Невідомий велетень. Чому європейська оборонна промисловість не встигає за часом і яку загрозу це становить для України?

#Політика

Чи здатен Європейський Союз компенсувати Україні поставки американської зброї, чому в Європі відзначається повільний темп зростання виробництва озброєнь, та яка роль може відводитися Україні у європейському оборонному комплексі – про це розмірковує журналіст РБК-Україна Роман Кот у своїй статті.

Змістовий покажчик

Після трьох років великої війни, і попри титанічні зусилля щодо розвитку власного оборонно-промислового комплексу, Україна залишається критично залежною від постачань зброї з-за кордону.

"Сьогодні в Україні вітчизняне виробництво становить 33-34% від загальної кількості зброї, необхідної нам за рік, що є значним зростанням, адже раніше цей показник був менше 10%. Приблизно 30% постачань надходять з Європи, а більше 30%, близько 40%, з Сполучених Штатів Америки", - зазначив 15 січня президент України Володимир Зеленський.

Така залежність може виявитися вирішальною для України у найближчій перспективі — під час мирних переговорів щодо закінчення конфлікту, якщо новий американський президент Дональд Трамп вирішить чинити значний тиск не лише на Москву, а й на Київ. Додатково, варто зазначити, що команда Трампа в цілому має скептичне ставлення до постачання зброї Україні.

І ця проблема стосується не лише нашої країни. Як писало РБК-Україна, у цілій низці країн не виключають прямого нападу Росії на європейських членів НАТО вже за кілька років.

Як постійно підкреслює Трамп, країни Європи повинні привести торговий баланс з США в рівновагу, інакше він може ввести торгові тарифи. Окрім цього, у межах НАТО європейські держави повинні збільшити витрати на оборону до 5% від свого ВВП. У разі невиконання цих вимог, американський лідер попереджав про можливу відмову захищати Європу від російської агресії. Навіть незважаючи на малоймовірність такого розвитку подій, Сполучені Штати не мають безмежних запасів озброєння і повинні поповнювати свої арсенали, враховуючи озброєння, яке було відправлено Україні під час президентства Байдена.

Отже, європейський оборонно-промисловий сектор має подбати про переоснащення власних військових сил, забезпечуючи запаси озброєнь, а також підтримувати постачання зброї для України. 8 лютого голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн підкреслила, що Європі необхідно активізувати свої зусилля в галузі оборони.

"Новий політичний цикл позначає початок нової ери в європейській обороні. Після трьох років путінської війни ми збільшили наше військове виробництво, але цього недостатньо. Ми маємо зробити більше, - заявила вона на пресконференції у Польщі.

Цілі є амбітними та зрозумілими, але їх реалізація виявляється не такою легкою.

Згідно з висловлюваннями Зеленського, європейські союзники України здатні суттєво наростити випуск своєї зброї, приміром, вдвічі або втричі, але наразі не вживають необхідних заходів для цього.

Тільки 20-25% зброї, яку Україна отримує від Європейського Союзу, виготовляється безпосередньо в країнах ЄС. Інша частина закуповується за межами Європи. Цю інформацію озвучив новий єврокомісар із питань оборони та космічної діяльності Андрюс Кубілюс у грудні минулого року.

Поточні можливості європейського ОПК відверто дивують - і, звичайно, не в позитивному значенні. Ось кілька наочних прикладів щодо можливостей європейської оборонки.

Таким чином, найсильніша економіка Європи, Німеччина, здатна виготовляти лише 40-50 танків "Леопард" останньої версії - 2А8 на рік, як зазначив у своєму інтерв'ю ARD Ральф Кетцель, генеральний директор компанії KMW, яка займається виробництвом цих танків. Він підкреслив, що в 90-х роках компанія могла виробляти по одному танку щодня, що складало близько 365 одиниць на рік. При цьому попит на німецькі танки залишається високим, зокрема Угорщина та Норвегія замовили кілька десятків одиниць. Проте виробничі потужності не встигають задовольнити цей попит. Як результат, час, що проходить від моменту замовлення до фактичної доставки одного танка, становить приблизно два роки.

Збирання танка "Leopard-2" (фото: Getty Images)

На весну 2024 року у Франції щомісяця виготовляли шість самохідних гаубиць "Caesar". Проте вже в листопаді того ж року Міністерство оборони країни оголосило про збільшення обсягів виробництва до 12 одиниць на місяць, що складає 144 гаубиці на рік. Ці дані були підтверджені Міністерством оборони Данії, яке замовило ці артилерійські системи для України. Хоча цикл виробництва однієї гаубиці вдалося зменшити вдвічі, він все ж залишається на рівні 15 місяців.

Напевно, найяскравішим прикладом у цій ситуації є випадок з обіцяними Україні мільйоном 155-мм артилерійських снарядів, які мали бути доставлені до березня 2024 року. Хоча боєприпаси врешті-решт прибули, це сталося лише в листопаді.

"Коли ми заявляли про намір до весни досягти виробництва 1 мільйона снарядів на рік, ми не усвідомлювали реальні можливості нашого виробництва, які виявилися значно нижчими за наші сподівання. Сьогодні ж ми вже володіємо цією виробничою спроможністю", - зазначив у листопаді минулого року головний дипломат Європейського Союзу Жозеп Боррель в інтерв'ю для Європейської правди.

За прогнозами, у 2025 році в країнах Європейського Союзу виробництво снарядів досягне приблизно 2 мільйонів одиниць, що не зможе задовольнити потреби України, не кажучи вже про відновлення запасів у самій Європі.

Ситуація для України ускладнюється тим, що Європейський Союз не дозволяє використовувати кошти свого бюджету для закупівлі зброї або інвестицій у її виробництво за межами ЄС. Це могло б стати тимчасовим рішенням, поки не виникнуть нові виробничі потужності в Європі. Витрати на ці цілі можуть покриватися лише завдяки коштам з "Європейського фонду миру" або за рахунок заморожених російських активів, проте таких ресурсів недостатньо. Як зазначив єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс, Україна може очікувати близько 30 мільярдів євро від ЄС у 2025 році, і матиме можливість самостійно вирішити, яку частину цих коштів направити на закупівлю зброї.

Загалом, оборонна промисловість Європи демонструє значну самодостатність, хоча рівень автономії варіюється в залежності від конкретної країни. Про це в інтерв'ю для РБК-Україна повідомив Тарас Ємчура, керівник сектору "Оборонна політика" Офісу ефективного регулювання BRDO.

"Франція історично прагнула стратегічної незалежності й намагалася сама виробляти весь спектр озброєнь, проте такий підхід є надзвичайно коштовним. Більшість інших держав Європи роблять ставку на військово-технічне співробітництво, оскільки нині дуже мало видів зброї можна створити силами лише однієї країни", - сказав Ємчура.

За його словами, навіть США долучили до проекту винищувача F-35 понад 20 країн. Такі розробки надто дорогі і для найбагатшої держави світу.

"Таким чином, оборонна промисловість країн НАТО, включаючи США, утворює взаємопов'язану екосистему, і я вважаю, що це партнерство продовжуватиме існувати в майбутньому," - підкреслив фахівець.

F-35 під час навчань у Естонії (фото: Getty images)

Одночасно, для американських виробників озброєнь Європа виступає важливим ринком для збуту продукції. Згідно з інформацією Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), у період з 2019 по 2023 роки близько 55% усіх поставок зброї до Європи здійснювалося з США, більшість з яких складали бойові літаки, вертольоти та системи протиповітряної оборони.

На переконання політика, надзвичайного і повноважного посла Романа Безсмертного, Європейський Союз має чимало варіантів для досягнення компромісу з президентом США в питаннях озброєння та інших аспектів двосторонньої торгівлі, через поступки в ряді сфер.

"Існує безліч методів для вирішення проблеми сальдо. Серед них – коригування споживчої структури, а також дії Європейського центрального банку та Федеральної резервної системи США. Це не є приводом для паніки, яку підіймає Дональд Трамп, хоча це цілком відповідає його манері", - зазначив Безсмертний у інтерв'ю для YouTube-каналу РБК-Україна.

ОПК в Євросоюзі має декілька застарілих проблем. Довгий час країни Євросоюзу скорочували оборонні видатки. Особливо протягом десятиліття з 2008 по 2018 роки.

"Якщо порівнювати оборонні витрати ЄС зі США чи Китаєм, дійсно помітно, що Європа довгий час інвестувала у власну оборону менш охоче", - сказав виданню Ємчура.

Це стає особливо очевидним, якщо зосередитися не на загальному оборонному бюджеті, а на витратах на придбання нових озброєнь та науково-дослідні й проектні роботи.

За даними Єврокомісії, у період з 2006 по 2022 роки інвестиційний дефіцит у цій сфері складав 425 мільярдів євро в постійних цінах 2024 року. Тож нових оборонних підприємств просто не відкривалося. Уже наявні працювали далеко не на повну потужність. До того ж значна частина оборонної продукції з ЄС йшла і досі йде на експорт у треті країни за довгостроковими контрактами.

Виготовлення боєприпасів (зображення: Getty Images)

Все змінила, хоч не одразу, російська агресія проти України в Криму і на Донбасі, згодом - і повномасштабне вторгнення. За даними Європейського оборонного агентства, з 2018 року витрати на закупівлю нових систем озброєнь і R&D стабільно ростуть. А в у 2023 році вони склали рекордні 26% оборонних бюджетів або понад 100 млрд євро в абсолютних цифрах. Це втричі більше, ніж було у 2014 році.

Проте цього недостатньо. У 2023 році Сполучені Штати інвестували 129 мільярдів євро в оборонні дослідження та розробки, в той час як усі країни Європейського Союзу разом виділили лише 11 мільярдів.

"Проте, якщо розглянути динаміку, сучасна Європа значно перевершує свою попередню версію. Темпи зростання сьогодні свідчать про те, що оборонна промисловість Європи активно розвивається, - вважає Ємчура. - Це масштабний, інертний процес, який підпорядковується ринковим законам, але вже зараз очевидно, що Європа рухається в правильному напрямку."

В Євросоюзі також усвідомлюють, що вперед ще чекає чимало завдань.

"Збільшення бюджетів є недостатнім і не може компенсувати ті інвестиційні недоліки, які мали місце в минулому, що призвело до виникнення потенційних прогалин у промисловості. Тому необхідно провести обговорення з країнами-членами щодо можливостей усунення цих прогалин", - зазначається у відповіді Європейської комісії на запит РБК-Україна.

Крiм того, подекуди стоїть питання кваліфікованих кадрів, збереження інженерної школи, доступу до окремих критично важливих ресурсів.

У ЄС всі ці проблеми розуміють, намагаються їх усунути, але процеси йдуть дуже повільно. Тільки навесні 2024 року Єврокомісія розробила Стратегію розвитку оборонного комплексу. Вона передбачає збільшення закупівель обладнання та зброї всередині ЄС. Крім того, планується виділити флагманські оборонні проекти і забезпечити доступ оборонних компаній до фінансування.

У теперішньому складі Єврокомісії призначено нового комісара, що відповідає за оборону та космічні справи - литовського представника Андрюса Кубілюса. Його роль полягає в координації реалізації стратегії.

Єврокомісія має намір до березня опублікувати "Білу книгу", що стосується перспектив розвитку оборонної політики Європи. Передбачається, що цей документ слугуватиме фундаментом для ухвалення важливих рішень країнами-членами під час запланованого саміту Європейського Союзу у червні.

Важливою у цьому плані була неформальна зустріч лідерів Євросоюзу 3 лютого, у Брюсселі, присвячена питанням оборони.

"Зустріч свідчить про впровадження абсолютно нових підходів у розвитку оборонно-промислового комплексу Європи. Вона ознаменувалася появою нового вислову: 'Україна отримає стільки допомоги, скільки необхідно, та у формах, які дійсно потрібні'. Це свідчить про те, що нове керівництво Європи усвідомлює актуальний стан справ. Більше того, замість умовного 'якщо', вони пропонують конкретні рішення для першого, другого, третього та четвертого етапу", - підкреслив Роман Безсмертний.

Також планується укріпити співпрацю з країнами НАТО, що не є членами Європейського Союзу. Серед них, окрім США, виділяються Канада, Великобританія та Норвегія. Як зазначили в Єврокомісії у відповіді на запит РБК-Україна, посилення оборонних можливостей Європи сприятиме зміцненню НАТО.

Командувач Збройних сил США в Європі Крістофер Каволі під час саміту міністрів оборони НАТО, що відбувся в жовтні минулого року (джерело: Getty Images).

Значна увага приділяється координації зусиль між країнами-учасницями. Додатково, одна з основних цілей Європейського Союзу полягає в наданні підтримки державам-членам у реалізації їхніх національних та міжнародних зобов'язань, особливо тих, які вони взяли на себе в рамках НАТО.

"Для забезпечення координації на регулярній основі організовуються міжштатні обміни з Міжнародним секретаріатом НАТО, зокрема для визначення питань, які вимагатимуть подальших роз'яснень або втручання. Як було оголошено в Європейській оборонно-промисловій стратегії, розширена співпраця з НАТО з питань оборонної промисловості забезпечується спеціальним структурованим діалогом, розпочатим у 2024 році", - йдеться у відповіді на запит РБК-Україна.

Ще минулого року голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що у європейський оборонно-промисловий комплекс необхідно інвестувати 500 мільярдів євро протягом найближчих років. Андрюс Кубілюс менш амбіційний - у грудні він закликав закласти на оборону близько 100 мільярдів євро у наступному семирічному бюджеті ЄС.

Але знайти таку суму - завдання непросте, особливо на тлі можливої торгової війни зі США, що може сильно вдарити по європейських економіках. Знайти кошти можна, збільшивши дефіцит бюджетів у країнах-членах ЄС. Проблема в тому, що бюджетні правила ЄС не дозволяють країнам надміру його збільшувати. Втім, за даними Politico, фон дер Ляєн планує дозволити збільшувати дефіцит, як виняток саме для оборонних видатків.

У рамках обговорення приватних виробників озброєння можна виділити декілька інших можливостей:

Це загальна концепція, однак щодо деталей є багато розбіжностей.

Перш ніж розпочати, важливо визначити, де саме слід придбати обладнання для нових оборонних підприємств. Одним із варіантів є здійснення закупівель у межах Євросоюзу, що дозволить досягти вищого ефекту. Поряд з великими компаніями, також розвиватимуться менші підприємства, які виконуватимуть підряди. Однак, у такому випадку процес нарощування оборонних потужностей може бути більш поступовим. Цю позицію, зокрема, підтримує Франція.

Польща, Нідерланди та Німеччина висловили підтримку ідеї закупівлі обладнання поза межами Європейського Союзу. Хоча це призведе до того, що частина фінансів залишить межі ЄС, проте така стратегія дозволить швидше розвинути нові оборонні можливості.

Ще одне джерело суперечок: яким чином залучати країни, що не входять у ЄС: Великобританію, Норвегію, Канаду, а також США. З одного боку, можна розвивати більш-менш автономний європейський ОПК, який буде менш залежним від вибриків Трампа. З іншого - залучення США до нових оборонних проектів - це спосіб задобрити нового господаря Білого дому.

Ринок військової продукції має свої унікальні характеристики, які істотно відрізняють його від інших ринків. З першого погляду, він може виглядати як типовий конкурентний ринок, з численними постачальниками та країнами-покупцями. Але на більш детальному рівні виникають зовсім інші нюанси.

"У підприємствах, що займаються виробництвом озброєння, зазвичай є єдиний клієнт - державні органи. Аналогічно, уряди часто мають одного постачальника для багатьох товарних позицій, оскільки це дозволяє оптимізувати логістику, технічне обслуговування та життєвий цикл можливостей, об'єднавши все під одну платформу на тривалі роки", - зазначив Ємчура.

Це створює особливий характер ринку оборонної промисловості, де взаємодія між державними структурами та промисловими підприємствами є вирішальним фактором. Саме з цієї причини найбільшим чинником, що спонукає інвестиції в сферу оборони, є зрозуміла та стабільна політика урядів.

"Багаторічні оборонні бюджети, стабільні замовлення та підтримка через урядові програми створюють необхідну базу для розвитку. Для приватного сектору додатковими мотиваціями є податкові пільги, державно-приватні партнерства та сприяння експорту", - наголосив Ємчура.

Андрюс Кубілюс (зображення: Getty Images)

Для обох секторів надзвичайно важливим є відкритий підхід до планування, що не тільки сприяє розробці сучасних систем озброєння, але й гарантує їх ефективне обслуговування та інтеграцію на тривалий період. У цьому процесі немає універсальних рішень; він водночас є простим і складним.

У теорії можливе заздалегідь визначити витрати та забезпечити часткову реалізацію контрактів. Однак реальність є надзвичайно змінною. Технологічні інновації відбуваються стрімко, а характер конфлікту зазнає змін. Те, що було важливим лише півроку тому, може втратити свою значимість через появу нових технологій у супротивника.

"Я вважаю, що головним фактором успіху стане постійний, прозорий і щирий діалог між клієнтом і постачальником, а також виконання угод з обох сторін," - підсумував Ємчура.

Як не дивно, у цій ситуації Європу може врятувати Україна. Так само як на полі бою Сили оборони знищують російські війська, аби вони не напали на країни ЄС, у сфері ОПК українські підприємства вже стали важливою частиною європейської оборонки.

Існує два ключові аспекти, які сприяють зближенню України з Європейським Союзом у сфері військово-промислового комплексу. Перший з них - це досвід України у сучасних бойових діях. Другий - це амбіції українських оборонних підприємств щодо розширення своєї діяльності, що ускладнюється без сталого експорту та надійного фінансування.

Якщо у ЄС є кошти, але немає виробничих потужностей, то в Україні часто навпаки - потужності з'явилися, особливо, у приватному секторі, але держава не завжди має кошти. За даними урядового проекту ZBROYARI, українські виробники здатні виготовити втричі більше озброєння та військової техніки, ніж може закупити бюджет.

Вирішення проблеми полягає в прямих закупівлях української зброї європейськими партнерами для потреб Сил оборони. Данія стала піонером цього підходу, а згодом до неї приєдналися інші країни. У минулому році, використовуючи "данську модель", Сили оборони отримали озброєння на суму близько 538 мільйонів євро.

У майбутньому можливе обговорення передачі технологій та ліцензійного виробництва української зброї в інших країнах, а також укладання тристоронніх угод, згідно з якими частина продукції постачатиметься країні-партнеру, а залишок залишиться для України.

Вже сьогодні існує ясне уявлення про подальші кроки, проте бюрократичні процедури в Європейському Союзі здатні затримувати навіть найперспективніші ініціативи на тривалі терміни. Безумовно, кожна країна намагається вжити заходів у межах своїх можливостей та бюджетів. Однак у сучасних умовах, коли ситуація є надзвичайно складною, будь-яке затягування може призвести до серйозних наслідків.