Виступ президента України Володимира Зеленського на Раді керівників дипломатичних установ за кордоном приніс ясність щодо бачення українською владою подальшого розвитку війни. Оскільки слухачами були дипломати, що взаємодіють з міжнародними партнерами, президент обирав стриманий стиль викладу, уникаючи звичних емоційних наголосів. Основна увага була зосереджена на реальних обставинах, в яких Україні належить діяти в найближчі роки.
Основна ідея виступу є чіткою: більше не можна сподіватися, що Росія сама вирішить завершити війну. У Києві вважають, що Кремль налаштований на тривале протистояння, нарощуючи військове виробництво та залишаючи свої стратегічні цілі незмінними. Саме з цієї причини Україна активніше зосереджується на збільшенні тиску на Росію — через санкції, дипломатичну ізоляцію, а також удари по військових об'єктах і оборонній промисловості.
У своєму виступі Володимир Зеленський акцентував увагу на Сполучених Штатах і Китаї як на країнах, які можуть впливати на хід війни, сподіваючись на їхню підтримку. Проте, варто зазначити, що можливості обох держав не слід перебільшувати. Дональд Трамп не демонструє намірів суттєво посилювати тиск на Москву, продовжуючи дотримуватися стратегії зменшення американських витрат на конфлікт. Також не слід мати ілюзій щодо Китаю. Незважаючи на заяви про готовність до діалогу, Пекін залишається стратегічним союзником Росії і не зацікавлений у діях, які змусили б Кремль відмовитися від війни. Отже, сподіватися, що США або Китай зможуть примусити Володимира Путіна до миру, наразі немає підстав, хоча, за словами президента, Україна все ж спробує це зробити.
В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA український дипломат і політик Роман Безсмертний висловив свої погляди на ці та інші важливі питання.
Однією з ключових ідей виступу Володимира Зеленського стало визнання, що Росія не має наміру зупиняти війну. Навпаки, Кремль активно готується до нових наступів, продовжує мобілізацію та збільшує кількість ракетних атак. У зв'язку з цим, Україна все більше зосереджується на посиленні тиску на Росію. Окрім того, президент висловлює сподівання на підтримку з боку США та Китаю. Якою мірою це може бути реалістичним?
Щодо Вашингтона, можу висловити таку думку: відносини між Україною та США залишаються стабільними і діловими, з невеликим рівнем напруженості. Не вважаю, що Дональд Трамп або його команда планують суттєво змінювати свій підхід. Час від часу адміністрація США активізуватиме співпрацю з Україною, особливо в контексті наближення виборів до Конгресу, що спонукатиме Трампа та його команду звертати увагу на українські питання. Проте я б не став ставити під сумнів, що вирішення ключових проблем України у війні не можна зводити лише до Вашингтона. Багато з цих питань потрібно вирішувати через інші канали.
Однак без підтримки США захиститися від російської балістики буде вкрай складно.
Якщо в найближчі кілька тижнів будуть реалізовані угоди, досягнуті між президентом, урядом і європейськими партнерами з Францією, Італією, Великою Британією, Нідерландами, Норвегією та Данією, ми зможемо спостерігати кардинальні зміни у сфері захисту. У звітах більше не буде нульових показників стосовно боротьби з балістичними загрозами. Вже знайдені альтернативи для системи Patriot. Залишається лише втілити ці рішення в життя. Тому я б не обмежував майбутнє української протиракетної оборони виключно співпрацею зі США.
Щодо ліцензій, впевнений, що Україна зможе швидше налагодити виробництво комплексів SAMP/T та їхніх ракет, ніж отримати нові системи Patriot. Це вже виглядає досить реалістично. У той же час, важливо зосередитися на локалізації виробництва ракет, зокрема PAC-3 MSE. Оскільки Україна вже володіє цими комплексами, необхідно забезпечити їх боєприпасами.
Що стосується загального розвитку відносин між Україною та США, то їхній прогрес залежатиме від платоспроможності України та Європи придбати американські товари, якщо Вашингтон залишиться відкритим до співпраці. Заяви про те, що запаси в США вичерпалися і нічого не залишається для продажу, є безпідставними. Це швидше відображає політичні та військові амбіції Трампа і Пентагону. Це означає, що слід бути готовими до можливого загострення ситуації. Якщо ми починали з обіцянки завершити війну за 24 години, а тепер пройшло майже два роки, зрозуміло, що ефективність Трампа в цій справі фактично нульова. Не варто мати ілюзій.
- Позиція Сполучених Штатів щодо військової допомоги Україні дедалі частіше викликає запитання. Київ наголошує, що лише потребує достатньої кількості сучасного озброєння для захисту своїх міст і критичної інфраструктури. Як ви оцінюєте нинішній підхід Вашингтона, та її можливі наслідки?
Ми не вимагаємо від США вести війну на нашому місці чи оголошувати конфлікт з Росією. Наша основна потреба полягає в отриманні озброєння. Ми потребували Tomahawk, але їх не передали. Нам також потрібні Taurus, але Берлін не надсилає їх. Щодо ракет PAC-3, то тут також спостерігаються затримки у прийнятті рішень. Коли представники Вашингтона знову стверджують, що нічого немає, це не відповідає дійсності. США мають близько трьох тисяч ракет PAC-2, термін служби яких закінчується. Їх можна модернізувати набагато швидше, ніж виготовляти нові. Польща вже працює над цими можливостями, але це залишається поза увагою. Тому складається враження, що Трамп розуміє свою концепцію "мир через силу" у зворотному сенсі — не забезпечуючи Україні достатніх ресурсів для захисту своєї території та критично важливої інфраструктури. Саме в цьому й полягає принципова відмінність між позиціями України та США.
Я впевнений, що незалежно від дій Трампа, чинна російська модель не має майбутнього. Залишається тільки питання, яким чином відбудеться її крах — через внутрішні потрясіння, зміну керівництва або інші події всередині країни. Набагато суттєвіше те, які наслідки це матиме для України, Європи та глобальної спільноти.
Чи можливо знайти спільну мову з Трампом?
Моя позиція залишається незмінною. З Трампом досягти угоди майже неможливо. Для нього міжнародні відносини є, в першу чергу, комерцією. Він використовує свій вплив, своє ім'я та політичні можливості як товар. Це слід враховувати, коли аналізуємо можливості співпраці з США. Для Трампа безпека виступає у вигляді послуги, за яку потрібно сплачувати. Бажаєте отримати американську зброю — платіть. Хочете, щоб американські військові були присутні в Європі — також платіть. Потребуєте підтримки Вашингтона — не забувайте про плату. Хоча американська політика завжди була орієнтована на практичність, Трамп вивів цей підхід на новий рівень. Тому не слід очікувати значних змін у його політиці щодо України. І не варто надіятися на те, що він зможе забезпечити мир.
- Тобто "фактор Трампа" у російсько-українській війні вже вичерпав себе?
- Я вважаю, що так. Він уже не стане вирішальним ні для України, ні для Росії. Європа поступово перестає реагувати на кожну заяву Трампа. Україні також варто діяти так само - співпрацювати зі США там, де це відповідає нашим інтересам, але не будувати всю стратегію навколо Вашингтона. На мою думку, зараз Україні не варто призначати нового надзвичайного і повноважного посла у США. Достатньо тимчасового повіреного. А для супроводу військово-технічних проєктів доцільно направити до Вашингтона дуже досвідченого представника Служби зовнішньої розвідки. Саме ця людина має професійно супроводжувати питання ліцензій, спільного виробництва та оборонної співпраці. Це сьогодні значно важливіше.
Обговорюючи Китай, президент підкреслив важливість зміцнення зв'язків та розширення співпраці з цією державою. Він зазначив, що Китай є однією з небагатьох країн, здатних впливати на позицію Росії. Чи є можливість внести зміни в цю ситуацію і досягти реальних результатів у цьому напрямку?
- У нас абсолютно різне розуміння часу, дипломатії, державних інтересів і способів досягнення цілей. Нам часто здається, що китайці повинні мислити так само, як ми. Але це не так. Ми перебуваємо в різних системах координат. Китай - величезна держава з потужною економікою, але й із колосальними внутрішніми проблемами. Поки система контролю працює, усе виглядає стабільним. Але це імперія, яка тримається на жорсткому контролі. Тому не варто ідеалізувати її стійкість. Водночас потрібно розуміти, що світовий бізнес десятиліттями будував виробництва саме в Китаї через дешеву робочу силу та вигідні умови. Саме тому Китай має такі економічні позиції. Це зовсім інша модель держави, інше ставлення до людини та її прав. Тому не варто очікувати, що Сі Цзіньпін чи будь-хто з китайського керівництва працюватиме на користь України у цій війні. Максимум, що може зробити Пекін, - дистанціюватися від окремих процесів. Але працювати проти Росії він не буде. Китай і Росія залишаються стратегічними партнерами. Це два авторитарні режими, які багато в чому поділяють однакові підходи як до внутрішньої політики, так і до міжнародних відносин.
Тоді яке ж значення мають заклики щодо зміцнення дипломатичних відносин з Китаєм? Це всього лише невід'ємна складова зовнішньої політики без якихось конкретних сподівань?
Питання експорту українського зерна залишається актуальним. Китай виступає одним із головних покупців та продовжує здійснювати закупівлі. Водночас виникають питання щодо постачання певних компонентів, які потрібні Україні. Існує безліч інших аспектів співпраці, які вже не стосуються лише політичних альянсів, а більше орієнтовані на практичні економічні інтереси. Особисто я не прихильник такого підходу, адже він часто ігнорує моральні цінності. Однак країни діють саме в цьому руслі. Десь необхідні фінансові ресурси, десь – технологічні інновації, а десь – комплектуючі, які можна знайти лише в Китаї. Тому важливо підтримувати зв’язки з Пекіном. Проте не слід пов’язувати ці контакти з надією на те, що Китай стане миротворцем. Він вже чітко визначив свою позицію і не може дозволити собі, щоб Кремль зазнав поразки у цій війні.
Найбільшою помилкою є вважати, що союз між Китаєм і Росією можна розірвати. Я постійно нагадую, що це неможливо. Проте, щоразу з'являються люди, які вважають, що "ми ще можемо спробувати". Ми намагаємося зробити це з 2014 року, але результатів немає. Те ж саме стосується і Трампа. Часто складається враження, що Путін його боїться, але, на мою думку, ситуація набагато складніша. Путін не виглядає як той, хто боїться Трампа; він відчуває впевненість, оскільки за ним стоїть Китай. Союз між Москвою і Пекіном залишається важливим елементом міжнародної політики. Саме тому не варто мати ілюзій щодо швидкої зміни цієї конфігурації. Сьогодні тоталітарні режими фактично протистоять демократичному світу, але демократичні країни самі переживають внутрішні кризи, зростання популізму та політиків, які підривають їх єдність. Це і є одним з найголовніших викликів сучасності.
- Щодо проблеми балістики, президент зробив на цьому окремий акцент під час зустрічі з дипломатами. США поки що відмовляються посилювати допомогу. Дональд Трамп, наскільки відомо, не підтримав передачу Україні 300 ракет напередодні осінньо-зимового періоду. Ви зазначили про домовленості з європейськими країнами. Чи виконаються вони найближчим часом і чи варто розраховувати на зміни у позиції США? Чого чекати на цьому напрямку?
У Європі активно триває процес збору обмеженої, але надзвичайно важливої для України кількості ракет PAC-2 і PAC-3, які деякі держави вирішили надати. Ця ініціатива вже стартувала, і в найближчі тижні очікується їх прибуття.
Ми вже обговорювали угоди, укладені з Францією та Італією після виділення фінансових ресурсів. Вони передбачають надання Україні ракетних комплексів SAMP/T разом із відповідними ракетами. Наразі триває підготовка екіпажів, і найближчими тижнями ці системи будуть доставлені в Україну. Це суттєво змінить існуючу ситуацію. Третє - важливо продовжувати діалог зі Сполученими Штатами. Сьогоднішні висловлювання Трампа можуть бути пов'язані з його надіями на можливість переговорів із Росією. Якщо соціологічні дослідження покажуть подальше зниження його рейтингів, він, безсумнівно, спробує продемонструвати якісь досягнення. Проте заяв однозначно недостатньо. Ми спостерігаємо затримки з законопроєктом Ліндсі Грема. Саме тому Україні варто активно діяти. Було б доцільно направити туди досвідченого військовослужбовця або представника розвідки, який щоденно працював би з Пентагоном над питаннями військово-технічного співробітництва. Це могло б принести значно більше практичної вигоди.
Крім того, президент коректно визначив ще одну важливу задачу для дипломатів – працювати над формуванням єдиної європейської системи протиповітряної та протиракетної оборони. Важливо усвідомлювати, що позиція Трампа щодо України може служити певним індикатором його майбутнього ставлення до Європи. Тому європейським країнам слід діяти оперативно. Проте вони не залишаються бездіяльними. Нова модернізована версія системи SAMP/T демонструє значно покращені можливості в порівнянні з попередньою. Якщо раніше комплекс міг одночасно обробляти близько ста цілей, то тепер ця цифра зросла до тисячі. Інші характеристики також зазнали суттєвого покращення. Перші модернізовані установки вже проходять тестування у Франції та Італії. Якщо результати підтвердять їх ефективність, це суттєво зміцнить європейську систему ППО.
- Але навіть найкраща система ППО навряд чи витримає таку інтенсивність застосування балістичних ракет. Все більше експертів говорять, що США могли б передати Україні окремі технології, дозволити ефективніше завдавати ударів по території Росії та використовувати Starlink для знищення пускових установок. Чи можуть американці погодитися на подібні кроки?
Ні, стосовно Сполучених Штатів важливо зберігати об'єктивний підхід. Ми повинні усвідомлювати, що від США можна очікувати лише найнеобхіднішу підтримку. Наразі Україна має дві основні опори — це Європа та власні ресурси. Якщо говорити про американські технології для атак по території Росії, то головним елементом залишається Starlink. Інших критично важливих технологій, без яких Україна не змогла б функціонувати, фактично не існує. Якщо Європа створить свою супутникову систему, вона зможе стати серйозним конкурентом для Starlink.
У завершальний момент зустрічі з представниками дипломатичного корпусу обговорювалися питання інформаційної війни та важливість її еволюції. Яке ваше бачення цього аспекту? Чи має українська дипломатія шанси вплинути на ситуацію, зокрема в державах Глобального Півдня, де вплив Росії залишається значним?
- Давайте поставимо просте запитання. Скільки повідомлень щодня публікують українські дипломатичні установи в мережі X? А тепер порівняйте це з активністю дипломатичних представництв того ж Ірану. Українські дипломати публікують одиничні повідомлення, тоді як іранська дипломатична мережа у пікові дні видає понад три тисячі публікацій. І це лише дипломатичний корпус. Це показує масштаб інформаційної роботи. Поки ми не змінимо саму філософію української дипломатії, ситуація суттєво не покращиться.
Посольство не є закритою фортецею, а виступає як важливий центр для комунікацій. Я добре згадую свою бесіду з нинішнім міністром закордонних справ Андрієм Сибігою, коли ще працював у Білорусі і активно займався розвитком інформаційного напрямку посольства. Якщо українська дипломатія продовжить діяти так пасивно, як це відбувається нині, ми будемо зазнавати поразки в інформаційній війні.
Проблема полягає в тому, що численні українські дипломати проявляють обережність щодо ініціативи. Вони зазвичай очікують вказівок і не прагнуть брати на себе відповідальність. Насправді, дипломат повинен представляти демократичну країну, що вимагає активних дій. Він зобов'язаний бути в курсі загальних політичних тенденцій і не боятися взаємодії з медіа. Так, можуть виникати критичні зауваження, дипломатичні ноти та незадоволення з боку інших держав. Проте основним завданням дипломата є захист інтересів своєї країни, а не турбота про реакцію Кремля чи інших столиць. Важливо активніше взаємодіяти з українською діаспорою, журналістами, громадськими організаціями та впливовими особами. Саме так формується міжнародна підтримка.
Чому це не реалізується в даний момент? Чи є це наслідком системних недоліків, чи ж брак підготовки у дипломатів?
Ми успадкували радянську традицію в дипломатії, де основним принципом було очікування вказівок з вищих ешелонів і відсутність ініціативи. Однак у сучасному світі такі підходи вже не є ефективними. Справжній дипломат повинен проявляти ініціативу, глибоко розуміти політику своєї країни та не вагатися брати на себе відповідальність. Помилки неминучі, адже їх допускає лише той, хто нічого не робить. Також необхідно оновити систему підготовки дипломатів. У медійній діяльності досі не надається достатньої уваги, хоча вона стає все більш важливою в сучасній дипломатії. Приклади останніх інформаційних кампаній Ірану після атак на російські судна в Каспії свідчать про це: іранські офіційні особи оперативно реагували, формуючи власний інформаційний порядок денний. Нам також потрібно діяти більш активно і не чекати, поки хтось інший сформує міжнародну думку.
#
