Лавров на саміті G20 в Атланті (США), 30 жовтня 2026 року. Фото з відкритих джерел
Ми виявили обнадійливу тенденцію: ні Європа, ні Сполучені Штати не мають наміру обговорювати питання з росіянами без участі України.
Пане Олександре, багато хто звернув увагу, що не було спільного фото після зустрічі G20. Європейські дипломати відмовилися фотографуватися із главою МЗС РФ Лавровим. Отже, якою була ця зустріч G20?
Давайте не забувати, що Група двадцяти завжди була більш привітною до Росії, як би це не звучало, ніж інші міжнародні формати. Тобто це більш відкритий формат, який залучає багато країн глобального Півдня, котрі завжди були більше налаштовані до співпраці з Російською Федерацією. Це формат, який дійсно дає можливість російському МЗС і взагалі російській владі пропонувати власні альтернативні порядки денні та альтернативні рішення. Тому від самого початку російської агресії це був той формат, який вважався найбільш прийнятним для того, щоб залучати російську дипломатію та очільника Міністерства закордонних справ. Отже, тут немає якогось великого сюрпризу. Дуже приємно, що наші партнери і більшість країн Групи двадцяти не готові були публічно показувати свою близькість до російського МЗС, і це насправді дуже позитивний знак. Це означає, що навіть для їхніх партнерів на глобальному Півдні співпраця з ними є достатньо токсичною, такою, яку не треба виносити на загал, а варто тримати на двосторонньому рівні, прикривати якимись іншими активностями. Тому це скоріше історія непублічна. Але, якщо говорити про це в контексті підготовки до майбутніх переговорів, то ми побачили позитивну для нас траєкторію: Європа не готова говорити з росіянами без повноцінної присутності України і без повноцінного нашого врегулювання. Тобто ані Європа, ані Сполучені Штати не готові з росіянами за спиною України вирішувати всі ті питання, які будуть винесені на зустріч. Тому це для нас має бути хорошим сигналом, що у нас досі є люфт, оцей проміжок часу і проміжок можливості для того, щоб переконати наших партнерів саме в нашій позиції. І від нашої позиції, відповідно, вже розвивати якийсь спільний проєкт.
"Вони не могли уникнути розмов про Україну."
Які основні теми обговорювались під час зустрічі G20? Чи піднімали питання війни, можливо, ситуацію в Ормузькій протоці або Червоному морі? Пан Рубіо зазначив багато викликів, які стали предметом обговорення. Чи торкнулися теми України?
Про Україну в цьому контексті неможливо не згадувати. Справді, пан Рубіо має рацію: Група двадцяти більше зосереджується на економічних питаннях, спільному розвитку і енергетичних ініціативах. Однак президент Трамп значно посилив зв'язок між енергетичними темами та Україною, адже, як показали наші партнери з G20, Чорне море є критично важливим для їхньої стабільності — економічної, соціальної та продовольчої. Варто пам'ятати, що Індонезія, яка нещодавно займала лідерські позиції в G20, на 30% залежить від українського агроекспорту для свого продовольчого ринку. А Нігерія, один із центральних гравців в цьому форматі з населенням понад 80 мільйонів, також на 25% залежить від українських агропродуктів. Це вказує на те, що питання постачання продуктів, пального та добрив, які, здавалося б, не стосуються війни або політики, насправді тісно пов'язані як з Україною, так і з Росією. З цієї перспективи важко уявити формат G20 без згадки про Україну. Обговорення ключових питань без її участі було б неможливим. Тому ми безумовно мали свою присутність у цьому діалозі.
Крім того, американцям необхідно зараз усвідомити, що українське питання відіграє вирішальну роль у контексті енергетичних ресурсів та цін на паливо. Це підхід Дональда Трампа. Ми неодноразово чули, що зростання цін на пальне на американських АЗС пов'язане саме з ударами в Україні. Хоча це виглядає як певний політичний театральний виступ, Трамп активно відстоює цю точку зору. Таким чином, українське питання, навіть якщо не було винесене в окрему категорію, все ж таки згадувалося в обговореннях. Група двадцяти не може обговорювати міжнародну економіку, стабільність та фінансові питання, не згадавши про Україну та російську агресію проти неї.
Засідання Групи двадцяти, незважаючи на його значення в контексті сучасної дипломатії, має радше консультативний характер.
Не можу не відзначити міністра закордонних справ Великої Британії, який безпосередньо звернувся до Лаврова, заявивши, що Росія не здобуде перемоги у цій війні, адже всім відомо, хто є справжнім агресором. Він також згадував про атаки російських дронів на залізничний вокзал у Дніпрі. Це не просто констатація своєї позиції, а й чітке обвинувачення, сказане прямо в очі. Міністр закордонних справ Великої Британії сміливо висловлює ці думки Лаврову, за що заслуговує на окрему подяку. Чи є ще хтось, кого варто відзначити за відвертість під час зустрічі Великої двадцятки?
Слід зазначити, що серед очікуваних учасників, безумовно, можна виділити Канада, Франція, Німеччина та Італія. Японія, хоч і відзначається своєю стриманістю в міжнародних справах, також бере участь у цьому процесі. Я сподіваюся, що японське Міністерство закордонних справ згодом надасть більш детальну інформацію про те, яким чином їхні представники взаємодіяли з російською стороною під час цієї зустрічі. Очікується, що всі традиційні партнери спілкуватимуться з Росією в подібному ключі. Однак виникає певна проблема з Республікою Корея. Спостерігаючи за політикою їхнього уряду на поліпшення відносин із Північною Кореєю, ми бачимо, що це, на жаль, затінює адекватність і бажання України мати партнерські стосунки з Південною Кореєю. Навіть передача військовополонених, яка стала причиною конфлікту, тепер визначає чіткі рамки для Південної Кореї у відносинах із нами. Таким чином, серед усіх наших партнерів — як європейських, так і позаєвропейських — загалом звучать схожі заяви: Росія є джерелом всіх тих проблем, в яких намагаються звинуватити Україну. Саме російська агресія викликала кризи в продовольчій та енергетичній сферах, а також інші великі економічні труднощі.
Але, незважаючи на все це, засідання Групи двадцяти, при всій його важливості для поточної дипломатичної адженди, є скоріше дорадчим. Це більш-менш незалежний міжнародний форум для того, щоб скликати разом представників великих держав, великих економік світу і поговорити про спільні питання. Тому очікувати тут якогось прориву нам не варто. Ці заяви є правильними, позитивними, але залишаються лише заявами.
"Путін не відвідає саміт у грудні."
Що прогнозувати від саміту у грудні? Журналісти поцікавилися, чи надішле Трамп запрошення українському президентові, враховуючи, що запрошення отримав російський лідер Путін. Трамп підтвердив, що не має заперечень проти участі Зеленського. Проте, чи залишиться ця позиція незмінною до початку саміту? Таким чином, постає питання: чи з'явиться Зеленський на заході, і чи буде присутній Путін?
Путін точно не з'явиться. Розпочнемо з найочевиднішого. Він сам обрав шлях багатьох диктаторів, які не бажають виходити з затишної зони комфорту. Він звик до того, що запитання журналістів заздалегідь підготовлені. Яскравим прикладом цього є його зустріч з Трампом в Анкориджі: як відомо, він не відповів на жодне запитання іноземних журналістів, обмежившись лише двома питаннями від російських. На всі інші запити він реагував фразою "Я не чую". Це яскраво ілюструє його стан, особливо коли Лаврова явно принижують на саміті G20, і він не зміг взяти участь у спільній пресконференції чи отримати спільне фото. Він був на вечері лише з тими країнами, які досі підтримують нормальні зв'язки з Росією. Уявіть, як би Путін виглядав у ситуації, коли йому довелося б звітувати перед росіянами про те, що його не сприймають як адекватного лідера. Це повністю руйнує його образ могутнього і неперевершеного диктатора. Тому абсолютно зрозуміло, чому Путін не прибуде на це засідання.
Олександр Краєв. Зображення: Facebook.
"Без Туреччини ми не обійдемося"
Чи буде якесь додаткове вікно можливостей після зустрічі Зеленського з президентом Туреччини Ердоганом? Наскільки вагомим може бути голос Анкари на переговорному треку?
Туреччина вже не виконує роль альтернативного, неупередженого форуму, якою вона була у 2022 та 2023 роках, а у 2024-му ще намагалася підтримувати цю позицію. Наразі видно, що інші європейські країни починають займати цю нішу, і Туреччина більше не може стверджувати, що є "нейтральним посередником", як вони самі себе позиціонували. Проте Туреччина залишається одним із ключових гравців НАТО в Чорноморському регіоні і продовжує мати значний вплив як на доступ до Чорного моря, так і в контексті нинішніх атак. Наприклад, інцидент із суховантажем у територіальних водах Болгарії, на який Туреччина не відреагувала, свідчить про те, що Анкара чекає або на певні поступки, або на відновлення конструктивного діалогу. Тому роль Туреччини залишається вкрай важливою. Хоча вона не буде ключовим посередником у питаннях припинення вогню, питання доступу до Чорного моря, а також нашого експорту, який на 60% залежить від морських шляхів, вимагають її участі. Отже, Туреччина є невід’ємною частиною цього процесу.
"Поки Росія не перегляне свій підхід, все це залишиться лише попередніми розмовами про можливі переговори."
Обговорювати можливість морського перемир'я на даний момент, безумовно, передчасно після цієї зустрічі, оскільки конкретних заяв не було висловлено. Коли керівники висловлюють свої думки у загальних рисах, не варто сподіватися на якісь особливі результати.
Безумовно. Можна очікувати, що це лише продовження переговорного процесу. Варто врахувати, що Росія не змінила свою позицію в питанні переговорів, яка, на жаль, виявилася контрпродуктивною. У той час, коли ми, американці, європейці та навіть турки закликали до негайного припинення вогню та узгодження базових умов (наприклад, зупинки вогню в певних секторах, таких як море, повітря чи енергетичні об'єкти), російська сторона постійно наполягала на вимогах, що включали передачу чотирьох областей Україні, відмову від членства в НАТО, визнання статусу російської мови та зменшення чисельності власних Збройних сил. Лише за таких умов Москва була готова обговорювати припинення вогню. Така позиція не відповідає принципам ефективної дипломатії. Отже, поки Росія не змінить свій підхід, говорити про реальні дипломатичні ініціативи немає сенсу. Усе, що ми обговорюємо наразі, лише попередні етапи переговорів про самі переговори.
#
