Залужний поділився своїми думками про те, що сприяє досягненню перемоги та які фактори визначають підсумок війни.

Чи дійсно Росія зазнає поразки, чи, можливо, Захід помиляється, фокусуючи свою оцінку війни тільки на досягненнях України? Сучасний конфлікт все менш нагадує класичну боротьбу за території і дедалі більше перетворюється на марафон, що виснажує економіку, технології та суспільства, зазначає в британському виданні The Telegraph посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний.

Він роз'яснює, чому тактичні успіхи не завжди ведуть до стратегічних досягнень, а ключове питання лежить набагато далі за лінією фронту – у міжнародній підтримці, виробництві озброєння та витривалості цивільного населення. Кінець конфлікту може бути визначений не тим, хто сьогодні краще воює, а тим, хто зможе витримати довше завтра. LIGA.net підсумовує основні моменти.

В якому напрямку розвивається конфлікт?

Все більше аналітиків із Західних країн стверджують, що Росія фактично зазнала поразки у війні. Вони зазначають, що успішні удари України по логістичним ланцюгам, атаки на важливу інфраструктуру та ослаблення позицій російських військових свідчать про те, що конфлікт наближається до свого завершення.

Це небезпечне тлумачення, яке відображає схильність пояснювати події крізь призму індивідуальних успіхів на полі бою, а не ширшої стратегічної картини.

Сучасна війна більше не винагороджує тактичні перемоги, як колись. Досягнення в технології дронів, високоточних ударів і спостереження змінили поле бою, ускладнивши досягнення вирішальних проривів для обох сторін.

Кожен тактичний успіх тепер має величезну цінність. Позиції можна захоплювати, але утримувати, зміцнювати та евакуювати поранених стає все важче під безперервним контролем дронів. Перемога на полі бою визначається метрами, а не кілометрами, і ціна цієї перемоги рідко корелює зі стратегічною значущістю.

Ситуація на фронті має схожі тенденції. Українські удари по російській логістиці та ключовій інфраструктурі стають дедалі ефективнішими, завдаючи Москві значних втрат. Однак ці операції є дорогими, вимагають високих технологій і мають взаємний характер. Росія, у свою чергу, відповідає ударами такої ж або навіть більшої інтенсивності.

На полі бою склалася ситуація, яка наближається до рівноваги. Росія не має достатніх військових ресурсів для здійснення повного захоплення, в той час як Україні бракує можливостей для відновлення контролю над усією окупованою територією. Таким чином, військовий баланс більше нагадує стабільну рівновагу, ніж однозначну перемогу, - зауважує Залужний.

Які нові сподівання має Кремль?

Кремль не досяг початкових цілей. Але поразка вимагає більшого. Росія продовжує воювати, окупувала значну частину України і не хоче припиняти війну на умовах, які б означали визнання поразки.

Україна поки що не здатна заявити про повну перемогу. Київ успішно перешкодив Москві досягти основних цілей, завдавши серйозних збитків російській економіці та військовим силам. Проте країна залишається залежною від фінансової допомоги, озброєння та технологічної підтримки з боку Заходу, а також стикається з посиленням внутрішнього тиску. Москва усвідомлює цю ситуацію.

Російська стратегія полягає не в швидкому наступі, а в економічному, військовому та психологічному витисканні України. У Москви залишається значно більше ресурсів, а також промислових потужностей у кількох ключових сферах, зокрема у виробництві балістичних ракет. Лише система протиповітряної оборони не здатна повністю нейтралізувати цю перевагу.

Іншим важливим чинником є міжнародна допомога. Способи, якими Україна веде війну, у великій мірі залежать від стабільної підтримки своїх союзників. Політичні зміни в США та різні погляди в Європі викликають занепокоєння щодо того, чи зможе нинішній рівень підтримки тривати вічно.

Дипломатичні зустрічі та акції солідарності несуть у собі важливий символічний підтекст. Однак вони не завжди призводять до стабільної політичної єдності, яка необхідна для ведення затяжних конфліктів.

Отже, війну вже неможливо аналізувати лише за пересуваннями по фронтовій лінії. Хоча лінія зіткнення має велике значення, особливо в контексті майбутнього територіального врегулювання, вона не є єдиним вирішальним чинником, що визначає успіх.

Навіть сама концепція території стала більш складною, ніж на початкових етапах конфлікту. Наземний маршрут з Росії до Криму раніше вважався одним із ключових досягнень Москви. Проте з появою далекобійних ударів за допомогою дронів його значимість починає знижуватися.

Безперервні удари по транспортним маршрутам уздовж узбережжя Азовського моря збільшили навантаження на логістику півострова та поставили під сумнів стійкість російського контролю в цьому регіоні. Нестача пального та перебої в постачанні цивільних товарів вказують на те, що фізичне захоплення території вже не забезпечує стратегічну безпеку.

Цей тиск підсилює позиції України в майбутніх переговорах, проте не усуває ризики, з якими вона стикається. Російські атаки на українські міста та критично важливу інфраструктуру продовжаться, що робить інвестиції в протиповітряну оборону та зміцнення цивільних об'єктів настільки ж важливими, як і досягнення на полі бою.

Вирішальне питання не в тому, хто захопить наступне село чи знищить наступний склад боєприпасів. А в тому, яке суспільство довше винесе економічний, військовий і психологічний тягар, зберігаючи міжнародну підтримку, - пише Залужний.

Саме це, а не окремий тактичний успіх, визначить, як і коли закінчиться війна. Забагато аналітиків зосереджені на щоденному переміщенні лінії фронту. Вони ризикують пропустити ширшу стратегічну реальність.

Що визначить фінал війни

У пошуках кінця війни розмова повертається до НАТО. Україна має всі підстави цінувати підтримку, яку надавали та продовжують надавати члени Альянсу.

Війна в Україні підняла складні питання щодо готовності НАТО до сучасних конфліктів XXI століття.

Головне питання полягає не в військових можливостях. НАТО було засновано під час Холодної війни з основною метою - стримати СРСР та запобігти прямій конфронтації між ядерними державами. Уникнення ескалації стало основоположним принципом Альянсу, і ця парадигма продовжує залишатися актуальною й сьогодні.

Альянс продовжує відігравати ключову роль. Проте інституції, які були створені для однієї епохи, не можуть безумовно відповідати вимогам іншої. Сучасні конфлікти набули нових форм. Використання дронів, точних ракетних ударів, кібернетичних атак та стрімкий розвиток технологій вимагають нових стратегій для забезпечення стримування та колективної безпеки.

Архітектурна модель безпеки, яка базується на кризовому управлінні замість орієнтації на досягнення результатів, може виявитися неактуальною в умовах сучасних військових конфліктів.

Безпека Європи в майбутньому буде визначатися не тільки тими, хто готовий захищати свої інтереси, а й тими, хто прагне втілити нове стратегічне бачення для цього континенту. Україна продемонструвала свою готовність до першого кроку. Але залишається відкритим питання: хто ж готовий взяти на себе відповідальність за другий.