Переговори в Абу-Дабі 10-11 листопада можуть стати найважливішою дипломатичною спробою останніх місяців зрушити з місця питання завершення російсько-української війни. Дональд Трамп знову говорить про велику угоду, яка нібито здатна змінити не тільки майбутнє України, а й усієї Європи. Вашингтон активізує контакти з Москвою та Києвом, обговорює гарантії безпеки, а до переговорного процесу намагається залучити європейців. Проте за гучними заявами американського президента поки що не видно головного - готовності Кремля відмовитися від своїх максималістських вимог.
Повернення Володимира Мединського на чолі російської делегації, участь представників військового керівництва та дипломатів, які ще наприкінці 2021 року висували ультиматуми НАТО, навряд чи свідчать про зміну підходів Путіна. Москва знову намагається вивести розмову за межі припинення бойових дій і порушити питання всієї системи європейської безпеки, звісно, як це бачать у Кремлі. Тим часом у Вашингтоні, схоже, вже думають про масштабну домовленість із Путіним, зміст якої викликає дедалі більше запитань у європейських столицях.
Для України ситуація критична. Київ має намір досягти не лише тимчасового затишшя на фронті, а й забезпечити умови, які не дозволять Росії скористатися перемир'ям для нових агресивних дій. Це включає ефективні гарантії безпеки, контроль за дотриманням режиму припинення вогню, захист енергетичної інфраструктури, безпеку судноплавства в Чорному морі, а також повернення полонених та депортованих дітей. Водночас залишається під питанням, наскільки Трамп готовий враховувати інтереси України, якщо його мета – швидка угода з Путіним.
У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA своїми поглядами на ці та інші теми поділився Ілля Котов, кандидат наук у галузі державного управління та керівник Центру розвитку державної стратегії й публічної політики.
Нове коло тристоронніх переговорів у Абу-Дабі намагатиметься відновити дипломатичний діалог після тривалої паузи. Проте активізація контактів ще не гарантує, що війна наближається до свого завершення. Тим часом Дональд Трамп стверджує, що може запропонувати значну угоду і підкреслює, що Росія та Україна вперше за довгий час виявляють готовність до компромісу. Здається, він активно бере участь у цьому процесі переговорів. Які ж результати можна очікувати від цієї зустрічі?
Дійсно, після того як республіканці зазнали поразки на виборах, Трамп повністю зосередив свою увагу на нашій війні. Його мотиви не пов'язані з любов'ю до України, а швидше обумовлені власними інтересами, оскільки він шукає можливості для врегулювання ситуації.
Щодо його висловлювань про готовність обох сторін до укладення угоди, я, можливо, можу з цим погодитися. Проте основна проблема полягає в тому, що Україна і Росія мають різні погляди на цю угоду. Для нашої країни це означає припинення бойових дій без територіальних поступок та офіційного визнання окупованих земель російськими. Сьогодні Трамп також зробив заяву про те, що Україна може мати інші кордони. Що він мав на увазі — залишається питанням. Можливо, це просто необережна репліка для журналістів. Проте є чіткі межі, які Україна не готова перетнути. У цьому нас підтримує Європа, і ми маємо міжнародні правові норми на нашій стороні. Росія, в свою чергу, вимагає територіальних поступок та безпекових гарантій для себе, що включає зменшення чисельності української армії та озброєнь, а також зниження присутності НАТО в європейських країнах. Отже, хоча всі, можливо, прагнуть угоди, уявлення про неї суттєво відрізняються. Це і є основною проблемою в переговорах, адже вони вимагають вміння йти на компроміс.
Якою буде значущість цієї зустрічі: чи перетвориться вона на формальність, чи ж принесе реальні результати? І що склад російської делегації може підказати про потенційні перспективи переговорного процесу?
- Коли ми почули про Мединського, особливих очікувань від зустрічі не було. Усі розуміють, що він не налаштований на конструктивний діалог і не має повноважень самостійно ухвалювати рішення. Однак у складі російської делегації відбулися зміни. Мединський залишився, але до нього додалися представники, які справді мають вагу в Кремлі. Зокрема, це заступник міністра закордонних справ Рябков. Це не просто черговий чиновник МЗС, а людина, яка постійно підтримує комунікацію зі Сполученими Штатами та передає їм відповідні сигнали.
У складі делегації є представники ГРУ, які здатні вести конкретні переговори з Кирилом Будановим щодо практичних аспектів, таких як фронтова лінія, механізми припинення конфлікту та реалізація угод. Тому, незважаючи на присутність Мединського, існують певні підстави для оптимізму. Проте важливо усвідомлювати, що кожна сторона має свої пріоритети. Україна та США зосереджують увагу на досягненні миру по всій лінії фронту. Приклад Олешок довів, що це можливо, незважаючи на спроби Путіна запевнити всіх у зворотному. Ми також зацікавлені в досягненні секторальних перемир'їв, зокрема в морській та енергетичній сферах. Трамп неодноразово підкреслював важливість енергетичного перемир'я.
Росія ж хоче обговорювати нову систему співіснування Москви та Європи, гарантії безпеки для себе, а також такі умови безпеки для України, які фактично можна прирівняти до капітуляції. Тобто коло питань широке, але позиції сторін принципово відрізняються. Росія не демонструє готовності до справжнього миру.
Чи свідчить зміна складу російської делегації про те, що Кремль насправді налаштований на конструктивний діалог? Або це всього лише маневр для демонстрації серйозності намірів Трампу, щоб уникнути перетворення переговорів на нудну бесіду з істориком, що згадує печенігів? І ще одне питання: що стоїть за вимогами щодо європейської безпеки та гарантій для Росії? Чи це конкретні ініціативи, чи спроба розширити порядок денний, затягуючи час і уникаючи ключового питання – припинення вогню в Україні?
- Щодо зміни делегації, думаю, це результат комплексного тиску, який ми чинили на Сполучені Штати, пояснюючи безперспективність переговорів без людей, здатних говорити про конкретні речі. Адже Мединський мав приїхати з меседжами про російську мову та церкву, а не обговорювати реальні механізми врегулювання. Водночас американці, очевидно, певною мірою натиснули на Путіна, щоб до переговорів долучили людей, які можуть ухвалювати рішення без додаткових телефонних погоджень. Тому це невелика, але важлива дипломатична перемога України. Ми домоглися посилення російської делегації. Адже Буданову фактично немає про що говорити з Мединським, тоді як із представниками ГРУ можна обговорювати лінію фронту та практичні питання припинення бойових дій.
Що стосується гарантій безпеки для Росії, то існує кілька важливих моментів. Я вважаю, що ця концепція, в основному, не є ініціативою Москви, а радше виходить з Вашингтона. Сполучені Штати використовують старий прийом інтеграції тем, який свого часу застосовував Генрі Кіссінджер під час діалогів із Радянським Союзом. Тоді різноманітні питання - такі як Берлін, В'єтнам, економіка і торгівля - перепліталися, і вирішення одного з них відкривало можливості для обговорення іншого. Зараз США намагаються реалізувати подібну стратегію. Визнавши, що не можуть домовитися лише про мир, вони пропонують Путіну економічні вигоди і розгляд нової ролі Росії в Європі. Тут виникає парадокс: питання європейської безпеки, заморожених російських активів і можливого відновлення постачання енергоресурсів з Росії до Європи обговорюються з Москвою без залучення самої Європи. Путін прагне вийти з конфлікту з максимальною вигодою та оголосити себе переможцем. Він не може дозволити, щоб після завершення війни Україна опинилася в значно зміцненому становищі в порівнянні з моментом початку вторгнення. В іншому випадку, постане логічне питання: чому ж була розпочата так звана "спеціальна військова операція", якщо її наслідком стане суттєве посилення української держави? Саме тому Москва вимагає гарантій безпеки, які в першу чергу передбачають зменшення чисельності українських збройних сил та обмеження дальнобійного озброєння. Росія виходить з припущення, що Україна потенційно може загрожувати їй через кілька років, і серйозно намагається закріпити такі обмеження.
Ситуація в Європі та в контексті НАТО має свої особливості. Коли Путін говорить про гарантії безпеки для Росії, він, зокрема, має на увазі виведення військових підрозділів Альянсу з Балтійських країн і Польщі, а також фактичне повернення до військової конфігурації НАТО, яка існувала в 1997 році. Хоча формально виключити країни, що приєдналися до Альянсу після цього терміну, практично неможливо, Москва прагне досягти саме такого результату. Якщо США вирішать змусити своїх партнерів по НАТО піти на такі поступки, це фактично може призвести до розпаду Альянсу. Інші країни можуть втратити віру в НАТО як у надійний механізм забезпечення безпеки. Це й є метою Путіна: послабити Альянс, спровокувати напругу між партнерами та створити фрагментовану Європу, яка більше не буде довіряти спільним механізмам безпеки. Тому ситуація дійсно є складною. Ви абсолютно праві: такі масштабні питання не можуть бути вирішені за одну зустріч. Всі ці теми потрібно буде обговорити з європейськими державами. Чи будуть вони активно залучені до переговорів - поки що залишається під знаком питання. На даний момент узгодженої європейської позиції не спостерігається.
Представники декількох країн Європи візьмуть участь у консультаціях з українськими та американськими делегаціями. Тим часом Трамп активно пропагує концепцію так званої Великої угоди, про яку раніше висловлювався Кушнер. Ця угода має на меті охопити не лише Україну, а й питання безпеки в Європі. Напередодні у них відбулася зустріч з європейськими партнерами, але, судячи з усього, їхнє ставлення до запропонованих ідей було переважно скептичним.
Ця концепція виникла в США і ґрунтується на принципі інтеграції різних аспектів. У Вашингтоні усвідомили, що спроби досягти угоди лише щодо припинення бойових дій не приносять успіху через крайню неготовність Росії до конструктивного діалогу. Тому було вирішено повернутися до методів, які застосовувалися під час холодної війни, зокрема до стратегій Генрі Кіссінджера. Тоді Сполучені Штати поєднували різні теми, зокрема економічні та безпекові. Цей підхід дав певні результати, адже Радянський Союз отримував американське зерно, а Вашингтон робив економічні поступки. Однак в цілому ця стратегія не була повністю успішною.
На даний момент США намагаються пов'язати питання загальноєвропейської безпеки з завершенням конфлікту. Я вважаю, що можливий сценарій виглядає наступним чином: спочатку можуть бути укладені секторальні перемир'я, потім настане повне припинення вогню без офіційної мирної угоди, після чого Москва отримає економічні вигоди та інші переваги, а в кінці буде укладена загальна мирна угода за участю європейських країн. Проте, все це має бути прийнятно для самої Європи. Путін, в свою чергу, вважає за краще, щоб Європа не брала участі в переговорах. Він прагне вести діалог зі Сполученими Штатами щодо гарантій безпеки, сподіваючись, що Вашингтон зможе вплинути на європейські країни та змусити їх погодитися на його умови.
Проте, чи може сучасний Трамп чинити тиск на Європу, враховуючи, що республіканці втратили повний контроль над Конгресом і мають неоднозначну репутацію серед європейських лідерів, залишається під питанням. Це вже не ті 1970-ті, коли загроза ядерного конфлікту була настільки серйозною, що країни Європи фактично покладалися на військову присутність США. Сьогодні обставини змінилися.
- Чому ж тоді Європу фактично відсувають від переговорів? Адже контакти з європейськими представниками вже були, а в Москві, зокрема через заяви Ушакова, визнають, що з Європою також доведеться домовлятися. Основні санкції проти Росії - європейські, тому без їхньої участі вирішити багато питань просто неможливо.
- Сполучені Штати є посередником цього процесу, а Трамп сам заявляє, що не є стороною конфлікту. Посередник формує порядок денний і відповідає за різні напрями переговорів. Тому, якщо американці та росіяни поки не бачать там Європи, це не означає, що Україна має відмовлятися від участі. Ми говоримо про людські життя та врегулювання війни на нашій території. Україна повинна бути присутньою на всіх переговорах незалежно від того, чи бере в них участь Європа. Звичайно, для нас краще, щоб вона була за столом.
Щодо причин відсутності, їх можна виділити кілька. По-перше, це демонстрація неповаги Путіна до європейських керівників і самого континенту. Він сприймає їх як тимчасових політиків, з якими немає сенсу укладати угоди, оскільки їх можуть незабаром замінити інші. Росія готова вести переговори з Трампом, але вважає Європу другорядним учасником. Заяви Ушакова, на кшталт "нехай Макрон телефонує або не телефонує", фактично є проявом зневаги. Москва демонструє, що формально не проти участі європейських країн, але водночас акцентує увагу на тому, що європейці самі не змогли обрати єдиного представника. У цьому контексті Росія використовує цілком реальну проблему. Коли Урсула фон дер Ляєн пропонує відправити для переговорів керівника власної адміністрації, це викликає певне здивування. Вона не є лідером європейської держави, її не обирали громадяни Європи як свого представника. Таким чином, виникає логічне питання: чому саме керівник її адміністрації повинен представляти весь континент?
Ситуація з Макроном зараз складна. Позиції Мерца також послаблені через значне падіння підтримки всередині Німеччини. Але все одно має з'явитися людина, якій довірятиме весь європейський континент. І я маю на увазі не лише Європейський Союз, а й Велику Британію та інші держави поза його межами. Навіть розмова, про яку ви згадували, між Стуббом і Путіним показова. Стубб наголосив, що телефонував російському президенту як глава Фінляндії, а не як європейський переговорник. Ця проблема тягнеться ще з травня, коли Путін уперше закинув ідею, що Європа повинна обрати одного представника для переговорів. Відтоді між європейськими державами триває своєрідне перетягування каната, яке станом на листопад так і не завершилося.
На жаль, це дійсно є ознакою недоліку сили. Єдина Європа, що володіє спільними поглядами, узгодженою позицією та здатністю колективно втілювати рішення, може викликати занепокоєння як у Москві, так і у Вашингтоні. Проте те, що ми спостерігаємо сьогодні, говорить про зовсім інше.
Якщо розглядати питання, що будуть підніматися в Абу-Дабі, то серед них варто виділити удари по енергетичній інфраструктурі, можливість енергетичного перемир'я, ситуацію в Чорному морі та обмін полоненими. Чи сподіваєтеся ви на конкретні результати в цих сферах?
- Очікую. І наші Сили оборони активно працюють, щоб ці результати були. На відміну від Сполучених Штатів, ми давно зрозуміли, що Москва розуміє лише мову сили. За останній тиждень наші військові фактично щоночі знищували один із великих нафтопереробних заводів ворога. Це визначні результати, які формують нашу сильнішу переговорну позицію.
Ми прагнемо до енергетичного перемир'я і визнаємо, що маємо труднощі в цій сфері. Одночасно ми створюємо труднощі з паливом для Росії, щоб забезпечити справедливість такого перемир'я. Без цього Москва навряд чи зробить поступки. Вона може бути готова до компромісів лише тоді, коли зрозуміє, що її становище не є кращим, а, можливо, навіть гіршим за українське. Тому я б обережно оцінював шанси на енергетичне перемир'я. Якщо Путін адекватно сприймає ситуацію і усвідомлює, що до кінця року Росія може зіткнутися з серйозними проблемами з паливом, то досягнення угоди цілком ймовірне. Але якщо він не готовий прийняти реальність, про що можна взагалі говорити?
США прагнуть досягти конкретних результатів, тому в Абу-Дабі вони вдадуться до тиску на учасників конфлікту, аби домогтися хоча б тимчасового перемир'я. Якщо енергетичний мир здається малоймовірним, то морське перемир'я виглядає більш здійсненним. Окрім того, Туреччина буде активізувати свої закулісні канали, щоб вплинути на Путіна і спонукати його до зупинки бойових дій у Чорному морі. Тому я вважаю, що найбільш ймовірним варіантом буде саме морське перемир'я. Звісно, енергетичне також бажане, але тут варто бути обережними з оптимізмом. Ми маємо справу з терористами, а зима для Путіна - це період, коли він сподівається зламати Україну, завдаючи ударів по енергетичній інфраструктурі.
Водночас існує важливий фактор. Путін усвідомлює, що з початку січня обіцянки Трампа про зняття санкцій, повернення Росії на енергетичні ринки та інші поступки можуть втратити актуальність. Запрацює новий Конгрес, який навряд чи буде готовий скасувати санкції без реальних досягнень у мирному процесі. Таким чином, Путін опинився перед вибором: він може продовжувати відтягувати час, сподіваючись на зимовий тероризм, але при цьому розуміє, що з січня можливе відновлення американської допомоги Україні – як фінансової, так і військової. Трамп також розуміє, що йому доведеться вести переговори з Конгресом і демократами щодо будь-якого важливого рішення. Як він зможе отримати поступки для Росії, якщо сама Росія не готова йти на компроміси? Ситуація вкрай заплутана. Саме результати переговорів в Абу-Дабі продемонструють, чи здатна Москва піти на якийсь конструктивний діалог, чи знову намагатиметься просто перечекати.
- Зважаючи на це, чи може Трамп посилити тиск на Україну, якщо із січня його політичний вплив у Конгресі зменшиться?
Не можна виключати можливість такого розвитку подій, але ми вже стали свідками спроб адміністрації Трампа вплинути на нас через Starlink та затримки з постачанням ракет-перехоплювачів. Які наслідки це мало? Новий Конгрес, що почне свою роботу з січня, може одним із перших своїх рішень створити слідчі комісії для розслідування причин відсутності підтримки України та обґрунтувань ухвалених рішень. Адже за кожним таким кроком, як відключення Starlink, стоять людські долі, а не політичні ігри.
Трамп, можливо, бажає посилити тиск, але часу та можливостей у нього залишається обмаль. Тому він намагається створити переговорний процес, який задовольнить усі учасники. Однак через надмірні вимоги з боку Росії це завдання вкрай ускладнюється. Наразі Трамп має всі необхідні повноваження і не зобов'язаний узгоджувати кожне своє рішення з Конгресом; він прагне закінчити війну. Йому потрібна політична перемога, особливо після поразки республіканців на виборах. Це його особисте фіаско, а не просто невдача партії. Трамп усвідомлює, що з січня частина республіканців у Сенаті та Палаті представників може створити альтернативне керівництво, яке не матиме зв’язку з MAGA і самим Трампом. Вважаю, що державному секретарю США також слід враховувати вплив цього антитрампівського крил республіканців.
Трампу необхідна перемога, і завершення війни в Україні стало б для нього величезним досягненням. Проте через свої короткозорі рішення, зокрема призупинення санкцій проти Росії та відсутність прогресу в законодавстві, він насправді втратив важливі інструменти впливу. Економічні переваги, які Росії пропонують, - це одне. Але навпроти стоїть абсолютно нелогічний гравець, який цікавиться лише експансією та відновленням імперських або радянських кордонів. Йому не важливо, як живеться росіянам, і мільярди, які обіцяє Трамп, для нього не мають значення. Його мета одна - території, території і знову території.
Якщо результати переговорів в Абу-Дабі виявляться незадовільними, чи можуть демократи підвищити тиск на Трампа та його команду? Вже з'являлися ідеї замінити переговорну делегацію, усунувши Віткоффа і Кушнера, оскільки існують побоювання, що їхня увага більше зосереджена на економічних вигодах і поступках Росії, а не на досягненні реального миру. Яка ймовірність реалізації такого сценарію?
Безпосередні повноваження щодо зміни спеціальних представників у Конгресі відсутні. Однак у політиці завжди йдеться про компроміси. Демократи можуть запропонувати в бюджетних угодах умову про виключення Віткоффа та Кушнера з переговорного процесу. Їхні позиції повинні зайняти фахівці, які мають відповідний досвід. Повертаючись до моїх припущень, можливим кандидатом на цю роль міг би стати Марко Рубіо — державний секретар, якому під силу вести переговори такого масштабу. Якщо Трамп відмовиться, це може призвести до блокування важливих бюджетних рішень у Палаті представників. У США можуть виникнути шатдауни — зупинка роботи державних установ через відсутність фінансування. Крім того, Конгрес має право викликати представників адміністрації на слухання в рамках слідчих комісій. Віткоффу та Кушнеру доведеться давати відповіді на запитання про їхні переговори в Москві. Демократи можуть поставити їм чимало непростих і незручних запитань.
Проте для того, щоб досягти реальних змін, недостатньо лише змінити переговорників. Необхідно переосмислити саму парадигму переговорів, оскільки підхід Трампа вже не є ефективним. Важливо відновити тиск на Росію. Вважаю, що демократи і республіканці можуть знайти спільну мову для підтримки законопроєкту про допомогу Україні, який вже пройшов через Палату представників, але ще не отримав схвалення в Сенаті. Його ухвалення стало б кроком до відновлення допомоги Україні та посилення тиску на Москву. Це був би комплексний і правильний шлях. Необхідні три складові: повернення санкційного тиску на Росію, відновлення американської допомоги Україні та наявність досвідченого переговорника, який знає, що робить. Лише за таких умов можна говорити про справжні зміни в політиці, адже Москва реагує лише на мову сили.
Усі переговори втратять сенс, якщо Путін не виявить готовності зробити хоча б перший крок і погодитися на припинення вогню. Ви зазначили, що наразі для нього існують відносно сприятливі умови для отримання певних поступок, поки Трамп зберігає свій вплив. Наразі з Кремля надходять лише погрози знищити мости, залізничні лінії та іншу інфраструктуру, залишивши Україну без тепла, води та електропостачання. Інших сигналів ми не отримуємо.
Це звичайний прийом терористичних дій. Тепер, окрім атак на енергетичні об'єкти, вони погрожують знищенням мостів. Чесно кажучи, виглядає, що це їх остання спроба, на яку вони покладають великі сподівання. Проте є й інші фактори, зокрема наші досягнення на фронті. Українські Збройні сили залишаються стійкими, а російські війська не демонструють значних успіхів.
Економічна ситуація в Росії є досить складною — як у сфері нафтопереробки, так і в видобутку нафти загалом. Країна фактично веде боротьбу на межі своїх можливостей. Хоча Китай надає певну підтримку, Росія змушена віддавати свої ресурси за надзвичайно низькими цінами. Ці обставини суттєво впливають на її економіку. Незважаючи на те, що влада намагається підкреслити позитивні показники бюджету, реальна ситуація залишається вкрай напруженою. Також немає жодних гарантій, що зимовий тероризм дасть очікуваний ефект.
Які ж сподівання має Кремль у такій ситуації?
- Українці можуть вийти на вулиці, вимагаючи повернення територій Росії, лише щоб зупинити атаки. Навіть через п'ять років з моменту повномасштабного вторгнення російська сторона не усвідомлює настрої українського народу. Ми чітко знаємо, хто є нашим ворогом і чому нам бракує електрики, тепла та води. Жодні територіальні компроміси не зможуть це змінити.
Існують й інші фактори, що впливають на ситуацію. Американські представники неодноразово попереджали Путіна про можливість економічного краху та закликали його зупинитися. Проте, чи зважає він на ці застереження? Це залишається нез’ясованим, і я не можу дати чіткий прогноз. Об'єктивні умови вказують на те, що війна має закінчитися найближчим часом. Росія стикається з дедалі більшими труднощами у підтримці чинного тиску, а реальних досягнень на фронті бракує. Додатково, посилення українських сил, переозброєння європейських країн та відновлення допомоги Україні – усе це не на користь Росії. Тож Москві слід знайти шлях до завершення конфлікту. Але питання в тому, чи готовий до цього сам Путін – це основна невизначеність.
#
