росія втрачає мільярди через війну, але продовжує фінансувати агресію. Україна ж нарощує дронові удари по тилу ворога і готується до нового етапу -- ракетного. Про економіку війни, "чебурнет", агентурні операції та ризики великої ескалації -- в опублікованому виданням "Укрінформ" інтерв'ю з військовим експертом, колишнім співробітником СБУ Іваном Ступаком.
Україна цілеспрямовано завдає ударів по найбільш вразливій точці — фінансам Кремля. Це включає атаки на об'єкти в Усть-Лузі, Приморську, Новоросійську (термінал "Шесхаріс"), а також удари по підприємствах, що займаються виробництвом добрив та іншим критично важливим секторам. Яким чином ці українські "дронові санкції" вплинули на російську економіку насправді?
Ми не маємо абсолютно підтверджених цифр, проте західні експерти оцінюють, що минулого року внаслідок ударів українських Сил оборони та санкційної політики Росія зазнала збитків приблизно в 10 мільярдів євро лише в нафтовому секторі. Це суттєва сума. Подібні кошти не з'являються на порожньому місці.
Плюс обов'язково треба згадати компанію "Лукойл". До повномасштабного вторгнення її фактично вважали "клондайком", компанією, яка генерує безкінечні прибутки. Але у 2025 році внаслідок комбінованого впливу -- українських атак і тиску з боку США -- вона зазнала збитків на рівні 13 млрд доларів.
Отже, можна стверджувати, що ці удари мають вагомий вплив на російський бюджет. Не можна заперечувати, що їх помічають. Безсумнівно, вони завдають болю. Проте, на жаль, не є фатальними. Це радше тривалий дискомфорт: заважає, викликає незручності, створює труднощі — але поки що не завдає системного удару економіці РФ.
Основна проблема полягає у типах озброєння. Кількість дронів зростає, що є позитивним моментом. Проте стандартний дрон має вантажопідйомність всього 50-70 кг. Це явно не той рівень руйнувань, який здатна забезпечити ракета з бойовою частиною вагою 500 кг.
Співзасновник української компанії Fire Point, пан Штілерман, оголосив, що майбутні українські ракети можуть оснащуватись бойовими частинами вагою до тонни. Якщо тонна вибухівки влучить у нафтопереробний завод, то, по суті, там не залишиться нічого, що можна було б відновити. Все закінчено.
Саме з цієї причини нам надзвичайно необхідні ракети — для здійснення дійсно результативних атак. Адже російські сили швидко відновлюються. Середній час відновлення нафтопереробних заводів після ударів складає всього лише два-три тижні.
Чи вдасться Росії розробити ефективні засоби для протидії українським безпілотникам і ракетним системам?
Ми безумовно маємо продовжувати ці атаки, навіть якщо наразі не спостерігаємо відчутних результатів. А що взагалі слід розуміти під "значними результатами"? Це коли на автозаправках утворюються черги, а паливо видається по 20 літрів на особу. Подібна ситуація вже мала місце в Росії, але, на жаль, їм вдалося з неї вибратися.
Проте, якщо у нас є шанс завдати шкоди, варто його використати. Необхідно створювати труднощі, щоб російські компанії, такі як "Новатек", "Лукойл", "Газпром" і "Роснефть", зазнавали втрат. Якщо немає змоги завдати вирішального удару, то хоча б слід серйозно пошкодити ворогу. Саме цим ми займаємося в даний момент.
Щодо майбутніх можливостей і запобігання. Рано чи пізно настає час, коли безперервне відновлення починає вимагати занадто багато зусиль і ресурсів. Може виникнути ситуація, коли зупинка підприємства стане більш доцільною, ніж безкінечні спроби його ремонту -- причому часто за власний рахунок. Я категорично не вважаю, що російський бюджет без обмежень покриває всі витрати на ці відновлювальні роботи.
Щодо російської системи протиповітряної оборони, варто бути обережними у своїх оцінках. Я не підтримую крайнощі в стилі "все безнадійно". Проте, самі росіяни іноді зізнаються, що на бойове чергування можуть виходити комплекси "Панцир" з невеликим запасом снарядів або навіть зовсім без них.
Чому так? Бо українських дронів багато, вони летять з різних напрямків. І, як і у нас, росіяни не можуть одразу визначити, де ударний дрон, а де -- обманка. Тому змушені збивати все підряд. У результаті вони витрачають ресурси ППО.
Цікаво, як українські військові обґрунтовують свої атаки на Москву. По-перше, це можна розглядати як перевірку. В околицях Москви розташовано близько 70 об'єктів протиповітряної оборони, що створює надзвичайно потужну захисну систему. Якщо безпілотник здатний подолати цю зону, це свідчить про його можливість долати ще більші відстані в інших частинах Росії, де система захисту не така ефективна.
По-друге, це є елементом примусу. Це потрібно для того, щоб росіяни не втрачали пильності та не почали переміщати системи ППО з Москви, наприклад, до Ростова чи на інші фронти. Ні, нехай зберігають максимальну концентрацію ППО саме в околицях столиці. Це грає на нашу користь.
З'являються повідомлення від "Роскосмосу" та інших промислових компаній про плани перенести виробництва військово-промислового комплексу з європейської частини країни за Урал і в Сибір. Чи можливе в нинішніх умовах здійснити евакуацію заводів разом із працівниками, подібно до того, як це робилося під час Другої світової війни?
Ви дійсно згадали про досвід Другої світової війни, коли за розпорядженням Сталіна численні заводи були переміщені за Урал і в райони Середньої Азії. Теоретично, така ситуація може повторитися і в сьогоднішніх умовах.
Проте питання полягає у масштабах і складності. Як швидко можна розібрати обладнання, перевезти його на нову локацію та налаштувати? Адже справа не лише в станках. Необхідно також підготувати нову територію. І навіть якщо така територія вже є, це не означає, що обладнання підійде за розмірами. Я зазвичай використовую простий приклад: не кожен меблевий комплект підходить для кожної квартири. Так само і з промисловими машинами — їх потрібно правильно розмістити, забезпечити необхідний доступ та врахувати технологічні процеси.
Теоретично це можливо, але на практиці ситуація значно складніша. Я вважаю, що мова йде щонайменше про рік. Це наш шанс для вдосконалення власних озброєнь, зокрема, щоб подовжити їхню дальність, аби навіть перенесення виробництв не стало для Росії порятунком.
Ми всі спостерігаємо за можливими масштабними ракетними ударами по території Росії. Очевидно, що одна українська балістична ракета або ракета "Фламінго" здатна завдати значно більше руйнувань, ніж кілька десятків дронів. Як ви бачите розвиток нашої ракетної програми, зокрема FP7/FP9? Коли Україні вдасться здійснити залпи по 20-30 ракет?
Особисто я сподівався, що, виходячи з моїх знань, перші масовані запуски відбудуться ще в серпні 2025 року. Проте на практиці ми стали свідками досить обмеженого процесу: всього лише дві-три ракети — і на тому все. Пам'ятаєте, пізніше президент зазначав, що у вересні ми вийдемо на виробництво однієї ракети щодня, у жовтні — на сім, а далі — ще більше. Але вже наприкінці листопада він змушений був визнати, що наші виробничі потужності зазнали удару, тому програма затримується, і швидких результатів не варто очікувати — принаймні до 2026 року.
І от у 2026-му ми справді бачимо пуски -- не масові, але вони є. Йдеться передусім про крилаті ракети типу "Фламінго".
Я мав розмови з представниками, залученими до ракетної програми в Збройних силах України, і вони підтвердили, що випробування українських балістичних ракет вже відбулися. З їхніх слів, результати виявилися позитивними. Вони спостерігали за успішним запуском, коректною траєкторією та точним влучанням у ціль. Отже, з технічної перспективи, все функціонує належним чином.
Але ключове питання -- це гроші. Ракетна програма -- надзвичайно дорога історія, і ніхто не буде фінансувати її "просто так".
Крилата ракета "Фламінго" має вартість, яка, за різними джерелами, коливається від 700 тисяч до одного мільйона євро. Це значна сума. Додайте до цього витрати на логістику та технічне обслуговування — все це підвищує загальні витрати. Щодо балістичної ракети, то її ціна, напевно, може сягати в три рази більше...
Отже, масові запуски ракет залежать від фінансових ресурсів. Якщо нам вдасться зняти блокування, пов'язане з тими ж 90 мільярдами євро, і подолати вето з боку Угорщини, то, на мою думку, протягом наступних трьох-чотирьох місяців ми зможемо спостерігати за справжніми масованими ударами, з залпами по 20-30 ракет.
Після точних атак українських безпілотників на об'єкти в околицях Санкт-Петербурга Кремль почав висловлювати пряму загрозу країнам Балтії, заявляючи, що дрони перетинають їхній повітряний простір. Чи це просто елементарна спроба виправдати невдачі власної системи протиповітряної оборони, чи ж усвідомлена підготовка підстав для ескалації конфлікту в межах НАТО?
- Цікаве питання. Дивіться, росіяни чітко знають, як летять наші дрони в напрямку Санкт-Петербурга і Ленінградської області. Вони відстежують траєкторії -- але не поспішають це розголошувати.
Мені відомо, що певна частина наших безпілотників перетинає територію Білорусі, рухаючись по вузькій смузі вздовж кордону. Щодо заяв про країни Балтії, якщо б дрони масово запускалися з їхньої території, це обов'язково стало б темою обговорення. Ми б побачили численні відеозаписи та фотографії, які викладали б самі росіяни, що живуть у тих регіонах. Я не виключаю можливість окремих інцидентів, але точно можу стверджувати, що це не відбувається в таких масштабах, як стверджує Москва.
Щодо "casus belli". Ознак того, що країни Балтії розглядаються як потенційний напрямок удару, насправді чимало. Наприклад, розгортання систем радіоелектронної боротьби з 2023 року навколо Нарви. У 2025-му там з'явилася вже третя така точка. Якщо говорити мовою цифр: у 2023 році було близько 50 випадків застосування російського РЕБу на цьому напрямку, а у 2025-му -- в 13 разів більше.
Тому варіанти дій у кремля є різні. Це може бути як повномасштабна ескалація -- з дронами, ракетами -- так і "гібридний" сценарій. Наприклад, кілька сотень озброєних людей переходять кордон, беруть під контроль місцеву владу -- умовно, як це було в Донецьку чи Луганську в 2014-му -- і створюють якусь "народну республіку".
Суть справи не в наявності ресурсів — у Росії їх достатньо для подібного кроку. Головне питання полягає в рішучості: чи готові вони йти на це і який саме шлях оберуть. Наразі вони перебувають у стадії вагань.
Що ж може стати каталізатором для такого рішення? Можливо, це ситуація на Близькому Сході, ймовірне зменшення впливу Сполучених Штатів, їхній можливий вихід із НАТО або ж часткове скорочення американського військового контингенту в Європі?
- Погоджуюся: ключові фактори -- це Близький Схід і ситуація з Трампом. На жаль, обидва ці чинники об'єктивно грають на користь росії і можуть додати їй впевненості.
Подивіться, що відбувається з нафтою. Американці фактично продовжили можливість для росії продавати свою нафту -- і, судячи з останніх новин, навіть без чітких часових обмежень. Якщо ще кілька десятків днів тому російська нафта була токсичною і продавалася з великим дисконтом, то зараз ми бачимо черги з покупців. І ціна зросла.
Чи може це надихати кремль? Безумовно. Це гроші, які дозволяють продовжувати війну.
Ситуація з Трампом виглядає досить нестабільною — його політичні позиції зазнають тиску. Російська сторона це добре усвідомлює. Додатково, його коментарі щодо можливого виходу США з НАТО сприймаються в Москві як сигнал про те, що американці можуть не втручатися у європейські справи і не захищати своїх союзників, зокрема, країни Балтії.
Коли ці чинники об'єднуються, у Кремлі може з'явитися бажання протестувати стійкість системи. Вони можуть подумати: "Чому б не спробувати і не подивитися на реакцію?"
-- Нещодавно кремль (устами пєскова) несподівано змінив риторику: замість вимог віддати чотири області пролунало "вийдіть із Донбасу, щоб зупинити гарячу фазу війни". Що насправді стоїть за цією зміною тональності?
- Ця заява прозвучала як відвертий шантаж: "вийдіть із Донбасу, інакше далі умови будуть гіршими". Поясню на простому прикладі. Якщо ти впевнений у своїх силах і розумієш, що можеш досягти результату військовим шляхом -- ти не будеш просити противника здатися заздалегідь. Ти просто робиш свою роботу.
У мене складається враження, що всередині росії є системна проблема. Не обов'язково критична, але така, що вже "сигналізує": щось іде не так, це бажано вирішити найближчим часом.
Пригадайте 2025 рік, коли світ дізнався про "28 пунктів" пропозицій стосовно України. Ця інформація вперше з'явилася в The Wall Street Journal. Є підстави вважати, що ці пропозиції були розроблені саме російською стороною, а не американськими експертами. Це має значення.
Якщо б у Росії справи йшли добре, вони могли б продовжувати війну в тому ж руслі, чинити тиск і не поспішати з жодними "мирними пропозиціями". Проте вони озвучили ці пункти. Я впевнений, що без особистого схвалення Путіна це було б неможливо.
Це стало початковим сигналом. Тепер ми отримали другий, пов'язаний із заявами щодо Донбасу.
Важливо усвідомлювати, що великі фінансові надходження, які Росія отримує зараз, не завжди свідчать про стабільність. Існує термін "голландська хвороба", який варто взяти до уваги.
-- Що мається на увазі, пане Іване?
- Це економічний термін, який з'явився у 1970-х роках у Нідерландах. Там відкрили велике газове родовище -- і здавалося, що це суцільний плюс: більше газу, експорт, гроші. Але в реальності сталося інше. Великі гроші призвели до зміцнення національної валюти. І це зробило імпорт дешевшим, а власний експорт -- менш конкурентоспроможним. У результаті місцева промисловість почала занепадати.
Ось це і є сутність "голландської хвороби".
Чимало економістів, як західних, так і російських, у тому числі й представники кремлівського оточення, висловлюють занепокоєння, що Росія може опинитися в подібній ситуації. Навіть деякі російські олігархи висловлювали свої думки на цю тему публічно.
Отже, існує парадокс: значні доходи від нафти можуть у майбутньому обернутися проти Росії.
Можливо, що деякі з актуальних висловлювань Кремля обумовлені саме цими обставинами. Найбільш вигідний для них варіант — це зупинитися на ранній стадії, перш ніж ці внутрішні труднощі перетворяться на більш серйозні виклики.
-- Власне, подібні заяви -- "виведіть війська з Донецької та Луганської областей в обмін на завершення війни, гарантії безпеки, інвестиції" -- ми періодично чуємо і від американських партнерів. Де саме закладена головна пастка подібних сценаріїв?
В Україні немає жодного правового механізму, що дозволив би владі просто "покинути" ці території. Ані президент, ані Верховна Рада не володіють такими правами. Будь-яка спроба ухвалити таке рішення автоматично веде до кримінальної відповідальності за зраду державі.
Це питання стосується Конституції, територіальної цілісності та людей – в цьому регіоні мешкають сотні тисяч громадян, про яких ми не можемо забувати. Найголовніше – немає жодних реальних запевнень, ані з боку Росії, ані від західних союзників, що агресія припиниться після цього.
Одночасно існує варіант, який, на мою думку, заслуговує на серйозну увагу, хоча чомусь він майже не обговорюється в суспільстві — це миротворча місія. Це може стати компромісним рішенням.
-- Яким чином це могло б виглядати?
- Україна, умовно, каже: для деескалації ми відводимо війська від адміністративних кордонів Донецької області -- на території сусідніх регіонів. Але при цьому сама територія залишається під повним суверенітетом України: український прапор, українське законодавство, українська влада, податки до українського бюджету, правоохоронці працюють у звичайному режимі.
А між українською та російською сторонами розміщуються миротворці, затверджені Радбезом ООН. Так, росія теж повинна буде за це проголосувати. Їхня функція -- забезпечення безпеки і контролю на лінії розмежування.
Це компроміс, але він дорогий. Наприклад, на Кіпрі утримання тисячі миротворців обходиться приблизно у 57 млн доларів на рік, а там лінія розмежування -- близько 180 км. У нас фронт -- понад 1200 км. Тобто витрати можуть бути в рази більшими. І як довго ця місія триватиме -- рік, два, три?
Але це той сценарій, який можна обговорювати. Натомість говорити про відведення військ у форматі "ми пішли -- ворог зайшов" -- це шлях у нікуди. Якщо ми зараз залишимо добре укріплені позиції на Донбасі, то отримаємо нові загрози для Харківщини, Дніпропетровщини і далі по ланцюгу.
Як зазначив міністр оборони Михайло Федоров, наша мета полягає в знищенні 50 тисяч ворогів щомісяця. У березні "Армія дронів" ліквідувала понад 35 тисяч. Враховуючи ці величезні втрати, яка кількість людських ресурсів ще залишилася у Росії, здатної бути мобілізованою, озброєною та відправленою на фронт у найближчому майбутньому?
-- Думаю, що вже до червня ми можемо вийти на показник близько 40 тисяч ліквідованих окупантів на місяць -- а можливо й більше, якщо зростатиме кількість дронів.
Щодо ефективності: і українська, і російська сторони сходяться в оцінках -- ефективність наших FPV-дронів становить від 80% до 90%. Тобто зі ста російських військових, які рухаються до лінії фронту, у кращому разі доходять 20, у гіршому -- 10. Це дуже високий рівень ураження.
Що стосується мобілізаційного ресурсу рф -- у них є проблеми. Вони постійно шукають нові способи набору людей, і це видно.
В даний момент у них активно функціонують дві ключові стратегії.
Перша схема — через правоохоронні органи. Якщо раніше залучали до служби засуджених, то тепер фокусуються на підозрюваних та обвинувачених. Слідчі ФСБ, МВС і наркоконтролю відвідують слідчі ізолятори, пропонуючи угоди: замість 5-10 років ув’язнення — контракт на службу, участь у бойових діях і можливість "чистого" минулого після завершення служби. За кожного такого "добровольця" слідчі отримують фінансову винагороду у розмірі 100 євро.
Інша схема стосується студентів. Плани передбачають, що до кінця року на фронт може бути відправлено близько 4% студентської молоді, що становить приблизно 40 тисяч осіб. У навчальних закладах навмисно створюють несприятливі умови, ускладнюють проходження іспитів, одночасно спонукаючи підписувати так званий "студентський контракт". Однак насправді жодних "студентських контрактів" не існує — це звичайний договір без чітких термінів. В результаті людина може опинитися у війську на тривалий час або навіть загинути.
-- Наскільки серйозними виглядають оцінки про можливу мобілізацію у рф ще близько 400 тисяч осіб цього року?
Це не виглядає як щось особливе. Здається, що мова йде про 30-35 тисяч на місяць — саме та цифра, яку вони намагаються досягти вже в даний момент. Проте слід зазначити, що насправді їм часто не вдається виконати цей план.
Росія впевнено просувається до реалізації концепції "чебурнету" — фактично закритої мережі Інтернет. Які наслідки це може мати в майбутньому?
До початку 2026 року в Росії існував певний баланс: деякі західні сервіси були заблоковані, проте власні платформи все ще мали можливість функціонувати. Це створювало своєрідну напіввідкриту модель.
Після спроби на життя генерала ГРУ Алексєєва обстановка кардинально змінилася.
Раніше військові виступали за збереження доступу до інтернету і, зокрема, Telegram -- через нього йде комунікація, збори, координація. Але силовики, зокрема фсб, давно просували ідею жорсткого контролю, переконуючи, що інтернет -- це загроза.
Після того інциденту з Алексєєвим їхні доводи набули значної ваги: нібито через інтернет відбуваються процеси вербування, здійснюються диверсії та шахрайські операції.
У підсумку, Росія переходить до моделі повністю контролюючого інтернету, відомого як "чебурнет", подібно до Китаю чи Північної Кореї. Операторам нав'язують використання спеціалізованого обладнання та програмного забезпечення для моніторингу та блокування контенту.
Мета чітка: забезпечити абсолютний контроль над інформаційним середовищем, запобігти зовнішнім впливам і оперативно виявляти будь-які прояви внутрішньої опозиції.
-- Маю до вас питання як до колишнього офіцера СБУ: якщо порівнювати перші роки війни та сьогодення, наскільки глибоко українські спецслужби проникли в російський тил? Успіхи ударів по рф -- це передусім заслуга технологій чи результат наявності ефективної агентурної мережі на території противника?
- Усі ці операції -- це насамперед робота людей, агентури. Жодна технологія не працює сама по собі без присутності "на землі". Так, у партнерів, зокрема у США, дуже сильні можливості перехоплення і технічної розвідки. Але без агентурної мережі неможливо провести операції на кшталт ліквідацій чи точного встановлення місцезнаходження цілі. Наша "Павутина" теж не відбулася без агентури всередині рф. І це не лише українці, а й громадяни рф, які не підтримують режим і готові діяти. Україна з ними працює: це і мотивація, і фінансові стимули, і різні форми співпраці.
-- Українські розвідники vs. російські агенти -- хто виявиться сильнішим?
Ситуація ясна, як день — якщо говорити футбольною термінологією, рахунок відображено на табло. Україна реалізувала більше двадцяти вдалих операцій на території Росії, використовуючи різні методи: вибухи, стрілянину та інші дії. У Росії ж можна говорити лише про один результат — вбивство полковника СБУ Вороніча. Однак навіть у цьому випадку виконавці не змогли втекти: їх ліквідували під час спроби затримання.
Це показує рівень нашої присутності у рф. Наші операції болісно б'ють по самій російській системі. Після історії з Алексєєвим там відбулися кадрові чистки, зокрема у контррозвідці фсб. І тут виникає парадокс для росіян: держава, яку вони роками називали "неіснуючою", проводить у рази більше успішних операцій на їхній території, ніж вони -- на українській.
Не можу втриматися від того, щоб спитати про Трампа та Іран. Що ж відбувалося? Чи дійсно президент США розглядав можливість використання ядерної зброї?
Обговорювалися питання знищення важливої інфраструктури Ірану, що фактично означало б повернення країни до примітивних умов існування. Проте, якщо проаналізувати результати, то Дональд Трамп не зміг реалізувати свої амбіції. Наслідки цього кроку виявилися несприятливими і для світової економіки.
Іран фактично витримав удар. Незважаючи на значні руйнування та втрати, стратегічно країна зберегла важливий важіль — контроль над Ормузькою протокою. Тепер Тегеран намагається реалізувати цей контроль у фінансовому плані. До початку війни через протоку проходило в середньому близько 130 суден щодня, що становить приблизно 47 тисяч на рік. Якщо припустити, що плата за прохід складе 2 мільйони доларів, це може принести близько 100 мільярдів доларів щорічно. Навіть якщо ця сума буде вдвічі меншою, мова йде про десятки мільярдів. Таким чином, попри втрати, Іран сподівається отримати довгостроковий економічний інструмент для впливу.
Які у вас очікування стосовно подій на Близькому Сході?
-- Я очікую подальшу ескалацію. І поясню чому. Ще в кінці березня в напрямку Близького Сходу з Каліфорнії вийшли три десантні кораблі з американськими морпіхами. У регіоні уже чекають два аналогічні кораблі. Очікується, що ці кораблі прибудуть приблизно в середині квітня. Паралельно перекидаються підрозділи, зокрема десантники зі складу 82-ї повітряно-десантної дивізії. Загалом, за різними оцінками, у регіоні вже зосереджено близько 60 тисяч американських військових. Їх можуть використати для активних дій -- наприклад, для захоплення окремих островів і тиску на Іран з метою змусити його відступити.
Отже, десь після 15 квітня я б не виключав можливість загострення обставин. Проте слід пам'ятати, що це питання великої політики, і передбачити поведінку Трампа надзвичайно важко.
-- Заступник керівника Офісу президента Павло Паліса повідомив, що росіяни розглядають варіант створення буферної зони у Вінницькій області цієї весни чи влітку... Наскільки реалістичні ці наміри?
Головне — зберігати спокій. На даний момент немає серйозних загроз з цього фронту. Російська сторона має безліч задумів, які стосуються Дніпра, Харкова та Одеси, включаючи морські десанти. Проте наявність планів не завжди свідчить про їх реалістичність.
Логіка рф зрозуміла: створити додаткові точки напруги для ЗСУ. Зараз у нас і так фронт близько 1200 км. Якщо додати ще нові ділянки, це означає розтягування ресурсів: людей, техніки, уваги. Принцип простий -- розтягнути оборону і вдарити там, де вона найслабша.
Станом на сьогодні в Придністров'ї налічується близько 1700 людей з російськими паспортами, які здійснюють охорону складів у Колбасній. Цього контингенту недостатньо для проведення значних наступальних операцій.
-- Як ви загалом оцінюєте поточну ситуацію на фронтах: за ким зараз ініціатива? І наскільки реальні, на вашу думку, заявлені цілі російських окупантів на літо?
- Цілі ворога не виглядають реалістичними. Водночас ситуація на фронті дедалі більше нагадує пізній етап Першої світової війни: багато окопних боїв, висока інтенсивність, але без масштабних проривів.
Але тут важливо не поспішати з оптимістичними висновками. Ми вже мали ситуації, коли здавалося, що противник вичерпався, а потім він підтягував резерви й ситуація змінювалася.
Попри це, останні півтора-два місяці дійсно помітне зниження темпів російського просування. Вони впираються в українську оборону. І, на мою думку, одну з ключових ролей тут відіграє наша "стіна дронів".
Раніше "ФАКТИ" повідомляли про висловлювання Зеленського, який зазначив, що Україна вперше в своїй історії має достатній арсенал для ефективного захисту від агресії з боку Росії.
#НАТО #бюджет #Дональд Трамп #Нафта #Європа #Укрінформ #Економіка #Україна #Володимир Зеленський #Китай (регіон) #Луганськ #Євро #Кремль (фортифікаційна споруда) #Збройні сили України #Росіяни #Одеса #Організація Об'єднаних Націй #Російська мова #Угорщина #Крилата ракета #Українська мова #Близький Схід #Ростов-на-Дону #Іран #Інтернет #Харків #Санкт-Петербург #Боєголовка #Американці #Російська імперія #Донецька область #Донецький вугільний басейн #Служба безпеки України #Протиповітряна оборона #Дрон #Йосип Сталін #Донецьк #Ленінградська область #Урал #Новоросійськ #Америка #Ракета #Прибалтійські країни #Нарва #Президент (державна посада) #Задній (військовий) #«Газпром» #«Роснефть» #«Лукойл»
