Зустріч Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна у Вашингтоні була обставлена так, ніби сторони готувалися показати світу нову сторінку у відносинах. Трамп особисто зустрів китайського лідера на авіабазі Ендрюс, Сі отримав масштабний прийом, а самі лідери демонстрували готовність говорити без публічної конфронтації. Але головний результат переговорів значно скромніший.
США та Китай вирішили не підвищувати напругу в поточний момент. Вони продовжили своє торгове перемир'я, а переговори щодо тарифів та постачання критичних ресурсів продовжаться, причому сторони зберегли безпосередній контакт. Для Вашингтона це означає можливість уникнути одночасного відкриття кількох фронтів, а для Пекіна - шанс уникнути нових ударів по торгівлі та технологіях. Проте більшість ключових розбіжностей залишаються невирішеними. Питання рідкоземельних матеріалів, напівпровідників, штучного інтелекту, доступу китайських компаній до американських технологій, торгового балансу і ситуації з Тайванем залишаються актуальними.
Тема України була серед питань, які обговорили Трамп і Сі під час зустрічі у Вашингтоні. Проте немає свідчень того, що Сі погодився застосувати китайські економічні інструменти для здійснення тиску на Володимира Путіна. Пекін знову акцентує увагу на переговорах і мирних ініціативах стосовно України, але не представив жодних принципово нових заходів. Аналогічна ситуація спостерігається і з Іраном. США сподіваються, що Китай скористується своїми зв’язками з Тегераном в інтересах Вашингтона, але Пекін не поспішає брати на себе ніякі зобов'язання.
У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко висловив свої погляди на ці та інші важливі питання.
Зустріч між Трампом і Сі завжди викликає очікування значних подій, адже це лідери двох найпотужніших країн світу. Проте цього разу результати виглядають досить скромно: принаймні, обидва сторони погодилися утримуватися від серйозних конфліктів. Розглянемо обстановку, в якій відбувся цей візит. Як ви, як дипломат, оцінюєте те, що Трамп зустрів Сі Цзіньпіна з максимальною урочистістю, під'їхав прямо до літака, створивши при цьому розслаблену атмосферу? Чому Трамп обрав саме такий формат зустрічі зі Сі?
Щодо протокольних нюансів, варто визнати, що тут заслуговує на увагу поведінка Сі. Він прийняв Трампа з усіма належними почестями. Діє принцип взаємності: якщо тебе зустрічають з повагою, ти також відповідаєш тим же. Проте, до цього моменту Трамп не відвідував Сі перед його літаком. І те, що тепер він прибув безпосередньо до літака і ще й чекав кілька хвилин, має своє значення. Президент США прагнув показати готовність до примирення, бажання уникнути ескалації конфлікту, та, навпаки, продемонструвати готовність до діалогу. У його ситуації і так досить складнощів, і сваритися з Китаєм перед проміжними виборами до Конгресу було б ще однією великою помилкою. Тому, як мені здається, основна логіка Трампа полягала в простоті: він хотів показати свою миролюбність і готовність до компромісу, навіть із своїм головним опонентом.
Хоча на практиці результати візиту виявилися досить незначними. Якщо розглядати його як продовження двомісячного торговельного перемир'я, то це виглядає як досить скромний досягнення. Адже з усіх питань, які обговорювалися, наразі не спостерігається жодних помітних результатів. Можливо, під час переговорів сторони дійшли згоди щодо певних напрямків роботи, надали відповідні доручення, і, як наслідок, заплановані на цей рік нові зустрічі можуть принести більше позитивних змін.
Трамп та Сі обговорили ситуацію навколо російсько-української війни. Після їхньої зустрічі з’явилися цікаві формулювання. Білий дім зазначив, що піднімалися питання Ірану, Близького Сходу та Росії. Водночас китайська сторона акцентувала увагу на Україні, але не надала жодних деталей. Перед зустріччю президент Зеленський закликав Трампа поспілкуватися із Сі, щоб той зміг вплинути на Путіна. Проте, після зустрічі ми не почули жодних офіційних заяв чи конкретних угод. Чи може ця розмова дати результат? Чи важливий для України сам факт, що Трамп і Сі обговорили війну?
Існує така практика: коли в документах щось перераховується через кому, що означає "було обговорено те, те й те", це вказує на те, що, якщо й відбулося обговорення, воно, принаймні, не обмежувалося лише формальностями. Я уявляю це так: учасники зустрічі зібралися, обговорили основні питання, а потім сказали: "Добре, тепер перейдемо до теми російської війни". Китайці називають цю ситуацію "українською кризою", фактично повторюючи термінологію, яку використовує Росія. Однак Трамп, можливо, мав би більш раціональний підхід до цього питання. Проте, оскільки після зустрічі не прозвучало жодної загальної фрази, мені здається, що це могло бути просто формальне обговорення, щоб у документах зазначити: обговорювали Україну, Росію, Іран та інші теми.
Давайте дивитися на світ не тільки з україноцентричної точки зору, а так, як він виглядає для інших держав. Зібралися лідери двох надпотужних держав. У них є питання торгівлі в першу чергу, є питання рідкоземельних металів, штучного інтелекту, озброєнь чи роззброєння, є питання Близького Сходу. Україна в цьому контексті, я думаю, десь там на третьому порядку.
Отже, виходить, що Сі не має наміру швидко змінювати свою позицію стосовно війни?
На сьогодні я не бачу жодних переконливих причин для Китаю змінювати свою позицію. Ця війна приносить Пекіну певні вигоди: Китай контролює Росію, має значний економічний вплив на неї. Після втрати західних ринків Росія зосередила свої торгові зв'язки на Китаї, активніше використовує юані в розрахунках і почала купувати більше китайських автомобілів, техніки та обладнання. Водночас Китай отримує вигідні умови доступу до російських енергоресурсів. За оцінками, економія Китаю на дешевій російській сировині вже перевищила 50 мільярдів доларів. Тому для Сі Цзіньпіна закінчення війни не є достатнім стимулом для тиску на Путіна. У разі миру вся структура може змінитися: якщо Росія відновить зв'язки з Заходом і отримає доступ до західних інвестицій та технологій, її залежність від Китаю може значно зменшитися.
Запитання досить просте: чому Сі повинен відмовлятися від цього? Який сенс для Пекіна змінювати щось у нинішній вигідній ситуації? Якщо раптом Росія почне розпадатися, тоді вже будемо розмірковувати, як на це реагувати. Наразі вона перебуває в напівживому стані, і для Китаю це, з його точки зору, лише вигідно. Тому я не вважаю, що Пекін має намір поспішати попереду подій.
Щодо Сполучених Штатів ситуація виглядає інакше. Трамп прагне усунути Україну з поля зору американо-російських економічних відносин. Це підтвердив навіть Лавров під час свого виступу на сесії Генеральної асамблеї ООН. У своїй промові він фактично зазначив, що американці вже давно мають на це плани, адже сподіваються на великі можливості для співпраці між Росією та США. Це не є таємницею – ми це чудово усвідомлюємо, ця тенденція цілком очевидна. Трампа приваблюють фінансові вигоди, і йому необхідно знайти спосіб, щоб зняти українську проблему з порядку денного, не втративши при цьому своєї репутації. Адже йому важливо зберегти обличчя.
Складається враження, що будь-яка заява китайського Міністерства закордонних справ, в якій згадується слово "мир" у контексті України, сприймається в Україні та Європі як сигнал: ось-ось Сі Цзіньпін зателефонує Путіну і вимагатиме зупинити війну. Однак заклик до миру та справжній тиск на Росію — це зовсім різні речі. Чи не завищуємо ми значення цих заяв з Китаю?
Ви абсолютно праві, пане Романе. Це справжня гра. Пекін повинен відкрито заявити: ми за мир. Ми неодноразово читали, що в Китаї говорять про "мирне врегулювання на основі територіальної цілісності". Але мені важко зрозуміти, що саме вони мають на увазі під цим терміном. Можливо, їхня позиція полягає в тому, що визнання Росією п'яти українських областей як своїх є частиною територіальної цілісності. Можливо, вони дивляться на ситуацію з цього кута зору, а не так, як ми: для нас це наша територія, яка є священною, і ніхто не має права посягати на наші землі. Тому, відверто кажучи, я не дуже вірю в усі ці китайські заяви про мир. Це певна східна хитрість, що дозволяє їм виглядати добре на міжнародній арені, в той час як насправді вони діють відповідно до своїх інтересів.
- Щодо торговельного перемир'я. Виходить, що домовилися його продовжити, це зрозуміло, але Трамп хотів більшого: рідкісноземельні метали, постачання американської аграрної продукції на китайський ринок і так далі. Час, коли Америка могла диктувати Китаю будь-які умови, виходить, закінчився?
На мою думку, сама ідея про те, що один з них може перемогти іншого, є ілюзорною. Вони надто тісно пов'язані між собою. Звичайно, обидві сторони намагаються знайти способи впливу на ситуацію. Наприклад, американці після прийняття закону сенаторів Грема і Блюменталя надали Трампу потужний інструмент. У документі фактично зазначено, що Трамп має право вводити тарифи до 100% на країни, які імпортують російську нафту. А хто зараз купує цю нафту? В основному, це Китай та Індія. На переговорах Трамп може делікатно підкреслити: "Я тепер зобов'язаний вжити заходів, які можуть вам не сподобатися. Тож, можливо, ми могли б знайти компроміс. Я, можливо, не виконуватиму вимоги в тому обсязі, в якому ви очікуєте. Але, якщо ви зробите для мене це, це і те, тоді я зможу проявити свою лояльність до вас".
Отже, кожна зі сторін змушена буде обдумувати, які механізми впливу застосувати, аби відстояти свою позицію. Чи призведе це до остаточного вирішення конфлікту? Ні, це лише стане етапом на шляху до компромісу. Я впевнений, що компроміс вони зможуть знайти. Сучасний світ не може дозволити собі ситуацію, коли дві потужні торговельні нації починають взаємно накладати тарифи, санкції та інші обмеження. Трамп спробував таку стратегію, отримав відповідь і зрозумів, що іншого виходу немає, тому тепер йому доведеться йти на переговори. І я переконаний, що в результаті вони досягнуть угоди, адже в них просто немає альтернативи, крім як домовлятися, оскільки їх дії суттєво впливають на стан світової економіки. Якщо розпочнеться масштабна торговельна війна, всі зазнають збитків, включаючи їх.
Один з ключових аспектів – Іран. Вашингтон прагне скористатися впливом Китаю на Тегеран, однак після зустрічі не з'явилося жодних свідчень того, що Сі Цзіньпін погодився надавати тиск на Іран відповідно до побажань Трампа. Чи міг він взагалі сподіватися на те, що Китай щось запропонує?
На мою думку, центральною темою обговорення стала Ормузька протока та відновлення стабільного руху через цей важливий шлях. Це, знову ж таки, надає можливість Трампу отримати вигоду, адже зниження цін на нафту призведе до зниження вартості бензину і дизельного пального в США. Це можна представити як позитивний результат, ніби перемогу. Для світової економіки цей аспект також має велике значення, оскільки вона починає повертатися до звичного ритму. На мою думку, саме ця тема була вирішальною під час обговорення міжнародних питань, оскільки обидві держави значною мірою залежать від подій на Близькому Сході.
Щодо тиску Трампа на Китай, аби він утримався від постачання зброї Ірану, в мене виникає відчуття, що Китай не є ключовим гравцем у цій ситуації. Значно більше впливають на неї дії Росії. Відомо, що вона активно забезпечує Іран важливою інформацією, зокрема розвідувального характеру.
- Тобто, і тут компромісу важко знайти, при тому що Китай також страждає від перекриття проток?
- Загалом, тут працює вся палітра відносин і вся палітра питань, які впливають на ситуацію. Очевидно, якщо дві країни хочуть налагодити нормальні, не дружні, а, скажімо так, відносини, то колись це називалося "відносинами мирного співіснування". Коли був комунізм, коли був імперіалізм у радянському варіанті, вони говорили про мирне співіснування двох систем.
Наразі Китай прагне досягти певної стратегії, що передбачає мирне співіснування, проте з наявністю ряду чутливих питань, для яких необхідно знайти рішення. Зокрема, ми ще не торкнулися теми Тайваню, яка є серйозною проблемою у відносинах між Китаєм і США та викликає чимало занепокоєння в Китаї. У подібних ситуаціях лідери намагаються аналізувати ситуацію, розбиваючи її на складові частини, та обмінюватися поступками: ти надаєш мені це, а я тобі – те. Натомість я отримую інше. Таким чином, відбувається пошук делікатного компромісу, який може зменшити напругу і запобігти конфліктам. Тому доведення відносин до критичної межі не вигідно ані Китаю, ані Америці. Вважаю, що мова йтиме про взаємні поступки та обміни, щоб підтримувати ситуацію в більш-менш конструктивному руслі.
Отже, підсумовуючи, можна сказати, що сторони вирішили не погіршувати обстановку, проте змагання та певні суперечності між США і Китаєм залишаються актуальними. Як ви думаєте, чи є ймовірність, що ситуація може загостритися в найближчому майбутньому?
- Думаю, що ні, тому що попереду щонайменше дві зустрічі, у листопаді та грудні. Я думаю, що за підсумками цієї розмови були дані доручення працювати саме за тими напрямками, про які ми говорили. Відтак нам треба дочекатися кінця року, подивитися, що відбудеться на цих зустрічах, і вже тоді можна буде говорити, чи вдалося домовитися, чи все ж таки розбіжності виявляться значно більшими і конфронтація продовжиться.
Моє суб'єктивне враження полягає в тому, що наразі не можу стверджувати про наявність чіткої тенденції, але атмосфера навколо свідчить про те, що вони все ж шукатимуть компроміс. І в мене є відчуття, що їм вдасться його досягти.
18-19 листопада, як ви вже згадали, відбудеться найближча зустріч. Це саміт АТЕС, який проходитиме в Китаї. Зазначимо, що серед учасників буде і російський лідер. Чи не йдеться про те, що під час зустрічі трьох лідерів може статися щось суттєве? Можливо, вони обговорять важливі питання і досягнуть певних домовленостей?
На мою думку, можна провести паралель з алегорією. Уявіть собі двох слонів та мавпу. Ці два сильні лідери представляють світову владу, а мавпа — це той, хто метушиться між ними, намагаючись привернути увагу. Ситуація явно нерівна. Якщо відбудеться будь-яка взаємодія, то, напевно, спочатку вона буде двосторонньою, а згодом, якщо виникне така потреба, можливо, запросять Путіна. Однак, я в цьому не впевнений. Піднімати його на один рівень з китайським лідером не має сенсу. Трамп, звісно, може вчинити несподівано, але я не бачу особливих причин для цього. Можливо, будуть неформальні зустрічі на різних протокольних заходах, якщо, звісно, Путін вирішить приїхати, що також залишається під питанням. Проте я сумніваюся, що це призведе до якихось кардинальних змін. Усі учасники мають свої інтереси, і навряд чи хтось із них готовий від них відмовитися.
#
