Виктор Швец: Может ли Трамп привести мир к краху и какую роль в этом играет Путин? -- Блоги | OBOZ.UA

Це питання стало надзвичайно важливим після того як Трамп вдруге зайняв Білий дім, як президент наймогутнішої країни. Він прийшов знову до влади як миротворець, який позиціонував себе як лідера, здатного зупинити війни, в тому числі і російську війну проти України та запобігти Третій світовій війні.

У переддень 2026 року він оголосив, що його основним завданням є "забезпечення миру на планеті". Однак, незважаючи на цю мирну риторику, другий термін Трампа характеризується жорсткими репресивними заходами. Тепер численні люди по всьому світу дедалі частіше ставлять питання, яке стало темою цього матеріалу.

Коли ж люди отримають зрозумілу відповідь на це питання? Конкретної "дати відповіді" не існує, адже стратегія Трампа ґрунтується на елементі непередбачуваності.

Світ уважно стежить за наслідками його дій в режимі реального часу, де один конфлікт впливає на інший. Проте ситуація на Близькому Сході, поєднана з активними бойовими діями на великій території Східної Європи — зокрема в Україні, формує надзвичайно небезпечні та загрозливі обставини для майбутнього всього людства.

Війна в Ірані, яку США та Ізраїль розвʼязали в лютому цього року, має високий потенціал переростання у глобальну катастрофу, діючи як каталізатор об'єднання регіональних конфліктів у єдине протистояння великих держав, перш за все - США, Китаю, а також Індії. Пряма допомога путіна Ірану, як своєму стратегічному партнеру, може істотно змінити характер ближньосхідної війни. Крім того, не потрібно забувати про інтереси Туреччини, яка надзвичайно уважно відслідковує воєнні події на своїх кордонах.

Але, несподівано для багатьох, зʼявився новий учасник, який може кардинально змінити все, що раніш відбувалось в зоні Перської затоки.

Мова йде про державу Пакистан.

Залучення нових учасників, таких як Пакистан, розширює арені бойових дій, ставлячи під загрозу енергетичну безпеку та світову економіку. Цю конфліктну ситуацію пов'язують з війною в Україні, формуючи єдину вісь протистояння, яка може призвести до глобальної катастрофи. Небезпека зростає, якщо до війни приєднається Китай або Росія відкрито підтримуватиме Іран.

Зараз у війні на Близькому Сході приймають участь формально дві ядерні держави - США та Ізраїль, але опосередковано в цю війну в тій чи іншій мірі вже долучені - Китай, який має третій у світі ядерний потенціал і одну з найсильніших армій на планеті, а також Росія, яка за різними оцінками експертів має найбільший у світі ядерний арсенал зброї.

Однак, активна участь Пакистану у цій війні, враховуючи, що за даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI) країна володіє ядерним потенціалом, що налічує близько 170 ядерних боєголовок і продовжує поступово збільшувати свій арсенал та вдосконалювати системи доставки, здатна суттєво вплинути на ситуацію.

Ядерний потенціал Пакистану в першу чергу складається з боєголовок, виготовлених на основі збройового урану. Однак країна активно працює над розширенням виробництва плутонію, що відкриває можливості для створення більш компактних і потужних ядерних зарядів. Щодо засобів доставки, то Пакистан має винищувачі, здатні переносити вільнопадаючі ядерні бомби, зокрема Mirage III/V і китайські JF-17. Крім того, в арсеналі країни є різноманітні балістичні ракети середньої та малої дальності, такі як Ghaznavi, Shaheen і Ghauri, а також крилаті ракети наземного базування Babur.

Крім того, Пакистан працює над морським компонентом, випробовуючи крилаті ракети Babur-3, що запускаються з підводних човнів, для забезпечення потенціалу "іншого удару".Дуже важливо памʼятати, що Пакистан не дотримується політики "незастосування першим" (No First Use). Ісламабад розглядає ядерну зброю як засіб стримування переважаючих звичайних сил противника.

Це така коротка інформація про ядерний потенціал Пакистану.Як стало відомо, у квітні 2026 року Пакистан офіційно направив до Саудівської Аравії великий військовий контингент, що включає системи ППО та авіацію. Розгортання сил відбувається на тлі загострення регіонального конфлікту та спрямоване на захист території Королівства Саудівської Аравії у рамках двостороннього пакту про взаємну оборону, підписаного у вересні 2025 року.

Цей крок кардинально змінює співвідношення сил у нинішньому конфлікті між США та Ізраїлем з одного боку і Іраном з іншого, переходячи від дипломатичних зусиль до активного військового стримування.

Кількість та склад цього контингенту складають приблизно 13 000 військових, а також авіаційне формування, що включає від 10 до 18 винищувачів (серед яких є сучасні JF-17 Thunder Block III) та літаки для підтримки.

Головні військові підрозділи розташовані на авіабазі, яка носить ім'я короля Абдулазіза, в Східній провінції Саудівської Аравії. Ця база виконує важливу роль у забезпеченні захисту ключової нафтової інфраструктури, що розташована поблизу Перської затоки.

Варто підкреслити, що відправлення військових сил Пакистану до Саудівської Аравії стало першим випадком реалізації Угоди про стратегічну взаємну оборону (СВМО). Згідно з цією угодою, атака на одну з країн вважається агресією проти обох держав.

Підрозділи з Пакистану, що прибули до Саудівської Аравії, застосовують сучасні системи протиповітряної оборони китайського виробництва, які раніше були інтегровані в єдину оборонну систему Пакистану. Зокрема, йдеться про системи HQ-9 (HQ-9P/HQ-9BE). Ці зенітно-ракетні комплекси дальнього радіусу дії здатні перехоплювати літаки, вертольоти, безпілотники та крилаті ракети на відстані до 260 км. Додатково, комплекси середньої дальності HQ-16 доповнюють багаторівневу оборону. Згідно з інформацією в медіа, присутність китайських систем ППО в Саудівській Аравії не лише зміцнює захист від ракетних загроз, але й надає можливість "збирати дані" про повітряну активність у регіоні.

Варто зазначити, що розгортання військ Пакистану відбулося паралельно з дипломатичними ініціативами Ісламабада, який виконує роль посередника в переговорах між Сполученими Штатами та Іраном. Для Саудівської Аравії залучення пакистанських військових є стратегічним кроком, спрямованим на диверсифікацію джерел безпеки на фоні зниження довіри до традиційних гарантій з боку США.

Розміщення пакистанського військового контингенту в Саудівській Аравії, як вже зазначалося, є практичною реалізацією Стратегічної угоди про взаємну оборону, підписаної сторонами у вересні 2025 року. Цей крок суттєво змінює архітектуру безпеки в Перській затоці за кількома напрямками: 1. Пакистан -- єдина мусульманська країна, яка має ядерну зброю. Формалізація оборонного союзу, де "напад на одного дорівнює нападу на обох", де-факто надає Саудівській Аравії додаткові гарантії безпеки і підвищує ціну будь-якої зовнішньої агресії. Пакистанські винищувачі та підрозділи ВПС розміщені на авіабазі імені короля Абдулазіза у Східному секторі - ключовому регіоні для нафтової інфраструктури Саудівської Аравії. Це сталося на тлі атак безпілотників і ракет на енергетичні об'єкти королівства. 2. Арабські країни Перської затоки дедалі частіше висловлюють сумніви щодо надійності США як традиційного гаранта безпеки. Залучення Пакистану демонструє прагнення Ер-Ріяда диверсифікувати своїх військових партнерів та спиратися на регіональні ісламські сили. 3. Пакистан традиційно підтримує дружні зв'язки з Іраном та виступає посередником між Тегераном та Вашингтоном. Іранське керівництво публічно підтримало пакт, назвавши його внеском у колективну безпеку. Однак, розміщення військ поблизу іранських кордонів може створити напруженість, якщо дипломатичні зусилля (наприклад, переговори в Ісламабаді) проваляться. Присутність пакистанських сил може бути "стабілізуючим буфером", знижуючи ймовірність прямої конфронтації між Саудівською Аравією та Іраном за рахунок залучення третьої сторони, яку поважають обидва гравці.

На сьогоднішній день Пакистан активно шукає компромісні рішення в питаннях, що стосуються регіону.

Загроза ядерної катастрофи швидше пов'язана з прямим зіткненням великих держав, перш за все США і Китаю, або ескалацією між Іраном та Ізраїлем, ніж з діями Пакистану, який за підтримки КНР прагне відігравати роль посередника та миротворця, а не активного учасника бойових дій у регіоні Перської затоки. Але, це не означає, що ситуація не може кардинально змінитися.

Іран має потенціал для здійснення атак на Саудівську Аравію і вже не раз вдавався до цього в контексті конфлікту в Перській затоці. Сьогоднішня обстановка відзначається відкритими бойовими діями та ризиком виникнення великомасштабної війни в цьому регіоні.

Не слід забувати, що 28 березня 2026 року Іран здійснив ракетний та дроновий напад на авіабазу Принц Султан у Саудівській Аравії, де розташовані американські військові. Унаслідок цього нападу 12 американських військовослужбовців отримали поранення, а також була знищена частина військової техніки. Протягом березня 2026 року Саудівська Аравія піддавалася серії атак іранських безпілотників та ракет, які націлювалися на її міста. У відповідь на ці загрози, Саудівська Аравія, разом з Бахрейном, Кувейтом і ОАЕ, змушена постійно активувати свої системи протиповітряної оборони для перехоплення іранських цілей. Існують серйозні побоювання, що країна може бути повністю втягнута у конфлікт, якщо іранські атаки почнуть націлюватися на ключові порти в Червоному морі.

У цьому сценарії пакистанський військовий контингент може опинитися залученим у безпосередній військовий конфлікт, в той час як сучасні системи протиповітряної оборони Китаю також можуть стати мішенню для іранських ударних засобів.

Ситуацію ускладнює позиція Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Кувейту та Бахрейну. Ці країни закликають Сполучені Штати не припиняти операцію "Епічна лють" до повного виснаження іранського режиму, оскільки вважають його серйозною загрозою для власної безпеки.

Загроза переростання в катастрофу світового масштабу є реальною через економічні та геополітичні чинники.

Закриття Ормузької протоки вже призвело до значного зростання цін на нафту. Іран намагався запровадити "плату" в розмірі 1 долара за барель за пропуск суден під час перемир'я, тоді як США оголосили про свою блокаду з метою позбавити Іран фінансових надходжень.

Іранські удари вже завдали шкоди нафтопереробним підприємствам та портам в Об'єднаних Арабських Еміратах і Саудівській Аравії, що викликає занепокоєння щодо стабільності глобального енергетичного ринку. Тим часом Пакистан перетворився на важливий дипломатичний центр в умовах цього конфлікту.

Прем'єр-міністр Шехбаз Шаріф і головнокомандувач армії Асім Мунір змогли зібрати суперечливі сторони для проведення мирних переговорів.

Пакистан має стратегічну угоду про оборону з Саудівською Аравією, але водночас критикує удари по іранській території, намагаючись не допустити перенесення бойових дій на свій кордон. Як єдина ядерна держава ісламського світу, Пакистан виступає неформальним гарантом безпеки для монархій Затоки у вакуумі, який виник через нестабільність політики США.

На 14 квітня 2026 року конфлікт між Сполученими Штатами під управлінням Дональда Трампа та Іраном перебуває в стадії дуже крихкого перемир'я, яке лише на волосині утримує світ від великомасштабної кризи.

Хоча активні бомбардування були зупинені на два тижні, стратегічні наслідки вже ведуть до наближення глобальної катастрофи в кількох аспектах. Які ж ці світові загрози та їхні наслідки?

Трамп перетнув важливу межу, пригрозивши Ірану повним знищенням. Дискусії про можливі удари по ядерних та критично важливих цивільних об'єктах легітимізували ідею застосування масштабної військової сили проти суверенних держав, що, за словами експертів з The Bulletin, може призвести до ядерної катастрофи. Іран, по суті, контролює Ормузьку протоку, через яку проходить приблизно 20% світового обсягу нафти. Спроби США запровадити повну морську блокаду іранських портів вже викликали різкий підйом цін на нафту, перевищивши $100 за барель.

Тривалі перерви у постачанні можуть призвести до глобальної кризи. Варто відзначити, що Іран довів свою спроможність атакувати важливі об'єкти в регіоні, включаючи газову інфраструктуру Катару, установки для опріснення води та навіть дата-центри, як, наприклад, нещодавня пожежа в AWS у Дубаї. Це ставить під загрозу економічну модель цілого регіону.

Війна знизила рівень довіри між Сполученими Штатами та їх європейськими партнерами, а також виявила слабкі місця арабських держав Перської затоки. Окрім того, конфлікт на Близькому Сході відволікає західні ресурси від України, відкриваючи нові шанси для Росії.

Конфлікт на Близькому Сході змушує Сполучені Штати коригувати розподіл своїх військових ресурсів, фінансової підтримки та політичної уваги, переключаючи її з України на Іран. Трамп неодноразово висловлював невдоволення через відсутність підтримки з боку європейських партнерів під час військової кампанії США проти Ірану, що навіть спонукало його до роздумів про можливий вихід країни з НАТО. Це ослаблення Альянсу відповідає стратегічним інтересам путіна.

Загострення ситуації в Ормузькій протоці, як правило, призводить до зростання цін на нафту, що є вигідним для фінансових ресурсів Росії.

Попри стратегічні переваги, Путін намагався позиціонувати себе як "посередника": він запропонував Трампу перенести збагачений уран з Ірану до Росії, аби запобігти військовому конфлікту. Однак Трамп відмовився від цієї пропозиції. Він визнавав, що Путін може надавати підтримку Ірану у його військових кампаніях проти Сполучених Штатів.

Отже, хоча путін навряд чи дав прямий "наказ" Трампу, розпочати цю війну проти Ірану, маючи на увазі отримати для себе стратегічну вигоду у звʼязку з незадовільним перебігом війни з Україною, але Росія створила певні геополітичні умови та сприяла виникненню розбіжностей між союзниками по НАТО і зробила цей конфлікт вигідним для Москви, можливо за сценарієм узгодженим з путіним.

Конфлікт несе з собою величезні загрози для глобальної стабільності, особливо в економічному та екологічному сенсі. Посилення напруженості може призвести до світової енергетичної кризи внаслідок атак на інфраструктуру, викликати дефіцит продуктів харчування через збій у постачанні добрив і створити небезпеку радіаційного забруднення.

Бойові дії та удари по об'єктах, таким як комплекс Рас-Лаффан у Катарі, загрожують постачанням нафти та газу, що може обрушити світову економіку.Війна ставить під загрозу виробництво добрив на Близькому Сході, що загрожує глобальною продовольчою кризою.

Масовані удари по нафтогазовій інфраструктурі (удари по заводах у Саудівській Аравії та Катарі) вже викликають сильне забруднення повітря та акваторії Перської затоки.

Чи здатен Трамп привести світ до катастрофи, і яке відношення до цього має Путін?

Дії Трампа під час президентства в США та його стосунки з Путіним залишаються ключовими елементами світової невизначеності. Однак думки експертів щодо можливих наслідків цих взаємодій варіюються: від катастрофічних передбачень до можливих сценаріїв жорсткого "нового світового порядку".

Можна виділити кілька критичних напрямків, без глибокої деталізації і відповідної аргументації, де дії Трампа можуть спровокувати масштабні кризи, або навіть катастрофу. Серед яких, кліматичний колапс, військова ескалація, глобальна ядерна загроза.

Постійна критика НАТО та вимоги "віддати Гренландію" провокують конфлікти всередині Заходу, що, на думку експертів ВВС, фактично допомагає путіну послабити Альянс.

Яка позиція Путіна у планах Трампа?

Взаємозв'язок між Трампом і Путіним можна описати як заплутану гру, в якій їхні інтереси часом збігаються. Однак, не обходиться й без ситуацій, коли між ними виникають серйозні суперечності.

Що їх єднає — це спільна ідея. Обидва вони бажають ослаблення ліберальних урядів у Європі. Для Трампа це складова його внутрішньої політики MAGA, тоді як для Путіна — спосіб знищити конкурентну модель розвитку поруч із власними кордонами.

Щодо агресії Путіна в Україні, Трамп продовжує чинити тиск на українську сторону, закликаючи до укладення мирної угоди і водночас погрожуючи зупинити допомогу. Путін використовує цю ситуацію для затягування переговорів, висуваючи при цьому крайні вимоги, такі як відмова від НАТО та контроль над Донбасом, які Білий дім наразі вважає неприйнятними.

Попри "дружню" риторику, Трамп активно виштовхує Росію з її звичних сфер впливу на Кавказі та Близькому Сході. Путін залишає за собою небезпечний потенціал гібридних загроз для західної інфраструктури, що спонукає навіть адміністрацію Трампа підвищувати оборонні витрати.

Аналітики The Economist прогнозують, що цей рік стане годиною крихкого світу і занепаду старого світового порядку. Головна небезпека полягає у непередбачуваності Трампа: його дії можуть як випадково спровокувати велику війну через прорахунки (наприклад, з Іраном чи Китаєм), так і стати фундаментом для нового жорсткого поділу світу на сфери впливу.

Найближчим часом, відповіді на деякі питання ми зможемо отримати. Але, чи зможе Трамп довести світ до глобальної катастрофи, це питання залишається відкритим.

Ризик є вкрай суттєвим.