ГРУ поступово збільшує свої навички у проведенні диверсій проти західних країн, заявив колишній співробітник ЦРУ Гофф.

У своєму інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо", колишній керівник спецоперацій Центрального розвідувального управління в Європі та Євразії Ральф Гофф поділився думками щодо українських та російських спецслужб, а також обговорив операцію "Павутина" і концепцію "шокової терапії" Дональда Трампа.

Важливі повідомлення від Піта Геґсета і Дональда Трампа свідчать про те, що він скликав найвищих військових командирів і адміралів Сполучених Штатів. Америка готується до збройного конфлікту. Яким чином ми повинні врахувати особливості сучасної ситуації в Європі? Росія продовжує свою агресивну політику без зупинок.

Я б не назвав це підготовкою до війни. Швидше, це систематичні дії адміністрації Трампа, спрямовані на реорганізацію та реформування Пентагону в рамках їхньої стратегії. У зв'язку з Україною та російським конфліктом тут немає безпосереднього зв'язку.

Водночас варто акцентувати на висловлюваннях адміністрації Трампа, які свідчать про зростаюче розчарування президента Трампа у Путіні, а також на його недавніх коментарях, що стосуються погіршення економічної ситуації в Росії. На мою думку, це має більше ваги, ніж навіть переговори, що відбуваються в Пентагоні.

Росія має чисельну перевагу і здається, що у них більше ресурсів. Проте Україна та наші військові довели, що ми більш спроможні, стоїмо на боці справедливості, і для нас це питання життя та смерті, тоді як Росія виступає як агресор. Які, на вашу думку, можуть бути ефективні асиметричні стратегії для України, на які нам, українцям, а також нашим партнерам з Центральної та Східної Європи, варто зосередити увагу, щоб зменшити тиск з боку Росії?

Україна проявила виняткову стійкість і незламність. Саме слово "стійкість" дедалі частіше ототожнюють з українцями - з тим, як ви тримаєтеся проти сильнішого ворога, що має значно більші ресурси й водночас абсолютно знецінює власні втрати. Це принципово відрізняє Україну від Росії.

Що стосується стратегії, тактики та підтримки з боку Заходу, я вважаю, що президент Трамп дійсно викликав занепокоєння у європейських країнах. Він ясно дав зрозуміти, що одного дня Америка може втратити свій статус безперечного лідера, і що Європа не повинна цілковито покладатися на Сполучені Штати.

У цьому я вбачаю особливий "подарунок" від Трампа для європейських країн – сигнал, який підштовхує їх до активніших дій, сприяє плануванню майбутнього та розвитку власних оборонних можливостей на випадок, якщо Сполучені Штати більше не братимуть на себе провідну роль.

Це певним чином вказує на криваву "нагороду", яку Володимир Путін приніс українському народу, розпочавши повномасштабну агресію. Він, можливо, і не усвідомлював, але дарував Україні глибоке усвідомлення своєї національної ідентичності. Сьогодні ця ідентичність невід’ємно пов’язана з вашою витривалістю. Подібно до того, як президент Трамп, хоч і іншими шляхами, надає Європі можливість відновитися.

Як слушно зауважив прем'єр-міністр Польщі, і ця думка мені дуже сподобалася: "500 мільйонів європейців скаржаться, що 300 мільйонів американців не хочуть захищати 40 мільйонів українців від 140 мільйонів росіян". Це звучить іронічно, але в цих словах є певна частка правди.

А якщо говорити про перспективи кооперації між українськими спецслужбами, литовськими, естонськими, польськими? Ми розуміємо, що треба діяти на випередження. Росіяни вже почали, за припущенням, атакувати Данію за допомогою дронів, які вони випускають зі своїх танкерів у Балтиці. Росіяни завжди намагаються працювати під чужим "фасадом", буцімто це невідомо чиї дрони. І подібного буде значно більше.

Можливості укріплення співпраці між розвідувальними службами Європи та України мають величезний потенціал. Яскравим прикладом цього служить операція "Павутина", під час якої Україні вдалося непомітно доставити безпілотники вглиб російської території та завдати ударів по віддалених авіабазах. Успішне виконання місії з дотриманням абсолютної конфіденційності без жодних витоків стало потужним сигналом для західних союзників.

Зокрема, для ЦРУ це стало свідченням того, що українські спецслужби вміють надійно захищати свої секрети та залишаються недоступними для російських розвідувальних органів. Адже ще до початку війни в Європі та США панувала думка: "Ми можемо співпрацювати з українцями, але слід враховувати ризик їхньої компрометації з боку російських служб, тому будь-яка інформація може бути під загрозою".

Операція "Павутина" розвіяла ці сумніви й довела, наскільки ефективно Україна вміє захищати конфіденційну інформацію.

Це сприяло істотному підвищенню довіри західних розвідувальних органів до України, відкриваючи нові горизонти для більш глибокої співпраці. Якщо Сполучені Штати вирішать знизити свою активність у конфлікті, зокрема обмеживши обмін інформацією, Європа повинна буде зробити рішучий крок уперед. І вона цілком здатна на це.

Незалежно від того, чи йдеться про Литву з її компактними, але надзвичайно ефективними службами, чи про Естонію з такими ж продуктивними структурами, або ж про потужні та досвідчені служби Франції та Німеччини - потенціал співпраці безсумнівний. Україна вже засвідчила свою надійність та гідність як партнера, з яким варто продовжувати співробітництво в майбутньому.

Яким чином ви бачите сучасний стан російських спецслужб? Українським силам вдалося реалізувати надзвичайно важливу операцію "Павутина", у результаті якої російська сторона зазнала потужного удару. Однак ми також серйозно аналізуємо їхню підготовленість. Як розвивається наш суперник — наскільки швидко, і чи залишаються у них вразливі зони?

Операція "Павутина" яскраво виявила внутрішні недоліки Росії. ФСБ, яка відповідає за внутрішню безпеку, явно зазнала суттєвого краху. Зовнішня розвідка, СЗР, також не забезпечує необхідний рівень інформації стосовно намірів і планів інших держав.

У той же час ГРУ продовжує утримувати значні позиції. Організація має потужне фінансування та активно розвиває свої навички в так званій "сірій зоні", залучаючи їх до проведення диверсійних акцій проти західних країн. Яскравими прикладами цього є підпал торговельного центру в Польщі, спроби закласти вибухівку на літаках, що відправлялися з Литви, а також змова щодо вбивства генерального директора Rheinmetall.

Усе це свідчить про те, що ГРУ є вкрай небезпечною та ефективною організацією. Проте, на жаль, російські сили можуть вчиняти ще більш жахливі дії.

Поки що реакцію НАТО я б оцінив як вкрай незадовільну. Усі ці акти саботажу та економічні збитки, завдані Заходу, не зустріли належної та рішучої відповіді. Путін поводиться, як дворічна дитина, яка постійно випробовує межі дозволеного, і йому надто багато що сходило з рук. Дотепер він особисто, так само як і його служби, не був притягнутий до відповідальності. Якщо Захід і надалі не реагуватиме жорстко на його акти насильства та саботажу, виникає серйозна небезпека ще більшої ескалації.

Слабким місцем росіян є їхній простір і їхня стратегічна логістика. Росіяни не можуть закрити все своє небо й усі свої болючі пункти військово-промислового комплексу засобами ППО. Ми бачимо, як горять російські заводи з нафтопереробки. Якщо говорити про карту російської логістики - наскільки вона є вразливою?

Це дійсно вірне спостереження. Росія насправді підтвердила, що зберегла суттєвий потенціал у військовій промисловості. Вони змогли відновити застарілі фабрики, які займалися виготовленням боєприпасів ще з часів холодної війни, відомі як законсервовані підприємства, що тривалий час не використовувалися. Це дозволило їм оперативно збільшити свої виробничі можливості.

Втім, слабким місцем залишається логістика. Варто лише виїхати за межі Москви, Санкт-Петербурга чи кількох інших великих міст - і стає очевидним, що інфраструктура по всій території Російської Федерації зовсім не відповідає стандартам XXI століття.

Той факт, що українські збройні сили можуть завдавати ударів практично в будь-якій точці Росії по важливих логістичних об'єктах, лише підкреслює цю уразливість. І, чесно кажучи, це надзвичайно дієвий підхід.

Паралельно бюджет Російської Федерації опинився в умовах різкого дефіциту. Якщо у першій половині 2024 року він складав близько 7 мільярдів доларів, то за перше півріччя цього року вже перевищив 50 мільярдів. Це різке зростання значною мірою зумовлене втратою податкових надходжень від нафтогазової галузі - прямим наслідком українських ударів по ключових об'єктах глибинної логістичної інфраструктури.

Росіяни постійно порушують певні червоні лінії. Якою мірою Дональд Трамп буде готовий вжити рішучих заходів для протидії російській агресії?

Дональд Трамп ухвалив низку справді сміливих рішень, проте, як на мене, він не завжди отримує за них належне визнання. На жаль, ці кроки часто затьмарювали інші дії - скажімо, невдала зустріч у Білому домі з президентом Зеленським або гучні заяви про нові санкції, які зрештою так і не були втілені.

У нього є багато ефективних засобів, і важливо їх застосовувати систематично та у співпраці з європейськими партнерами. Він вірно зазначив: "Я збільшуватиму санкції проти Росії, щойно Європа перестане купувати її нафту і газ". Однак, для підтвердження серйозності своїх намірів, доцільно було б ввести хоча б частину цих санкцій самостійно, не чекаючи на рішення Європи.

Сенатор Ліндсі Грем, наприклад, вже висловив готовність підтримати в Сенаті новий пакет суворіших санкцій. Ми знаємо, що санкції можуть дійсно справляти ефект. Путін майстерно створює наратив про їхню нібито безрезультатність, але це відверта брехня. Насправді, одним із основних мотивів його зустрічі з Трампом на Алясці було бажання відкласти введення нових обмежень. І йому це вдалося, адже Путін чудово усвідомлює реальний стан справ у російській економіці. Він розуміє, що посилення санкцій, особливо вторинних, а також заборона нелегальної торгівлі нафтою можуть мати величезний вплив. Зараз він починає відчувати тиск часу і усвідомлює, що у нього може не залишитися достатньо можливостей, щоб завершити війну на своїх умовах.

Коли ми не говоримо про китайських шпигунів, це не означає, що їх нема. Зрозуміло, що Китай доволі активно комунікує з росіянами. Якщо говорити про реальну позицію Китаю і про діяльність китайських спецслужб, зокрема в Центральній Європі та в Україні, наскільки вони зараз активізовані й чи обмінюються вони конфіденційною інформацією з росіянами?

Китай має колосальні ресурси. Це дуже багата країна, і комуністична партія цілеспрямовано виділяє величезні кошти на розвиток спецслужб, що вже приносить відчутні результати.

Наприклад, коли йдеться про операції проти США, варто згадати мовний чинник: громадян Китаю, які володіють англійською на університетському рівні, у мільйони разів більше, ніж американців, які знають китайську на такому ж рівні. Додаючи ще й чисельну китайську діаспору в Сполучених Штатах, стає зрозуміло, що Китай має значну перевагу у здатності залучати людей, які вільно володіють англійською. Це робить їхні спецслужби надзвичайно ефективними та добре забезпеченими ресурсами.

Щодо взаємин з Росією, я вважаю, що вона повільно перетворюється на васала Китаю, і все більше видається, що в цих стосунках займає роль молодшого партнера.

Цікавий момент стався кілька місяців тому, коли президент Сі фактично висунув Путіну вимогу — утриматися від використання ядерної зброї. Якщо б Путін вирішив на це піти, Китай одразу б припинив свою підтримку. Тому я завжди вірив, що вся ядерна риторика з боку Путіна була лише маневром.

Показовою була реакція Путіна в період пандемії коронавірусу. Ті, хто понад усе цінує власне здоров'я та безпеку, зазвичай не розпочинають ядерних воєн. Однак Путіну вдалося залякати Захід, змусивши його повірити, що він справді може на це зважитися. Сі Цзіньпін фактично прибрав цю загрозу з порядку денного.

Позиція Китаю є дещо іншою: вони не бажають, щоб Росія зазнала поразки, але також не прагнуть повної перемоги цієї країни. Китай прагне балансувати між обома сторонами. Яскравим прикладом цього є українська індустрія безпілотників, яка наразі виробляє тисячі дронів і значною мірою залежить від китайських компонентів та технологій. Китай свідомо намагається залишатися у виграшній позиції, страхуючи свої інтереси та прагнучи отримати вигоду незалежно від результату конфлікту.

В Україні відбулося кілька резонансних терористичних актів, що призвели до загибелі політичних діячів. Є припущення про можливу причетність Росії, а також про залучення українських громадян у цю небезпечну гру, спрямовану на усунення представників нашої політичної еліти та інших осіб. Які дії слід вжити для зменшення ймовірності виникнення подібних загроз в Україні?

Є один важливий вислів: око за око. Згідно з інформацією від українських спецслужб, численні вбивства, що відбуваються в Росії, вказують на те, що в цій небезпечній грі беруть участь обидві сторони. На жаль, росіяни можуть мати певну економічну перевагу, використовуючи відчайдушне становище українців для вербування їх у свої ряди з метою виконання вбивств або диверсій.

Альтернативним способом є утримання українських військовополонених, захоплених під час бойових дій. Російські представники виходять на контакт з родичами військових і повідомляють: "Ваш близький знаходиться у нашій в'язниці – в залежності від вашої співпраці, його умови можуть бути або вкрай важкими, або більш сприятливими". Вони використовують всі можливі маніпуляції.

Україна, що є відкритим і демократичним суспільством, має деякі обмеження в порівнянні з ворогом. Проте українські спецслужби здійснили ряд успішних наступальних акцій. Операція "Павутина" яскраво продемонструвала їхню спроможність діяти на території Росії, далеко в її тилу.

Я завжди вірив, що найефективніший захист можливий лише через активний наступ. Росії слід взяти це до уваги при розробці своїх стратегій на українських землях.

Є відчуття, що загальної регуляторної стратегії у світі вже нема й ми переходимо на рівень інтуїтивних дій і повертаємося до часів Big Game -"великої гри". Це було сто років тому, і зараз відбувається великий переділ світу. Ви відчуваєте, що на нас насувається Третя світова війна?

Я не вважаю, що ми стоїмо на межі Третьої світової війни. Хоча є ознаки, що можуть свідчити про рух у цьому напрямку, до критичної точки ми ще не дійшли. Щодо трансформації світового порядку — це саме те, що відбувається зараз. Подивіться, як формуються нові альянси: Україна разом із США та європейськими країнами протистоїть Росії, яка має підтримку з боку Ірану, Північної Кореї та Китаю.

Серед країн-учасниць також є держави БРІКС, такі як Індія та Бразилія. Вони не висловлюють чіткої позиції, обираючи роль спостерігачів за розвитком ситуації. Це створює ризики, які Захід не може залишити без уваги. Такі країни, як Південна Африка та інші, уважно слідкують за цим конфліктом цінностей, не визначаючи, з ким вони готові підтримати контакт.

Це не просто битва двох армій на полі бою. Це зіткнення цінностей. Я часто кажу: якщо ви хочете побачити різницю між Україною та Росією, достатньо подивитися відео обмінів полоненими на YouTube. Коли українські військові повертаються додому, вони виснажені, очевидно пройшли через пекло, але щасливі. Вони махають прапорами, цілують землю, обіймають своїх побратимів. Натомість російські полонені повертаються у добрій фізичній формі, нагодовані, одягнені, проте похмурі. Ніхто не святкує. Вони не знають, чи на них чекає в'язниця, чи нове відправлення на фронт. Їхнє майбутнє - це очікування покарання. Якщо й існує наочний приклад різниці у цінностях між Україною та Росією, то це саме він.

Отже, це не просто конфлікт між арміями. Це зміна глобальної структури, в якій принципово відмінні ціннісні системи опинилися в безпосередньому зіткненні.

Існує кілька теорій стосовно причин, чому "Північні потоки" вийшли з ладу. У Польщі затримали громадянина України, і ця ситуація стала предметом обговорення в рамках ймовірної української спецоперації. Запрошую вас поділитися своїми не таємними думками з цього приводу.

Газопровід "Північний потік" багато років залишався болючим питанням у відносинах між Сполученими Штатами та Європою, проходячи крізь кілька каденцій німецьких урядів.

Його витоки сягають часів канцлера Герхарда Шредера, який після відставки перейшов працювати до російських нафтогазових компаній і став близьким другом Путіна. Не випадково саме Путін урочисто відзначав його 70-річчя. США роками попереджали Західну Європу про небезпеку залежності від російських енергоресурсів. Але оскільки вони були дешевими, у великій кількості й легко доступними, ці застереження ігнорувалися, і залежність лише зростала.

Так сформувалася ситуація, коли європейські країни фактично сприяли фінансуванню російських воєнних зусиль. І той, хто зруйнував "Північний потік", на мою думку, діяв в інтересах перемоги над Російською Федерацією.

Нещодавно президент Трамп висловив аналогічну думку, відповідаючи на запитання про можливе посилення санкцій проти Росії. Він підкреслив, що Сполучені Штати готові вжити більш суворих заходів тільки в тому випадку, якщо європейські країни зупинять імпорт російських газу та нафти.

У Західній Європі справді зростає готовність зменшувати залежність від російських енергоносіїв, і деякі лідери вже пообіцяли повністю відмовитися від них до 2027 року. Однак це ще перспектива на роки, тоді як сьогодні величезні кошти продовжують надходити до російської економіки, підтримуючи її військову машину. Європа має діяти швидше й скорочувати імпорт російських енергоносіїв ще до появи повноцінних альтернатив. Часткове рішення можуть дати поставки американського зрідженого газу та енергоносії з Близького Сходу.