Ядерна загроза: які наслідки для України від конфлікту між США та Іраном. Роз'яснюємо ситуацію.

Відносини між США та Іраном вже майже півстоліття переживають постійну напругу, а останнім часом ситуація стала ще більш критичною через наближення Тегерана до можливості розробки ядерної зброї, чого Дональд Трамп прагне уникнути будь-якою ціною.

Повернення Трампа призвело до того, що Іран опинився перед ультиматумом, пов'язаним з його ядерними прагненнями та підтримкою терористичних проксі-груп. У разі виникнення військового конфлікту це могло б викликати дестабілізацію в регіоні Близького Сходу і відволікти міжнародну спільноту від війни в Україні. Натомість, досягнення дипломатичної угоди могло б ослабити зв'язки Ірану з Росією, що, в свою чергу, полегшило б ситуацію для України.

Еспресо представить огляд історії взаємин між Сполученими Штатами та Іраном, а також розгляне, чи може сучасний конфлікт призвести до масштабного військового протистояння.

Взаємини між США та Іраном характеризуються непростою історією, що розпочалася в середині XX століття.

Протягом Другої світової війни Іран, який формально дотримувався нейтралітету, набув значення як стратегічний центр завдяки своєму розташуванню та багатим нафтовим запасам. У 1941 році, стурбовані можливими пронацистськими настроями шаха Рези Пахлаві та впливом Німеччини, Великобританія та СРСР прийняли рішення про окупацію Ірану. Шаха було змушено відмовитися від трону на користь його сина, Мохаммеда Рези Пахлаві. Після завершення війни СРСР став підтримувати сепаратистські групи на півночі Ірану, але під тиском США та західних країн радянські війська були змушені залишити територію. У перші роки після війни Іран активно налагоджував співпрацю із західними державами, зокрема зі США, на фоні Холодної війни. Водночас у країні посилювалася політична боротьба, зокрема активізувався рух націоналізації нафтової індустрії під керівництвом Мохаммеда Мосаддика.

У 1953 році внаслідок операції, організованої ЦРУ США та британськими спецслужбами, було скинуто демократично обраного прем'єр-міністра Ірану Мохаммеда Мосаддека. Це призвело до відновлення влади шаха Мохаммеда Рези Пехлеві, який здійснював прозахідну політику, спираючись на місцеві еліти, які здобували багатство завдяки нафтовим ресурсам країни.

До 1979 року Іран і США мали близькі стосунки. Американська сторона розглядала Іран як стратегічного партнера в регіоні Близького Сходу. Вашингтон забезпечував шахський уряд як фінансовою, так і військовою підтримкою, а також активно допомагав у боротьбі з внутрішніми опозиційними рухами.

Та переломним моментом стала Ісламська революція 1979 року, коли шах був повалений, а до влади прийшов аятола Рухолла Хомейні. Революція мала виразно антиамериканський характер, кульмінацією якої стало захоплення американського посольства в Тегерані та 444-денній заручницької кризи. До речі цей момент історії вдало екранізував Бен Аффлек в оскароносному фільмі "Арго". Тож з 1979 року почалася ірано-американська ворожнеча, яка триває донині. США запровадили санкції проти Ірану, а Тегеран почав позиціювати себе як лідера антизахідного руху в мусульманському світі.

У 1980-х роках напруженість у відносинах загострилася в контексті ірано-іракської війни, коли Сполучені Штати стали на бік Іраку під керівництвом Саддама Хусейна, надаючи йому фінансову та військову підтримку. Протягом наступних десятиліть ситуація залишалася складною через ядерну програму Ірану, його співпрацю з такими групами, як "Хезболла" і "Хамас", а також звинувачення з боку США в дестабілізації ситуації в регіоні.

У 2015 році відбулася спроба відновлення відносин, яка була закріплена підписанням Спільної всеосяжної угоди (JCPOA), більш відомої як "ядерна угода". Згідно з цією угодою, Іран зобов'язався обмежити свою ядерну діяльність в обмін на скасування економічних санкцій. Цей документ був підписаний США, Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією та Китаєм. Однак у 2018 році президент США Дональд Трамп вирішив вийти з угоди в односторонньому порядку, відновивши санкції та збільшивши економічний тиск на Іран. Це рішення призвело до нової хвилі ескалації, внаслідок чого Іран почав збільшувати рівень збагачення урану.

Ядерна програма Ірану бере початок ще у 1950-х роках, коли в рамках американської ініціативи "Атоми заради миру" США надали Ірану технології для мирного використання ядерної енергії. У 1957 році було підписано угоду про співпрацю, а в 1967 році в Тегерані запрацював дослідницький реактор потужністю 5 МВт, наданий США разом із високо збагаченим ураном.

Під керівництвом шаха Мохаммеда Рези Пехлеві Іран висунув амбітні цілі: до завершення XX століття країна прагнула звести 20 ядерних реакторів, які б забезпечували 23 000 МВт електричної енергії з метою зменшення залежності від експорту нафти та газу. У 1974 році була заснована Організація атомної енергії Ірану (AEOI), яка взяла на себе координацію цих ініціатив.

Проте Ісламська революція 1979 року призупинила ядерну програму. Нове керівництво під керівництвом аятоли Хомейні вважало ядерні технології ознакою залежності від західних країн. Однак Ірано-іракська війна суттєво змінила цю точку зору: використання Іраком хімічної зброї та підтримка Багдада з боку світових держав спонукали Тегеран відновити свої ядерні дослідження. У 1980-х роках Іран почав таємно займатися збагаченням урану, отримуючи технології від Пакистану та налагоджуючи співпрацю з Китаєм і СРСР (а згодом і з Росією).

У 1990-х і 2000-х роках програма прискорилася. У 2002 році опозиційна група "Моджахеди народного Ірану" розкрила існування секретних об'єктів у Натанзі (збагачення урану) та Араку (виробництво важкої води). Це викликало міжнародний резонанс і перевірки МАГАТЕ, які виявили, що Іран приховував частину своєї діяльності, зокрема, займався розробкою своєї ядерної зброї у численних підземних бункерах. На країну одразу наклали велику кількість санкцій. У 2003 році Іран тимчасово призупинив збагачення урану в рамках переговорів із Заходом, але після обрання президента Махмуда Ахмадінежада в 2005 році програма відновилася з новою силою. У 2006 році Іран оголосив про успішне збагачення урану до рівня, придатного для реакторів.

Станом на сьогодні, згідно з інформацією Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), Іран подвоїв свої запаси високозбагаченого урану, що перевищує 60%, до рівня 90%. Як повідомляє Reuters, Іран тепер здатний щомісяця виготовляти кількість урану, що практично достатня для створення однієї ядерної бомби. На кінець лютого країна вже накопичила достатньо збагаченого урану для виготовлення шести ядерних боєголовок. Цікаво, що незважаючи на санкції, МАГАТЕ надавало підтримку Ірану в розвитку його ядерної програми, відправляючи іранських ядерних фізиків на навчання до Росії, як повідомляє BILD.

На початку 2025 року напруженість між США та Іраном знову різко зросла, і знову за президентства Дональда Трампа. Адже повернення Трампа до Білого дому принесло жорсткіший підхід до Ірану, ніж це було за Байдена. Трамп почав погрожувати масованими ударами та санкціями, якщо Тегеран не погодиться на нову угоду з Вашингтоном, ставлячи Ірану ультиматум.

Чому так? Тегеран не зупиняється у своїх зусиллях щодо розвитку ядерних технологій, що викликає занепокоєння у Сполучених Штатів та їхніх партнерів, зокрема в Ізраїлі. Недавні доповіді вказують на те, що Іран наближається до можливості виготовлення ядерної зброї, що Вашингтон розглядає як «червону лінію».

До того ж Іран й далі традиційно активно підтримує різні терористичні проксі-групи на Близькому Сході, включаючи "Хезболлу" в Лівані, хуситів у Ємені та шиїтські формування в Іраку. Ці дії сприймаються США як спроба дестабілізувати регіон. Та й останнім часом низка інцидентів, включно з атаками на американські бази в Іраку, які приписують іранським силам, а також ударами по іранських об'єктах, які пов'язують із США та Ізраїлем, посилили взаємну недовіру.

У відповідь на напруженість Іран активізував свої збройні сили, підвищивши їх бойову готовність. США, у свою чергу, розмістили шість бомбардувальників B-2 на острові Дієго Гарсія в Індійському океані, додавши до 18 військових кораблів, що перебувають у регіоні, що вважається демонстрацією військової потужності. Трамп оголосив про намір провести переговори з Іраном, надавши їм два місяці для досягнення домовленостей (до кінця травня). Проте він попередив, що у разі провалу переговорів, Іран чекає військова відповідь. Ці дії підтримує Ізраїль, який має намір знищити іранські ядерні об'єкти, що планувалося ще минулого року. Розвідка США на початку року також зазначила, що Ізраїль може вжити заходів щодо атаки на Іран у найближчі місяці.

Іран зараз переживає не найкращі часи. Адже економіка в кризі з інфляцією понад 30%, спостерігається рекордне падіння валюти та високий рівень безробіття. Присутнє також суспільне невдоволення, особливо серед молоді, яке проявляється в протестах проти економічних труднощів і політичних репресій.

Регіональний вплив Ірану також зазнає зниження. Втрата режиму Асада в Сирії призвела до ослаблення зв'язків з "Хезболлою", а їхні проксі-групи, такі як ХАМАС та хусити, стикаються з серйозними невдачами. Тим часом традиційний супротивник Ізраїль активізує свої атаки на іранські об'єкти, що негативно позначається на військових можливостях Тегерана.

Ця внутрішня та зовнішня вразливість робить ізоляцію Ірану все більш затратною, хоча їх нафту продовжує активно купувати Китай. Та економічний тиск і втрата регіонального впливу спонукають Тегеран до розвитку переговорів зі США, щоб послабити санкції та отримати економічне полегшення. Але глибока недовіра ускладнює діалог.

Не варто забувати, що іранська влада вважає США своїми ідеологічними противниками. Тому будь-які переговори між американцями та іранцями не можуть бути прямими й вирішальними, а мають зберігати статус-кво. Власне, крайня спроба, яка відбулася 12 квітня в Омані - яскраве свідчення цього. Бо у рамках непрямих переговорів сторони домовилися... знову зустрітися. Хоча Дональд Трамп наполягає на швидких прямих переговорах, та іранці з цим не поспішають, бо розуміють, що їхня ядерна програма - найбільший козир. Вони виступають за проміжну ядерну угоду, перед тим як продовжити діалог на найвищому рівні для повноцінної угоди. Адже бояться, якщо повністю відмовляться від всіх ядерних розробок, це може призвести до ситуації, яка сталася в Сирії з Муаммаром Каддафі, який відмовився від ядерних амбіцій і його скинули за підтримки Заходу.

Якщо узагальнити, то американська сторона вимагає:

Замість цього, Іран прагне:

Цікаво те, що за словами New York Post ця шахова партія між Вашингтоном та Тегераном зараз розігрується і за участі України. Адже адміністрація Трампа пропонує Кремлю можливість поступово реінтегрувати Росію в західну економіку, якщо вони зупинять війну в Україні та відмовляться від дружби з Іраном. Таким чином американці хочуть послабити "вісь зла", яка склалася між Росією, Іраном та Китаєм.

Але що станеться, якщо Іран вирішить відхилити пропозиції та продовжить затягувати переговори? Експерти вважають, що в такому випадку зростає ймовірність військової атаки США та Ізраїлю на ядерні об'єкти Ірану. Для Трампа це питання є надзвичайно важливим, і він наполегливо вимагає, щоб Іран ніколи не отримав доступ до ядерної зброї. Це становить один із ключових аспектів його зовнішньої політики, поряд із зусиллями щодо досягнення миру між Росією та Україною.

У Вашингтоні деякі особи, здається, розглядають дипломатичні зусилля як свого роду випробування, яке, ймовірно, Іран не зможе пройти, щоб обґрунтувати можливі військові дії. Інші ж справді сподіваються на успішний результат переговорів, який зменшить напруженість і сприятиме стабільності в регіоні. Ставки, безумовно, дуже високі. Досягнення компромісу може відкрити нову главу у відносинах між США та Іраном, тоді як невдача може призвести до ще більшої нестабільності в уже напруженій обстановці, як зазначає BBC.

Для України повномасштабна чи навіть точкова війна між США та Іраном не є вигідною. Оскільки, як показала ситуацію з Ізраїлем (війна у секторі Гази), увага світу одразу переключається на Близький світ, що створює проблеми з просуванням українського питання. До того ж будь-яка війна - це витрати зброї. А Україні необхідна ця зброя (особливо боєприпаси для ППО) для захисту від Росії. Коли військові та розвідувальні можливості США будуть зосереджені на Близькому Сході, а Європа, союзники по НАТО, змушені будуть також реагувати, це може призвести до негативних наслідків на українському фронті. Адже невідомо скільки триватиме ця можлива війна і до чого може призвести. Особливо, враховуючи ізраїльський фактор та їх бажання повністю ліквідувати іранську загрозу.

З іншого боку, якщо Вашингтон таки дипломатично дотисне Тегеран, а також Москву і відповідна угода буде підписана, в ідеалі це може послабити союз Росії та Ірану. Наприклад, зменшаться чи взагалі припиняться поставки іранської зброї, зокрема дронів і ракет до РФ. Це частково полегшить для України ситуацію на фронті, дозволивши ефективніше протистояти російській агресії. Натомість Кремль втратить важливого партнера, що буде черговою невдачею для Путіна, котра може вплинути на довгострокові плани Росії у війні з Україною.

Тобто для України другий варіант є вигіднішим, однак чи станеться так, залежить від складної дипломатичної гри. Успіх переговорів вимагатиме поступок з боку Тегерана та Москви, що наразі виглядає малоймовірним. Варто відзначити, що на сьогодні цими переговорами займається представник Трампа на Близькому Сході Стів Віткофф, який також веде розмови з Путіним, транслюючи його наративи.

Журналіст і політичний експерт Віталій Портников зазначає, що в даний момент Росія та Іран маніпулюють переговорами зі Сполученими Штатами для досягнення власних цілей. Москва прагне підтримувати діалог з Вашингтоном, використовуючи його як засіб для відмови від поступок, що дозволяє їй виснажити Україну. Водночас Іран затягує процес переговорів, щоб маскувати прогрес своєї ядерної програми, залишаючи за собою можливість її відновлення в разі зміни адміністрації в США.

Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос вважає, що, враховуючи всі фактори, найвірогіднішим результатом переговорів між США та Іраном стане "частковий компроміс, який може зірватися через зовнішні провокації".

Імовірно, сторони можуть укласти обмежену угоду: Іран зобов'яжеться до тимчасових обмежень у своїй ядерній програмі, в той час як США розглянуть можливість часткового зняття санкцій, зокрема в банківському секторі. Однак така угода залишиться вразливою через недовіру між учасниками та тиск з боку Ізраїлю та Саудівської Аравії, які вважають її недостатньою. Росія підтримає цю угоду, за умови, що вона не занадто послабить позиції Ірану, зберігаючи при цьому свій вплив на Тегеран для майбутніх переговорів. Загроза зриву угоди залишатиметься високою, особливо якщо Ізраїль чи Іран вдадуться до провокацій. Хоча повномасштабна війна є малоймовірною, можливі точкові удари або асиметричні атаки можуть ускладнити подальші переговори, - зазначає Семиволос.