Новий виклик для Ірану в Ємені: яке рішення прийме Саудівська Аравія?

У суботу в соціальних мережах з'явилися кадри, на яких видно вогонь і величезний стовп диму поблизу аеропорту в Ер-Ріяді, столиці Саудівської Аравії. Хусити, або ж угрупування Ансароллах, яке підтримується Іраном у Ємені, оголосили, що це вони здійснили удари по "чутливим" об'єктам в Ер-Ріяді. Вони також заявили, що націлилися на активи саудівської компанії Aramco в портовому місті Янбу, яке розташоване на узбережжі Червоного моря і є важливим центром для експорту нафти з Саудівської Аравії.

Інтенсивні напади хуситів на територію Саудівської Аравії стартували ще в липні, але за останні кілька тижнів ці дії перетворилися на масштабну військову кампанію. У липні хусити оголосили про встановлення морської блокади Саудівської Аравії в Червоному морі. Відповідно, коаліція, очолювана Саудівською Аравією, розпочала авіаудари по військових позиціях хуситів на території Ємену.

На початку вересня хусити вчинили напад на південні міста Саудівської Аравії — Абха, Хаміс-Мушайт і Джизан, використовуючи балістичні ракети та безпілотники. Саудівська Аравія також повідомила, що у вівторок, 15 вересня, її повітряні сили знищили безпілотник хуситів поблизу Мекки — священного для мусульман міста.

Минулого тижня, підтримувані Саудівською Аравією, сили єменського уряду (офіційно визнаний уряд Ємену, що отримує підтримку від Саудівської Аравії та наразі воює проти хуситів) розпочали наступ у кількох напрямках на територіях, що знаходяться під контролем хуситів. Це сталося після спроб угруповання просунутися на позиції урядових сил. Уряд оголосив, що його мета – повернути під свій контроль всі території, які наразі контролюються хуситами.

Розрахунки Ер-Ріяду

Сучасна адміністрація США неодноразово підкреслювала своє бажання залучити всі арабські держави, зокрема Саудівську Аравію, до Угод Авраама — ініціативи, спрямованої на встановлення миру між арабськими країнами та Ізраїлем. Проте Ер-Ріяд протягом багатьох років успішно знаходив баланс між військовим захистом з боку Америки та Іраном, який, починаючи з ісламської революції 1979 року, став головним конкуреном для Саудівської Аравії в регіоні Близького Сходу.

Згідно з традиційними оцінками Ер-Ріяду, для Саудівської Аравії вигідніше мати Іран у стані ізоляції, маргіналізації та під санкціями. Тож ризики, які раніше несли хусити, були прийнятною ціною для підтримки такого розподілу влади. Проте після атак Ізраїлю та США на Іран у червні 2025 року, масових протестів у січні 2026 року та початку війни між США та Іраном 28 лютого 2026 року, Ер-Ріяд усвідомив, що падіння іранського режиму перестало бути лише теоретичним сценарієм і може стати реальністю. Це може призвести до суттєвих змін у традиційному балансі сил у регіоні, особливо у разі зміни іранського режиму. У такому випадку Іран, подібно до Сирії, швидко відновить свою інтеграцію в глобальну економіку та почне конкурувати за лідерство на Близькому Сході.

Саме тому під час активної фази війни з Іраном на початку 2026 року Саудівська Аравія вирішила -- на відміну від, скажімо, ОАЕ -- не брати активної участі в авіаударах проти цілей в Ірані, незважаючи на те, що сам Іран не цурався завдавати ударів по саудівській території. Наприклад, на початку травня цього року саудійці не дозволили американцям використати свої бази й авіапростір для американської кампанії проти Ірану. Цим самим Ер-Ріяд дав зрозуміти, що все ще не готовий робити вибір, і що для саудійців набагато привабливішим є варіант збереження ослабленого, збіднілого й нейтралізованого режиму, ніж остаточне повалення Ісламської Республіки.

У своїй інавгураційній промові, що відбулася в січні 2025 року, Дональд Трамп висловив думку, що Саудівська Аравія незабаром стане учасником Угоди Авраама, зазначивши, що залишилося зовсім небагато часу до цього.

22 липня цього року було оголошено про підписання угоди щодо ядерного співробітництва між США та Саудівською Аравією. Водночас саудівській стороні швидко стало зрозуміло, що ця знакова пропозиція матиме свої умови. Вже 23 липня Дональд Трамп підкреслив, що остаточне схвалення угоди, яка дозволяє американським ядерним компаніям постачати свою цивільну продукцію до Саудівської Аравії, "повністю залежить від готовності королівства приєднатися до Угоди Авраама". Це означає, що Саудівська Аравія повинна стати частиною неформальної коаліції арабських країн, які вже фактично визнали, що для забезпечення стабільності в регіоні необхідні зміни в Тегерані й подальший мир з Ізраїлем.

Цікаво, що прем'єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу оперативно висловив підтримку ідеї "заохочення Саудівської Аравії", зазначивши, що удари Ізраїлю та США по Ірану "відкрили нові можливості для розширення коаліції миру в цьому регіоні".

Однак у 2025 і 2026 роках Ер-Ріяд знову відхилив цю пропозицію, підтвердивши, що королівство не має наміру підписувати угоду з Ізраїлем, поки не будуть чітко визначені умови для утворення Палестинської держави.

Вивчення альтернатив: Чи є Мекканська оборонна угода безнадійною?

Шукаючи нові варіанти військового захисту, Саудівська Аравія почала вивчати можливості співпраці з іншими країнами. У підсумку, вона зупинила свій вибір на Пакистані, який також формально є союзником США в Азії, а також на Туреччині. Ер-Ріяд завжди підтримував тісні зв’язки з Пакистаном після військового перевороту 1977 року, коли до влади прийшли військові, які ідеологічно збігалися з Саудівською Аравією і отримували фінансову підтримку з її боку. Однак існує проблема: Пакистан знаходиться занадто далеко, щоб надати військову допомогу в Ємені. Крім того, зростання потужності Туреччини, яка стала ще одним учасником нового альянсу, може виявитися не менш загрозливим для Ер-Ріяда, ніж Іран.

Незважаючи на це, 7 серпня Саудівська Аравія підписала Мекканську оборонну угоду (Mecca Joint Defence Agreement) з Туреччиною та Пакистаном. Теоретично Мекканська угода про спільну оборону має на меті посилити колективне стримування будь-якої агресії та передбачає, що збройний напад на будь-яку з трьох країн розглядатиметься як напад на них усіх. Водночас у заяві не уточнюється, які саме зобов'язання взяла на себе кожна зі сторін, і не зрозуміло, наскільки угода зобов'язуватиме учасників до конкретних військових дій на захист одне одного.

Віцепрезидент Туреччини Джевдет Їлмаз підкреслив, що укладена угода не спрямована проти жодної конкретної держави. Він також зазначив, що її мета є виключно оборонною і не скасовує діючі угоди, які ці країни мають з іншими країнами.

Події, що розгорталися протягом наступних кількох тижнів, продемонстрували, що, на думку американського суспільства, Ер-Ріяд визначив своїх союзників і тепер буде змушений нести відповідальність за цей вибір. Спочатку Дональд Трамп позитивно сприйняв цей політичний поворот з боку Саудівської Аравії: "Я дуже радий бачити, що Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан нещодавно, нарешті, підписали угоду про спільну оборону в Мецці. Це свідчить про те, що країни Близького Сходу об’єднуються та здатні ефективніше захищати свої інтереси".

Момент, коли саудівці усвідомили свою помилку, настав досить швидко. Вже на наступний день після підписання угоди експерти почали обговорювати, чи зможе Анкара підтримати Ер-Ріяд у разі атак хуситів на енергетичні об'єкти та цивільні райони королівства. Напруженість зросла, коли угрупування захопило території узбережжя Ємену поблизу стратегічно важливого Баб-ель-Мандебу. Пізніше іранські проксі в Іраку влаштували дронові атаки на нафтопровід Схід-Захід, через який, за різними оцінками, проходить від 4 до 5% світових поставок нафти.

Очікувано, Саудівська Аравія не отримала обіцяної підтримки від своїх нових партнерів — ані від Туреччини, ані від Пакистану. Туреччина, яка ще не схвалила угоду і планує зробити це в жовтні, висловила осуд атакам хуситів на королівство, проте не надала жодної військової підтримки. У суботу, 19 вересня, міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан зазначив, що країна "справді відчуває солідарність з Саудівською Аравією в питанні оборони". За його словами, "можливо, їм знадобиться військова допомога, і ми не бачимо причин, чому не могли б її надати". Водночас Пакистан повідомив, що в рамках угоди, укладеної в Мецці, не обговорювалася можлива військова реакція Ісламабада на напади хуситів, але підкреслив, що готовий вжити заходів, коли "настане відповідний момент".

Отже, 11 вересня, менше ніж за 30 днів після підписання угоди, яка вважалася історичною, агентство Reuters повідомило, що, згідно з інформацією трьох своїх джерел, на фоні зростаючої загрози в Червоному Морі, принц-наступник Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман звернувся до США з проханням про активну військову підтримку у протистоянні хуситам.

Згідно з інформацією, отриманою від джерел видання Axios, у четвер, 10 вересня, Трамп принаймні двічі спілкувався по телефону з принцом Саудівської Аравії, однак наразі не дав згоду на проведення прямих американських ударів по хуситах. Водночас, як повідомляють джерела, Вашингтон висловив готовність допомогти в обміні розвідувальною інформацією та у визначенні цілей.

В подальшому, зусилля Саудівської Аравії залучити військову підтримку в протистоянні з хуситами набули нових обертів. 15 вересня, всього через кілька днів після того, як Сполучені Штати вирішили не брати участь в авіаударах в Ємені, видання The Jerusalem Post оприлюднило інформацію, згідно з якою, на основі даних своїх джерел, Ізраїль і Саудівська Аравія провели непрямі переговори за посередництва Центрального командування США (CENTCOM). Метою цих переговорів було надати Ер-Ріяду підтримку в захисті від хуситських загроз, зокрема шляхом обміну розвідувальними даними. Про це в вівторок повідомив The Jerusalem Post дипломат з однієї з країн регіону Близького Сходу.

Ер-Ріяд на перехресті шляхів.

Політичний аналітик видання Middle East Eye Рагип Сойлу висловлює думку, що поки рано робити висновки щодо ефективності Мекканської оборонної угоди. Він зазначає, що оцінка її результативності виключно на основі відсутності термінової спільної військової реакції не враховує кілька важливих аспектів: чи вступили в силу зобов'язання щодо оборони, чи створили учасники угоди механізми для їх реалізації та чи виявляють вони достатній рівень політичної єдності.

Високопрофільний турецький чиновник, який побажав залишитися анонімним під час розмови з Middle East Eye, заявив, що зобов'язання щодо оборони за цим договором ще не набули юридичної сили. Створення необхідних інституцій та військових механізмів для їх реалізації вимагатиме часу, а сама угода ще має пройти через внутрішні процедури затвердження в країнах-учасницях, перш ніж її оборонні положення стануть обов'язковими з юридичної точки зору.

"Як і в контексті НАТО, країни-учасниці Мекканської угоди отримуватимуть запити від будь-якої держави-учасниці, організовуватимуть конференції для обговорення ситуації та ухвалюватимуть рішення щодо подальших дій, -- зазначив представник. -- Сам по собі акт агресії не призводить до автоматичного початку військових дій у відповідь. Російські безпілотники не раз порушували повітряний простір НАТО. Яка була реакція НАТО на ці випадки?" -- запитав він.

За його словами, мета угоди полягає у створенні довгострокового стримування, а не в тому, щоб забезпечити негайне вирішення кожного нинішнього конфлікту.

Та чи має Саудівська Аравія на це час?

Хусейн Абдуль-Хусейн, науковець з американського дослідницького центру Foundation for Defense of Democracies, висловлює іншу думку. Він зазначає, що Ер-Ріяд обмежує свої політичні та військові ресурси, а ще важливіше — втрачає час.

За словами Абдуль-Хусейна, протягом менш ніж двох тижнів Іран разом із своїми проксі-групами в Ємені фактично поставив Саудівську Аравію в безвихідну ситуацію, перекривши два з трьох основних маршрутів для експорту її нафти. Після того, як Іран майже заблокував Ормузьку протоку, хусити розпочали масштабну військову акцію, захопивши стратегічно важливе портове місто Моха в Ємені, а також ключові острови в Червоному морі, оголосивши Баб-ель-Мандебську протоку закритою для суден Саудівської Аравії.

Відповідь Ер-Ріяда виявилася безрезультатною і зводилася до повідомлень про незначні успіхи в перехопленні повітряних цілей, тоді як політичні коментатори, що перебувають під контролем держави, зазвичай уникали обговорення цієї теми. Як зазначив Абдуль-Хусейн, королівство зіткнулося з безпосередньою загрозою своєму суверенітету, і "його тривала стратегія покладатися на віддалені іноземні столиці в питаннях національної безпеки виявилася повністю невдалою".

Хуссейн Абдуль-Хуссейн висловлює думку, що Саудівській Аравії необхідно терміново вийти з "дипломатичного паралічу", якщо вона хоче витримати тиск, що чиниться на неї. Він вважає, що для подолання цієї ситуації королівство повинно звернутися до двох ключових гравців у регіоні, які мають реальні можливості протистояти іранському режиму та його проксі-групам – Ізраїлю та Об'єднаним Арабським Еміратам. Однак для цього Ер-Ріяд повинен публічно нормалізувати свої відносини з Єрусалимом і відновити складну взаємодію з Абу-Дабі.

Натомість, за словами аналітика, замість створювати цю життєво важливу коаліцію протягом останніх двох років Ер-Ріяд на політичному рівні конфліктував з обома державами, водночас намагаючись задобрити хуситів нетривкими, пасивними перемир'ями. Хусити ж скористалися цією паузою, щоб підготуватися до масштабної кампанії, яка досі триває.