США повідомляють, що у них більше немає важелів впливу на Путіна: що насправді може означати цей "послання" від Трампа. Інтерв'ю з Огризком.

Глави міністерств закордонних справ країн G7 зібралися в Онтаріо, Канада. Хоча вони традиційно оголосили про свою "солідарність з Україною", зустріч більше нагадувала спробу закріпити нову політичну рівновагу, ніж розробити ефективну стратегію дій. Все яскравіше стає зрозуміло, що можливості для введення нових санкційних ініціатив зменшуються.

Держсекретар США Марко Рубіо визнав, що можливості для посилення санкцій проти Росії фактично вичерпані. "Я не знаю, що ще можемо зробити" - ця фраза, безумовно, найкраще відображає теперішню ситуацію в американській зовнішній політиці стосовно Москви. У той же час Лондон обіцяє підтримку українському енергетичному сектору, Оттава вводить нові обмеження, проте Вашингтон поки що утримався від будь-яких нових дій щодо тиску на Росію.

Одночасно Москва посилює свою дипломатичну активність, прямо натякаючи на намір Кремля відновити безпосередній діалог із президентом США Дональдом Трампом. Це відбувається в той момент, коли економічні позиції Росії переживають значні труднощі. Американський лідер, безсумнівно, усвідомлює цю ситуацію, тому не квапиться реагувати на кремлівські "знаки примирення".

У цьому контексті Європа прагне розробити власні засоби для протистояння російській гібридній агресії. Новий центр, що спеціалізується на боротьбі з дезінформацією, під назвою "Щит демократії", має на меті стати першим кроком до інтеграції інформаційних зусиль Європейського Союзу.

В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко висловив свої погляди на ці та інші важливі питання.

- Після зустрічі міністрів G7 у Канаді держсекретар США Марко Рубіо повідомив, що Вашингтон майже вичерпав можливості запровадження нових санкцій проти Росії. Мовляв, санкції проти найбільших нафтових компаній РФ уже запроваджено, а боротьбу з російським "тіньовим флотом" має вести Європа.

"З нашого боку залишилося не так багато санкцій. Ми вдарили по їхніх найбільших нафтових компаніях - саме про це нас просили. Очевидно, лише через деякий час буде видно ефект. Я не знаю, що ми ще можемо зробити", - зазначив Рубіо після зустрічі в Канаді. Чи свідчить ця заява держсекретаря про те, що США дійсно більше нічим тиснути на Путіна?

- Ні, це, звісно, не так. Це не відповідає дійсності. Це радше сигнал того, що Трамп зараз пригальмовує і не хоче вже надто йти далеко, сподіваючись, що Путін зупиниться. Наївна позиція, адже напередодні вкотре адміністрація президента США отримає від Лаврова заяву про "першопричини" кризи, які треба виконати, і на тому все закінчиться.

Американці мають у своєму розпорядженні чимало засобів впливу на Росію, включаючи сучасні види озброєння, які можуть бути передані. Коли вони стверджують, що їм не вистачає ресурсів для власних потреб, це виглядає несерйозно. В даний момент вони не ведуть жодних серйозних бойових дій. Навіть якщо здійснять якусь операцію в умовному регіоні Латинської Америки, це буде лише незначний епізод, який важко назвати війною. Отже, у них є більше ніж достатньо озброєння для передачі.

Коли мова заходить про економічні санкції, варто звернути увагу на торгівельне ембарго, яке може стати вагомим важелем впливу на Росію. Визнання Росії як "держави-терориста" стане значним політичним викликом для її режиму, адже це призведе до серйозних економічних наслідків для всіх учасників. Таким чином, висловлювання Рубіо не відображає реальної ситуації.

Загалом, я сприймаю це так: ймовірно, Трамп отримав вказівку не загострювати ситуацію з санкціями та іншим тиском на Росію. Більше того, вважаю, що на кілька днів перед введенням санкцій проти двох російських нафтових компаній ми можемо стати свідками ще одного "випадкового" дзвінка, під час якого Путін висловить якісь думки, а Трамп візьметься за якусь чергову абсурдну ідею з Москви. В результаті, санкції можуть знову бути відкладені. Трамп може заявити: "Давайте відстрочимо їх на місяць, адже Путін прагне миру". Такий розвиток подій цілком можливий.

Продовжуючи коментарі Рубіо, можна відзначити, що Трамп, в певному сенсі, проявляє обережність щодо тиску на Росію. Наприклад, у контексті конфіскації заморожених російських активів, держсекретар підкреслив, що це може призвести до "непередбачуваних наслідків", але рішення в цьому питанні залишає за Європою. Таким чином, позиція Сполучених Штатів у цьому аспекті залишається досить обережною.

Звісно. Як ви пам'ятаєте, сам Дональд Трамп заявляв: "Нехай забирають ці російські гроші - це їхні проблеми, нехай самі вирішують". Але тепер ми бачимо, що ситуація змінилася. "Це ваші труднощі, але можуть бути наслідки". Які саме наслідки? Цей крок може стати уроком для всіх агресорів: якщо ти здійснив напад, твої активи можуть бути використані як засіб тиску на тебе.

Не забуваймо про інші непрямі сигнали, які можуть свідчити про зміни в позиції. Наприклад, повідомлення про те, що США нібито не підтримають резолюцію в Генеральній Асамблеї ООН, яка чітко зазначає: агресором є Росія, Крим - це Україна, а територіальна цілісність є непорушним принципом. Якщо все це зібрати разом, можна зробити висновок про черговий зигзаг у позиції США. Знову постає питання, які ще ходи можуть бути зроблені, щоб задовольнити Путіна. Чесно кажучи, я втомився намагатися передбачити дії нинішньої адміністрації Трампа. Це схоже на гру в наперстки: чи буде кулька, чи ні. Саме так можна охарактеризувати сучасну зовнішню політику США.

- Повернімося до Рубіо та його заяв після G7. Усе ж ніби маємо певний позитив: "Говоримо з Україною про постачання оборонного озброєння для захисту їхньої енергосистеми", зазначив держсекретар.

Ця стратегія абсолютно не є ефективною. Що означає фраза "ми плануємо збільшити постачання оборонного озброєння"? Так, це може допомогти запобігти атакам на нашу територію, але є інше питання: як забезпечити, щоб такі загрози не виникали взагалі, щоб не було можливості завдати шкоди? Для цього необхідно не лише оборонне озброєння, а й наступальні системи, які дозволять знищувати ті об'єкти, з яких ведеться вогонь.

Напередодні була інформація, що на аеродромі у Воронезькій області нібито зосереджено тисячу "Шахедів", які будуть летіти у бік України. Може, треба ставити питання радикально: цей аеродром має бути знищений за фактом. Його там не має бути. Те саме стосується баз, де стоять стратегічні бомбардувальники, на кшталт Енгельса й подібних. Можна не просто оборонятися від нападу, а робити так, щоб нападу не було. Для цього потрібні засоби, які унеможливлять такий напад. Але для американців це вищий пілотаж. А поки що вони говорять: "Ми допоможемо захистити енергосистему", яка руйнується частково й через їхню нерішучість. Ось такий вигляд поки що має ця його заява.

- Щодо Росії. Упродовж днів перед 21 листопада, коли санкції мають запрацювати повною мірою, Пєсков і Лавров дають багато інтерв'ю. Пєсков узагалі з'явився на CNN зі зверненням: Кремль просить Трампа відновити переговори з Путіним. "Ми готові говорити про все - про ядерне роззброєння, про що завгодно, тільки давайте зустрічатися". Це, певно, артпідготовка до дзвінка, про який ви зазначили, що він може з великою ймовірністю відбутися.

- Якщо ми переходимо до етапу консультацій чи переговорів про ядерні обмеження й одночасно так погано ставимося одне до одного - як це поєднати? Московити знайдуть тисячу способів упакувати це по-своєму: "Зніміть санкції - або призупиніть, і тоді ми підемо на зустріч". Це все та сама гра. Думаю, зараз у Москві над цією ідеєю працюють на повну силу. Мені здається, залишилося зовсім небагато часу - ось-ось щось може трапитися.

Можливо, ці заяви Лаврова, Пєскова та інших - артпідготовка до дзвінка. Побачимо: залишилося зовсім мало до 21 числа. Якщо санкції дійсно запрацюють, це означатиме певну послідовність у діях американців. А далі пауза, і знову чекатимуть, поки щось не трапиться, щоб повернутися до питання про посилення санкцій, аби вони стали справді болючими для російської економіки. Поки що Трамп іти на це не хоче.

- Навіщо Путін так маніакально прагне переговорів із Трампом?

Те, що Путін стверджує про благополуччя економіки, - це його особиста версія реальності, яку він нав'язує своїй аудиторії, що продовжує вірити у нібито прекрасний стан справ. Якщо заглянути в деякі російські телеграм-канали, можна побачити картину "великого щастя", яка, на жаль, не відповідає дійсності: немає газу, хоча трубопровід проходить за якихось 50 метрів від дому, водопостачання відсутнє, тепло теж залишилося в минулому. Все це – лише для тих, хто готовий вірити в такі байки. Але оскільки в Росії є значна частина населення, що сприймає ці наративи за чисту монету, вони продовжують працювати. Люди, схоже, знаходять задоволення в тому, що мають "фюрера", який проголошує, що Росія – наймогутніша країна у світі.

Путін може стверджувати, що російська економіка у відмінному стані, але насправді вона зазнає серйозних труднощів. Останні офіційні статистичні дані свідчать про те, що навіть військова промисловість почала показувати нульові результати. У Путіна була концепція, що активізація військово-промислового комплексу зможе підняти всю іншу економіку, але це вже не відбувається, оскільки і військова економіка не демонструє зростання. Якщо 18 з 24 секторів економіки демонструють зниження, це свідчить про фактичну відсутність цивільної економіки.

Згідно з різними оцінками, 2026 рік може стати останнім, коли російська економіка ще продовжує своє функціонування. Коли середній підприємець закриває свій бізнес, він звільняє приблизно десять осіб, які опиняються без засобів до існування і вимушені звертатися до держави по фінансову допомогу. Якщо ж у держави немає ресурсів, виплати не буде зовсім. Це створює ефект доміно: падіння малого бізнесу призводить до проблем у сусідніх секторах, що, в свою чергу, загрожує і великим компаніям. Перспективи для економіки Росії виглядають досить похмуро: існує ризик серйозного економічного колапсу.

Отже, куди не глянь - проблеми всюди. Якщо економіка зупиняється, Путіну буде ні за що вести війну. Тому хай він лякає своїх громадян і світ, але реалії показують інше. Я думаю, наступний рік для нього може стати, дай Боже, останнім.

У Міністерстві закордонних справ Російської Федерації підкреслили, що не виключають можливості поставок "Буревісника" в Білорусь. Раніше ж "Орєшнік", за чутками, вже прибув на білоруську територію. Яка мета Путіна у постачанні такої зброї в Білорусь? Чи щоб налякати європейські країни та підтримувати атмосферу страху?

Так, абсолютно вірно. Кремль продовжує випробовувати реакцію на свої ексцентричні чи напівекстравагантні дії. Коли Росія підвищує ставки, необхідно швидко і ефективно реагувати. На мою думку, у відповідь потрібно діяти аналогічно або навіть з більшим рішучістю: розмістити елементи ядерного стримування в Польщі, Литві, Румунії та Фінляндії — у тих країнах, які мають спільний кордон з Росією і, я думаю, не відмовляться від такого захисту.

Коли на відверті провокації немає відповіді, то Путін думає: "Чудово, вони бояться, я можу шантажувати далі". Тому я б на місці наших натовських партнерів не лякався ескалації, а навпаки відповідав би ще жорсткіше. На один-два умовні "орєшніки" розмістити десятки засобів, щоб дати Путіну чіткий сигнал: "Ми не боїмося". Але все це залежить від політичної волі союзників - і з нею часто виникають проблеми.

Щодо Європи, то на четвертий рік повномасштабної війни та фактично вже рік гібридного конфлікту, що ведеться проти неї, Європейський Союз нарешті запроваджує ініціативу, відому як Щит демократії. Цей центр буде спрямований на боротьбу з дезінформацією, що в основному надходить з Росії.

На жаль, європейці занадто довго перебували в стані бездіяльності, а тепер намагаються надолужити втрачене. Вони були впевнені, що американська військова підтримка залишиться незмінною. Тому не інвестували в оборонні можливості чи боротьбу з дезінформацією. Відповідальні за ці питання сприймали наші попередження як перебільшення, коли ми говорили: "Ситуація для вас стає все складнішою". Тепер, коли дрони почали літати, а країни опиняються під загрозою зсередини, коли спецслужби викривають мережі російських агентів і впливу, зрештою стало зрозуміло, що настав час діяти.

Проте я вважаю, що потрібно почати не з "Щита демократії", а з створення потужного оборонного механізму. Про це я говорю вже протягом кількох місяців: необхідно збудувати справжній захисний бар'єр вздовж всього східного кордону - від Норвегії до Румунії, включаючи Україну. На демократичному та європейському боці цього бар'єру мають бути розміщені сильні військові підрозділи. Це стане запорукою того, що Росія не зможе просунутися далі. Якщо з нашого боку стоятимуть потужні сили, включаючи елементи ядерного стримування, можете бути впевненими: жодні "літальні апарати" не з'являться над Берліном, Парижем або будь-якою іншою столицею. Але ми знову повертаємось до політичних рішень. Якщо постійно сумніваєшся, якщо думаєш: "Чи справді цей дрон становить загрозу, чи, можливо, нехай собі літає...", то з такою логікою наші європейські партнери ще довго не зрозуміють очевидного.

Так, адже ще у 2008 році вони остерігалися адекватно реагувати на ситуацію, побоюючись, що Путін "підвищить градус напруги". У 2014 році ситуація повторилася. У 2022-му знову звучали побоювання, що "це чи те може призвести до загострення". І так відбувалося щоразу. Але "загострення" вже давно стало реальністю.

- Саме так. Це політичне боягузтво, ця вічна тінь "страху перед ескалацією" - її, мабуть, більше бояться самі європейці, ніж будь-хто інший. І саме це робить їх абсолютно недієздатними. Вони самі себе переконують нічого не робити - бо, мовляв, це може "розлютити Путіна". Дорогі друзі, якщо ви так і далі міркуватимете, Путін, розуміючи вашу нездатність ухвалювати рішення, почне ухвалювати їх за вас. А ви вже не зможете відповісти.

Дозвольте мені ще раз підкреслити: умовна ситуація з Нарвою є лише тестом для всіх наших західних союзників. Для Путіна окупація Нарви не становить жодних труднощів. Прорвати оборону одного батальйону навколо міста – це абсолютно незначна задача. Після цього Захід постане перед складним вибором: чи захищати Естонію від російської агресії, чи, можливо, вирішити, що не варто ризикувати глобальним конфліктом заради якоїсь Нарви. І, зрештою, махнути рукою: "Ну, сталося і сталося". Це насправді є прямим сигналом для Москви продовжувати свої агресивні дії. Чесно кажучи, я не можу зрозуміти таку логіку. Якщо поглянути на співвідношення сил, то про що взагалі йдеться? Росія з її десятою часткою світової економіки проти Європейського Союзу - це як слон і муха. І найцікавіше, що цей слон досі побоюється мухи.