Як виглядає життя в Сирії через рік після знищення режиму Асада?

Феєрверки розцвітають у небі, коли тисячі людей святкують першу річницю з моменту скинення багаторічного лідера Башара аль-Асада на площі Омейядів у столиці Сирії, Дамаску, 8 грудня 2025 року. | BAKR ALKASEM / AFP

Наразі на вулицях сирійського міста Хама лунають гучні пісні, радісні вигуки та розвіваються безліч зелено-біло-чорних прапорів: мешканці з ентузіазмом відзначають річницю падіння Башара Асада в країні. Як зазначає кореспондент Al Jazeera, сьогоднішня атмосфера в цьому місті, яке тривалий час було центром опозиційного руху, кардинально відрізняється від того, що він спостерігав тут десятиліття тому, в часи активних бойових дій. "Тоді люди спілкувалися лише пошепки, відчувалася страхітлива напруга, адже навіть одне невірно сказане слово могло призвести до серйозних проблем, арешту або ще гірших наслідків", - згадує він.

Шукання справедливості, єдності та інвестицій. Яке життя в Сирії через рік після падіння режиму Асада?

На початку грудня минулого року повстанці на чолі з нинішнім президентом Сирії Ахмедом аш-Шараа взяли під контроль Хаму на шляху свого блискавичного наступу на сирійську столицю. 8 грудня слідом за Хамою та низкою інших великих міст угруповання аш-Шараа "Хаят Тахрір аш-Шам" зайняло і Дамаск, поклавши край 24-річному правлінню Асада та понад півстолітньому -- династії його родини. Асад утік до Росії, а Сирія отримала шанс на нове життя, без війни й диктатури.

Протягом останнього року нова влада Сирії зіткнулася з численними викликами, але змогла продемонструвати значний прогрес: аш-Шараа став міжнародно визнаним лідером, отримав запрошення відвідати Білий дім і виступити на Генеральній асамблеї ООН, а деякі західні санкції, що негативно впливали на економіку країни, були частково зняті. Тим не менш, проблеми все ще залишаються: країна, яку за 13 років війни спіткав жахливий жертвопринесення, що забрало життя понад 300 тисяч осіб і змусило близько 6 мільйонів людей покинути свої домівки, відновлюється дуже повільно. Нестача власних ресурсів підштовхує аш-Шараа до спроб налагодження співпраці навіть із колишніми противниками. У цьому тексті ми розглянемо, що відбулося в Сирії за рік без правління Асадів.

Легітимність нового уряду

"Сирія сьогодні відбудовує себе, створюючи нову державу, будуючи установи та закони, які гарантують права всіх без винятку. Ця земля стародавньої цивілізації та культури заслуговує бути правовою державою, що захищає кожного, оберігає права, гарантує свободи та сприяє процвітанню життя, перегортаючи сторінку нещасливого минулого. Ми рішуче налаштовані відновити славу, гідність та честь Сирії. ...] Сирія повертає своє законне місце серед народів світу", -- [наголосив під час виступу у вересні з трибуни Генеральної Асамблеї ООН президент країни Ахмед аш-Шараа. Він став першим сирійським лідером з 1967 року, який виступив перед Генасамблеєю -- істотна зміна після ізольованого попередника Башара Асада.

Свого часу Асад наголошував: єдиний вибір для Сирії -- це або він, або хаос. Мовляв, без його "залізного кулака" країна просто розпадеться. Однак, як показали минулорічні події, це виявилось не так. Попри бекґраунд аш-Шараа як соратника ісламістських рухів ІДІЛ та "Аль-Каїда", країна змогла протистояти хаосу. Як відзначає видання The Economist, робота аль-Шараа зі збереження єдності Сирії гідна поваги. Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень, у розмові з Суспільним наголошує: головне завдання, яке першочергово вирішував цьогоріч аш-Шараа -- це легітимізація своєї влади. Як усередині країни, так і ззовні.

Щодо першого аспекту важливим фактором стали парламентські вибори, які аш-Шараа провів навіть раніше запланованого терміну — у жовтні. Шість тисяч виборців із колегії взяли участь у голосуванні за кандидатів, які повинні були представляти всі 14 провінцій Сирії. Тимчасовий президент мав суттєвий вплив на організацію виборчого процесу: колегію виборців був уповноважений сформувати особисто аш-Шараа. Окрім того, спеціальний комітет, призначений президентом, обрав 1570 кандидатів до парламенту. Після виборів, які аш-Шараа охарактеризував як "історичний момент" для Сирії, Вищий виборчий комітет — аналог української Центральної виборчої комісії — визнав, що деякі аспекти процесу залишилися незадовільними, зокрема, результати представництва жінок у парламенті.

Самі Акіл, аналітик Інституту близькосхідної політики Тахрір, який спеціалізується на політиці та безпеці в Сирії, теж відзначає роль виборів як важливої віхи у процесі демократизації країни. Утім, каже, йому вибори здалися все ж передчасними. "Увесь перехідний період на політичному фронті, чесно кажучи, не виглядає справжнім. Схоже, що уряд намагається пришвидшити питання, пов'язані з соціальним примиренням, із соціальною згуртованістю, на вирішення яких потрібні роки. І ми бачимо, як їх просто форсують у надії на швидкий успіх", -- каже Акіл.

Проте найважливішим є те, що аль-Шараа здобув міжнародне визнання. Це абсолютно унікальний випадок, адже він — колишній повстанець, який керував однією з провінцій і не отримував визнання ніде, окрім північного заходу Сирії, за його голову Сполучені Штати призначили винагороду у розмірі 10 мільйонів доларів. Протягом цього часу він вже встиг зустрітися з Трампом у Саудівській Аравії, взяти участь у Генеральній асамблеї ООН, а згодом вдруге побачитися з президентом США в Білому домі. Незабаром після цього до нього завітали міністри закордонних справ практично всіх країн Великої сімки. Він отримав повну легітимність, чого ніхто не передбачав, — зазначає Сергій Данилов.

Є помітне захоплення аш-Шараа з боку західних держав, а також країн Перської затоки (яких сирійці намагаються залучити зокрема до інвестицій в економіку країни). Також за цей рік Сирія не повернулась до стану громадянської війни та не намагалась запровадити жорстке ісламське право, попри відомий бекґраунд аш-Шараа та "Хаят Тахрір аш-Шаму". Як відзначає турецьке інформагентство Anadolu, влада в Сирії демонструє небачену раніше відкритість до людей. Наприклад, соціальні мережі перестали бути "мінним полем", де неминуче прийде покарання за будь-яку спробу необережно покритикувати режим, ба більше: представники влади почали реагувати на тамтешні жарти й критику на їхню адресу.

Наприклад, нещодавно міністр зв'язку Абдул Салам Хейкал став героєм вірусного жарту, коли користувач опублікував його фотографію та написав: "Ваша лиса голова схожа на шапку рабина. Зробіть-но пересадку волосся, нам не треба, щоби нам казали, що у нас є сіоністський міністр". Хейкал відповів: "Не думай про мене погано, брате мій. Це супутникова інтернет-антена!" А міністр економіки та промисловості Мохаммед Нідал аль-Шаар підписнику у Facebook, який назвав його "невдахою", відповів скромним проханням: "Допоможіть мені досягти успіху".

Аш-Шараа значно сприяв концентрації влади в своїх руках. 121 депутат у новому сирійському парламенті обирається через виборчі комісії, тісно пов’язані з президентом. Частина депутатських місць у нових Народних зборах призначається безпосередньо аш-Шараа. Новий президент також відзначився тим, що розподілив посади серед своїх близьких родичів: його старший брат, Махер аш-Шараа, раніше обіймав посаду міністра охорони здоров'я в перехідному уряді (цікаво, що він здобув медичну освіту в російському Воронежі), а в квітні 2025 року був призначений головою адміністрації президента Сирії.

Внутрішні ризики

"Я гадаю, це був загалом непоганий рік з точки зору переходу, але все ж основні виклики залишаються невирішеними", -- зауважує Самі Акіл. Одним із таких викликів виявилося збереження внутрішньої єдності Сирії: після року нової влади країна залишається роздробленою. І хоча аш-Шараа й намагається інтегрувати численні групи, які прагнуть регіональної автономії -- від представлених курдами Сирійських сил оборони (SDF) на північному сході до алавітів, що населяють узбережжя, й друзів на півдні, яких підтримує Ізраїль, поки це призводить лише до спалахів насильства в цих регіонах. Проурядові сили були причетні до двох масових убивств релігійних меншин за цей рік -- йдеться про атаки на алавітів у березні та напади на друзів у липні. Загалом спалахи міжконфесійного насильства з моменту приходу до влади нового уряду призвели до загибелі понад 2500 людей.

"Регіональні конфлікти стають серйозним випробуванням для нової влади, і ситуація з алавітами яскраво це демонструє. Проте, серед алавітів, влада аш-Шараа залишається значно сильнішою, ніж, наприклад, у певних друзьких районах на півдні, де один з місцевих шейхів відкрито проводить сепаратистську політику, сподіваючись на можливе приєднання до Ізраїлю або створення друзької автономії під його контролем. На півночі курдські загони досі не роззброєні та не інтегровані в сирійську армію, що призводить до регулярних зіткнень. Конфлікти також виникають між армією та місцевими племенами бідуїнів," — ділиться думками Сергій Данилов.

Аш-Шараа, коментуючи насильство між конфесіями, яке призвело до смертей, не заперечував можливу участь проурядових сил і запевнив у проведенні відкритого розслідування цих інцидентів. "Я гарантую, що кожен, хто має стосунок до кровопролиття сирійського народу, понесе відповідальність", -- зазначив президент під час засідання Генеральної Асамблеї в Нью-Йорку, додавши, що Сирія створила комісії для встановлення фактів та надала ООН право досліджувати випадки вбивств. Аш-Шараа також підкреслив важливість дотримання прав меншин і необхідність формування інклюзивного уряду, який би відображав різноманітність етнічних і релігійних груп у Сирії. Проте, реальність відрізняється: на парламентських виборах було обрано лише двох християн, що явно не відповідає їхній чисельності в країні.

Як зазначає The Economist, аш-Шараа виявився недостатньо активним у спробах заспокоїти меншини. Хоча він часто говорить про різноманітність релігій та етнічних груп в Сирії, його дії свідчать про те, що він не усвідомлює: багато алавітів, друзів і християн сприймають уряд, що контролюється сунітами і очолюється колишнім джихадистом, як загрозу для свого існування. Проте, це не єдина проблема, з якою наразі стикається аш-Шараа.

"Не варто скидати з рахунків існування колишніх друзів, колишніх бійців-джихадистів, які звинувачують самого нинішнього президента в тому, що він зрадив ідеали, за які вони разом боролися більше десяти років і разом воювали. Недаремно були нещодавно удари по його провінції, Ідлібу, де одна з груп вирішила нагадати йому про вимоги дотримуватися тієї версії ісламу і тієї інтерпретації шаріату, якої вони колись разом дотримувались, яку декларували", -- додає Данилов. Символічно, що під час візиту аш-Шараа до Вашингтона у листопаді, Сирія приєдналась до міжнародної коаліції під керівництвом США для боротьби з терористичним угрупованням ІДІЛ, вихідцем із якого колись був аль-Шараа.

Економіка та відбудова

Цей аспект є, можливо, найбільш болючим через відсутність значних досягнень. Причини цього в значній мірі пов'язані з руйнівними наслідками 13-річного конфлікту в Сирії. Коли війна почалася у 2011 році, Світовий банк оцінив валовий внутрішній продукт Сирії в 67,5 мільярда доларів. Проте до 2023 року цей показник впав до 20 мільярдів, що становить зниження на 70%. За даними ООН, минулого року понад 90% населення Сирії опинилося за межею бідності, а державні субсидії були суттєво скорочені. У той же час, режим Асад отримував значні доходи від незаконної торгівлі наркотиками, зокрема амфетамінами, які становили приблизно 25% ВВП країни.

Війна призвела до серйозних втрат у людському капіталі, змусила робочу силу виїжджати за кордон, зруйнувала інституції та викликала введення значних міжнародних санкцій. За даними ООН, навіть якщо Сирія досягне високого темпу зростання в 7% щорічно, їй знадобиться понад три десятиліття, щоб повернутися до довоєнного рівня розвитку. При цьому, якщо зростання складе 10%, відновлення займе близько 20 років. Літні матеріали Reuters висвітлювали, як в таких умовах Сирія почала процес реструктуризації своєї економіки.

Головувати у цьому питанні доручили ще одному брату президента -- Хазему аш-Шараа. Журналістам стало відомо про такий собі "тіньовий комітет", неформальний орган, який після падіння режиму Асада здобув контроль над понад 1,6 мільярда доларів активів попередньої влади. Комітет уникає націоналізації компаній асадівських бізнесменів, бажаючи швидко домовлятися про частку в них в обмін на дозвіл працювати. Це лиш зайвий раз посилило занепокоєння західних дипломатів щодо ризику цементування нового авторитарного та не надто прозорого режиму -- попри обіцянки приватизації та вигоди для сирійців від нової влади.

Акіл висловлює думку, що міжнародна допомога в умовах внутрішньої нестабільності в Сирії надходить досить повільно. "Загалом було укладено угод на суму від 30 до 35 мільярдів доларів у вигляді меморандумів про взаєморозуміння з країнами регіону, такими як Катар, Йорданія та ОАЕ. Проте жодна з цих коштів поки що не надійшла до країни. Основна причина полягає в тому, що ситуація з безпекою залишається напруженою. Як іноземний інвестор, я дивлюсь на карту Сирії і бачу, що вона все ще поділена. Ми вже стали свідками двох жорстоких конфліктів, а перехід триває всього рік. Тому, зрозуміло, я, напевно, захочу почекати і спостерігати за розвитком політичного, економічного та інвестиційного клімату".

Одним з ключових елементів економічного відновлення є скасування міжнародних санкцій проти Сирії, зазначає Акіл. Після першої зустрічі з аш-Шараа в травні, Трамп оголосив про намір скасувати всі санкції як проти Сирії, так і проти самого аш-Шараа, проте повністю виконав цю обіцянку лише частково. Санкції, запроваджені в рамках "закону Цезаря" 2019 року, який має на меті захист цивільного населення в Сирії, залишаються в силі. Для їх скасування необхідно рішення Конгресу. Експерт зазначає, що відновлення Сирії в перспективі може бути вигідним для багатьох країн, таких як Росія, Туреччина, Китай, ОАЕ, країни Перської затоки та США, але наразі це не є пріоритетом. "Ніхто не поспішає інвестувати великі кошти в реконструкцію бідної Сирії. Потрібно спершу впевнитись, що в разі виникнення юридичних проблем існують функціонуючі суди, які зможуть розглянути мої позови у випадку спорів," — додає Акіл.

Сьогодні країна існує на боргових коштах. Державні службовці та силові структури отримують заробітну плату завдяки підтримці іноземних донорів. Спочатку планувалося, що основним джерелом фінансування стане Катар. Проте зараз, судячи з останніх тенденцій, зростає роль фінансової допомоги з боку Саудівської Аравії. Малий бізнес поступово починає відновлювати свою діяльність. Продовжуються дебати щодо контролю над нафтовими родовищами: уряд бажає повного контролю над видобутком, хоча наразі частина цих родовищ залишається під контролем курдів, які використовують прибутки для підтримки своїх ініціатив. Країна перебуває в руїнах і в дуже поганому стані. У цьому контексті Асад виявився досить парадоксальним: він фактично здобув перемогу у громадянській війні, контролюючи значну частину території, але жодним чином не відновлював інфраструктуру в тих регіонах, що залишалися під його контролем. Існують серйозні проблеми з постачанням електроенергії. Світло надавали лише на обмежений час, і ця ситуація триває досі, -- ділиться своїми спостереженнями Данилов.

За словами Самі Акіла, економічний фактор -- один із вирішальних для тих сирійців, які ухвалюють рішення про повернення додому поруч із дозволом лишитися (або ні) з боку країни перебування. "Близько 1,2 мільйона сирійців повернулися з моменту падіння режиму Асада -- це значна кількість. Однак за останні 14 років Сирію залишили приблизно 7 мільйонів біженців. Ззначна частина все ще не повернулася і, ймовірно, не повернеться, поки економічна ситуація залишається дуже нестабільною. Зарплати все ще надзвичайно низькі. Гадаю, середня зарплата зараз становить близько 200-300 доларів США. Цього геть недостатньо для сім'ї з чотирьох або п'яти осіб. Так, у сфері послуг відбулися певні покращення, але це залежить від населеного пункту", -- каже Акіл.

Зацікавлення союзників і конкурентів

Туреччина має великий інтерес у стабільності Сирії, оскільки це важливо для її регіональних стратегій. По-перше, це пов'язано з необхідністю повернення сирійських біженців, які становлять серйозну проблему для президента Реджепа Таїпа Ердогана. За оцінками, в Туреччині проживає близько 3,5-4 мільйонів сирійських біженців, і ця ситуація створює напруженість у внутрішній політиці країни. Як зазначає експерт Сергій Данилов, в Туреччині зросла ксенофобія щодо арабів, що стало серйозним викликом для Ердогана. По-друге, для Туреччини буде значно легше, якщо Сирія зможе відновити контроль над територіями, де наразі діє SDF, оскільки ці райони знаходяться в безпосередній близькості до курдських територій Туреччини.

На мою думку, Туреччина є тією країною, яка, зрештою, отримала найбільшу вигоду від падіння режиму Асада. Безумовно, якби Стамбул не дав зелене світло для операції [з наступу сил аш-Шараа минулого року], цього б не сталося. Анкара досі має значний вплив на теперішній перехідний уряд, адже значна частина сирійської армії складається з формувань, які отримували підтримку, фінансування та навчання від Туреччини. Тому, на мою думку, Ахмет аль-Шараа намагається задовольнити інтереси Туреччини, але в той же час хоче встановити зв’язки з арабськими країнами, щоб знайти баланс у відносинах і шукати альтернативи. Він розуміє, що повністю покладатися тільки на Туреччину може бути не найкращою стратегією для довгострокового виживання нинішньої адміністрації, — зазначає Акіл.

Сирійська влада продовжує підтримувати стратегічні зв’язки з Росією, незважаючи на те, що Москва була союзником Башара Асада, а у 2016 році російське Міністерство закордонних справ погрожувало знищенням аш-Шараа та ХТШ, вважаючи їх загрозою для режиму Асада. У середині жовтня аш-Шараа поїхав до Москви для переговорів із президентом Володимиром Путіним. Сирійський президент зазначив, що, незважаючи на тривале протистояння, країна потребує підтримки Росії як постійного члена Ради Безпеки ООН: "Нам важливо мати їхній голос на нашому боці в певних питаннях, оскільки ми маємо спільні стратегічні інтереси", -- підкреслив аш-Шараа.

Акіл виділяє три ключові фактори, які спонукають аш-Шараа до зближення з Росією. По-перше, окрім активної участі в Раді безпеки ООН, існує необхідність у розробці "плану Б" на випадок, якщо Сполучені Штати раптово вирішать призупинити свою співпрацю з Сирією, що, як відомо, вже відбувається під час адміністрації Трампа. По-друге, це може слугувати інструментом тиску на Вашингтон, щоб спонукати його до збільшення допомоги Сирії. І, нарешті, третя причина, яка може здаватися парадоксальною з огляду на агресивну політику режиму Асада, полягає в тому, що сирійську сторону цікавить російська військова техніка.

Сирія усвідомлює, що в найближчому майбутньому не отримає F-35 або F-16. Збройні сили країни зазнали значних втрат не лише через 14 років конфлікту та корупцію в режимі Асада, але й через дії Ізраїлю на її території. Ізраїль, слідуючи за політикою Асада, знищив багато сирійських літаків, бронетехніки та важкого озброєння. Для відновлення своїх сил Дамаску необхідний стратегічний союзник, з яким він вже знайомий. Сирія традиційно використовує зброю радянського виробництва, яка хоча й не є найсучаснішою, все ж доступна за ціною. Хоча її ефективність може бути під питанням, це найкраще, що вона може собі дозволити, зазначає аналітик. Він підкреслює, що російська зброя, перш за все, потрібна для протистояння ізраїльським загрозам.

Перед падінням режиму Асада Росія активізувала свої патрулі на півдні Сирії з метою "запобігти" бомбардуванням з боку Ізраїлю. Зараз, коли ізраїльські атаки на Сирію відновилися, а окупація Голанських висот триває, необхідність протистояти Ізраїлю стала ще більш важливою. "Сполучені Штати не беруть участі в цьому процесі. Тому Сирія змушена звертатися до Росії з надією на відновлення патрулів на півдні країни, щоб стримати нові удари з боку Ізраїлю. Особисто я не вірю, що це дасть результати, але варіанти, які має нинішній сирійський уряд, дуже обмежені," - зазначає експерт. Важливо відзначити, що саме Ізраїль наполягав на збереженні російських військових баз у Сирії, прагнучи ослабити країну зсередини. Проте і Дамаск наразі зацікавлений у збереженні цих баз, як зазначає Акіл, щоб використати їх як "розмінну монету" у майбутніх переговорах з Росією чи США.

Держави Перської затоки, зокрема Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати, активно реалізують економічні проекти для просування своїх стратегічних інтересів у Сирії. Вони вважають, що роль Туреччини є ключовою для створення балансу проти іранського та ізраїльського впливу. Саудівська Аравія та ОАЕ вважають уряд Аль-Шараа перепоною для поширення іранського впливу в Східному Середземномор'ї, що, в свою чергу, підсилює геоекономічну конкуренцію в таких країнах, як Ліван і Сирія. Для Ірану ж падіння режиму Асада стало серйозною втратою, адже це порушило важливу ланку в його так званій Вісі Опору.