Чи можлива інтеграція Канади до Європейського Союзу і чому ця концепція викликає дискусії?

Концепція наближення Канади до Європейського Союзу, яка нещодавно виглядала як геополітична мрія, у цьому році стала темою активних політичних дебатів.

Голова Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн висловила ідею про те, щоб Канада стала першим "асоційованим членом" Європейського Союзу. Проте ця пропозиція вже викликала певний опір в Європі, зокрема з боку Німеччини. Чи є у Канади реальна можливість наблизитися до європейської інтеграції? Що стоїть за цією ініціативою і кому насправді вигідний такий союз? Про це детальніше розповість Еспресо.

Чому Канада почала обговорювати європейські питання?

Лише кілька років тому було важко уявити, що Канада може серйозно задуматися над таким глибоким зближенням з Європейським Союзом. Адже Сполучені Штати продовжують залишатися її основним торговим партнером, а економічні зв'язки між цими двома північноамериканськими країнами є надзвичайно міцними.

Проте відновлення Дональда Трампа на посаді президента США кардинально змінило обставини.

Президент США не раз висловлював загрози щодо введення торгових мит на канадські товари, критикував економічні рішення Канади та навіть робив пропозиції з приводу можливого перетворення цієї країни на 51-й штат Сполучених Штатів. Для канадців, які завжди вважали американців своїми найближчими партнерами, це стало суттєвим викликом для їхньої національної безпеки.

Особливо складним виявився економічний аспект. Канада має значну залежність від американського ринку: у 2025 році приблизно 71,7% канадського товарного експорту йшло до США. Ця залежність свідчить про те, що будь-які ускладнення у торговельних відносинах з Вашингтоном можуть призвести до суттєвих наслідків для економіки Канади.

Прем'єр-міністр Канади Марк Карні, який очолив уряд у березні 2025 року, взяв курс на диверсифікацію міжнародних відносин. Ідеться не про розрив із США, а про створення альтернативних економічних і політичних партнерств, які дозволили б Оттаві не залежати від рішень однієї адміністрації у Вашингтоні.

У цьому контексті Європа виступає як природний союзник. Вона володіє великим ринком споживчих товарів, розвиненою промисловістю, сучасними технологічними можливостями та потребою в надійних постачальниках енергетичних ресурсів і критично важливих сировин. Крім того, Канада та Європейський Союз вже мають значний досвід спільної роботи. Між ними функціонує угода про вільну торгівлю CETA, яка сприяє усуненню більшості митних перешкод. Канада також активно співпрацює з європейськими країнами в областях оборони, науки та безпеки.

У червні 2025 року було офіційно укладено угоду про співпрацю в галузі безпеки та оборони, після чого Канада стала першою країною поза Європою, яка приєдналася до європейської оборонної програми SAFE.

Отже, поточна ініціатива не з'явилася на порожньому місці. Вона, скоріше, є спробою підняти вже існуюче партнерство на новий, більш високий рівень. Крім того, для Карні це також виступає як політичний сигнал для Вашингтона: Канада має свої варіанти, і її майбутнє не обов'язково має визначатися американською зовнішньою та торговельною політикою. Яскравим прикладом стала реакція Трампа на перші пропозиції щодо зближення. Американський президент охарактеризував ідею асоційованого членства Канади в ЄС як "смішну" та пригрозив вжити торговельних заходів, якщо вважатиме таку співпрацю ворожою стосовно США.

Що винесла на обговорення фон дер Ляєн і з яких причин Мерц заперечив?

Нова хвиля дискусій розпочалася у вересні цього року, коли президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн під час щорічного звернення до Європейського парламенту запропонувала Канаді стати першим "асоційованим членом" Європейського Союзу.

Прем'єр-міністр Марк Карні знаходився в залі, коли вона виступала.

Фон дер Ляєн наголосила, що Європі необхідно переосмислювати свої міжнародні партнерства та шукати нові формати співпраці з державами, які поділяють її цінності. За її задумом, Канада могла б отримати особливий формат відносин із ЄС, який був би значно глибшим за звичайне торговельне партнерство, але не передбачав би повноцінного вступу до Союзу.

"Без вступу в асоціацію", - саме так фон дер Ляєн пізніше охарактеризувала свою ініціативу.

Концепція полягає у розвитку співпраці в галузях торгівлі, енергетичних ресурсів, штучного інтелекту, оборонних технологій, ключових сировин, кліматичних ініціатив та безпекових питань.

Проте ця ініціатива швидко виявила суперечності всередині Європейського Союзу, яку Euronews охарактеризував як "словесну перепалку фон дер Ляєн з європейськими столицями".

Найбільш видимим противником запропонованої ініціативи став канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Цікаво, що раніше саме він виступав з ідеєю асоційованого членства для України. У травні 2026 року Мерц пропонував ввести для України спеціальний проміжний статус, який би дозволив їй поступово інтегруватися в Євросоюз та отримувати певні гарантії безпеки ще до офіційного вступу.

Проте стосовно Канади німецький канцлер проявив значно більшу обережність.

Причина не завжди криється у відсутності бажання налагоджувати стосунки з Оттавою. Берлін підтримує ідею розвитку співпраці з Канадою, але вважає, що спершу необхідно чітко окреслити зміст нового формату, а вже потім надавати йому політичну назву. Окрім Німеччини, сумніви щодо початкової пропозиції висловили також Італія, Франція та Греція. Дипломати висловлювали занепокоєння, що новий статус може не мати чітких юридичних рамок, а його впровадження без узгодження з усіма державами-членами може створити небезпечний прецедент.

Дипломати Європейського Союзу зазначають, що, попри загальну підтримку ідеї поглиблення співпраці з Канадою, існують побоювання щодо надання статусу, який раніше не розглядався, і правові аспекти якого залишаються незрозумілими, як повідомляє Politico.

Ця історія також показує інституційну проблему ЄС: навіть якщо президентка Єврокомісії бачить стратегічну перспективу, вона не може самостійно нав'язати новий формат усім 27 державам-членам.

В результаті, при складанні спільної декларації сторони ухилилися від використання терміна "асоційоване членство". Замість цього було узгоджено концепцію "ще більш тісної асоціації" між Канадою та Європейським Союзом, яка не включає можливість повноцінного членства.

"Гарна новина полягає в тому, що конкретні назви чи номенклатура не мають значення. Важливо те, яку різницю це внесе в життя канадців... і Канади в цілому, яка стане більш незалежною, більш суверенною державою, щоб ми могли жити так, як ми обираємо", - прокоментував прем'єр Канади.

Які рішення були ухвалені на саміті, що відбувся в Монреалі 29-30 жовтня?

Прем'єр-міністр Канади, зображення: Reuters

Недавні консультації продемонстрували, що, незважаючи на розбіжності щодо назви нового формату, прагнення до зміцнення співпраці залишається актуальним. 29-30 жовтня в Монреалі відбувся саміт між ЄС та Канадою, в якому взяли участь Марк Карні, Урсула фон дер Ляєн та президент Європейської ради Антоніу Кошта.

Сторони повідомили про старт ініціативи під назвою "Альянс для майбутнього" (Alliance for the Future). Ця ініціатива включатиме шість ключових напрямків:

* комерційну діяльність та спільну регуляцію;

* цифрові інновації, наукові дослідження та зв'язок;

* життєво необхідні ресурси та енергетичні системи;

* ринки та послуги в галузі фінансів

* захист і підготовленість до надзвичайних ситуацій;

* зв'язки в сфері гуманітарних питань і рухливість населення.

Сторони також досягли угоди щодо розробки спільного середовища для економічного добробуту та забезпечення безпеки.

Значним є те, що фіналізувалися переговори стосовно угоди про цифрову торгівлю, а також досягнуто домовленостей щодо розширення співпраці в таких сферах, як оборонна промисловість, критично важливі мінерали, енергетика та штучний інтелект.

Однак ключова політична угода стосується перспективного формату співпраці.

У спільному комюніке сторони дійшли згоди щодо розробки концепції більш глибокої асоціації між Канадою та Європейським Союзом до наступного саміту, запланованого на 2027 рік. Водночас, у документі чітко вказується, що це стосується формату, який не передбачає повного членства.

Отже, на сьогоднішній день можна зазначити, що процес переговорів щодо зближення перейшов у формальну стадію, проте Канада поки що не здобула нового юридичного статусу. Фон дер Ляєн навіть після саміту продовжує вживати термін "асоційоване членство", але для Оттави та Брюсселя наразі важливіше наповнити цей термін конкретним змістом.

Чи може Канада насправді вступити до Європейського Союзу

Слід провести чітке розмежування між двома аспектами: повним членством у Європейському Союзі та специфічним форматом асоціації.

Щодо першого варіанту, відповідь є досить чіткою: згідно з чинними нормами, Канада не має можливості стати членом Європейського Союзу. Це витікає зі статті 49 Договору про Європейський Союз, яка дозволяє подавати заявки на вступ лише європейським країнам, що визнають основоположні цінності Союзу та зобов'язуються їх дотримуватися.

Канада, незважаючи на свої історичні, культурні та політичні зв'язки з Європою, розташована географічно на північному континенті Америки. Таким чином, чинні норми законодавства Європейського Союзу не надають можливості для її стандартного вступу до складу ЄС.

Теоретично змінити правила можна через перегляд установчих договорів Євросоюзу. Але це надзвичайно складний політичний і юридичний процес, який потребував би згоди всіх держав-членів та ратифікації відповідних змін. І навряд чи хтось у Брюсселі зараз готовий відкривати таку дискусію заради Канади.

Замість цього відкривається альтернативний варіант.

Стаття 217 Договору про функціонування Європейського Союзу надає можливість укладення асоціативних угод з країнами, що не входять до нього. Ці угоди можуть включати специфічні економічні, політичні та інституційні зв'язки, а також спільні зобов'язання та механізми співпраці. На цій основі може бути розроблений унікальний формат співпраці з Канадою, не змінюючи основних принципів вступу до ЄС.

Проте існує суттєвий аспект. У діючих угодах не існує готової категорії "асоційованого члена ЄС". Отже, її необхідно буде юридично визначити або деталізувати через спеціальну угоду.

Експерти Chatham House вважають, що найбільш реалістичним варіантом для Канады є поглиблена асоціація з Європейським Союзом, а не створення нового формату членства з правом участі в інституціях ЄС. Іншими словами, Канада зможе отримати більше можливостей для інтеграції в європейський ринок та політичні процеси, але не стане повноправною державою союзу.

Які думки канадців щодо наближення до Європи?

Інтерес до поглиблення зв’язків з Європою викликає значну підтримку в канадському суспільстві. Згідно з даними опитування, проведеного компанією Spark Advocacy у березні 2026 року серед 4000 респондентів, 58% канадців вважають, що варто розглянути можливість вступу Канади до Європейського Союзу. Більш того, близько 25% учасників опитування прямо висловили свою підтримку цій ідеї.

Ці результати вказують на те, що обговорення Європи для канадців стало більше, ніж просто дипломатичний процес. В умовах конфліктів із Вашингтоном певна частина населення дійсно прагне знайти нову модель міжнародних відносин.

Одночасно підтримка інтеграційних процесів не свідчить про намір відмовитися від національного суверенітету або прийняти всі норми Європейського Союзу. Прем'єр-міністр Марк Карні не раз підкреслював, що його країна не має наміру ставати повноправним членом ЄС. Він підтримує прагнення Урсули фон дер Ляєн, проте акцентує увагу на важливості суті майбутньої співпраці, а не лише на її формальному статусі.

"Ми прагнемо встановити максимально тісні партнерські відносини, окрім питання вступу. Канада стане першою країною-асоційованим членом Європейського Союзу", - підкреслив Карні після завершення саміту Канада - ЄС у Монреалі.

Карні пропонує модель, за якої Канада зберігає політичну самостійність, але отримує більше можливостей для економічної та безпекової співпраці з Європою.

Однак у Канаді відсутній повний політичний консенсус. Наприклад, лідер Консервативної партії П'єр Пуальєвр виступає за посилення торговельних та оборонних зв’язків з європейськими країнами, але висловлює занепокоєння щодо можливості, що канадці можуть опинитися під європейськими регуляціями, не маючи змоги впливати на їхнє прийняття.

Існує також інша проблема - це розмежування повноважень між федеральним урядом і провінціями. Наприклад, сфера енергетики та використання природних ресурсів в основному регулюється на рівні провінцій, що ускладнює Оттаві можливість самостійно узгоджувати всі деталі майбутньої інтеграції з Європейським Союзом.

Міжнародний юрист Баррі Епплтон, на якого посилалася Reuters, акцентував увагу на цій проблемі: Канада отримала пропозицію щодо статусу, який юридично не має підстав, від європейської інституції, що не погодила це питання з усіма своїми членами. Водночас канадська конституція накладає обмеження на федеральний уряд у виконанні певних зобов'язань. Таким чином, навіть якщо Карні та фон дер Ляєн досягнуть угоди про амбітний формат, його реалізація залежатиме не лише від політичної волі Канади.

Кому вигідніше зближення: Канаді чи Європейському Союзу

Власне, можливий альянс може принести користь обом учасникам, хоча їхні спонукання можуть мати певні відмінності.

Для Канади це, в першу чергу, питання економічної та політичної автономії. Оттава прагне знизити свою залежність від американського ринку, шукати нові торгові партнерства, залучати інвестиції та розширювати можливості для національних компаній.

Європейський Союз має можливість надати Канаді доступ до одного з найбільших споживчих ринків на планеті, а також співпрацювати у таких сферах, як високі технології, наукові дослідження, оборонна промисловість та енергетичний сектор.

Особливо важливим є питання критично важливих мінералів. Канада володіє значними запасами літію, нікелю, кобальту та інших ресурсів, необхідних для виробництва акумуляторів, електроніки, військової техніки та розвитку зеленої енергетики. Європа, яка прагне зменшити залежність від постачання стратегічної сировини з Китаю та інших нестабільних напрямків, зацікавлена в надійних альтернативних джерелах.

Енергетичний сектор також має велике значення. Канада має всі шанси стати ключовим постачальником зрідженого природного газу та інших видів енергетичних ресурсів для європейського ринку. Для Європейського Союзу Канада виступає не просто як черговий торговий партнер, а як потенційний союзник у глобальній боротьбі за вплив.

Європейські країни мають шанс укріпити свої позиції в Північній Америці, розширити співпрацю в арктичному регіоні, залучити нові ресурси та забезпечити додаткову підтримку для своєї безпеки.

Канада також входить до складу НАТО, володіє потужною оборонною промисловістю та значними військовими можливостями. В умовах, коли європейські країни все частіше акцентують увагу на важливості забезпечення власної безпеки, така співпраця стає особливо важливою.

Не менш суттєвим є політичний вимір. Європейські країни та Канада поділяють спільні цілі в підтримці України, дотриманні міжнародного права, розвитку демократичних інститутів і протистоянні авторитаризму. Внаслідок цього, зміцнення їхньої співпраці може стати шляхом до створення більш широкої коаліції демократичних держав, які прагнуть уникнути залежності від політичних рішень Вашингтона або Пекіна.

Чому зближення може створити нові проблеми для Європи

Хоча ідея надання Канаді особливого статусу має свої недоліки, вона викликає чимало заперечень. Деякі критики висловлюють слушні міркування. По-перше, це може створити небезпечний прецедент для держав, які протягом тривалого часу прагнуть стати частиною Європейського Союзу.

Україна, Молдова та держави Західних Балкан проходять складний процес реформ, адаптації законодавства та виконання критеріїв членства. Переговори можуть тривати роками, а іноді й десятиліттями.

На фоні цих подій виникає цілком обґрунтоване питання: чому країна, що не розташована в Європі і не проходить процес вступу, отримує шанс на особливе партнерство з Європейським Союзом?

Безумовно, асоціація не буде рівнозначною повноцінному членству. Проте якщо Канада отримає значні можливості доступу до європейського ринку, програм та процесів ухвалення рішень, це може зменшити інтерес до самого процесу вступу.

Іншою важливою проблемою є брак чіткого юридичного механізму. У випадку, якщо Канада зобов'яжеться дотримуватися європейських стандартів у певних галузях, чи матиме вона можливість впливати на їх розробку? Якщо відповідь негативна, це призведе до ситуації, коли Оттава буде змушена виконувати рішення, ухвалені в Брюсселі, при цьому не маючи достатнього представництва в європейських установах.

Аналогічна модель вже реалізована у Європейській економічній зоні, яка охоплює Норвегію, Ісландію та Ліхтенштейн. Ці держави мають можливість користуватися значною частиною єдиного ринку ЄС, проте не беруть активної участі у процесі створення європейських законів. Питання про те, чи буде Канада готова прийняти подібні умови, залишається відкритим.

Третя проблема полягає в тому, що сам Євросоюз поки що не розв'язав свої внутрішні суперечності. Як приклад можна навести торговельну угоду CETA, яка з 2017 року перебуває на тимчасовому застосуванні, але на жовтень 2026 року дев'ять країн-членів ЄС ще не завершили її національну ратифікацію. Це свідчить про те, що навіть чітко визначений формат економічної співпраці між Канадою та Європою вже майже десять років не може пройти всі необхідні етапи. В умовах цього затримання, переговори про створення ще більш глибокої інтеграції можуть виявитися значно складнішими.

Аналітик Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Ананд Сундар у своєму аналізі звертав увагу на те, що без чіткого визначення змісту асоційованого членства ця ініціатива ризикує залишитися лише політичним жестом, як він каже "членство без членства".