Україна в ролі постачальника безпеки: прорив Києва на Близькому Сході.

Турне Зеленського в країни Затоки посилює глобальну роль України, але викликає роздратування у Вашингтоні

На фоні загострення ситуації на Близькому Сході Україна несподівано виявилася в ролі, яку ще нещодавно важко було уявити — одним із постачальників рішень у сфері безпеки. Візити Володимира Зеленського з 27 по 30 березня до Ер-Ріяда, Абу-Дабі, Дохи та Аммана, а також його переговори з політичними лідерами цих країн продемонстрували: світ вступає в період, де бойовий досвід та технологічна гнучкість стають вирішальними ресурсами. І Київ вже навчився вміло їх використовувати.

Спільно з фахівцями підсумовуємо результати.

Аналізуючи березневе турне Володимира Зеленського, експерти сходяться на думці, що головним здобутком є не стільки підписані папери, скільки зміна самої філософії позиціювання України. Держава, яка роками асоціювалася у світі з постійним пошуком зовнішньої підтримки, раптово виявилася силою, здатною запропонувати ефективні, а головне - перевірені в реальних бойових умовах рішення для нейтралізації актуальних загроз.

Сходознавець В'ячеслав Ліхачов із певною іронією зазначає, що сьогодні столиця Саудівської Аравії навряд чи є суттєво безпечнішою за Київ. Однак сама присутність українського лідера в цьому регіоні свідчить про безпрецедентно високий рівень взаємної зацікавленості. На його думку, ця зацікавленість тепер має цілковито паритетний характер.

Мене вразила цитата Володимира Зеленського про те, що Україна перетворюється на донор безпеки, - зазначає Ліхачов. - Це, по суті, кардинально змінює уявлення, яке склалося за останні чотири роки, коли Україна сприймалася лише як отримувач допомоги, до якого інші країни звертаються лише за необхідності, але від якого вже дещо втомилися. Тепер же стало очевидним, що за цей час Україна здобула унікальний досвід, технології і фактично почала виробляти те, що є життєво важливим для інших держав, те, що ніхто інший не може надати, і має компетенцію, якої немає в інших. Це змінює сприйняття ролі України в міжнародній політиці, безпеці та економіці.

Політолог Ігор Петренко вважає, що ці візити є не лише тактичним кроком у дипломатії, а свідчать про серйозні структурні зміни у статусі України. На його думку, нинішня ситуація в Україні нагадує розвиток оборонних потужностей на Близькому Сході в середині XX століття, але з урахуванням сучасних технологічних умов.

Те, що відбувається, свідчить про суттєву зміну статусу. Україна переходить від позиції країни, яка потребує підтримки, до ролі, в якій інші не можуть забезпечити свою безпеку без її участі, зазначає Петренко. Таку трансформацію колись пройшов Ізраїль, перетворивши свій досвід постійної загрози на потужну глобальну оборонну індустрію. Важливо зазначити, що українська модель базується на доступності та можливості масштабування, а не на ексклюзивності.

Експерт також наводить показову цитату представника українського технологічного сектору, яка ілюструє цей зсув. "Як сказав Ярослав Гончар з Aerorozvidka в інтервʼю NBC News: "Ми були в цій позиції - нас атакували, і ми мусили благати світ про допомогу. Тепер це сталося з іншими". У цьому є і прагматика, і мораль, і - якщо називати речі своїми іменами - сильна переговорна позиція. Вперше за довгий час Україна має те, що хочуть усі, і це дає їй важелі, яких раніше не було", - підкреслює експерт.

Рухаючись у логіці експертів, додамо: Україна зуміла вловити момент, коли традиційні системи безпеки в Перській затоці дали збій, і запропонувала альтернативу, засновану не на політичних гарантіях, а на математиці успішних перехоплень дронів.

Оцінюючи те, чи можна називати результати турне 27-30 березня повноцінним воєнно-дипломатичним проривом, експертне середовище демонструє обережний оптимізм, наголошуючи на необхідності розрізняти політичні декларації та інституційну реалізацію домовленостей. Арабський світ функціонує за власними, глибоко специфічними правилами, де підписання меморандуму є лише запрошенням до розмови, а не підсумковою угодою. Відповідно, дискусія точиться навколо того, які саме реальні "карти" або "козирі" з'явилися в руках української дипломатії.

Дипломат Вадим Трюхан зазначає, що сам по собі візит у такий неспокійний період є значною подією. За його даними, Володимир Зеленський став першим лідером європейської країни, який відвідав країни Затоки після початку масштабних військових конфліктів у цьому регіоні, що не могло залишитися без уваги місцевих еліт.

"По-друге, Зеленський повернувся не з порожніми руками. Важливо розуміти, що цьому візиту передувала серйозна підготовча робота: і телефонні переговори на рівні самого президента, і активна комунікація міністра закордонних справ зі своїми колегами, і робота експертних делегацій, які заздалегідь опрацьовували порядок денний на місцях. Саме це і забезпечило практичний, а не декларативний результат.

В результаті президентові вдалося укласти рамкові угоди з Саудівською Аравією та Катаром, а також підписати меморандум з Об'єднаними Арабськими Еміратами. Проте в Йорданії акцент візиту більше лежав на політичних аспектах — без оформлення угод у письмовій формі, але з чітким акцентом на посилення взаємозв'язків і узгодження позицій.

Водночас Трюхан попереджає про небезпеку надмірного використання гучних термінів. "Говорити про прорив поки що не зовсім доречно. Це не більше ніж перший обережний крок у правильному напрямку. Варто пам’ятати, що ментальність арабського світу суттєво відрізняється від європейської. Для досягнення серйозних результатів — укладення тривалих, системних контрактів — недостатньо лише одного візиту чи кількох підписаних угод. Головне — це послідовне втілення досягнутих домовленостей. Наразі відповідальність переходить до уряду, особливо його економічного блоку. Саме він має забезпечити перехід від загальних домовленостей до конкретних контрактів. Таким чином, щоб Україна могла скористатися цією ситуацією і справді стати "game changer", потрібно зберігати темп, заданий Володимиром Зеленським та українською дипломатією з початку ескалації навколо Ірану. Якщо цей ритм буде підтримуватись, то вже за кілька місяців можна буде укласти багаторічні й багатомільярдні контракти".

Щодо конкретних досягнень поза межами меморандумів про захист повітряного простору, експерти відзначають значне укріплення переговорної позиції України. Дипломат Роман Безсмертний вважає, що Київ здобув не лише нові можливості, а й основоположні інструменти, які дозволяють впливати на структуру регіональної безпеки.

"Цей крок має величезне значення і є свідченням амбіцій країни на світовій арені, - зазначає Безсмертний. - Якщо використовувати терміни Трампа, це не просто 'карти', а вже справжні козирі. Важливо, щоб роль держави як першопомічника була закріплена на системному рівні."

Україна насправді отримала доступ до величезних фінансових ресурсів держав, які терміново потребують нашого експертного досвіду. Це не лише обмін технологій на фінансову підтримку; це створення взаємозалежності в системах безпеки заможних монархій від українського військово-інженерного потенціалу.

"Окремий, дуже чутливий блок - це питання можливого посилення української протиповітряної оборони, зокрема отримання ракет-перехоплювачів або інших засобів протидії балістиці. Тут, як то кажуть, усе поки що залишається "таємницею за сімома печатками", - аналізує Вадим Трюхан.

На даний момент немає однозначного уявлення щодо того, чи вдалося Зеленському переконати лідерів країн Перської затоки в доцільності їхньої участі у зміцненні української системи протиповітряної оборони. Проте, за словами дипломата, така допомога могла б мати дві можливі форми. Перша - це пряма передача ракет-перехоплювачів, якщо ці країни мають відповідні запаси. Однак цей варіант виглядає малоймовірним через активні бойові дії в регіоні та їхні власні потреби у безпеці. Значно реалістичніший підхід - фінансова підтримка, наприклад, інвестиції в закупівлю необхідних ракет для України через міжнародні механізми, такі як PURL, або співпраця у створенні спільних виробництв. Саме цей напрямок виглядає найбільш багатообіцяючим. Йдеться, зокрема, про розвиток спільного виробництва засобів протиповітряної оборони, особливо тих, які можуть протидіяти балістичним загрозам, за участю як близькосхідних, так і європейських партнерів. Факт того, що такі дискусії ведуться на високому рівні, вже є безсумнівним позитивом для України.

Розмірковуючи про нові "картографії", Трюхан підкреслює, що переваги України очевидні не лише для країн Близького Сходу, а й для Європи. "Говорячи про 'карти'... важливо не стільки їх наявність, скільки те, чи має Україна реальні переваги та вигоди. І відповідь тут беззаперечна: так, має. Це питання вже не підлягає обговоренню — це добре усвідомлюють у столиці Європи. Яскравим прикладом цього є нещодавній сигнал з Естонії, який свідчить про те, що Україна потребує гарантій безпеки від НАТО, але сам Альянс також у певному сенсі потребує гарантій від України. Це може виглядати парадоксально на перший погляд, але насправді це свідчить про глибші зміни в європейській безпековій структурі. Отже, у України є свої 'карти'. І це не просто абстракція, а цілком конкретні речі: бойовий досвід, адаптивність, технологічні розробки, а також здатність стримувати одну з найбільших військових загроз на континенті".

Вивчаючи можливі наслідки, фахівці підкреслюють, що відбувається перетворення короткочасної зацікавленості на стабільні геополітичні вигоди. Це, зокрема, стосується залучення значних інвестицій у вітчизняний оборонно-промисловий комплекс та забезпечення енергетичної незалежності.

Результати цього візиту виглядають цілком очевидними – тепер залишається тільки дізнатися, наскільки успішно Україна зможе їх втілити в життя.

Перш за все, мова йде про укладення тривалих угод у сфері безпеки з державами регіону. Це стане основою для створення нової моделі співпраці на багато років вперед, - підкреслює Вадим Трюхан.

Другий ключовий аспект - енергетика: "Після закінчення війни з'являються цілком реальні можливості для розширення співпраці з країнами Перської затоки в області постачання енергоресурсів. При цьому мова йде як про збільшення обсягів поставок, так і про покращення цінових умов у порівнянні з попередніми угодами."

Експерт підкреслює важливість фінансів: "Третій ключовий момент - це інвестиції. Ми маємо на увазі країни, які мають величезні фінансові резерви та значні суверенні фонди. Якщо Україні вдасться хоча б частково залучити ці ресурси, це стане потужним стимулом для економічного зростання: від реконструкції інфраструктури до створення нових робочих місць та реалізації масштабних проєктів".

Але тут важливо не впадати в ілюзії. Сам факт підписання рамкових угод чи меморандумів - це ще не результат у повному сенсі. Це лише відкриті двері. "І тепер ключове завдання - пройти через них: конвертувати політичні домовленості в конкретні контракти", - підкреслив дипломат.

В'ячеслав Ліхачов розвиває цю ідею, прогнозуючи, що взаємовигідний обмін знаннями та ресурсами матиме стратегічне значення. Він впевнений, що Саудівська Аравія, з огляду на її значний інтерес до українських спеціалістів і технологій, здатна надати Києву ресурси, які стануть ключовим елементом у зміцненні української обороноздатності. Сходознавець підкреслює, що Україна сьогодні виступає в ролі постачальника безпекових послуг, володіючи унікальними технологіями, які готові фінансувати монархії регіону.

"Зараз, безумовно, весь світ дивиться на війну у Перській затоці і переглядає свої військово-технічні стратегії. Те, що у нас уже є цей досвід і відповідні технології, дає нам фору на цьому глобальному ринку", - вказує Ліхачов. Водночас співпраця виходить далеко за межі суто комерційних інтересів: "Це все, звісно, не вимірюється лише грошима. Дуже важливо, що Україна, попри всі негативні наслідки для нашої економіки і безпеки, які принесла за останній місяць війна на Близькому Сході, може скористатися вікном можливостей для зміни свого статусу на міжнародному ринку".

Роман Безсмертний підкреслює, що держави цього регіону потребуватимуть українських фахівців, адже вони залишатимуться під постійною загрозою: "Суть полягає не лише в постачанні ресурсів, а в передачі знань і досвіду, пов'язаних із сучасними конфліктами".

Проте оптимістичний настрій повинен поєднуватися з усвідомленням прихованих ризиків.

Дипломат підкреслює важливість ціннісних відмінностей між демократичною Україною та абсолютними монархіями Близького Сходу: "Різноманітність політичних культур неминуче призведе до напруженості в майбутньому... Україна та країни Затоки можуть стати ситуативними прагматичними партнерами, але навряд чи коли-небудь досягнуть рівня справжнього альянсу". Крім того, російський вплив залишається значним фактором ризику. "Слід усвідомлювати: Росія завжди перешкоджала українським ініціативам у цьому регіоні. Я висловлюю це як людина, яка брала участь у таких процесах, - зазначає Безсмертний. - Будь-які спроби взаємодії з державами Близького Сходу чи Африки незмінно стикаються з опором Москви... І так само, як Україна не може зрівнятися "на одному рівні" з Росією, так і в цих країнах існуватимуть обмеження щодо того, що є прийнятним у відносинах з Україною. Там, де присутній російський фактор, завжди існує ризик. І це потрібно враховувати".

Аналізуючи наслідки активізації Києва на Близькому Сході, неможливо оминути увагою реакцію ключового політичного гравця - Вашингтона, а точніше, особисто Дональда Трампа. Самостійна дипломатична гра України в регіоні, який традиційно вважався зоною виключних інтересів США, викликала деяке роздратування американського істеблішменту. Чому? Експерти вбачають у цьому прояв і особистих ревнощів до геополітичного успіху українського лідера, і ширшого конфлікту між американським ізоляціонізмом та українською проактивністю.

Вадим Трюхан вважає, що українському уряду вдалося підібрати ефективний спосіб реагування на екстравагантні вчинки Трампа, обравши стратегію обережного ігнорування його найбільш суперечливих висловлювань.

Сьогодні Дональд Трамп сприймається в Україні так, що важливо утримуватися від емоційних реакцій і не формувати жодних очікувань, відзначає Трюхан. Володимир Зеленський, в принципі, справляється з цим завданням. Його відповідь на явно зневажливі коментарі Трампа — зокрема, у контексті запитань журналістів про можливе застосування українських дронів-перехоплювачів на Близькому Сході — була максимально стриманою та зрілою. На зауваження типу "нам нічого не потрібно від України" або "Зеленський — остання людина, до якої я звернуся по допомогу" прозвучала спокійна реакція: "Це всього лише риторика". І, по суті, це найкраще визначення ситуації.

Дипломат зазначає, що важко очікувати конструктивних дій від Трампа, принаймні до того, як зміниться баланс сил у Конгресі: "У разі, якщо після листопадових виборів він втратить контроль хоча б над однією з палат, це значно обмежить його можливості для імпульсивних і необдуманих рішень у зовнішній політиці, подібних до тих, які ми спостерігали під час ескалації конфлікту з Іраном".

Щодо реакції Вашингтона на посилення ролі України на Близькому Сході, Вадим Трюхан зазначає, що певна доза ревнощів дійсно існує. Проте він також підкреслює: "У межах американської адміністрації є чимало фахівців, які усвідомлюють, що Україна в цій ситуації діє як конструктивний учасник - країна, що пропонує раціональні рішення та реальні переваги своїм партнерам. Той факт, що українського Президента приймають на найвищому рівні в держави Перської затоки, не є випадковим, а є наслідком системної роботи. У цій ситуації для США існує, по суті, два варіанти: або намагатися співпрацювати з Україною, тримаючи її як партнера, або ж намагатися стримувати чи навіть заважати. Однак другий варіант виглядає маловірогідним. І справа не лише в обмеженнях самих США, а й у зміні настроїв у регіоні. Країни Перської затоки відчувають серйозне розчарування в політиці Сполучених Штатів як гаранта безпеки. Війна з Іраном, що була розпочата без чіткої стратегії та визначених цілей, лише підкреслила ці сумніви. В результаті, держави регіону зараз активно шукають альтернативні моделі для забезпечення своєї безпеки - більш гнучкі та диверсифіковані".

Роман Безсмертний також відзначає деструктивну роль американського фактору в цьому контексті. За його словами, після нервової реакції Трампа на візити української делегації до традиційного російського опору в регіоні додався ще й американський. Однак це не зупинило просування українських інтересів: "Об'єктивна потреба арабських країн у виживанні переважає будь-яке політичне роздратування з-за океану".

Таким чином, український дипломатичний десант на Близький Схід виявив глибоку кризу американської гегемонії в регіоні. Країни Затоки, розчаровані непослідовністю політики США та відсутністю надійних гарантій безпеки, почали інтенсивний пошук альтернатив. Відвертатися від Києва, який володіє унікальними технологіями протидії іранським загрозам, не стане жодна адекватна держава, попри можливе невдоволення Трампа. Як зазначає Вадим Трюхан, найближчим часом варто очікувати серію візитів у відповідь та розширення географії контактів на Ірак, Кувейт, Оман та Бахрейн з метою започаткування спільних виробництв високотехнологічної зброї, що остаточно закріпить за Україною статус глобального гравця на ринку безпеки.