В авторитетному американському виданні The Atlantic була опублікована стаття політичного експерта Роберта Кагана під назвою "Америка проти світу". Автор висловлює переконання, що "Президент Трамп прагне повернутися до міжнародного порядку, характерного для 19-го століття. Це призведе до зниження добробуту Америки та посилення глобальної небезпеки. Трампова адміністрація зосереджена на просуванні своїх власних інтересів і використанні сили на свою користь, ігноруючи при цьому потреби інших країн. Величезне піднесення егоїзму, яке демонструє Трамп, виникає з глибокого незнання справжніх основ американської могутності. Значна частина впливу США у світі походить з вмілого ставлення до інших як до партнерів у спільноті демократичних націй."
Автор статті Роберт Каган підкреслює важливість сприйняття міжнародної ролі Америки: "Багато людей усвідомлюють це, навіть якщо багато американців залишаються в невіданні. Однією з основ, на яких ґрунтується американський порядок, є репутація Сполучених Штатів у сфері моралі та дотримання міжнародних норм. Теодор Рузвельт, який часто вважається втіленням американського реалізму та майстерності у використанні влади, вірив, що великі держави повинні керуватися "міжнародною суспільною свідомістю", що враховує не лише їх власні інтереси, але й "інтереси інших". Він наголошував, що успішна велика держава не може функціонувати, "ігноруючи основи істинної моралі".
Все це, на жаль, мало схоже на сучасну Америку. Адже реалізація нею геополітики нагадує театр абсурду, де головний сценарист намагається врятувати антагоніста, чия роль добігає кінця. Аналізуючи стратегію президента Сполучених Штатів Дональда Трампа щодо завершення війни в Україні, важко позбутися відчуття, що ми спостерігаємо спробу "реанімації" путінського режиму. Трамп намагається зробити штучне дихання очевидній поразці Путіна, щоб видати її за "спільну перемогу" та нову "еру стабільності".
Після тривалих і виснажливих бойових дій Російська Федерація опинилася в стратегічній безвиході. Плани щодо повного захоплення України зазнали невдачі, економіка країни страждає від надмірних військових витрат, а технологічна ізоляція стає все більш серйозною проблемою. Проте адміністрація Трампа, замість того щоб рішуче поставити агресора на місце, пропонує стратегії, засновані на так званих "реаліях на місцях". Це виглядає як кидок рятівного кола агресору, що не має шансів на перемогу.
Для Путіна це виглядає як оптимальне рішення. Завоювання контролю над анексованими територіями через дипломатичні переговори, а не військові дії, дало б йому можливість представити це російському народу як "реалізацію цілей спецоперації". У свою чергу, Трамп міг би отримати визнання "миротворця", який нібито запобіг "Третій світовій війні".
Чутки навколо так званої "формули Анкориджа" – ймовірної угоди між Трампом і Путіним щодо замороження конфлікту на фронті – вказують на те, що Вашингтон готовий пожертвувати довгостроковою безпекою Європи заради миттєвих політичних вигод. Запропонований мирний план фактично перетворює Україну на демілітаризовану буферну зону, обмежуючи її військові можливості та офіційно закриваючи шлях до НАТО.
Це не лише "штучне дихання" для поразки Путіна, а спроба переосмислити невдачу Росії як успішну операцію з перетворення світового порядку. Якщо Трампу вдасться узаконити російські захоплення, він фактично підриває принцип недоторканності кордонів, який став основою глобальної безпеки з 1945 року.
Ясно, що подібна стратегія лише спонукатиме агресора до нових спроб загарбання. Незважаючи на попередні заяви Дональда Трампа, який стверджував, що може "завершити війну за добу", реальність виявляється значно складнішою. Путін продовжує використовувати терор як засіб ведення переговорів, посилюючи атаки на енергетичну інфраструктуру України навіть під час дипломатичних зусиль з боку США.
Для України план Трампа виглядає як "капітуляція в обгортці миру". Замість відновлення територіальної цілісності, Київ примушують до "озброєного нейтралітету" без 20 відсотків своїх земель.
Президент Дональд Трамп шукає угоду, яка дозволила б йому оголосити: "Я зупинив конфлікт". Проте, якщо така "мирна угода" призведе до збереження режиму Путіна та закріплення його територіальних досягнень, то це не буде перемогою ані для США, ані для України. Насправді, це стане просто затишшям, яке Кремль використає для підготовки до нової хвилі агресії.
Замість того щоб дозволити поразці Путіна стати природним завершенням цієї кривавої авантюри, Трамп намагається видати штучно підтриману життєздатність Російської Федерації за спільне досягнення. І в цій грі головною ставкою є не просто території, а саме існування міжнародного права.
Видаючи це за мир, Дональд Трамп фактично готує капітуляцію України. Трампівський "мир" куди більше нагадує словесно завуальований примус до визнання українцями своєї поразки. Адже за риторикою про швидке завершення війни ховається план, що, в разі його реалізації, фактично позбавляє Україну суверенітету та територіальної цілісності.
Несмотря на вигідні умови для Росії, Москва продовжує затягувати переговори, прагнучи отримати ще більше поступок або дочекатися ослаблення українського опору. Висловлювання російського Міністерства закордонних справ про "стагнацію" у відносинах підтверджують, що диктатор Путін сприймає план Трампа лише як початкову базу для подальшого руйнування української державності.
Реалізація такого плану без реальних гарантій загрожує перетворенням України на буферну зону з обмеженим суверенітетом, де формальний "мир" стане лише оперативною паузою перед наступною фазою російської експансії та нових спроб Московії демонтувати Українську державність.
Ситуація з планом Трампа в лютому 2026 року свідчить про те, що Кремль прагне використовувати американські ініціативи як засіб "гібридної капітуляції" для України. Для Путіна будь-яка угода, що ґрунтується на пропозиціях Трампа, є лише тимчасовою зупинкою. Кремль не має наміру відмовлятися від своїх початкових цілей, які включають повну ліквідацію українського суверенітету.
Стратегія кремлівського лідера продовжує полягати в переході від "миру Трампа" до ліквідації Української державності. При цьому Москва використовує фальшиві переговори, щоб змусити Вашингтон згорнути підтримку Києва, висуваючи вимоги, які перетворять Україну на безпорадну "сіру зону" без ефективної армії та можливості приєднатися до НАТО.
Деякі аспекти, які були заплановані путінською владою, вже в Вашингтоні подаються як власне бачення дипломатичного врегулювання. Сполучені Штати, зокрема, вивчають варіант надання Україні гарантій безпеки, але лише в обмін на відмову Києва від претензій на Донбас.
Без включення України до західної системи безпеки (НАТО), план Трампа створює тільки ілюзію стабільності. Для Путіна це - спосіб перечекати санкції, відновити армію та підготувати ґрунт для остаточного поглинання України в майбутньому.
Необхідно організувати ці ризики, враховуючи геополітичну стратегію та концепції безпеки.
1. Пастка "озброєного нейтралітету". План Трампа, згідно з оприлюдненими даними, передбачає відмову України від вступу до НАТО на тривалий термін (від 20 років) в обмін на подальше постачання зброї. Проте без колективної безпеки за Статтею 5, Україна залишається у "сірій зоні". Це створює ситуацію, коли Росія може в будь-який момент відновити агресію, щойно відчує політичну слабкість Заходу або власну перевагу.
2. Джерела для "реваншу" Путіна. Кремль розглядає будь-яке "заморожування" без конкретних зобов'язань з боку НАТО у сфері безпеки як стратегічну паузу. Вимоги Путіна щодо зняття або ослаблення санкцій можуть дати можливість Росії відновити свій військово-промисловий комплекс.
3. Ослаблення західної солідарності. Відсутність України в НАТО вказує на те, що безпека на континенті залишається розділеною. Якщо НАТО не вжене рішучих заходів, Росія може спробувати випробувати силу Альянсу в Балтійських країнах вже через кілька років після закінчення активних бойових дій в Україні.
4. Уявлення про стабільність не може бути заміною для справжніх гарантій. Трамп пропонує "гарантії, подібні до тих, що надає НАТО", але без безпосередньої участі військ США чи НАТО на території. Такий підхід до "стримування через озброєння" значно поступається "стримуванню через присутність" (військові сили НАТО в Україні).
Без участі в НАТО Україна може стати "вічним прикордонним регіоном", де стабільність буде визначатися лише волею Вашингтона та очікуванням на реванш з боку Москви. Це створює ідеальні умови для стратегії Путіна, спрямованої на "остаточне вирішення українського питання".
Примусовий мирний договір, укладений за схемою Путіна і Трампа, підносить серйозні системні загрози, які можуть призвести до капітуляції України. Підхід, коли Україна перетворюється на "розмінну монету", створює небезпечний прецедент, в якому великі держави мають можливість визначати долю менших. Це повертає європейську політику до умов XIX століття, коли мир є нестійким і залежить виключно від примх диктаторів.
"Мирна угода" без ясних запевнень щодо стримування агресора та відновлення справедливості лише перетворюється на інструмент, що відтерміновує знищення української державності.
Отже, як Україні, так і європейським країнам, які справді піклуються про власну безпеку та територіальну цілісність, не слід приймати "мир, запропонований Путіним і Трампом". Зрештою, укладення такого "мирного угоди" призведе до неминучої капітуляції української держави.
#НАТО #Дональд Трамп #Європа #Росія #Україна #Київ #Москва #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Московський Кремль #Кремль (фортифікаційна споруда) #Володимир Путін #Вашингтон, округ Колумбія #Стратегія #Терор (політика) #Риторика #Геополітика #Міністерство закордонних справ (Україна) #Суверенітет #Атлантичний океан #Нація #Театр #Адольф Гітлер #Військова окупація #Нейтральна країна #Свідомість #Українська Держава #Теодор Рузвельт #Реваншизм #Передня лінія #Америка #Сполучені Штати Америки #Президент (урядова посада) #Диктатор #Моральність #Росія під керівництвом Володимира Путіна #Прибалтійські країни #Капітуляція (здача) #Абсурдність
