Колись Україні передбачали, що вона стане аграрною "наддержавою". Проте, чомусь не згадали, що в сучасній історії не існує великих аграрних держав. Навіть у Середньовіччі, за словами Фернана Броделя, успіх мали ті міста, де було більше майстрів, а не простих сільських угідь.
Три тигри, знищені вогнем війни
Війна перетворилася на жорстокий випробувач довоєнних стратегій, ставши своєрідним вогнем, який знищив кілька "тигрів", або ключових точок розвитку української економіки:
1) ІТ-індустрія стикається зі значним уповільненням свого зростання, а велика частина проєктів переміщується за кордон.
2) Сектор трудових мігрантів зазнав суттєвих змін: обсяги закордонних переказів до України під час війни зменшилися з 15 мільярдів доларів на рік до 6-7 мільярдів доларів і продовжують знижуватися. Головною причиною цього є зміна поведінки трудових мігрантів, які перебувають за кордоном: вони почали забирати до себе своїх батьків і дітей, що раніше жили в Україні, і зв’язок із Батьківщиною у них залишився лише через могили предків.
3) аграрний сектор відчуває суттєві проблеми, особливо в сегменті малих фермерських і селянських господарств. Основні негативні фактори впливу: логістичні ускладнення, удари по портовій інфраструктурі, стрімке зростання цін на паливо та добрива.
Сьогодні українська економіка не лише переходить до сировинного формату, а й невпинно відмовляється від широкого аграрного виробництва, яке характеризується різноманіттям продуктів. Натомість, вона все більше орієнтується на монотипні врожаї технічних культур.
Українська економіка стає "кукурудзяним придатком" світової економічної системи (плюс супутні технічні монокультури). Про це свідчить аналіз таких міжнародних організацій, як Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) й Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), які опублікували аналітичне дослідження Agricultural Outlook 2026-2035.
Що ж відбуватиметься у 2026-2035 роках у структурі світового виробництва та споживання основних аграрних культур?
Отже, до 2035 року світове виробництво в аграрному секторі рослинництва зросте на 13,3%. Проте доходи сільськогосподарських підприємств залишаться практично незмінними у реальному вимірі.
Фактори, що сприяють збільшенню обсягу виробництва:
* 73% -- з допомогою підвищення врожайності;
9% — завдяки активному використанню земельних ресурсів.
Ціни на сільськогосподарські продукти, з урахуванням впливу інфляції, або зменшуються, або залишаються стабільними. У той же час, номінальні ціни підвищуються через інфляційні процеси.
Погляд на європейські ринки: хто захоплює нашу кукурудзяну продукцію?
Ключовий чинник впливу на темпи зростання випуску продукції рослинництва -- підвищення доходів і "дієтичний перехід" у країнах Африки та Азії.
"Дієтичний перехід" означає підвищення кількості м'яса, молочних виробів і риби в раціоні, а також зменшення споживання рослинних продуктів.
У рамках споживання м'ясних продуктів особливу увагу варто приділити курячому м'ясу, яке прогнозують зростання попиту на рівні 20%.
Споживання яловичини збільшилось на 8%.
Згідно з прогнозами, до 2035 року реальні доходи аграрних підприємств можуть зменшитися на 12% в розвинутих країнах та на 20% в країнах, що перебувають на стадії розвитку.
Глобальний тренд в агросекторі -- конкуренція за ефективність виробництва. Ключове завдання -- зниження витрат на тонну продукції.
Основні чинники конкурентоспроможності включають: сприятливі погодні умови, достатнє забезпечення вологою, доступність паливних ресурсів і добрив (з урахуванням цінового аспекту), генетичні характеристики рослин, впровадження цифрових технологій в аграрний сектор (використання IT-рішень), а також витрати на логістику, і зокрема, доступ до морських портів.
Україна посяде одне із ключових місць саме як постачальник кукурудзи.
Серед провідних світових експортерів кукурудзи аналітики виділяють:
* Соединенные Штаты Америки — 29%;
Бразилія — 26%.
* Аргентину -- 16%;
* Україна — 15 відсотків;
* інші регіони світу - 11%.
Отже, 86% світового виробництва кукурудзи зосереджено у руках першої четвірки країн.
Основні країни-імпортери кукурудзи:
* Мексика — 10 процентов;
* Євросоюз -- 9%;
В'єтнам — 8 відсотків;
* Японія - 7 відсотків;
Китай — 3 процента.
Отже, серед наших суперників на ринку кукурудзи можна виділити країни, такі як Сполучені Штати, Аргентина та Бразилія.
Основним ринком збуту для України, без сумніву, виступає Європейський Союз, оскільки США завадять нашому виходу на ринки Мексики, Японії та В'єтнаму.
Незважаючи на те, що конкуренція з Америкою, Бразилією та Аргентиною буде суттєвою, адже ці держави активно прагнуть зайняти позиції на європейському ринку, боротьба за право здійснювати продажі в ЄС стає все більш напруженою.
З огляду на підписання угоди про вільну торгівлю між країнами МЕРКОСУР та Європейським Союзом, конкуренція з останніми двома країнами стане більш інтенсивною, адже Бразилія та Аргентина є частиною торгового блоку МЕРКОСУР.
Китайський ринок кукурудзи поступово втрачатиме для нас свій глобальний фактор попиту внаслідок розвитку внутрішнього виробництва в цій країні та переорієнтації Китаю на постачальників із РФ.
Прогнози для світового ринку кукурудзи, згідно з наведеним дослідженням, виглядають наступним чином.
По-перше, світовий обсяг експорту кукурудзи зросте приблизно на 34 мільйони тонн у порівнянні з базовим періодом, досягнувши близько 218 мільйонів тонн до 2035 року.
Глобальна торгівля кукурудзою продовжить демонструвати високий рівень концентрації, оскільки чотири провідні експортери – США, Бразилія, Аргентина та Україна – забезпечать майже 90% всього світового експорту. США зберігатимуть позицію найбільшого експортера, а обсяги їхнього експорту й надалі матимуть тенденцію до зростання.
По-друге, Бразилія продовжить розширювати свою експортну присутність, оскільки виробництво кукурудзи другого врожаю, пов'язане зі сівозміною сої, підтримуватиме збільшення виробництва, хоча очікується, що частка виробництва кукурудзи, що зростає, також буде використовуватися для виробництва етанолу.
Зростання експорту з Бразилії залишиться вищим за середньосвітовий рівень, хоча він уповільниться порівняно з попереднім десятиліттям.
По-третє, обсяги імпорту кукурудзи в Китай залишаться на відносно низькому рівні в порівнянні з попередніми роками, коливаючись від 7 до 13 мільйонів тонн. Незважаючи на зростаючий попит на корми для внутрішнього тваринництва, імпорт все ще буде залежати від внутрішнього виробництва, можливостей заміщення кормів, а також політичних рішень, що стосуються управління поголів'ям худоби і зовнішньої торгівлі.
Африку передали під контроль Росії.
В африканських країнах, розташованих на південь від Сахари, прогнозується, що виробництво кукурудзи продовжить покривати більшу частину внутрішніх потреб у їжі, що в свою чергу сприятиме значній самодостатності регіону.
Південна Африка, як очікується, залишиться ключовим експортером і продовжить постачати продукцію переважно на регіональні ринки.
Щодо ринку пшениці, можна виділити кілька ключових висновків із проведеного вище аналізу.
Експортні ринки продовжать залишатися частково розділеними на основі якості пшениці.
Прогнозується, що Сполучені Штати, Канада, Австралія та Європейський Союз продовжать бути ключовими постачальниками пшениці з підвищеним вмістом білка, зокрема для країн Азії.
Росія стане все більш впливовою в глобальній торгівлі пшеницею, водночас, за прогнозами, вона збережеться як особливо конкурентоспроможний гравець на ринках, чутливих до цін, зокрема в Північній Африці, країнах Африки на південь від Сахари та Західній Азії.
Прогнозується, що попит на пшеницю з боку країн Північної Африки та Близького Сходу трохи зросте, оскільки збільшення населення та обмежені внутрішні виробничі потужності підтримуватимуть попит на міжнародних ринках".
Тут варто звернути увагу на наміри Російської Федерації заснувати в Єгипті масштабний зерновий хаб, що покликаний сприяти розширенню торгових зв’язків з африканськими ринками для російських сільськогосподарських товарів.
Отже, можна стверджувати, що відповідні міністерства України зазнали невдачі у реалізації програми підтримки експорту зерна до африканських країн. Наприклад, гуманітарна ініціатива "зерно з України" жодним чином не узгоджувалася з укладанням комерційних угод та міжурядових домовленостей, тоді як Російська Федерація активно використовує подібні програми для просування своїх бізнес-інтересів.
Наприклад, Єгипет пропонував Україні створити схему товарного обміну "природний газ в обмін на зерно", адже ця країна є важливим постачальником скрапленого природного газу (СПГ) на ринки ЄС. Ця схема не потребує фізичних поставок СПГ з Єгипту в українські порти: газ потрапляє в українські підземні сховища за схемами заміщення поставок за рахунок постачань європейських трейдерів на західному кордоні України (з Польщі, Угорщини або Словаччини).
Ця схема могла забезпечити поставки газу в Україну (закриваючи майже 100% імпорту), а також сфокусувати єгипетський ринок зерна саме на поставках з України, а не з РФ.
На жаль, ми поступово втрачаємо ринки Африки, які були здобуті надзвичайно важкою працею.
Соя, ріпак і соняшник. Успіх, який виснажує землю
Щодо інших технічних культур, Бразилія продовжить утримувати лідерство у виробництві сої. Прогнозується, що в наступні десять років обсяги її виробництва зростуть на 0,7% щорічно, що є дещо вищим показником порівняно з 0,5% у Сполучених Штатах, які займають друге місце серед виробників, завдяки практиці подвійної сівозміни з кукурудзою.
Формат подвійної сівозміни кукурудзи та сої, які стають ключовими культурами і для України, формує унікальні можливості для розвитку відповідних програм переробки, коли кукурудза перероблятиметься на біоетанол, олію та шрот (комбікорми та біопаливо), а соя -- на олію та рослинний білок, включаючи амінокислоти та ізоляти. Це все в потенціалі, але поки, на жаль, не у реальній площині реалізації.
Згідно з доповіддю, Україна продовжить бути провідною країною у виробництві соняшнику та ріпаку.
Так, Україна до 2035 року збільшить своє річне виробництво олійних культур до 19 млн тонн. Основними експортерами олійних культур залишаться Канада, Австралія та Україна, на частку яких до 2035 року припадатиме 69% світового експорту.
Негативні прогнози стосовно цукру зумовлені трансформацією структури світового споживання.
Прогнозується, що Європа залишиться регіоном з найбільшим споживанням цукру на душу населення, незважаючи на очікуване зниження впродовж прогнозованого періоду. Протягом більш ніж десяти років країни Європи активізували зусилля щодо обмеження надмірного споживання цукру, впливаючи на харчову промисловість з метою перегляду формулювання продуктів і водночас заохочуючи споживачів до здоровішого способу харчування. У наступному десятилітті регіон, де споживачі стають дедалі більш вибагливими у своїх харчових звичках, зіткнеться з найбільшим зниженням споживання цукру серед усіх охоплених регіонів, що відображає поступове скорочення вживання продуктів з високим вмістом цукру. Однак загальне споживання цукру в Європі, як очікується, залишиться вищим у порівнянні з іншими регіонами; найбільше зниження прогнозується саме в країнах Європейського Союзу.
Навпаки, очікується, що споживання цукру на душу населення помірно зросте в Україні та деяких інших європейських країнах завдяки відновленню економіки".
Загалом перспективи розвитку українського аграрного сектору дедалі більше і більше звужуються до вирощування технічних монокультур: соняшнику, кукурудзи, сої та ріпаку, хоча спеціалізація на виробництві монокультур, особливо соняшнику, критично виснажує ґрунти.
Непомітна сила ринку та явний брак державного втручання.
Ця зміна відбувається на фоні повної відсутності державної стратегії, що могла б підтримати розвиток сімейних та малих фермерських господарств, які сприяють різноманіттю продуктів, а також програм переробки для великих аграрних підприємств.
Досі не відкалібровано державної програми компенсації відсоткової ставки "5-7-9" у бік пільгового кредитування виключно капітальних вкладень у секторі переробки аграрної сировини (кредитування купівлі обладнання та будівництва промислових комплексів, а не поповнення обігових коштів чи купівля імпортних товарів для торговельних мереж).
Уряд продовжує вірити, що навіть у умовах війни "ринок сам знайде рішення".
Величезний лобізм аграрних трейдерів, які монополізували експорт аграрної сировини з України, забезпечує їм збереження чинної системи відшкодування ПДВ при експорті аграрної сировини та майже повну відсутність експортних мит на сировину.
Досі немає національних проєктів розвитку системи переробки кукурудзи та сої на етанол і рослинний білок.
У південному регіоні країни бракує ініціатив для вирішення проблеми водного дефіциту.
Крім того, уряд не надає підтримки для збереження фермерських та сімейних господарств у районах, що розташовані поблизу лінії фронту.
Не варто забувати про ініціативу знову "відкрити Африку" в рамках експорту пшениці, оскільки ринки Європейського Союзу та Азії в галузі експорту кукурудзи поступово втрачають динаміку.
Саме ці тенденції і було покладено в основу аналітичних досліджень ФАО: кукурудза знову стає в Україні "царицею полів", хто б міг подумати, що ідеї Хрущова "втілено" в XXI столітті внаслідок дії "невидимої руки ринку", а не директив ЦК КПРС.
#соя #Канада #Природний газ #Інфляція #Європа #Росія #Імпорт #Україна #Китай (регіон) #Логістика #Експорт #Мігрант #Японія #Економіка України #Садівництво #Північна Африка #М'ясо #Країна, що розвивається #Бразилія #Хліб #тонна #Єгипет #Комуністична партія Радянського Союзу #Африка #Австралія #Мексика #Аргентина #В'єтнам #Пшениця #ОЕСР #Цукор #МЕРКОСУР #Америка #Справа #Добриво #Продовольча та сільськогосподарська організація #Соняшник #Європейський Союз #Тигр #Дієта (харчування) #Західна Азія
