Втрата контрольних позицій у Конгресі під час проміжних виборів є історичною тенденцією для Сполучених Штатів.

Навіть прихильність до президента не означає готовності виборців віддати його партії повний контроль над владою

Гучні прогнози про можливу перемогу Демократичної партії та перехід контролю над обома палатами Конгресу США викликають чимало емоцій. Проте американська політична історія свідчить: нічого надзвичайного в такому сценарії немає. Втрата президентською партією парламентської більшості на проміжних виборах - радше закономірність американської політичної системи, аніж сенсація.

Інша річ, що за нинішніх політичних обставин Дональд Трамп має всі підстави отримати від виборців серйозний політичний рахунок за власну політику.

ІСТОРІЯ ПОВТОРЮЄТЬСЯ: ПРОМІЖНІ ВИБОРИ ЯК ПОЛІТИЧНИЙ РЕВАНШ

У політичному ландшафті США можна спостерігати цікавий феномен, відомий як midterm loss, що означає, що партія, яка має президента на посаді, зазвичай зазнає втрат на проміжних виборах.

Після Другої світової війни партія президента переважно втрачала місця в Палаті представників. Пояснення просте: президентська кампанія мобілізує прихильників, але вже через два роки виборці оцінюють не обіцянки, а реальні результати управління країною.

В історії можна знайти безліч випадків значних політичних поразок партій, що підтримують президента.

У 1946 році республіканська партія здобула контроль над обома палатами Конгресу, коли президентом був демократ Гаррі Трумен. Пізніше, у 1954 році, демократи відновили свою владу в Конгресі під час президенства республіканця Дуайта Ейзенхауера. В 1994 році відбулася знаменита "Республіканська революція" за часів Білла Клінтона, коли республіканці вперше за чотири десятиліття отримали більшість у обох палатах. У 2006 році демократи досягли аналогічного успіху під президентством Джорджа Буша-молодшого, що стало наслідком зростаючого суспільного невдоволення війною в Іраку та політикою його адміністрації.

Таким чином, передача контролю над обома палатами до рук опозиції є не просто рідкісним явищем, а цілком звичайним і дієвим елементом американської політичної системи.

РОЗДІЛЕНИЙ УРЯД - АМЕРИКАНСЬКА ПОЛІТИЧНА НОРМА

Американська модель державного управління включає не лише змагання між політичними партіями, а й безперервне регулювання співвідношення сил між різними гілками влади.

Ситуація, коли президент належить до однієї політичної партії, а одна чи обидві палати Конгресу підпорядковані іншій, отримала назву "розділений уряд" або divided government.

Це явище стало особливо визначальним у сучасній політичній історії Сполучених Штатів. Виборці все частіше виявляють небажання надавати одній політичній силі абсолютну владу над усіма ключовими інститутами. Проміжні вибори все більше сприймаються як засіб коригування курсу президента.

Це не вказує на те, що держава автоматично опиниться в стані паралічу. Президент тепер не може розраховувати на беззастережну підтримку з боку Конгресу, і його політичні ініціативи проходять через більш складний процес узгодження.

ЧОМУ ТРАМП МОЖЕ ОТРИМАТИ ЗАСЛУЖЕНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РАХУНОК

У випадку з Дональдом Трампом, звичайні фактори проміжних виборів можуть отримати додатковий імпульс внаслідок його особистої політичної стратегії.

Перш за все, це активізація опозиційних настроїв. Прихильники Демократичної партії стають більш зацікавленими у відвідуванні виборів, якщо вважають політику президента загрозливою для своїх інтересів і цінностей. Одночасно, деякі виборці, які під час президентських виборів віддали свої голоси за Трампа, можуть виявити незадоволення результатами його керівництва.

По-друге, економічний аспект. Інфляційні процеси, ціни на паливо, вартість товарів та загальний рівень купівельної спроможності громадян залишаються ключовими показниками для оцінки роботи будь-якого уряду. Громадян більше хвилює не політична риторика, а реальні витрати на їх повсякденне життя.

Третій аспект — це манера керування. Конфліктна риторика, політична поляризація, суперечливі рішення та постійні зіткнення з опонентами поступово виснажують навіть частину підтримки з боку виборців президента.

І врешті-решт, основоположний принцип політичної культури США полягає в системі стримувань і противаг. Американці зазвичай виявляють обережність стосовно зосередження влади в руках однієї особи. Навіть ті, хто підтримує президента, не завжди готові надавати йому безмежні повноваження.

ЕРА ПОЛІТИЧНОГО СТОП-РОЗГЯТУ ТА НЕОБХІДНИХ УГОД

Демократи здобудуть владу в обох палатах Конгресу, що відкриє нову главу в президентстві Трампа.

Президент залишить за собою право накладати вето, видавати виконавчі укази та здійснювати функції виконавчої влади. Однак можливості реалізації значних законодавчих ініціатив без підтримки Конгресу значно зменшаться.

Однак президентське вето не є безумовним засобом блокування: Конгрес має можливість його подолати, якщо отримує дві треті голосів у кожній з палат.

Окремими полями протистояння стануть оборонний бюджет, фінансування федерального уряду, зовнішня політика та кадрові призначення. У цих питаннях Білому дому доведеться домовлятися з опозицією, шукати компроміси або приймати політичні поразки.

ВИСНОВКИ

Втрата обох палат Конгресу під час проміжних виборів не свідчить про загибель американської демократії чи про якусь виняткову політичну катастрофу. Це всього лише один із аспектів її нормального функціонування.

Американські виборці мають шанс внести зміни в політичний напрямок країни вже через два роки після президентських виборів, не дожидаючись закінчення чотирирічного терміну президента.

Проте для Дональда Трампа така поразка матиме наслідки, які перевищують просту зміну парламентської більшості. Це буде свого роду оцінка його управлінського підходу, політичних рішень та здатності реалізувати власні зобов'язання.

Американська політична система вже не раз проходила через подібні реванші. Тепер залишається тільки з'ясувати, наскільки серйозною буде плата, яку виборці вимагатимуть у Дональда Трампа цього разу.