»Ніхто не проти ринку землі. Питання: на яких умовах?»

Про підготовку до загальноукраїнського страйку вже заявили Федерація профспілок України, ВГО «Союз захисту підприємництва», Громадський союз «Аграрний союз України» та Асоціація фермерів і приватних землевласників України. Його проведуть у зв’язку з одержавленням системи соціального страхування, знищенням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, тиском на ФОПів, а також відкриттям ринку землі без рішення всеукраїнського референдуму. Останньою краплею — стало ухвалення в першому читанні законопроєкту «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», який передбачає скасування з 1 жовтня 2020 року заборони на відчуження сільгоспземель усіх форм власності. Аграрії кажуть, що їх «кинули, як хлопчиків». Адже жодні їхні пропозиції, поради чи напрацювання, які були викладені в численних зверненнях, влада не взяла до уваги. Тепер вони готові до радикальних дій, лише не допустити ухвалення законопроєкту в другому читанні. Далі — пряма мова.

«ТОЙ ЗАКОНОПРОЄКТ, ЯКИЙ Є, ЗНИЩИТЬ УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО»

Iван ПИПЯК, керівник апарату облагрооб’єднання «Вінницька рада сільгоспвиробників»:

— Щойно до влади прийшла «зелена команда», вони заявила, що буде запроваджений ринок землі, і ми почали працювати в експрес-режимі, об’єднуючи фермерів, вивчаючи їхні думки, досвід і напрацьовуючи механізми, як можна було б це зробити безболісно і виважено. Ніхто не проти ринку землі. Питання: на яких умовах? Адже викликів задосить. Треба навести порядок на землі, щоб усі платили орендну плату, щоб була проведена інвентаризація і лише за наповненого кадастру можна відкривати ринок землі. В нас є напрацьовані чіткі правила і свій проєкт закону, але їх проігнорували. Урядовці ніби і йшли на контакт, обіцяли дослухатися, а «кинули», як хлопчиків. Вони роблять своє і свій законопроєкт просувають, не розуміючи, що він залишає Україну без майбутнього. Не думають про те, що якщо виділяти по 200 тисяч гектарів у одні руки — то це ж не лише земля, під нею є надра. Ба більше, той законопроєкт, який є, знищить українське село, бо хто з закордонних власників буде готовий працевлаштувати українського селянина і розвивати соціальну сферу села? Ми вже маємо досвід — на тій землі, де господарює фермер, село живе, а де великий агрохолдинг — занепадає, бо люди не мають робочих місць, молодь виїжджає, села пустіють. Я не розумію позицію нинішньої влади, а ще більше того захвату, з яким вони декламують, що нарешті позбавлять людей кріпацтва. Ніхто з них стратегічно не думає про людей, про село, про землю. Таке враження, що вони відстоюють інтереси лише агрохолдингів, із якими не може конкурувати одноосібник чи фермер. Великий заробить, а малий — втратить. Тому переходимо до екстреного режиму роботи. В Києві вже анонсували формування страйкових комітетів з-поміж профспілок, ФОПів, аграріїв, а це понад 20 тисяч людей. Ми вже почали створювати його в області, щоб не допустити ухвалення законопроєкту в другому читанні. А якщо треба буде, то фермери готові вийти на майдан.

Iван ТЕЛЕВАТЮК, працівник фермерського господарства «Агро-Сад» з Могилева-Подільського району:

— У мене є своя земля, але віддав її в оренду, бо самотужки обробляти не рентабельно, та й складно. Забирати її не збираюся, бо отримую від господарства виплати за оренду. На цьому етапі не бачу економічної доцільності щось змінювати. Ціна на землю не велика, щоб її продати. Якщо порахувати, то ці гроші частинами можна одержати упродовж 7—10 років, здаючи в оренду. Моя думка така: якщо й відкривати ринок землі, то скуповувати її має держава в земельний банк, а вже потім здавати на умова

Х аукціону в оренду іноземним чи українським фермерам. Свою землю я продавати не буду, такої ж думки більшість моїх односельців. Можливо, це архаїзм, але досі думкою живемо: «якщо помру, то хоч землю онукам залишу». Пам’ятаєте епізод із фільму, коли до індійського племені приходять нові американці і дають вождеві долари за землю. А він кинув їх у вогонь і каже: «Бачиш, що ти мені дав? Дим! А хочеш забрати землю!». Подібної думки і наші люди. Земля — це вічне, а гроші — прийшли і пішли, особливо зараз.

«ЦЕ ПИТАННЯ НЕ БІЗНЕСУ, А БЕЗПЕКИ МАЙБУТНЬОГО ДІТЕЙ»

Сергій ЛАНОВИК, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників у Вінницькій області:

— Відкриваючи ринок землі, влада ставить під загрозу існування держави як такої, бо кому буде належати українська земля, той буде панувати на цій землі. Я розглядаю під цим рішенням навіть підготовку до майбутнього переселення народів. Якщо іноземні компанії будуть мати право придбати по 200 тисяч га землі, то давайте змоделюємо, що може бути далі. Зайшли 5-10 компаній, скупили. Кому належить земля? Їм! Їхній державі! Вони можуть з нею робити, що завгодно, наприклад, вивезли родючий шар, або привезти сюди своїх працівників, а наші селяни залишаться без роботи — поїдуть у найми.

Але, знаєте, біда об’єднує. Досі серед фермерів не було такої єдності, кожен був сам по собі, бо селяни — це зайняті роботою люди. Зараз сільськогосподарський рік завершився, урожай у коморі і сільгоспвиробники починають об’єднуватися. Вони розуміють, що це питання не бізнесу, а безпеки майбутнього їхніх дітей. Якщо вони сьогодні втратять землю, то залишаться без власності, а їхні діти і внуки без роботи... Чи буде «земельний майдан», говорити зарано, але в другому читанні законопроєкт у такому вигляді ухвалений не буде. Ми для цього докладемо максимальних зусиль.

«НЕ ЗРОБІТЬ БАЛТІЙСЬКОЇ ПОМИЛКИ!»

Володимир РУБАНСЬКИЙ, голова селянсько-фермерського господарства «Рубін» з Мурованокуриловецького району:

— Те, що ринок землі потрібен, — це 100% так. Але не зараз, бо в земельних питаннях — безлад. Впроваджувати земельну реформу поспішно не можна. Треба провести підготовчі роботи, а вже потім відкривати ринок. Інакше потрапимо в прибалтійську пастку. Не раз мав розмову з колегами з країн Балтії, вони також були самодостатні люди, вийшли на технології, мали можливості придбати техніку, показували гарні здобутки в своїх господарствах. Але коли в них впровадили ринок землі, то програли іноземним інвесторам, оскільки не мали достатньо коштів, щоб конкурувати на рівних. Не витримали конкуренції. І сьогодні вони просять: не зробіть балтійської помилки! З тим ресурсом, який є в фермерів, жоден не зможе конкурувати з зарубіжним капіталом. Зрозуміло, що 200 тисяч землі за раз ніхто не скупить і не всі люди будуть сьогодні продавати, йдеться лише про 5-7% пайовиків, які готові продати свою землі вже зараз. Але можуть бути настільки жорсткі умови для пайовиків, що люди не зуміють протистояти і змушені будуть продавати свої ділянки, щоб просто не втратити.

«ЩО БУДЕ З ДЕМОПОСІВАМИ, ДОСЛІДНИМИ ДІЛЯНКАМИ? ЧИ БУДЕ ВИРОБНИЦТВО НАСІННЯ?»

Олексій ДОН, священик, голова фермерського господарства з вирощування органічної продукції з Теплицького району:

— Мене в усій цій ситуації дивує те, що ніхто не порушує питання сільськогосподарської землі, яка під наукою, а це п’ята частина угідь. Що буде з демопосівами, дослідними ділянками? Чи буде виробництво насіння? Хто буде винаходити нові сорти, органічну продукцію? Чи ми все з-за кордону будемо завозити? Зрозуміло, що відкриття ринку землі — це питання не теперішньої влади, цей тиск був давно і має він зарубіжний початок. Це політика МВФ і подібних. А все чому? Наше сільське господарство — одна з найбільш соціально відповідальних і найстабільніших галузей, бо вона розвивається. Навіть невеликі компанії почали потроху виходити на міжнародний ринок, показавши, що ми можемо конкурувати з європейськими колегами. Експорт зростає, нарощується переробка, фактично наше сільське господарство в експресі, але його розвиток хочуть зупинити, витісняючи її виробників, бо ми стаємо серйозними конкурентами в Європі. Якість нашої продукції на порядок вища, бо ми маємо родючі ґрунти, помірний клімат, працьовитих людей — усі умови для гарних врожаїв, яких Європа не має, навіть за тих колосальних дотацій, що доходять до кількох сотень євро на гектар. У них за будь-яких умов гарантований прибуток. А ми самі його створюємо, докладаючи значних зусиль і затрат. І при тому всьому наші господарства ще вкладають кошти у розвиток свого бізнесу й соціальні проєкти громади.