхав. То скажіть, чи маєте ви відчуття, що справа завершиться саме так, як ви кажете? Бо людям потрібно розуміти - воюють, допомагають, а поруч хтось краде мільярди. І не боїться навіть під час війни. Ви кажете: треба діяти - і тоді ситуація заспокоїться. Але чи реально це зараз?

Я не маю дару передбачення і не можу дати точні прогнози. Тим більше, що вже давно не маю зв'язків із державними структурами. Проте можу сказати одне: ситуація наразі дуже напружена, і все може змінитися в будь-який момент. Якщо перша особа усвідомить наслідки своїх дій, йому стане зрозуміло, що це питання не лише суспільного інтересу, а й його власної безпеки. Від його рішень, кадрових призначень та політичної волі залежить багато. Якщо події розгорнуться негативно, фінал буде очевидним: попри війну, суспільство знову зробить свій вибір.

Якщо буде виявлено справжнє бажання, здійснено конкретні кроки, проведено кадрові та структурні реформи, укріплено антикорупційні інституції, забезпечено контроль з боку суспільства, припинено тиск на ЗМІ та тих, хто має інші погляди - ситуація може стабілізуватися. Це навіть сприятиме вирішенню питань щодо призначень у військових структурах, відновленню виробництва техніки тощо. Закон має бути однаковим для всіх. Проте, протягом багатьох років нам лише говорили одне, а робили зовсім інше. Тому ми й маємо такі наслідки.

- Добре, перейдемо до зовнішньополітичних питань. Росіяни, здається, знову прокинулися. Лавров з'явився: готовий зустрічатися з Рубіо, а Путін із Трампом, мовляв, "хочемо домовлятися". Але в тій же фразі - "першопричини"... Тобто, знову старий набір причин і вимог. І от питання: Трамп їх справді відкинув, чи просто відклав убік?

- По-перше, одразу дам пораду тим, хто хоче розібратися глибше. Треба подивитися два інтерв'ю Лаврова. Перше, 9 листопада, агентству РІА Новості. Друге, онлайн-конференція 11 листопада. Це два різні тексти, і не лише за змістом, а й за емоційним тоном.

Отже, що насправді означає інтерв'ю, яке відбулося 9 листопада? Це яскрава ілюстрація того, що Лавров перебуває в сильній позиції. Його положення вважається стабільним, а всі чутки про можливу відставку — лише порожні розмови. Більше того, він займає центральну роль у цьому процесі. Рекомендую всім, хто працює в українському Міністерстві закордонних справ і в Офісі президента, звернути увагу на це інтерв'ю. Адже між рядками приховано чимало важливих сигналів. Суть того, що сказано, може суттєво відрізнятися від слів, які вимовляються вголос. Це, так би мовити, "текст під текстом".

Для РІА Новості це інтерв'ю є проявом сили. У ньому чітко зазначено: "Ми наступаємо, ми перемагаємо, ми досягнемо свого". Це свідчить про те, що Лавров позиціонує себе як ключову фігуру в переговорному процесі, де все залежить від нього. Натомість онлайн-інтерв'ю 11 листопада виглядає зовсім інакше. Тут уже не відчувається позиція сили, а скоріше благання. У його тоні чутно майже відчуття приниження: "давайте зустрінемось, хоч де-небудь". Цей настрій пронизує весь текст. Між цими двома інтерв'ю минула доба, і відповідь очевидна: за цей час відбулися якісь зміни, які не на користь Москви.

Ось найважливіше. Вся ця мова про "ядерну безпеку", "тести систем доставки", "новий угоду" — це не спроба зменшити ризики. Це намагання змінити наратив. Вони прагнуть, щоб світ перестав обговорювати російську агресію і почав говорити про "ядерну стабільність" та "глобальну безпеку", прагнучи знову сісти поруч зі США як "рівноправний партнер". Як кажуть, "оживити кремлівського пацюка" і вивести його на світло. Не випадково Лавров заявляє: "Для нас ідеальне місце для зустрічі - Будапешт". Це очевидна алюзія до Будапештського меморандуму. Символічно і цинічно водночас. Класичний російський прийом — вдавати себе жертвою, одночасно підкидаючи страх у світову дискусію. Це заклики: "Поверніть нас до гри".

Паралельно з кремлівськими "ініціативами", засоби масової інформації інформують про те, що адміністрація Трампа нібито висловила бажання виключити з резолюції ООН формулювання, що підтверджують територіальну цілісність України та засуджують російську анексію Криму. Враховуючи, що наприкінці лютого 2025 року США вже пропонували проект резолюції ООН до третьої річниці повномасштабної війни, в якому не було жодних засуджень на адресу Москви, ситуація виглядає досить тривожно.

- Вся ця інформація про нібито "нову позицію" США має дуже виразний рашистський душок. Тим паче, що Майк Волтц, нинішній посол США при ООН, завжди був симпатиком України.

Отже, ви думаєте, що ці "витоки" походять не з американських, а з московських джерел?

Безумовно. Такі збіги є малоймовірними. Виходить інтерв'ю з Лавровим, і практично одночасно з'являється "витік" з ООН про "зміну позиції США". Збіг? Не смішіть. Більше того, в статті зазначено "з посиланням на інформовані джерела". А хто ці "інформовані"? Можна просто зателефонувати в приймальню посла США при ООН. Позиція Америки відома. Це ж не президент чи державний секретар, а посол, який постійно спілкується з пресою. Окрім того, після інциденту з витоком секретної інформації Майк Волтц має потребу в відновленні своєї репутації. Йому вигідно бути максимально відкритим. Тому я ставлюся до всіх цих "сенсацій" з обережністю. Це нагадує ситуацію, коли Axios писав про те, що через шатдаун США не постачають зброю Україні. Хоча шатдаун насправді не стосується закупівель, які здійснюються через європейські програми. Це питання доходів, а не витрат американського бюджету. Отже, це все походить з одного й того ж джерела. Інформаційна калюжа з московським присмаком, а Лавров — її головний промовець.

Кремль, по суті, починає лібезити. Бо шукає інструмент, як затягнути Трампа. А Трамп нині зайняв позицію вичікування. Йому потрібні "плюшки": стимул, вигода, бонуси. Поки таких не дали, він не рушить.

Отже, він не має наміру просто так зустрічатися з Путіним у Будапешті, якщо не отримає хоча б частину тих умов, які вже були озвучені?

Цілком вірно. Для бізнесмена його цікавлять інтереси Сполучених Штатів. Це свідчить про те, що на певному етапі Кремль втратив контроль над ситуацією. Який етап? Безумовно, це період після анексії Криму. Тоді ні Путін, ні інші представники Москви не виявили готовності до переговорів. Вони упустили свій шанс, і Трамп це відчув. Так, його політична ситуація продовжуватиме змінюватися. Але справа не лише в цій зміні. У маятника завжди є певний діапазон руху. Однак у цьому випадку межі відсутні. Траєкторія руху постійно змінюється, і передбачити, куди він відхилиться наступного дня, неможливо.

- Навіщо тоді росіянам Трамп зараз? Якщо вони, за їхніми словами, "всюди перемагають", мають ресурси, економіка "тримається", як каже Путін, усе ж чудово. То навіщо їм Трамп і Сполучені Штати? Якщо ти такий упевнений - досягай далі сам.

- Ось тут і починається цікаве. Якими б "успіхами" не хвалилася Москва, зараз у неї, що видно навіть у цьому інтерв'ю - мандраж. Справжній страх через можливість конфіскації активів. І Лавров у розмові зривається саме на цій темі. Найемоційніша частина інтерв'ю - про золотовалютні резерви. Він буквально кипить: називає це "грабежем", "шахрайством", "злочином".

Проте варто згадати, що питання щодо російських активів у Європі Трамп піднімав ще в вересні. Хто ж ініціював цю дискусію? Саме Трамп. Він чітко висловився: "Це потрібно вирішити". Незабаром після цього у Сенаті з'явився відповідний законопроєкт. На даний момент його обсяг становить 5 мільярдів, але це лише верхівка айсберга. Коли європейські ЗМІ, зокрема Euronews, звернулися до "Великої сімки" з проханням надати приблизні дані про російські активи, жодна країна не відповіла. Навіть Канада, де прем'єр-міністр протягом десяти років керував Центробанком і добре знає, де розміщені російські гроші, зберігала мовчання. Японія теж відповіла: "Ми не можемо це розкрити". Хоча місяць тому на неформальному саміті в Копенгагені бельгійський прем'єр озвучив ці цифри публічно, і вони вже облетіли весь інтернет. Але офіційно – ніяких коментарів.

Очевидно, що нервозність Лаврова викликана не лише санкціями та подіями в Карибському регіоні, а й активними діями України. Коли українські безпілотники вражають нафтопереробні заводи, трансформатори і генератори, це вже не просто символічні удари — це суттєві економічні втрати. Навіть російська опозиція, яка перебуває в еміграції, зазначає, що три чверті населення виступають проти війни. Як бачите, все збіглося: політичний тиск, фінансові втрати і внутрішній розкол. Це той "пиріг", на який Лаврову доводиться накладати дипломатичну глазур.

Зустріч Дональда Трампа з нинішнім керівником Сирії Ахмедом аш-Шараа викликала чимало запитань. Чому адміністрація вирішила підтримати Шараа, знаючи про його минуле, пов’язане з тероризмом? Чи може цей візит стати поворотним моментом у сирійській кризі та, можливо, завдати удару по інтересам Ірану й Росії? Важливо зазначити, що New York Times стверджує, що конфлікт між Ізраїлем та Іраном є неминучим. Чи є це частиною більшого контексту?

Якщо чесно, я б не ставив на перше місце Іран, а скоріше зосередився б на дуеті "Ізраїль - Шараа". Подумайте про це: нам боляче, коли Трамп тисне руку Путіну. А тепер уявіть, який шок це викликає у ізраїльтянина, єврея, коли він бачить, як Трамп вітає Аль-Шараа. Ми не єдині, кого це вражає. І ось Трамп у Білому домі, в Овальному кабінеті. Це справжній емоційний удар для ізраїльтян. Трамп фактично порушив логіку подій. Як і в контексті російсько-українських "мирних переговорів", ситуація стала абсолютно невизначеною. Тепер на Близькому Сході спостерігається така ж пауза і плутанина. Ви абсолютно вірно пов’язуєте ці події: Україна бореться з рашизмом і іранським фундаменталізмом, а Ізраїль - з Іраном, Сирією та їхніми союзниками. Це дві гілки однієї і тієї ж війни.

Що стосується Аль-Шараа, то, відвідавши Москву та Вашингтон, він намагається знайти спільну мову з Ердоганом, відкриваючи для себе різноманітні можливості. У нього є безліч варіантів для маневрів. Натомість Київ і Єрусалим не мають такої гнучкості. Єдине, що залишається, – це сподіватися, що Трамп зрештою усвідомить, хто його справжні союзники, а хто – вороги. Також важливо, щоб Європа швидше активувала свій оборонно-промисловий комплекс. Проте наразі і Ізраїлю, і Україні доводиться покладатися лише на власні сили. Адже на Близькому Сході, як і в Центральній Європі, без сили нічого не досягається. Якщо Іран втілить свою мрію про "півмісяць Беребертів", а Путін про "центр Європи", наслідки можуть бути катастрофічними.

Отже, оцінювати ситуацію в Сирії або ж роль Аль-Шараа без врахування глобальних обставин є недоцільним. Також варто зазначити, що рішення Вашингтона тимчасово зняти санкції з Дамаска дійсно має термін - лише на рік, а не на постійній основі. Це не стосується "прощення", а скоріше виступає як експеримент: як ти поведешся далі? Хто ти тепер? Ми знаємо твоє минуле. Але яким ти можеш стати в майбутньому - це ще належить побачити. Таким чином, Америка залишає за собою можливість для адаптації.

Отже, Шараа досі не ухвалив рішення щодо подальшого напрямку розвитку ситуації в Сирії?

У чому делікатність Сирії. Зверніть увагу на Аль-Шараа: він одягає цивільний європейський костюм, краватку - це про щось говорить. Його попередники, ким би вони не були, також носили костюм, хоч ще вчора - халат, чолму, і так далі. Це свідчить: Сирія залишається Сирією. І вона належить до тих держав, які мали б цивілізувати Близький Схід.

Проте історія склалася інакше: попередня влада перетворила країну на диктатуру, яка не лише нагадує східний авторитаризм, а є класичним прикладом тоталітаризму з прорадянськими рисами. Це стало причиною виникнення таких явищ, як ІДІЛ, "Брати-мусульмани", ХАМАС, Хезболла та хусити. Всі вони були створені під контролем КДБ, а згодом і ФСБ. Ситуація, що спостерігається сьогодні в Африці, є аналогічним процесом, що реалізується військовим апаратом Росії в Центральній Африці. Тому стверджувати, що зустріч із Трампом здатна змінити курс Сирії на цивілізованіший шлях, було б занадто оптимістично.